Постанова

від 14.07.2021 по справі 205/8103/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 205/8103/18

провадження № 61-4388св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Арта ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Арта (далі - ТОВ ЮК Арта , товариство) про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення заборгованості із заробітної плати, з оплати періоду тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

На обґрунтування позову посилалася на таке. 30 серпня 2017 року вона була прийнята на посаду головного бухгалтера до ТОВ ЮК Арта . 16 січня 2018 року вона виявила бажання розірвати трудові відносини і тому подала керівництву товариства заяву про звільнення її з роботи з 30 січня 2018 року на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Заява не була зареєстрована у присутності позивачки, оскільки на підприємстві відсутні журнали обліку вхідної та вихідної кореспонденції. З 24 січня 2018 року до 07 березня 2018 року ОСОБА_1 хворіла, що підтверджується листками непрацездатності. Позивачка через засоби поштового зв`язку направила відповідачу: 14 лютого 2018 року - копію заяви про звільнення від 16 січня 2018 року, лист про розрахунок та супровідний лист; 20 лютого 2018 року - листок непрацездатності № 027148 та пояснювальну записку; 12 березня 2018 року - листок непрацездатності № 027378, копію заяви про звільнення від 16 січня 2018 року, заяву про направлення позивачці трудової книжки поштою. 07 березня 2018 року ТОВ ЮК Арта отримало лише лист від 20 лютого 2018 року, інша кореспонденція повернулася відправникові без вручення адресату. Крім того, відповідач не сплатив заробітну плату за січень 2018 року у розмірі 3 306,38 грн, за дні тимчасової непрацездатності за період з 20 лютого 2018 року до 07 березня 2018 року у розмірі 2 429,92 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 544 грн. Оскільки відповідач проігнорував заяву про звільнення від 16 січня 2018 року, позивачку не звільнив, трудову книжку не повернув, з ТОВ ЮК Арта підлягає стягненню середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки до дня фактичного розрахунку, що станом на 31 жовтня 2018 року становить 35 749,64 грн. Після того як лист непрацездатності був закритий, вона не стала до роботи, оскільки визначені законом два тижні сплили наприкінці січня 2018 року, тому відповідач мав її звільнити, навіть якщо вона перебувала на лікарняному, оскільки сама виявила бажання розірвати трудові відносини.

У зв`язку з наведеним позивачка просила: визнати розірваним з 07 березня 2018 року трудовий договір, укладений між нею і ТОВ ЮК Арта на підставі частини першої статті 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача видати їй належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 3 306,38 грн, заборгованість з оплати за дні тимчасової непрацездатності у розмірі 2 429,92 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 544 грн; середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у сумі 35 749,64 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ ЮК Арта на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 січня 2018 року до 23 січня 2018 року у розмірі 2 278,80 грн, з якої підлягають відрахуванню податки, заборгованість з виплати тимчасової втрати непрацездатності за період з 20 лютого 2018 року до 07 березня 2018 року у розмірі 1 956,96 грн, а також судовий збір у розмірі 69,38 грн.У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості із заробітної плати та з оплати за період тимчасової непрацездатності , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заробітна плата, належна до виплати ОСОБА_1 за відпрацьований нею час, у січні 2018 року їй виплачена не була. Відповідно до довідки, наданої відповідачем, середньоденний заробіток позивачки становить 151,92 грн, кількість фактично відпрацьованих днів у січні 2018 року становить 15 днів, тому заробітна плата за січень 2018 року, яка підлягає виплаті працівникові, становить 2 278,80 грн, з якої підлягають відрахуванню податки. Також відповідач не здійснив виплату за дні тимчасової непрацездатності за період з 20 лютого 2018 року до 07 березня 2018 року, тому з ТОВ ЮК Арта підлягає стягненню сума у 1 956,96 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання трудового договору розірваним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що розірвання трудового договору за рішенням суду не передбачено чинним законодавством і є виключним правом роботодавця. З урахуванням того, що позивачці відмовлено у задоволенні позову про розірвання трудового договору, то передбачені законом підстави для задоволення позову про зобов`язання відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку та стягнення з ТОВ ЮК Арта середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки відсутні.

Враховуючи, що у задоволенні позову про розірвання трудового договору відмовлено та трудові відносини позивача з роботодавцем до теперішнього часу не припинені, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що вимоги про визнання трудового договору розірваним є неналежним способом захисту, не врахували, що відповідач проігнорував заяву позивачки від 16 січня 2018 року, не звільнив її та не видав трудову книжку. Суд апеляційної інстанції не застосовав правові позиції Верховного Суду. Суди безпідставно вважаючи, що трудові відносини позивачки з відповідачем не припинені, відмовили у задоволенні позову в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку. Суди неправильно здійснили розрахунок заборгованості із заробітної плати та з оплати періоду тимчасової непрацездатності.

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ ЮК Арта , у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, - застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц щодо порядку застосування статей 21, 36, 38 КЗпП України; від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц щодо доказування отримання відповідачем заяви про розірвання трудового договору; від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 910/11352/17, від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17-ц щодо законності такого способу захисту як визнання трудових відносин припиненими.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили , що наказом від 29 серпня 2017 року № 20-к ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ ЮК Арта з 30 серпня 2017 року (а. с. 112).

Згідно з листком непрацездатності серії АДК № 027148, виданим 24 січня 2018 року (а. с. 20), та листком непрацездатності серії АДК № 027378, виданим 20 лютого 2018 року (а. с. 21), ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 24 січня 2018 року до 19 лютого 2018 року та з 20 лютого 2018 року до 07 березня 2018 року.

Відповідно до опису поштового вкладення (а. с. 25) 14 лютого 2018 року позивачка на юридичну адресу відповідача направила копію заяви про звільнення від 16 січня 2018 року (а. с. 19), реквізити карткового рахунку (а. с. 23) та супровідний лист від 14 лютого 2018 року (а. с. 22). Поштове відправлення не вручене адресатові і було повернуто відправникові 20 лютого 2018 року, причина повернення - за місцем обслуговування (а. с. 25).

Згідно з описом поштового вкладення (а. с. 26) 20 лютого 2018 року позивачка направила на юридичну адресу ТОВ ЮК Арта листок непрацездатності серії АДК № 027148, виданий 24 січня 2018 року (а. с. 20), і пояснювальну записку, які відповідачем отримані 07 березня 2018 року (а. с. 26).

Листом від 07 березня 2018 року № 07/03 ТОВ ЮК Арта повідомило позивачку про неможливість перерахування належних їй до виплати сум на повідомлені нею банківські реквізити через відсутність у відповідача Зарплатного проекту в банківських установах, а також запропоновано ОСОБА_1 , з метою звільнення з роботи, з`явитися до відділу кадрів товариства і звільнитися у встановленому законом порядку (а. с. 51).

Згідно з описом поштового вкладення (а. с. 28) 12 березня 2018 року ОСОБА_1 направила відповідачу листок непрацездатності серії АДК № 027378, виданий 20 лютого 2018 року (а. с. 21), копію заяви про звільнення від 16 січня 2018 року та копію заяви про направлення трудової книжки на адресу позивачки від 14 лютого 2018 року (а. с. 27). Поштове відправлення не було вручено адресатові та повернуто позивачці, причина повернення - за закінченням терміну зберігання (а. с. 29).

Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування, виданого на підставі наказу від 26 березня 2018 року № 188-І та звернення працівника від 12 березня 2018 року вх. № 375 щодо можливого порушення стосовно нього законодавства про працю, було проведено перевірку відповідача на предмет додержання законодавства про працю, за результатами якої складено акт, у якому зазначено, що порушення трудового законодавства щодо ОСОБА_1 не встановлено (а. с. 57-63).

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13).

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом зазначеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах C. G. and Others v. Bulgaria (C.G. та інші проти Болгарії), заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України , заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Cantoni v. France (Кантоні проти Франції), заява № 17862/91, § 31-32), Vyerentsov v. Ukraine (Вєренцов проти України), заява № 20372/11, § 65).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях ЄСПЛ підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Beles and Others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), заява № 47273/99, § 50-51, 69); Walchli v. France (Волчі проти Франції), заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання ЄСПЛ часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, ЄСПЛ виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див. рішення у справах Kart v. Turkey (Карт проти Туреччини) [ВП], заява № 8917/05, § 79; Efstathiou and Others v. Greece (Ефстатіу та інші проти Греції), заява № 36998/02, § 24; Esim v. Turkey (Ешим проти Туреччини), заява № 59601/09, § 21).

Тому відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ ЮК Арта , колегія суддів вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав шляхом визнання трудового договору розірваним не суперечить вимогам закону.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц (провадження № 61-863св17), від 05 вересня 2018 року у справі

№ 552/4015/15-ц (провадження № 61-8981св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц (провадження № 61-33113св18), від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), який суди попередніх інстанцій необґрунтовано не врахували.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прав та інтересів працівниками шляхом звернення за вирішенням трудового спору до суду з позовом про розірвання трудового договору є помилковим, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, аналізуючи форму та обставини звернення позивачки до роботодавця із вимогою про припинення трудового договору, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що навіть якщо в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем заяви позивачки про розірвання трудового договору, факти направлення такої заяви засобами поштового зв`язку та звернення позивача до суду з цим позовом свідчать про реальність її наміру розірвати трудовий договір (див. постанову Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц (провадження № 61-8981св18)).

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, судами встановлено, що ОСОБА_1 просила визнати розірваним з 07 березня 2018 року трудовий договір, укладений між нею і ТОВ ЮК Арта , на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

З урахуванням наведеного судові рішення в частині вирішення вимог про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати трудову книжку підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, а саме: визнати розірваним з 07 березня 2018 року трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ ЮК Арта , на підставі частини першої статті 38 КЗпП України; зобов`язати ТОВ ЮК Арта видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Відповідно до частин першої, другої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з урахуванням довідки від 19 лютого 2018 року, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та з оплати періоду тимчасової непрацездатності підлягають частковому задоволенню, оскільки виплати за листком непрацездатності серії АДК № 027378, виданим 20 лютого 2018 року, не проводились, заробітна плата, належна до виплати ОСОБА_1 , за відпрацьований нею час у січні 2018 року, їй виплачена не була.

Водночас доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно зроблено розрахунок заборгованості із заробітної плати та з оплати періоду тимчасової непрацездатності не заслуговують на увагу, оскільки за положеннями частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Заявниця не посилалася на передбачені частиною другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження у частині оскарження судових рішень із вирішення вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та з оплати періоду тимчасової непрацездатності.

Тому підстави для перегляду рішень судів попередніх інстанцій в цій частині відсутні.

Щодо вирішення вимог про стягнення та компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суди виходили з того, що позивачці відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання трудового договору, тому передбачені законом підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Проте з таким висновком повністю погодитися не можна.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень встановлено, що ТОВ ЮК Арта необґрунтовано не вирішив заяви ОСОБА_1 про припинення трудового договору, не звільнило її, а тому висновки судів в частині відмови у стягненні компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки є помилковими, а відповідно судові рішення у цій частині підлягають скасуванню.

Зі змісту касаційної скарги випливає, що між сторонами існує спір щодо розміру середнього заробітку працівника та визначення його середньоденного заробітку.

Ці обставини підлягають з`ясуванню шляхом дослідження наявних у справі доказів та проведення відповідних розрахунків, що за положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Тому рішення в частині вирішення вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 , 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки у справі в частині вирішення вимог про визнання розірваним з 07 березня 2018 року трудового договору, зобов`язання ТОВ ЮК Арта видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині та ухвалення нового рішення .

Зокрема, позов у цій частині підлягає задоволенню: визнати розірваним з 07 березня 2018 року трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ ЮК Арта на підставі частини першої статті 38 КЗпП України; зобов`язати ТОВ ЮК Арта видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Водночас рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , то розподіл судових витрат за розгляд вимог про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати трудову книжку необхідно змінити.

ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатила 2 114,40 грн судового збору, за подання апеляційної скарги - 3 171,60 грн судового збору, а за подання касаційної скарги - 4 228,80 грн судового збору.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень задоволено дві вимоги немайнового характеру.

За дві вимоги немайнового характеру у суді першої інстанції необхідно було сплатити 1 409,60 грн, у суді апеляційної інстанції - 2 114,40 грн, у суді касаційної інстанції - 2 819,20 грн.

Отже, витрати зі сплати судового збору за дві вимоги немайнового характеруза подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у цій справі у розмірі 6 343,20 грн (1 409,60 грн + 2 114,40 грн + 2 819,20 грн) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання видати трудову книжку скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати розірваним з 07 березня 2018 року трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Арта , на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Арта видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Арта на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 343,20 грн .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко