Постанова

від 14.07.2021 по справі 203/360/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 203/360/20

провадження № 61-17422св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Газета Наше місто ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Прохода Руслан Сергійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А.,

Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Газета Наше місто про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 28 грудня 2019 року ним було виявлено оприлюднення ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11-07 год. на веб-сайті Газета Наше місто : ІНФОРМАЦІЯ_5, з доменним ім'ям : ІНФОРМАЦІЯ_3, статті під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_6 , якою поширено інформацію, яка є негативною, недостовірною, а тому принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено в загальнодоступній мережі Інтернет. В назві статті відповідач називає позивача шахраєм , а по самому тексту прослідковується натяк на шахрайські дії з боку позивача. У поширеній інформації мова йде про протиправні дії позивача, бо вживаються фактичні твердження про те, що він є шахрай , тобто про злочинні дії, що є наклепницькою, образливою, принизливою та такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Звинувачуючи позивача в шахрайстві, відповідач не зазначив ні кримінального провадження, за яким позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за статтею 190 КК України, ні відповідного обвинувального вироку суду стосовно позивача, бо його не існує.

Відповідач спотворив та принизив оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів дотримання позивачем моральних та правових норми, створила враження вчинення позивачем неправомірних дій. Зміст інформації та характер висловлювань відповідача в статті, створює негативне враження і відношення до позивача та враження безпосередньої причетності його до вчинення кримінального правопорушення, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений в чинному законодавстві України.

Вважає, що наявні всі обставини юридичного складу правопорушення відповідача: інформацію доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено в загальнодоступній мережі Інтернет; поширена інформація стосується позивача; поширено інформацію, яка не відповідає дійсності; поширена інформація порушує особисті немайнові права позивача.

Вважає, що висловлювання відповідача не є оціночними судженнями, оскільки можуть бути перевірені та предмет їх правдивості, так як дії, про які заявляє відповідач, підпадають під ознаки кримінально-карного діяння (стаття190 КК України), що виключає віднесення тверджень відповідача до оціночних суджень чи критичних зауважень щодо його діяльності.

Відповідач є власником веб-сайту, на якому було поширено інформацію.

Крім того, позивач посилався на те, що розповсюджена відповідачем інформація є негативною, містить образливі для позивача, як людини, обвинувачення, що спричинило йому моральні страждання.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11-07 год. ТОВ Газета Наше місто шляхом розміщення на належному останньому веб-сайті Газета Наше місто : ІНФОРМАЦІЯ_5, з доменним ім 'ям : ІНФОРМАЦІЯ_3 , в статті під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме про те, що ОСОБА_1 є шахраєм ; зобов 'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, шляхом видалення статті; зобов 'язати відповідача протягом10 днів з дня набрання рішеннямсуду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ; зобов 'язатиТОВ Газета Наше місто розмістити на головній сторінці належного йому веб-сайті Газета Наше місто повідомлення про ухвалене у цій справі судове рішення із публікацією тексту його резолютивної частини не пізніше10 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили; стягнути з відповідача в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11-07 год ТОВ Газета Наше місто шляхом розміщення на належному останньому веб-сайті Газета Наше місто : ІНФОРМАЦІЯ_5 , з доменним ім ?ям : ІНФОРМАЦІЯ_3 , в статтіпід заголовком ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме про те, що ОСОБА_1 є шахраєм .

Зобов`язано ТОВ Газета Наше місто видалити вказану інформацію, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 та протягом 10 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом опублікування на головній сторінці належного йому веб-сайту Газета Наше місто : http://ІНФОРМАЦІЯ_3, з доменним ім ?ям: ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформації наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11-07 год ТОВ Газета Наше місто оприлюднило статтю під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_6 . Інформація, яка міститься в цій статті, є недостовірною.

Стягнуто з ТОВ Газета Наше місто на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сама назва статті ІНФОРМАЦІЯ_6 викладена як твердження та натяк на вчинення позивачем протиправних дій, що в очах оточуючих позивача осіб та інших громадян, враховуючи, що позивач також є депутатом міської ради та веде активну громадську діяльність, виставляє останнього в негативному світлі, знижує суспільну оцінку його моральних, духовних та професійних якостей, а тому її слід визнати недостовірною, зобов`язати відповідача видалити спірну інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом опублікування на головній сторінці належного відповідачу веб-сайту відомостей про недостовірність спірної інформації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня

2020 року скасовано та увалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Газета Наше місто судовий збір у розмірі 4 414,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розповсюджена відповідачем інформація є його оціночним судженням, а тому спростуванню не підлягає. Позивач ОСОБА_1 є публічною особою - депутатом Дніпровської міської ради, а тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду журналістів, громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, оскільки містить посилання на фактичні дані щодо причетності його до злочину, якого він не вчиняв та який можливо перевірити на предмет його достовірності, а тому вона підлягає спростуванню у заявлений позивачем спосіб.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті Газета Наше місто , власником якого

є ТОВ Газета Наше місто , за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5, з доменним ім ' ям : ІНФОРМАЦІЯ_3 , було опубліковано статтю під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_6 , що не заперечувалося відповідачем. Ця стаття викладена на 4 сторінках, стосується діяльності позивача та пов`язаних з ним компаній.

Відповідно до листа ГУ НП в Дніпропетровській області від 20 січня 2020 року проведеною перевіркою за наявними автоматизованими обліками УІАП станом на 16 січня 2020 року відсутні розпочаті слідчими підрозділами

ГУНП в Дніпропетровській області кримінальні провадження за якими ОСОБА_1 повідомлено про підозру. За даними персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України станом на 16 січня 2020 року у відношенні ОСОБА_1 відсутня інформація про притягнення до кримінальної відповідальності та засудження.

Відповідно до довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 23 січня 2020 року вбачається, що реєстратором доменного імені станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 та на дату видачі довідки є КП Редакція газети Наше місто .

Позивач ОСОБА_1 станом на момент публікації статті ІНФОРМАЦІЯ_2 був депутатом Дніпровської міської ради.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11).

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872?му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Позивач ОСОБА_1 на момент опублікування спірної інформації був публічною особою, депутатом Дніпровської міської ради, а тому відповідно межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо нього є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки його дії становлять підвищений суспільний інтерес.

ОСОБА_1 як публічна особа, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов`язково приємною для позивача, навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні ЄСПЛ у справі Lingens v. Austria суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації або тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе .

Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

З огляду на статтю 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, а також постанові Верховного Судом України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак їїне можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманщик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку.

Застосування у спірній статті слова шахрай не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.

Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.

Суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши вищенаведені правові норми та усталену практику ЄСПЛ, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб`єктивною думкою відповідача щодо діяльності позивача та не може бути ним спростована.

Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, вимога до відповідача ТОВ Газета Наше місто про зобов`язання спростувати недостовірну інформацію про позивача, яка міститься

на 4 сторінках, не вказує ані на конкретну інформацію, яку належить спростувати, ані на конкретний спосіб такого спростування і така вимога є недопустимою вже лише тому, що є неконкретною, а в разі задоволення позову рішення суду не може бути виконане відповідно до встановленої законом процедури.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна інформація містила фактичні дані були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо заяви про розгляд справи з викликом представника ОСОБА_1 - Проходи Р. С .

У липні 2021 року надійшла вищезазначена заява.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Прохода Руслан Сергійович, залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович