Постанова

від 22.07.2021 по справі 2-1206/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1206/12

провадження № 61-18703св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року в складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки недійсними, скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що з 1993 року він є користувачем земельної ділянки площею 0,12 га, розташованою за адресою:

АДРЕСА_1 .

Оскілки законодавством, чинним на час видачі позивачу спірної земельної ділянки, передбачалось передача у власність громадян земельних ділянок площа яких є не більшою 0,1 га, то розпорядженням Київської міської державної адміністрації

від 29 січня 1998 року № 148 позивачу надано земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, а 28 грудня 1998 року видано державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку. В той же час позивач продовжив користуватись і рештою земельної ділянки 0,02 га, сплачуючи за її користування податок на землю.

Звертав увагу на те, що у 2009 році позивач мав намір оформити право власності і на решту земельної ділянки площею 0,02 га, якою весь час користувався, але дізнався, що ця частина земельної ділянки включена до землевпорядної документації, на підставі якої було видано державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , а іншу її частину включено до землевпорядної документації, на підставі якої було видано державний акт про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_4 .

Вважав, що спірна земельна ділянка видана відповідачам з порушенням вимог земельного законодавства, при цьому на даній спірній земельній ділянці знаходяться інженерні комунікації, які неможливо перенести в інше місце, крім того, залишення її за відповідачами унеможливить доступ до неї інших осіб. Також вважав порушенням вимог законодавства відсутність акта про узгодження меж земельної ділянки всіма сусідніми власниками або користувачами земельних ділянок, а також відсутність факту користування відповідачами цією частиною земельної ділянки, оскільки позивач безперервно користувався нею з 1993 року.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсними державний акт про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0975 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів про право власності на земельну ділянку, про право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі 28 квітня 2006 року за № 10-7-05418, а також державний акт про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0956 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів про право власності на земельну ділянку, про право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі 31 липня 2006 року за № 10-7-04932 недійсними та скасувати їх державну реєстрацію.

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, в якому, з урахуванням уточнення, просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власний рахунок паркану, позначеного в абрисі вказаної земельної ділянки, який є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою з встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки; зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 площею 87,47 кв. м, зображену на схемі самовільно зайнятих земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою з встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки, шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, розміщених на суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_1 та демонтажу наявних інженерних мереж; зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у закріпленні точок повороту 7, 8, 9, 10 меж земельної ділянки межовими знаками та не чинити перешкоди ОСОБА_2 у встановленні паркану в його межах, які зображені в абрисі земельної ділянки. Також позивач за зустрічним позовом просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 також пред`явив зустрічні позовні вимоги та, з урахуванням уточнень, просив зобов`язати

ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власний рахунок паркану, позначеного в абрисі вказаної земельної ділянки, який є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138). Також просив, зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_3 площею 85,74 кв. м (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138), зображену на схемі самовільно зайнятих земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, розміщених на суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_1 та демонтажу наявних інженерних мереж. Крім того, просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у закріпленні точок повороту 3, 4 меж земельної ділянки (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138) межовими знаками та не чинити перешкоди ОСОБА_3 у встановленні паркану в його межах, які зображені в абрисі земельної ділянки. Також позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акту про право власності від 31 січня 2006 року № 10-7- 04932 шляхом демонтажу за власний рахунок паркану, позначеного в абрисі вказаної земельної ділянки, який є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 площею 87,47 кв. м, зображену на схемі самовільно зайнятих земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки, шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, розміщених на суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_2 , та демонтажу наявних інженерних мереж. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у закріпленні точок повороту 7, 8, 9, 10 меж земельної ділянки межовими знаками та не чинити перешкоди ОСОБА_2 у встановленні паркану в його межах, які зображені в абрисі земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відмовлено в задоволенні частини зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про відшкодування 20 000,00 грн моральної шкоди. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138), яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі lержавного акту про право власності від 28 квітня 2006 року № 10-705418 шляхом демонтажу за власний рахунок паркану, позначеного в абрисі вказаної земельної ділянки, який є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138). Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_3 площею 85,74 кв. м (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138), зображену на схемі самовільно зайнятих земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) зовнішніх меж земельної ділянки шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, розміщених на суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_1 та демонтажу наявних інженерних мереж. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у закріпленні точок повороту 3, 4 меж земельної ділянки (кадастровий номер 8:000000000:90:030:0138) межовими знаками та не чинити перешкоди ОСОБА_3 у встановленні паркану в його межах, які зображені в абрисі земельної ділянки. Вирішено питання судових витрат. Відмовлено в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про відшкодування 20 000,00 грн моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність в нього права користування спірною земельною ділянкою й відповідно безпідставну передачу відповідачам у власність частин спірної землі, оскільки ОСОБА_1 , з метою користування земельною ділянкою, мав би отримати державний акт на право постійного користування, або укласти один із договорів на тимчасове користування земельною ділянкою і зареєструвати його відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, що ним здійснено не було.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки кожному із відповідачів окремо виділялись із земель, не наданих у власність чи користування будь-яким іншим особам, про що свідчать витяги з рішень Київської міської ради.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зміст технічних документацій та проектів відведення земельних ділянок (землеустрою) відповідачів, виконані згідно діючого на той момент законодавства України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про визнання недійними державних актів про право власності на земельні ділянки відповідачів і скасування їх реєстрації, не ґрунтуватися на нормах закону, оскільки на час розгляду справи рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких були видані ці акти не скасовані, не оскаржені відповідно до чинного законодавства, тобто є чинними.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з того, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30 серпня 2013 року № 129/02, складеним Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації зафіксовано, що шість точок повороту не закріплені і розташовані на земельній ділянці самовільно зайнятій ОСОБА_1 , а також виявлено порушення: самовільно зайнята площа на земельній ділянці на АДРЕСА_2 складає 87,47 кв. м, а на АДРЕСА_3 - 85,74 кв. м. Даний акт на час розгляду справи є дійсним, не скасованим, не зміненим і не оскарженим у встановленому законом порядку.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини нанесення ОСОБА_1 відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 моральної шкоди, то їх зустрічні позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не дослідили всі обставини, докази та доводи на які посилався заявник у процесі розгляду справи;

- не врахували, що заявник з 1993 року є законним користувачем земельної ділянки розміром 0,12 га на АДРЕСА_1 ;

- не врахували, що в технічній документації з виготовлення державних актів про право власності на земельні ділянки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні акти погодження меж земельних ділянок з ОСОБА_1 , як суміжним землевласником;

- не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всупереч положенням частин третьої та четвертої статті 49 ЦПК України змінили предмет та підстави позову, що також суперечить правовому висновку, зробленому у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 та від 10 грудня 2019 року у справі № 925/186/19;

- не надали належної оцінки тому, що демонтаж інженерних мереж, які знаходяться на спірній земельній ділянці, призведе до неможливості експлуатації будинку заявником;

- не дослідили, що раніше точки повороту 7, 8, 9 меж земельної ділянки, були вже узгоджені, ще з попереднім власником ( ОСОБА_4 ), а саме капітальний паркан заявника;

- не врахували, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 пропустили строк звернення до суду із зустрічними позовами та безпідставно не застосувати строк позовної давності;

- порушили розумні строки розгляду справи і надали штучну перевагу відповідачам, а тому порушили право заявника на справедливий суд;

- вийшли за межі позовних вимог зустрічного позову, оскільки зобов`язали заявника демонтувати паркан на спірній земельній ділянці за власний рахунок, хоча зустрічний позов не містив таких вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів на спростування правильності рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову про відшкодування моральної шкоди, а тому такі рішення Верховним Судом в цій частині не переглядаються.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, яке обґрунтоване тим, що виконання оскаржуваних судових рішень в частині демонтажу місцевої каналізації будинку, частини паркану та корчування багаторічних земельних насаджень ускладнене сезонним фактором та можливо призведе до значних майнових втрат.

У лютому 2021 року представник ОСОБА_5 , що є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила залишити її без задоволення, а ухваленні в справі судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення первісного позову і часткового задоволення зустрічного позову. Також у відзиві викладено клопотання про розгляд справи за участю ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та їх представника.

У березні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , виклавши її в формі додаткових пояснень, в якій підтримав доводи касаційної скарги та просив задовольнити її вимоги. Також заявник просив розглянути справу за його участі, зупинити виконання судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, та дослідити запис судового засідання апеляційного суду.

Також у березні 2021 року до Верховного Суду надійшло ще одне клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у справі, в якому посилається на положення статті 436 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Клопотання обґрунтовано тим, що виконання оскаржуваних судових рішень призведе до порушення прав заявника та його родини, неможливості експлуатації та обслуговування житлового будинку, порушення протипожежних та санітарних норм, а також значних майнових втрат, що підтверджується кошторисом на демонтажні роботи, який заявник додає до клопотання.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків до 22 січня 2021 року, але не більше десяти днів з дня отримання цієї ухвали. Зокрема запропоновано заявнику доплатити судовий збір у розмірі 661,40 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Дарницького районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 2-1206/12, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, у зв`язку з його необґрунтованістю.

У лютому 2021 року матеріали справи № 2-1206/12 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки об`єднання Рада громадського самоврядування мікрорайону Бортничі від 24 травня 2011 року № 256-6.9 ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 січня 1998 року № 148 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку.

28 грудня 1998 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на зазначену вище земельну ділянку, на якій земельній ділянці позивачем було побудовано двоповерховий жилий будинок, який належить йому на праві особистої власності, що підтверджується копією свідоцтва про право на особисту власність на домоволодіння від 08 листопада 2001 року.

На цій земельній ділянці позивачем побудовано двоповерховий жилий будинок, який належить йому на праві особистої власності, що підтверджується копією свідоцтва про право на особисту власність на домоволодіння від 08 листопада 2001 року.

Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 24 жовтня 2001 року № 59 будинок АДРЕСА_1 , який складається з 2 поверхів, 3-х житлових кімнат площею 91,0 кв. м , загальною площею 210,3 кв. м, розташований на земельній ділянці 0,1000 га, був прийнятий у експлуатацію.

Згідно з технічним паспортом на садибний індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений 07 березня 2008 року КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна , його житлова площа складає 66,7 кв. м , загальна площа 210,3 кв. м , загальна площа земельної ділянки - 1 294 кв. м.

Рішенням XI сесії IV скликання Київської міської ради від 29 листопада 2005 року №548/3009 ОСОБА_3 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та передано останньому у приватну власність зазначену вище земельну ділянку за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування іншим особам.

28 квітня 2006 року ОСОБА_3 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0975 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів про право власності на земельну ділянку, про право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі за № 10-7-05418. За змістом плану встановлення меж зазначеної земельної ділянки, вона межує від точки А до точки Б довжиною 28,97 метрів із земельної ділянкою, що належить ОСОБА_2 , а від точки Б до точки В довжиною 29,04 метри - із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 07 липня 2005 року № 663/3239 ОСОБА_2 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та передано у приватну власність останньої зазначену вище земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування іншим особам.

31 липня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0956 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , який зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів про право власності на земельну ділянку, про право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі за № 10-7-04932. За змістом плану встановлення меж вказаної вище земельної ділянки вона межує від точки А до точки Б довжиною 26,32 кв. м із належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, а від точки Б до точки В довжиною 28,97 кв. м - із землями не наданими у власність чи користування.

Згідно з копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів, виданих протягом квітня-травня 2003 року Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою Абрис , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сплачувались різні суми грошових коштів товариству за надані консультативні послуги, підготовку документів, виготовлення плану встановлення меж, тощо. Вказані грошові кошти були сплачені відповідачами за первісним позовом за виготовлення технічної документації з виготовлення державних актів на право власності на землю. В пояснювальних записках технічних документацій обох відповідачів вказано, що під час встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки суміжними власниками і землекористувачами претензій не заявлено.

Тобто, у 2005 році при розробці даних технічних документацій у ОСОБА_1 під час встановлення меж земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 претензій не виникало.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України в редакції 2002 року (далі - ЗК України) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі статтею 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частинами першою, третьою і п`ятою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до вказаних норм закону громадяни, які бажають безоплатно отримати у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і отримати Державний акт про право власності на земельну ділянку, зобов`язані подати до відповідного державного органу конкретно визначений перелік документів, і одночасно забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно зі статтею 55 Закону України Про землеустрій (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку; копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання у користування; згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання; акт перенесення в натурі (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до пункту 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданим споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши обставини справи, дослідивши усі наявні у справі докази, правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність в нього права користування спірною земельною ділянкою й відповідно безпідставну передачу відповідачам у власність частин спірної землі, оскільки ОСОБА_1 , з метою користування земельною ділянкою, мав би отримати державний акт на право постійного користування, або укласти один із договорів на тимчасове користування земельною ділянкою і зареєструвати його відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, що ним здійснено не було.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні земельні ділянки кожному із відповідачів окремо виділялись із земель, не наданих у власність чи користування будь-яким іншим особам, про що свідчать витяги з рішень Київської міської ради.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зміст технічних документацій та проектів відведення земельних ділянок (землеустрою) відповідачів, виконані згідно діючого на той момент законодавства України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про визнання недійними державних актів про право власності на земельні ділянки відповідачів і скасування їх реєстрації, не ґрунтуватися на нормах закону, оскільки на час розгляду справи рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких були видані ці акти не скасовані, не оскаржені відповідно до чинного законодавства, тобто є чинними.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30 серпня 2013 року № 129/02, складеним Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації зафіксовано, що шість точок повороту не закріплені і розташовані на земельній ділянці самовільно зайнятій ОСОБА_1 , а також виявлено порушення: самовільно зайнята площа на земельній ділянці на АДРЕСА_2 складає 87,47 кв. м, а на АДРЕСА_3 - 85,74 кв. м. Даний акт на час розгляду справи є дійсним, не скасованим, не зміненим і не оскарженим у встановленому законом порядку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що втехнічній документації з виготовлення державних актів про право власності на земельні ділянки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні акти погодження меж земельних ділянок з ОСОБА_1 , як суміжним землевласником, були предметом розгляду судів попередніх інстанції та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відхиляючи такі доводи заявника правильно зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами по справі ні Законом України Про землеустрій , який є спеціальним законодавчим актом, ні іншими законами або підзаконними актами не була передбачена обов`язкова наявність в технічній документації акту погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (власниками).

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всупереч положенням частин третій четвертій статті 49 ЦПК України змінили предмет та підстави позову, є необґрунтованими та відхиляються касаційним судом, оскільки положення статті 49 ЦПК України, на які посилається ОСОБА_1 з`явились в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який на момент подачі відповідачами зустрічних позовів, заяв про уточнення та збільшення зустрічних позовних вимог ще не був прийнятий та не вступив у законну силу, а закон не має зворотної дії в часі та не може бути застосований до правовідносин, які виникли раніше.

Разом з тим, відповідно до статті 31 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент подання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заяв про збільшення та уточнення зустрічних позовних вимог, позивачі протягом усього часу розгляду справи мали право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також уточнити позовні вимоги.

Посилання заявника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 та від 10 грудня 2019 року у справі № 925/186/19 є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник з 1993 року є законним користувачем земельної ділянки площею 0,12 га на АДРЕСА_1 , Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 січня 1998 року № 148 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку.

28 грудня 1998 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на зазначену вище земельну ділянку, на якій земельній ділянці позивачем було побудовано двоповерховий жилий будинок, який належить йому на праві особистої власності, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про право на особисту власність на домоволодіння від 08 листопада 2001 року.

Тобто, з 1998 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею лише 0,1 га.

Належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність в нього права користування чи власності на земельну ділянку площею 0,12 га на АДРЕСА_1 заявником не надано та не здобуто судами у процесі розгляду справи.

Разом з тим, Верховний Суд вважає цілком правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження представника Президента України Харківської районної у м. Києві державної адміністрації від 23 червня 1994 року № 302 Про розгляд заяв громадян , як доказ надання заявнику права на тимчасове користування додатковою земельною ділянкою площею 0,6 га під городництво, не може бути прийняте до уваги, оскільки дане розпорядження не містить прізвища позивача ОСОБА_1 та його адреси знаходження земельної ділянки, при цьому дане розпорядження не є документом, за яким особи набувають право користування земельною ділянкою.

Аргументи касаційної скарги про те, щосуди попередніх інстанцій надали штучну перевагу відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому порушили право заявника на справедливий суд, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до припущень заявника, які жодним чином не підтверджені.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пропустили строк звернення до суду із зустрічним позовом, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються показаннями самих відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що вони дізнались про порушення ОСОБА_1 їх земельного права тільки з тексту його позову, отримавши його після відкриття провадження у справі, і дані пояснення не спростовані ОСОБА_1 у будь-який спосіб.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування вказаних судових рішень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява № 63566/00).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотань про розгляд справи за участю сторін

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотань ОСОБА_1 і представника ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 і представника ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про розгляд справи за участю сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик