Ухвала

від 28.07.2021 по справі 2-1069/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1069/11

провадження № 61-8036св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство Перший український міжнародний банк , ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року у складі судді Переясловської Ю. А. та постанову Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні.

Заява обґрунтована тим, що заочним рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2011 року у справі № 2-1069/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 жовтня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк (далі - ПАТ ПУМБ ) заборгованість за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 403 181,20 доларів США, еквівалент 12 063,68 доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 400 000 грн; за додатковою угодою № 7710910 від 01 вересня 2009 року до кредитного договору № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 1 027 203,71 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн, витрати, пов`язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи у суді, у розмірі 120 грн, а всього стягнуто 403 181,20 доларів США, еквівалент 12 063,68 доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 1 429 023,71 грн.

12 березня 2012 року на виконання рішення суду Ворошиловським районним судом м. Донецька було видано виконавчий лист № 2-1069/11.

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М. на виконання виконавчого листа № 2-1069/11 від 12 березня 2012 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька, відкрито виконавче провадження № 58502142.

Вказував, що між ПАТ ПУМБ та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Алькор Інвест (далі - ТОВ ФК Алькор Інвест ) 04 листопада 2019 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 6671560/2019.

Цього ж дня між ним та ТОВ ФК Алькор Інвест було укладено договір відступлення права вимоги, на підставі якого право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року перейшло від ТОВ ФК Алькор Інвест до нього.

Набуте ним право вимоги було оплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04 листопада 2019 року та квитанцією № TR.387486638/68607.17860 від 04 листопада 2019 року.

Враховуючи наведене просив суд замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 2-1069/11, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька 12 березня 2012 року по справі № 2-1069/11.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 204, 215 ЦК України, щодо правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та порушення норм процесуального права, оскільки всупереч положенням статті 442 ЦПК України суди безпідставно відмовили у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні .

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2011 року позов ПАТ ПУМБ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 403 181,20 доларів США, еквівалент 12 063,68 доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 400 000 грн; за додатковою угодою № 7710910 від 01 вересня 2009 року до кредитного договору № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 1 027 203,71 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн, витрати, пов`язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи у суді, у розмірі 120 грн, а всього стягнуто 403 181,20 (чотириста три тисячі сто вісімдесят один та 20/100) доларів США, еквівалент 12 063,68 (дванадцять тисяч шістдесят три та 68/100) доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 1 429 023,71 (один мільйон чотириста двадцять дев`ять тисяч двадцять три) грн 71 коп.

04 листопада 2019 року між ПАТ ПУМБ та ТОВ ФК Алькор Інвест укладено договір про відступлення прав вимоги № 667156072019, відповідно до якого кредитор зобов`язується передати у власність нового кредитора, а новий кредитор прийняти права вимоги та в їх оплату сплатити грошові кошти на користь первісного кредитора на умовах, визначених цим договором. Відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акту приймання-передачі прав вимоги за формою з додатком 3 до цього договору.

Як вбачається з додатку № 3 до договору № 6671560/2019 від 04 листопада 2019 року про відступлення прав вимоги, ТОВ ФК Алькор Інвест набуло права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року, що укладений між банком та ОСОБА_2

04 листопада 2019 року між ТОВ ФК Алькор Інвест (первісний кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. Сторони дійшли згоди, що на підтвердження переходу права вимоги сторони в день проведення розрахунку підписують акт приймання-передачі права вимоги, що є додатком № 3 до договору. Під кредитним договором в даному договорі про відступлення права вимоги розуміється кредитний договір № 6671560 від 01 серпня 2008 року, укладений між ЗАТ ПУМБ , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ОСОБА_2 .

Під правами вимоги у вказаному договорі слід розуміти право грошової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, неустойок та інших платежів, визначених кредитним договором.

Як вбачається з додатку № 2 до договору від 04 листопада 2019 року відступлення прав вимоги, ОСОБА_1 прийняв від первісного кредитора оригінали документів, зокрема, оригінал кредитного договору № 6671560 від 01 серпня 2008 року.

На виконання вимог пункту 3.1 договору від 04 листопада 2019 року про відступлення прав вимоги новий кредитор ОСОБА_1 сплатив кошти у сумі 73 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04 вересня 2019 року.

За ініціативою суду 18 грудня 2020 року частково відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі 2-1069/11 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ ПУМБ про визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ПАТ ПУМБ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в частині заочного рішення, ухваленого Ворошиловським районним судом м. Донецька 28 квітня 2011 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Після укладення договору про відступлення права вимоги від 04 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 2-1069/11, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька 12 березня 2012 року по справі № 2-1069/11 .

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Аналогічні висновки у схожих правовідносинах викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 344/19009/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 570/4501/15-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 754/12116/18 та інших.

Наведена правова позиція обумовлена тим, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), який надалі Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

В подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Частиною п`ятою статті 15 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Таким чином, враховуючи те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, тому відсутні підстави вважати, що фізична особа може замінити стягувача (банк або інша фінансова установа) у виконавчому провадженні у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника.

Разом із тим, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11 та інших містяться протилежні висновки щодо можливості заміни стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу або юридичну особу, які не є спеціальними суб`єктами, що наділені правом надавати фінансові послуги , від яких колегія суддів вважає за необхідне відступити.

За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до приписів статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 ЦК України).

Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

На підставі викладених норм та положень статей 512 та 514 ЦК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку щодо можливості заміни стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу (юридичну особу), яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги.

При цьому, роблячи висновок про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з презумпції правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

З наведеного вбачається, що у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформульовані протилежні висновки щодо можливості заміни сторони (стягувача) у виконавчому провадженні на фізичну або юридичну особу, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника.

Як вказувалось вище, статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

Статтею 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг визначено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Отже, кредитодавцями в кредитним правовідносинах може бути лише юридична особа, яка внесена до відповідного реєстру та відповідно до закону має право надавати фінансові послуги.

Натомість відповідно до статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаних постановах вказувала, що у зобов`язаннях, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт (кредитор), тобто банк або інша фінансова установа, а тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, окрім обставин, визначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини перша-друга статті 2015 ЦК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості заміни сторони (стягувача) у виконавчому провадженні на фізичну або юридичну особу, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника, оскільки у зв`язку із специфічним суб`єктним складом такого правочину така заміна неможлива на суб`єкта, який згідно Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг не може надавати фінансові послуги, на стадії виконання судового рішення.

Крім того, у зв`язку із відсутністю прямої вказівки у ЦК України або іншому законі на нікчемність правочину про відступлення права вимоги фізичній або юридичній особі, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, за кредитним договором, колегія суддів вважає за необхідне поставити питання щодо визнання таких правочинів у зв`язку із порушенням суб`єктного складу, який суперечить статтям 512 та 1054 ЦК України, недійсними як нікчемними й, відповідно, під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні враховувати обставини неможливості, за загальним правилом, набуття заявником права вимоги.

У частині третій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Виходячи з того, що колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодоможливості заміни сторони (стягувача) у виконавчому провадженні на фізичну або юридичну особу, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника, враховуючи, що уніфікація позиції щодо застосування норм матеріального та процесуального права необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, вказана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням наведеного та положень статей 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 2-1069/11 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство Перший український міжнародний банк , ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович, про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович