Постанова

від 29.07.2021 по справі 480/1615/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 р. Справа № 480/1615/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 р. (ухвалене суддею Прилипчуком О.А.) по справі № 480/1615/21 за позовом ОСОБА_1 до Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської, третя особа - Фермерське господарство "Зенченко" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати рішення третьої сесії восьмого скликання Дубов`язівської сільської ради від 23.12.2020 р. про відмову в наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121; зобов`язати Дубов`язівську селищну раду Конотопського району надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 р. позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення третьої сесії восьмого скликання Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області від 23.12.2020 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121; зобов`язано Дубов`язівську селищну раду Конотопського району повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121 та прийняти рішення по даному клопотанню з урахуванням висновків суду; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Земельного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121.

До вказаного клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане розташування та розмір земельної ділянки, копію паспорту, а також нотаріально посвідчену згоду землекористувача на ділення земельної ділянки.

Рішенням третьої сесії восьмого скликання Дубов`язівської селищної ради від 23.12.2020 р. відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121, у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні на умовах оренди.

Позивачка не погодившись з таким рішенням відповідача, звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням вимог чинного земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про надання їй дозволу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (в подальшому - ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Аналіз наведених норм вказує, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.

Рішенням третьої сесії Дубов`язівської селищної ради восьмого скликання від 23.12.2020 р. позивачці відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка планується до відведення, перебуває у користуванні на умовах оренди.

Судовим розглядом встановлено, що запроектована земельна ділянка площею 2 га формується за рахунок земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у Фермерського господарства "Зенченко".

Проте, позивачка відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, до клопотання додала погодження землекористувача на ділення земельної ділянки, яка знаходиться у нього в оренді (а.с. 11), у зв`язку з чим права Фермерського господарства "Зенченко" не порушуються.

Наявність у Фермерського господарства "Зенченко" права користування земельною ділянкою, за рахунок якої формується запроектована земельна ділянка, не є підставою для відмови позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за умови наявності письмової, нотаріально засвідченої заяви, якою надано згоду на вилучення частини земельної ділянки для подальшого її оформлення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, у ст. 118 ЗК України, відсутня така підстава для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог ЗК України.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі № 360/2334/17.

Відповідно до ч. 10 ст. 118 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Враховуючи те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення третьої сесії восьмого скликання Дубов`язівської селищної ради від 23.12.2020 р. про відмову в наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121 є протиправним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Дубов`язівську селищну раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 р. у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 р. у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 р. у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного судом першої інстанції способу захисту, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Таким чином, застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у рішенні третьої сесії восьмого скликання Дубов`язівської селищної ради від 23.12.2020 р.

Судовим розглядом не досліджувалося, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Таким чином, хоч і повноваження Дубов`язівської селищної ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання їй дозволу.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильно обраним судом першої інстанції способом захисту прав, свобод та інтересів позивачки шляхом зобов`язання Дубов`язівської селищної ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею до 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності селищної ради на території В`язівського старостинського округу за кадастровим номером 5922081500:05:003:0121, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 р. по справі № 480/1615/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова