Постанова

від 27.07.2021 по справі 927/1181/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2021 р. Справа№ 927/1181/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 11.03.2021

у справі № 927/1181/20 (суддя Белов С.В.)

за позовом Чернігівської обласної корпорації агропромислового

будівництва

до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради

учасник справи: Чернігівська обласна прокуратура

про визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В:

Чернігівська обласна корпорація агропромислового будівництва (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 в частині затвердження акту приймання-передачі до комунальної власності будинку №21 по проспекту Перемоги та гуртожитку №34 по вулиці Смірнова в місті Чернігові, мотивуючи свої вимоги тим, що вказане рішення суперечить вимогам Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності та Закону України Про місцеве самоврядування , є незаконним, адже до нього внесена недостовірна інформація й акту приймання-передачі, який начебто затверджений цим рішенням, не існує, на підтвердження цього позивач посилався на лист Фонду комунального майна Чернігівської міської ради №7-4/101 від 26.01.2018. Також позивач вказував, що гуртожиток №34 по вулиці Смірнова (колишня Кооперативна, 19) будувався за рахунок коштів позивача, на підтвердження чого посилався на Державний акт приймання-здачі гуртожитку.

Заперечуючи проти позовної заяви, відповідач стверджував, що рішенням тринадцятої сесії Чернігівської міської ради четвертого скликання від 28.09.2004 Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлового фонду було надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова державного житлового фонду, який не увійшов до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, який повернутий до державної власності за рішенням суду, але перебуває на балансі господарських товариств, житлового фонду підприємств-банкрутів та житлового фонду спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями, призначеними для обслуговування цього фонду згідно з додатком. Передачу вирішено було здійснити відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002 зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 30.03.2004 Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002. За твердженнями відповідача, з додатку до вищезгаданого рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що до Переліку житлового фонду, який передається у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова, увійшли гуртожиток (вул. Смирнова, 34) та житловий будинок по проспекту Перемоги, 21. При цьому, спірним рішенням затверджено акти приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків із зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, розташованих, зокрема, по вул. Смирнова, 34 (гуртожиток) та проспект Перемоги, 21, які перебували на балансі корпорації Чернігівоблагропромбуд , що в свою чергу свідчить про те, що гуртожиток за адресою м. Чернігів, вул. Смирнова, 34 належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова. Відповідач стверджував, що вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2018 у справі №927/559/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та ухвалою Верховного Суду від 25.04.2019, в якому зазначено, що Чернігівська обласна корпорація агропромислового будівництва не була власником гуртожитку по вул. Смирнова, 34 в м. Чернігові, а лише балансоутримувачем державного житлового фонду, який не увійшов до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації. Відповідач також посилався на відзив №13/559-1 від 27.08.2018 корпорації Чернігівоблагропромбуд у загаданій справі № 927/559/18, в якому останній зазначив, що Восени 2004 року, відповідач - 2 (корпорація Чернігівоблагропромбуд ) з власної ініціативи, не доводячи до відома позивача (Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорація агропромислового будівництва), звернувся до відповідача-1 з проханням розглянути питання щодо можливості передачі житлового фонду, в тому числі спірного гуртожитку від приватної організації до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова . Вказане, на переконання відповідача, свідчить про те, що сам позивач констатує той факт, що самостійно ініціював передачу гуртожитку по вул. Смирнова, 34 в м. Чернігові у власність територіальної громади міста Чернігова, що також встановлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2018 у справі № 927/559/18. Також, відповідач звертав увагу, що в Акте государственной приемки здания (сооружения) общежития на 100 мест с. Коты, ул. Кооперативная № 19 , доданому до позовної заяви, забудовником зазначено: Черниговское заводоуправление треста Промстройматериалы Черниговского Облмежколхозстроя , а не позивач. Крім цього, відповідач заявив про сплив позовної давності у даній справі та заперечив доводи позивача про те, що він дізнався про існування оскаржуваного рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради 11.01.2018, вказуючи на те, що рішенням у справі №927/559/18 встановлено, що ініціатива щодо передачі гуртожитку у комунальну власність виходила саме від позивача, а тому він міг і повинен був дізнатися про порушення свого цивільного права, а саме передачу гуртожитку по вул. Смирнова, 34 та житлового будинку №21 по проспекту Перемоги у м. Чернігові у комунальну власність. Також відповідач зазначив, що позивачу було відомо про оскаржуване рішення не пізніше жовтня 2017, мотивуючи свої заперечення тим, що в квітні 2019 року Голова Чернігівоблагропромбуд Крамаренко А.І. звернувся до Чернігівської місцевої прокуратури з повідомленням про кримінальне правопорушення (№03/04-34 від 22 квітня 2019 року), в якому зазначив, що в жовтні 2017 року надійшов лист №699 від 02.10.2017 з Чернігівської міської ради, з якого стало відомо, що рішенням Чернігівської міської ради від 28.09.2004 було надано згоду на передачу до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова гуртожитку по вул. Смірнова, 34, також що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 Про передачу до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків затверджено акт приймання передачі гуртожитку по вул. Смірнова, 34 . Відповідач також стверджував, що представник позивача був присутній разом з адвокатом Водолагіним С.М. 25.10.2007 на засіданні Комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків при виконавчому комітеті Чернігівської міської ради, на якій розглядалось питання щодо приватизації жилих приміщень у гуртожитку за адресою вулиця Смирнова, 34. Відповідно до протоколу №2 від 25.10.2017 Комісія вирішила доручити управлінню житлово-комунального господарства міської ради ініціювати внесення змін до рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 Про передачу до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків в частині визнання виконавцем послуг комунального підприємства ЖЕК-13 по будівлі за адресою: вулиця Смирнова, 34 в м. Чернігові. Крім цього, відповідач посилався на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова Лямзіної Н.Ю. від 16.09.2009 у справі №750/10443/19, зокрема, на те, що в ході проведення досудового розслідування було допитано в якості свідка начальника ЖКП Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва ОСОБА_1 , який повідомив, що в червні 2017 за значні недоліки в роботі керівництво корпорації змінило керівника ЖКП та призначило його начальником ЖКП корпорації Чернігівоблагропромбуд ; при фактичному прийомі посади від корпорації Чернігівоблагропромбуд був присутній заступник голови правління ОСОБА_2; він перевіряв майно та в межах розуміння і компетенції інші документи, одним з яких, на який було звернено особливу увагу, стало рішення Виконкому Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 з формулюванням про затвердження акту прийому-передачі гуртожитку по вул. Смирнова, буд. 34 в м. Чернігові до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив, позивач наголошував, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2016 було дійсно затверджено акт прийому передачі спірного майна. Крім цього, позивач вважав безпідставними посилання відповідача на рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/559/18, оскільки предметом спору було визнання права власності на підставі ст. 344 ЦК України, а не встановлення законності прийняття оскаржуваного рішення. Також позивач заперечив посилання відповідача на ухвалу слідчого судді від 16.09.2019 у справі №750/10443/19 (провадження №1-кс/750/5010/19), якою, на думку відповідача, було встановлено той факт, що позивач довідався про оскаржуване рішення виконкому в червні 2017, вказуючи на те, що допитаний в якості представника потерпілого начальник ЖКП корпорації Чернігівоблагропромбуд не давав пояснеь щодо оскаржуваного рішення, про яке йому стало відомо в червні 2017, а зазначив, що приступив до обов`язків начальника ЖКП корпорації Чернігівоблагропромбуд в червні 2017; про те, коли йому стало відомо про рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 в протоколі допиту та ухвалі суду не зазначено. За твердженнями позивача, посилання відповідача на лист відповідача №699 від 02.10.2017 є безпідставними, адже останній не надав жодних доказів, що такий лист надсилався позивачу та був отриманий останнім. Позивач також заперечив з приводу тверджень відповідача про те, що представник позивача разом з адвокатом Водогінним С.М. були присутні 25.10.2017 на засіданні комісії, на якому розглядалось питання щодо приватизації житлових приміщень, в тому числі і в спірному гуртожитку, вказуючи, що така інформація не відповідає дійсності, оскільки адвокат Водолагін С.М. не був представником позивача 25.10.2017 на засіданні комісії, відповідач не вказував прізвище представника позивача, який був присутнім на засіданні комісії.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач заперечив доводи позивача щодо відсутності актів приймання-передачі, які були затверджені рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006, вказуючи на те, що на даний час акти прийому-передачі відсутні, скоріш за все, через їх втрату Новозаводською районною у м. Чернігові радою, яка займалася їх складанням. Разом з тим, відповідач зазначив, що це не свідчить про їх відсутність взагалі та, зокрема, на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006. Також відповідач стверджував, що Регіональне відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області не вчиняло і не повинно було вчиняти жодних дій по створенню комісії з приймання-передачі гуртожитку по вул. Смірнова у м. Чернігові, 34, у комунальну власність. Стосовно заперечень позивача щодо не встановлення ухвалою слідчого судді того факту, що позивачу стало відомо про оскаржуване рішення відповідача в червні 2017, відповідач зазначив, що Згідно протоколу допита свідка начальника ЖКП Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва ОСОБА_1 повідомив, що в червні 2017 керівництво корпорації змінило керівника ЖКП та призначило його начальником ЖКП. В ході фактичного прийому посади від Корпорації Чернігівоблагропромбуд був присутній заступник голови правління ОСОБА_2 Він перевіряв майно та в межах компетенції інші документи, одним з яких, стало рішення виконкому Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 з формулюванням про затвердження акту прийому-передачі гуртожитку по вул. Смирнова, буд. 34 в м. Чернігові до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова. . Таким чином, показання свідка підтверджують факт отримання та ознайомлення з оскаржуваним рішенням навіть раніше зазначеного терміну. Відповідач також заперечив щодо тверджень позивача з приводу листа № 699 від 02.10.2017, адже про цей лист та час його отримання сам позивач зазначив у повідомленні про кримінальне правопорушення, зокрема, що позивачу з даного листа стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 Про передачу до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків затверджено акт приймання передачі гуртожитку по вул. Смирнова, 34 . З приводу листа Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.02.2015 № 3-24/173 відповідач зазначив, що він є помилковим і був направлений ЖКП Корпорації через невірне трактування законодавства посадовими особами відповідача.

Під час розгляду справи судом першої інстанції надійшла заява Чернігівської обласної прокуратури про вступ у справу, в якій заступник керівника обласної прокуратури наголошував, що у разі визнання недійсним оспорюваного рішення виконкому Чернігівської міської ради відпаде правова підстава перебування спірних житлових приміщень у комунальній власності міста, що суперечить інтересам держави в особі територіальної громади м. Чернігова, а також вимогам Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2021 заяву Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про вступ у справу задоволено й залучено Чернігівську обласну прокуратуру до участі у справі №927/1181/20.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2021 у справі №927/1181/20 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Чернігівська обласна корпорація агропромислового будівництва оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, поклавши судові витрати на відповідача. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на переконання апелянта, судом першої інстанції безпідставно не враховано положень п.п. 3.4, 4.1 Статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, відповідно до яких виключно позивач, як засновник Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, має право розпоряджатись майном останнього. Крім цього, апелянт вказував на відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження передачі спірного майна та перебування його в комунальній власності, що також не взято місцевим господарським судом до уваги. Апелянт також стверджував, що суд першої інстанції не обґрунтував відхилення наданих позивачем доказів, зокрема, листів Фонду комунального майна України по Чернігівській області, а також невірно застосував приписи ст. 75 ГПК України, адже надана правова оцінка певному факту у справі № 927/559/18 не є обов`язковою при розгляді даної справи тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що посилання апелянта на положення статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, засновником якого ж позивач, жодним чином не спростовують висновки суду, адже згідно п. п. 1.4., 1.5 цього Статуту ЖКП є юридичною особою з дня державної реєстрації, може від свого імені укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, несе відповідальність, може бути позивачем та відповідачем в суді; засновник не відповідає перед зобов`язаннями підприємства, підприємство не відповідає за зобов`язаннями засновника. З приводу листа Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, в якому зазначено, що комісія з приймання-передачі гуртожитку в комунальну власність ним не створювалась та відповідний факт приймання передачі не підписувався, відповідач зазначив, що передача житлового фонду разом із зовнішніми мережами та вбудовано-прибудованими приміщеннями проводилась комісіями з питань приймання житлового фонду у комунальну власність, які утворюються виконавчими комітетами Деснянської та Новозаводської районних рад, відтак Регіональне відділення Фонду державного майна по Чернігівській області не вчиняло та не повинно було вчиняти жодних дій по створенню відповідної комісії з приймання гуртожитку у комунальну власність.

В наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу, прокурор також заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зокрема, зазначив, що п. 3.4 Статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, на який посилається апелянта, чітко визначено, що повноваженнями розпоряджатись майном наділене виклично саме підприємство, а засновник лише надає згоду на такі дії. Якщо підприємство вважає, що має місце порушення його прав та законних інтересів, воно за законодавством та установчими документами володіє достатнім обсягом повноважень для самостійного їх захисту, в тому числі в судовому порядку. На переконання прокурора не надання відповідачем акту приймання-передачі не свідчить про те, що такий акт взагалі не складався та не підписувався, листи, на які посилався позивач (апелянт) такої інформації також не місять тощо.

За змістом наданої апеляційному суду відповіді на відзив відповідача позивач наполягав, що якщо відповідач не надає відповідних актів приймання-передачі, такі не складались і майно за ними не передавалось, що в свою чергу свідчить про внесення до оскаржуваного рішення недостовірної інформації. Крім цього, позивач стверджував, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки листу відповідача, яким останній визнає, що станом на 17.02.2015 гуртожиток не був переданий до комунальної власності, в цьому листі відповідач звертався до Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва з проханням надати кандидатів для включення до членів комісії для проведення інвентаризації, зокрема, спірного гуртожитку по вул. Смирнова, 34, який належить позивачу. За твердженнями позивача, оскаржуване рішення перешкоджає позивачу в належному оформленні майнових прав на гуртожиток по вул. Смирнова, 34.

В судове засідання апеляційної інстанції 27.07.2021 з`явились представники сторін та прокуратури, представник позивача в судових дебатах підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити її за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та прокуратури в судових дебатах в даному судовому засіданні заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням тринадцятої сесії Чернігівської міської ради четвертого скликання від 28.04.2004 Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлового фонду надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова державного житлового фонду, який не увійшов до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, який повернутий до державної власності за рішенням суду, але перебуває на балансі господарських товариств, житлового фонду підприємств-банкрутів та житлового фонду спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями, призначеними для обслуговування цього фонду згідно з додатком.

Передачу вирішено здійснити відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002 зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 30.03.2004 Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002 (2 сесія 4 (24) скликання) (11 сесія 4 (24) скликання).

Як вбачається з додатку до вказаного вище рішення органу місцевого самоврядування, до Переліку житлового фонду, який передається у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова, увійшов, зокрема, житловий будинок (проспект Перемоги, 21) та гуртожиток (вул. Смирнова, 34).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 Про передачу до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків за результатами розгляду матеріалів постійної комісії Новозаводської районної ради у місті Чернігові з питань приймання житлового фонду Новозаводського району щодо безоплатної передачі у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлових будинків, затверджено акти приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова житлових будинків із зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, розташованих, зокрема, по проспекту Перемоги, 21 та по вул. Смирнова, 34 (гуртожиток), які перебували на балансі корпорації Чернігівоблагропромбуд .

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР (ч. 2 ст. 5 Житлового кодексу УРСР).

З 15.04.1991 був введений в дію Закон Української РСР Про власність , за змістом ст. 1 якого житловий фонд становить складову частину національного багатства України і є власністю народу України.

Положеннями ст. 31, 35 цього Закону визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Об`єктом права комунальної власності є, зокрема, державний житловий фонд.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР № 885-ХІІ від 16.03.1991 Про введення в дію Закону Української РСР Про власність майно, необхідне для задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, підлягає передачі в її комунальну власність до 1 липня 1991 року.

Основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну врегульовані Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , який набрав чинності з 01.04.1998.

Відповідно до ст. 2 цього Закону об`єктом передачі є, зокрема, житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури (далі - об`єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), в тому числі не завершені будівництвом.

Положеннями ст. 3 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності встановлено, що ініціатива з передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Особливості передачі об`єктів соціальної інфраструктури визначені в ст. 41 даного Закону, згідно якої передача об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ініціатива щодо передачі об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених ст. 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених в процесі приватизації (корпоратизації).

Рішення щодо передачі об`єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність.

За змістом ч. 2 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності та Закону України Про місцеве самоврядування , вказуючи, що до нього внесено недостовірну інформацію, адже акту приймання-передачі спірного майна, який начебто затверджений цим рішенням, не існує, на підтвердження чого посилався на лист Фонду комунального майна Чернігівської міської ради №7-4/101 від 26.01.2018. Крім цього, позивач зазначив, що гуртожиток №34 по вулиці Смірнова, 34 (колишня Кооперативна, 19) будувався за рахунок коштів позивача, при цьому посилався на Державний акт приймання-здачі гуртожитку.

За приписами ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено (ч. 3 ст. 2 ГПК України) принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита в ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №13 від 16.01.1989 Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвало будинок №21 по проспекту Жовтневої революції (нині - проспект Перемоги) в м. Чернігові за ЖКК об`єднання Чернігівоблагробуд , що підтверджується реєстраційним посвідченням №584 від 02.04.1990, виданим міжміським бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.4 Статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, затвердженого загальними зборами повноважних представників засновників та учасників Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва (протокол №1 від 28.04.1999), перереєстрованого розпорядженням Чернігівського міського голови №335-р від 22.07.1999, Житлово-комунальне підприємство /ЖКП/ Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва створено шляхом реорганізації житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву Чернігівоблагробуд і воно є правонаступником Житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву Чернігівоблагробуд , засновано на майні, що є власністю Корпорації Чернігівоблагропромбуд (Засновник).

Наказом № 2 від 28.04.1999 Про реорганізацію житлово-комунальної контори /ЖКК/ Чернігівського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву Чернігівоблагробуд в житлово-комунальне підприємство /ЖКП/ обласної корпорації агропромислового будівництва , зокрема, затверджено акт приймання-передачі майна, яке увійшло у статутний фонд та повне господарське володіння житлово-комунального підприємства /ЖКП/ обласної корпорації агропромислового будівництва, відповідно до якого передано майно, яке увійшло у статутний фонд та повне господарське володіння Житлово-комунального підприємства /ЖКП/ обласної корпорації агропромислового будівництва, зокрема, будинок №21 по проспекту Жовтневої революції (нині - проспект Перемоги) в м. Чернігові.

Вищезазначеним актом приймання-передачі від 28.04.1999 передано, зокрема, будинок №21 по проспекту Жовтневої революції (нині - проспект Перемоги) в м. Чернігові, який відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №13 від 16.01.1989 Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації вже було зареєстровано за ЖКК об`єднання Чернігівоблагробуд у 1990 році (реєстраційне посвідчення №584 від 02.04.1990 міжміського бюро технічної інвентаризації).

Тобто, з наданих позивачем документів вбачається, що у 1999 Житлово-комунальному підприємству /ЖКП/ обласної корпорації агропромислового будівництва було передано у статутний фонд майно, яке з 1990 року вже йому належало. Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо реєстрації/перереєстрації об`єкту за адресою м. Чернігів, проспект Перемоги, 21, матеріали справи не містять.

За наведених обставин та реєстраційного посвідчення №584 від 02.04.1990, виданого МБТІ, а також наказу № 2 від 28.04.1999 Про реорганізацію ЖКК Чернігівоблагробуд , суд першої інстанції вірно зазначив, що будинок №21 по проспекту Жовтневої революції (нині - проспект Перемоги) в м. Чернігові зареєстровано за Житлово-комунальним підприємством /ЖКП/ Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, яке не є позивачем у даній справі, а тому оскаржуване рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 не порушує права та інтереси позивача у даній справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині гуртожитку №34 по вулиці Смирнова в місті Чернігові, позивач посилався на Державний акт приймання-здачі гуртожитку за адресою: с. Коти, вул. Кооперативна, 19, згідно якого, на його думку, зазначена будівля будувалась за рахунок коштів позивача.

Проте, згідно наявного в матіералах справи акту государственной приемки здания (сооружения): общежитие на 100 мест с. Коти, ул. Кооперативная, 19 забудовником якого значиться: Черниговское заводоуправление треста Промстройматериалы Черниговского Облмежколхозстроя , а не позивач, що в свою чергу спростовує твердження позивача (апелянта) про будівництво цієї будівлі за рахунок його коштів, доказів на підтвердження цього до матеріалів справи також не надано.

Вказаний акт государственной приемки здания (сооружения): общежитие на 100 мест с. Коти, ул. Кооперативная, 19 , як й матеріали справи не містять жодної інформації з приводу того, за чий рахунок будувався вищевказаний об`єкт.

Крім цього, цей акт стосується гуртожитку, який знаходиться за адресою с. Коти, вул. Кооперативна, 19, проте доказів, які б свідчили про те, що гуртожиток (с. Коти, вул. Кооперативна, 19) це той самий гуртожиток, який знаходиться за адресою вул. Смирнова, 34 у м. Чернігові, матеріали справи не містять.

Надана позивачем на підтвердження вказаних обставин архівна копія протоколу Засідання виконкому Чернігівської міської ради депутатів трудящих Чернігівської області №10 від 10.04.1974 з рішенням №225 та додатком до нього правомірно відхилена місцевим господарським судом, адже з додатку №1 до рішення міськвиконкому №225 від 10.04.1974 вбачається перейменування лише вулиці села Коти, зокрема, вулиці Кооперативної на вулицю Ю.Смирнова, проте будь-яких документів, які б свідчили про зміну нумерації будівлі з 19 на 34 матеріали справи не містять.

Посилання учасників на те, що факт зміни назви вулиці та нумерації будівлі - гуртожитку (с. Коти, вул. Кооперативна, 19) на вул. Смирнова, 34 у м. Чернігові, підтверджується ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова Лямзіної Н.Ю., також не заслуговують на увагу, адже на підставі ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, ухвала слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова Лямзіної Н.Ю. не входить до переліку судових рішень, передбачених в ст. 75 ГПК України, а тому не може бути взята до уваги як доказ на підтвердження, що гуртожиток (с. Коти, вул. Кооперативна, 19) це той самий гуртожиток, який знаходиться за адресою вул. Смирнова, 34 у м. Чернігові.

Інших доказів, які б підтверджували вищезазначений факт матеріали справи не містять, відтак суд першої інстанції цілком правомірно відхилив доводи позивача про те, що гуртожиток (с. Коти, вул. Кооперативна, 19) це той самий гуртожиток, який знаходиться за адресою вул. Смирнова, 34 у м. Чернігові, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім цього, судом встановлено, що в липні 2018 Житлово-комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської ради та Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва про визнання права власності за набувальною давністю на гуртожиток, розташований в м. Чернігові по вул. Смирнова, 34, загальною площею 879,4 м2.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2018 у справі №927/559/18, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019, в задоволені позову відмовлено повністю.

Під час розгляду даної справи судами встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідач-2 (в даній справі № 927/1181/20 позивач) був власником нерухомого майна.

Довідку позивача № 103 від 20.07.2018 суди вважали належним доказом, оскільки відомості зазначені в ній щодо будівництва гуртожитку та передачі його з балансу на баланс експлуатаційних організацій повинні підтверджуватися належними доказами.

При цьому, судами враховано, що в рішенні Чернігівської міської ради від 28.09.2004 також вказано, що відповідач-2 (в даній справі № 927/1181/20 позивач) є балансоутримувачем державного житлового фонду, який не увійшов до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації.

Судами також було враховано, що відповідач-2 (в даній справі № 927/1181/20 позивач) у відзиві на позов підтвердив, що ініціатива щодо передачі гуртожитку в комунальну власність виходила саме від нього.

Оскільки за матеріалами справи, зокрема, акту государственной приемки здания (сооружения): общежитие на 100 мест с. Коти, ул. Кооперативная, 19 встановлено, що забудовник гуртожитку (с.Коти, ул. Кооперативная, 19) є Черниговское заводоуправление треста Промстройматериалы Черниговского Облмежколхозстроя , яке не є позивачем у даній справі, рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 не порушує прав та інтересів позивача у даній справі.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 в частині затвердження акту приймання-передачі до комунальної власності будинку №21 по проспекту Перемоги та гуртожитку №34 по вулиці Смирнова в місті Чернігові, які не доведені позивачем належними та допустимими доказами, відтак є такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження позивача (апелянта) про неврахування судом першої інстанції положень п. п. 3.4, 4.1 Статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, відповідно до яких виключно позивач, як засновник Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, має право розпоряджатись майном останнього, відхиляються апеляційним судом, адже згідно п. п. 1.4., 1.5 цього Статуту ЖКП є юридичною особою з дня державної реєстрації, може від свого імені укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, несе відповідальність, може бути позивачем та відповідачем в суді. Засновник не відповідає перед зобов`язаннями підприємства, підприємство не відповідає за зобов`язаннями засновника.

При цьому, положеннями п. 3.4 Статуту Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, на який посилається апелянт, чітко визначено, що повноваженнями розпоряджатись майном наділене виключно саме підприємство, засновник лише надає згоду на такі дії.

Таким чином, якщо підприємство вважає, що має місце порушення його прав та законних інтересів, воно згідно із законодавством та установчими документами володіє достатнім обсягом повноважень для самостійного їх захисту, в тому числі в судовому порядку.

Посилання позивача (апелянта) на не врахуванням судом листа Фонду комунального майна про відсутність затвердженого оскаржуваним рішенням акту приймання-передачі, листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області про не створення ним комісії з приймання-передачі гуртожитку у комунальну власність та не підписання відповідного акту та листа відповідача про відсутність акту приймання-передачі гуртожитку №34 по вулиці Смирнова в місті Чернігові також відхиляються апеляційним судом, адже ці листи не спростовують встановлених судом обставин, що будинок №21 по проспекту Жовтневої революції (нині - проспект Перемоги) в м. Чернігові зареєстровано за Житлово-комунальним підприємством /ЖКП/ Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, яке не є позивачем у даній справі, а забудовником гуртожитку згідно наданого позивачем акту государственной приемки здания (сооружения): общежитие на 100 мест с. Коти, ул. Кооперативная, 19 є Черниговское заводоуправление треста Промстройматериалы Черниговского Облмежколхозстроя , що також не є позивачем у цій справі й в свою чергу свідчить, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №213 від 21.08.2006 не порушує законних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся з даним позовом до суду.

З приводу заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог, слід зазначити, що цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом згаданої норми закону позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв`язку з встановленням обставин відсутності порушених прав позивача та відмовою у задоволенні позовних вимог з цих підстав, відсутні підстави для застосування позовної давності.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2021 у справі № 927/1181/20 - без змін.

Матеріали справи № 927/1181/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.07.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко