Рішення

від 19.07.2021 по справі 2-114/2010

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

2-114/2010

2/264/430/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М. , за участю секретаря судового засідання Єрьоміної А.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Звонарьова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

11.01.2010 р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення коштів, у якому просить стягнути з відповідача на його користь за договором іпотеки від 21.09.2006 р., засвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Кулик Н.І., укладеного між ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 та договором позики від 21.09.2006 р., укладеного у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за станом на 21.12.2009 р. суму в розмірі 1010820 грн., де по договору іпотеки, сума позики складає 102500 грн., сума за відсотками - 33535 грн., сума за урахуванням індексу інфляції -58220 грн., пеня - 515575 грн., всього на суму 709830 грн., за договором позики, сума позики складає 30000 грн., сума за відсотками 88950 грн., з урахуванням індексу інфляції - 17640 грн., пеня - 164400 грн., всього на суму 300990 грн.

Заочним рішенням Іллічівського райсуду м.Маріуполя від 21.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором іпотеки та договором позики у розмірі загалом 1010820 грн.

Ухвалою Іллічівського райсуду м.Маріуполя від 23.10.2019 року заочне рішення суду від 21.06.2010 року скасовано та цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги, про що надав відповідну заяву. Згідно збільшених позовних вимог, позивач просить стягнути суму заборгованості, що утворилась станом на 21.12.2009 року, у розмірі 1447265 грн., яка складається із заборгованості за договором іпотеки у розмірі 875555 грн. та за договором займу у розмірі 571710 грн.

Так, сума заборгованості за договором іпотеки становить 875555 грн., яка складається із суми заборгованості за договором іпотеки у розмірі 102500 грн., суми нарахованих відсотків у розмірі 165230 грн., суми за урахуванням індексу інфляції у розмірі 383350 грн., суми трьох відсотків річних у розмірі 36900 грн., суми пені у розмірі 187575 грн. Сума заборгованості за договором позики становить 571710 грн., яка складається із суми заборгованості за договором позики у розмірі 30000 грн., суми нарахованих відсотків у розмірі 362700 грн., суми за урахуванням індексу інфляції у розмірі 112560 грн., суми трьох відсотків річних у розмірі 11700 грн., суми пені у розмірі 54750 грн.

У судовому засіданні позивач збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності за участю представника - адвоката Звонарьова В.В.

Представник відповідача, який діє на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, адвокат Звонарьов В.В. у судовому засіданні збільшені позовні вимоги не визнав у повному обсязі, заперечував проти їх задоволення. В обґрунтування своїх заперечень надав письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що нормами діючого законодавства передбачено графік внесення щомісячних платежів в рахунок погашення заборгованості, у даному випадку ані графіку, ані самого договору встановленого законодавством зразку позивачем не надано. Фактично між сторонами була укладена розписка про надання грошових коштів у борг. На час звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 строк позовної давності пропущений. Договори про внесення доповнень та змін від 17.09.2007 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах та від імені ОСОБА_2 нотаріально не посвідчені. ОСОБА_3 не мала відповідних повноважень на підписання вказаних договорів. Таким чином, зазначені договори та довіреність не можуть бути прийняті судом у якості належних доказів. Розпискою визначено останній день повернення суми позики 21.12.2006 року, то день з якого майнове право ОСОБА_1 вважається порушеним є 22.12.2006 року. Саме з цього дня починається відлік строку на звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 у судовому порядку. Таким чином, останнім днем трирічного строку на звернення до суду ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів є 22.12.2009 року. Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 11.01.2010 року. За таких обставин, строк позовної давності позивачем вважається пропущеним. Оскільки пропущений строк позовної давності щодо основної суми боргу, то похідні майнові вимоги також не підлягають задоволенню.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідна суть спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 21.09.2006 року між позичальником ОСОБА_2 та позикодавцем ОСОБА_1 , укладено договір займу (розписка про отримання суми позики), згідно з умовами якого позичальнику наданий займ в сумі 30000,00 гривень на строк до 21.12.2006 року зі сплатою 0,25 % за кожний день користування грошима по день повернення займу. При несвоєчасному поверненню позики позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення, а також відшкодувати збитки та сплатити за прострочку платежів відсотки та інфляцію. (а.с.11).

З метою забезпечення кредитних зобов`язань 21.09.2006 року було укладено договір іпотеки. (а.с.8-10).

Як вбачається з копії договору іпотеки ОСОБА_3 , яка діє від імені ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з другої сторони, а спільно за договором сторони, уклали договір іпотеки.

Предметом іпотеки є передання іпотекодавцем в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язання перед іпотекодержателем з повернення йому позики, отриманої позичальником відповідно до умов цього договору. В силу цього договору іпотекодержатель має право в разі неповернення позики одержати задоволення своїх вимог за рахунок майна іпотекодавця, наданого ним в іпотеку, згідно з умовами договору та Законом України Про іпотеку .

Відповідно до умов розділу 2 договору іпотеки сторони домовилися, що договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язання з повернення позики, отриманої з наступних умов. За цим договором позикодавець на умовах позики згідно зі ст. ст. 1046 - 1053 Цивільного кодексу України передав у борг позичальнику грошові кошти в розмірі 102500 (сто дві тисячі п`ятсот гривень).

Позичальник зобов`язується повернути борг позикодавцю таким чином: починаючи з 21 жовтня 2006 року позичальник зобов`язується сплачувати щомісячно до 21 числа кожного місяця суму грошей у розмірі 5300 (п`ять тисяч триста) гривень, а в термін до двадцять першого березня 2007 року (кінцевий строк погашення) сплатити решту суми 76000 (сімдесят шість тисяч) гривень (ціна основного зобов`язання).

Як зазначається в п. 2.7 договору іпотеки грошова позика на вищенаведених умовах (п.п. 2.1 - 2.6 договору) передана позикодавцем до підписання цього договору та одержана позичальником повністю, що підтверджується його підписом.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія розписки ОСОБА_2 від 21.06.2006 року. Розписка написана ОСОБА_2 у день укладення договору іпотеки 21.09.2006 року. Зі змісту копії розписки вбачається, що ОСОБА_2 за договором іпотеки № 2277 від 21.09.2006 року отримав позику від ОСОБА_1 в сумі 102500 гривень. В іпотеку передається двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . (а.с.49).

17.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах та від імені ОСОБА_2 , було укладено договір про внесення доповнень та змін до договору іпотеки від 21.09.2006 року, відповідно до якого сторонами збільшується позовна давність до 30 років.(а.с.175).

17.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах та від імені ОСОБА_2 , було укладено договір про внесення доповнень та змін до договору позики від 21.09.2006 року, відповідно до якого сторонами збільшується позовна давність до 20 років. (а.с.174).

На підставі довіреності від 14.09.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Кулик Н.І., реєстрі за № 2404, ОСОБА_2 було надано повноваження ОСОБА_3 щодо укладання договорів від його імені та в його інтересах. (а.с.149,176).

На думку представника відповідача вказані договори є недійсними, оскільки не були підписані ОСОБА_2 , у зв`язку із чим, збільшений строк позовної давності за договорами позики та іпотеки є незаконним і таким чином позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду.

З даною позицією представника відповідача суд не погоджується та відхиляє її при вирішенні спору по суті за наступних підстав.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не по¬роджує передбачених законом правових наслідків у зв`язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійс¬ним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, перед¬бачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Відповідач та його представник не звертались до суду із позовними вимогами про визнання вказаних договорів недійсними.

Дані договори підписані 17.09.2007 року сторонами - ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах та від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 .

Суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною(сторонами).

Згідно ст.ст.1046, 1049 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальнику у власність гроші, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму. Позичальник повинен повернути гроші в обумовлений договором позики термін.

Частиною 1 статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

З матеріалів справи вбачається, що договір позики між сторонами було укладено 21.09.2006 року, позивач передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30000,00 грн., які останній зобов`язався повернути в строк до 21.12.2006 року.

З наведеного вбачається, що між сторонами виникли зобов`язання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до договору про внесення доповнень та змін до договору позики від 17.09.2007 року на підставі частини першої статті 259 ЦК України сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогою позикодавця про стягнення позики, процентів за користування коштами, пені, та інших збитків установлюється тривалістю двадцять років.

Відповідно до договору про внесення доповнень та змін до договору іпотеки від 17.09.2007 року на підставі частини першої статті 259 ЦК України сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогою позикодавця про стягнення позики, процентів за користування коштами, пені, та інших збитків установлюється тривалістю тридцять років.

Представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень щодо вказаних договорів посилався на те що, вони нотаріально не посвідчені і ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , та підписувала договори не мала на це повноважень.

Проте таке посилання представника відповідача не ґрунтується на законі.

Сторони відповідно положень ст.627 ЦК України вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З огляду на вказане, клопотання представника відповідача про застосування судом при наявних обставинах, наслідків пропущення строків позовної давності, є помилковим та не підлягає задоволенню.

З аналізу наведеного, позивач не втратив право на повернення позики в сумі 30000 грн. та суми за договором іпотеки у розмірі 102500,00 грн., шляхом їх стягнення з відповідача.

Позичальник, відповідно до ст. 1049 ЦК України, зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів станом на 21.12.2019 року за договором позики сумі 362700,00 грн. та суми процентів за договором іпотеки у розмірі 165230,00 грн.

Із змісту позову та пояснень позивача, наданих у судовому засіданні не вбачається, на якій підставі боргові зобов`язання визначені позивачем саме станом на 21.12.2019 року.

За умовами договору позики від 21.09.2006 року:

- сума займу складає 30000,00 грн.

- розмір процентів за користування складає 0,25% за кожний день по день повернення позики.

За умовами договору іпотеки від 21.09.2006 року:

- сума займу складає 102500,00 грн.

- розмір процентів за користування договором не визначений.

Позичальник зобов`язується повернути борг позикодавцю таким чином: починаючи з 21 жовтня 2006 року позичальник зобов`язується сплачувати щомісячно до 21 числа кожного місяця суму грошей у розмірі 5300 гривень, а в термін до двадцять першого березня 2007 року сплатити решту суми 76000 гривень (ціна основного зобов`язання) (п.2.1 договору іпотеки).

Нарахування процентів поза межами строку дії договорів не передбачено ні умовами договорів, ні нормами матеріального права, що регламентовано також судовою практикою.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за тринадцять років задоволенню не підлягають, оскільки строк повернення позики визначено конкретною датою, а саме до 21.12.2006 року, тобто саме до цієї дати він має право отримати грошові суми по відсоткам.

Щодо строку виконання грошового зобов`язання за договором іпотеки, строк визначено - 21.03.2007 року, тобто саме до цієї дати він має право отримати грошові суми по відсоткам.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, яку оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 23червня 2018 року, визначена наступна правова позиція:

В пункті 52 постанови зазначено, що у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами, а після закінчення строку кредитування відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення позивачем вимог повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були нараховані у межах строку кредитування.

В пункті 54 цієї постанови зроблений висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

З огляду на умови ст. 1050 ЦК України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, нарахування прострочених процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування є неспроможнім.

Таким чином, за користування грошовими коштами до договором позики відповідач має сплатити проценти за користування позикою:

30000,00 грн. (сума позики) * 0,25 % (визначена договором відсоткова ставка) / 100 % / 365 днів * 92 дня (кількість днів) = 6900,00 грн.

За користування грошовими коштами до договором іпотеки відповідач має сплатити проценти за користування позикою за наступними показниками:

- 102500,00 грн. (сума позики),

- 8,5 % (договором відсоткова ставка для нарахування процентів не визначена, суд застосовує процентну ставку, встановлену Національним Банком України за період з 10.06.2006 року по 31.05.2007 року);

- 5300 грн. - черговий платіж;

- 76000 грн. - останній платіж;

- 182 дні - кількість днів - строк дії договору з 21.09.2006 року по 21.03.2007 року.

Таким чином, розрахунок відсотків має бути наступним:

5300, грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 224,63 грн.

5300, грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 224,63 грн.

5300, грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 224,63 грн.

5300, грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 224,63 грн.

5300, грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 224,63 грн.

76000 грн. * 8,5 % / 100 % / 365 днів * 182 дні = 3221,15 грн.

Загальна сума процентів за договором іпотеки від 21.09.2006 року складає 224,63 грн. + 224,63 грн. + 224,63 грн. + 224,63 грн. + 224,63 грн. + 3221,15 грн.

А загалом, 4344,32 грн.

Згідно із ч.1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно висновку, що міститься в постанові ВС/КГС №914/479/19 від 16.04.2020 року, мають імперативний характер. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Розрахунок інфляційних втрат здійснюються на залишок заборгованості за відповідний період, та згідно з індексами інфляції, встановленими центральним органом виконавчої влади, які діяли в періоди, наведені в розрахунку.

За період з 21.12.2006 року до особи, яка прострочила виконання зобов`язання може бути застосована відповідальність, встановлена законом ст.625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційної складової суми боргу.

В договорі від 21.09.2006 року сума займу зазначена в розмірі 60 000 грн. Період визначений зі січня 2007 року по листопад 2019 року.

У цей період були встановлені наступні індекси інфляції:

Січень - грудень 2007 року - 116,6 %,

2008 р. - 122,3 %,

2009 р. - 112,3 %,

2010 р. - 109,1 %,

2011 р. - 104,6%,

2012 р. - 99,8 %,

2013 р. - 100,5 %,

2014 р. - 124,9 %,

2015 р. - 143,3 %,

2016 р. - 112,4 %,

2017 р. - 113,7 %,

2018 р. - 109,8 %,

Січень - листопад 2019 року - 100,3 %.

Індекс споживчих цін за період несплати боргу зі січня 2007 року по листопад 2019 р. включно складає:

1,166*1,223*1,123*1,091*1,046*0,998*1,005*1,249*1,433*1,124*1,137*1,098*1,003=4,62 х100% = 462%.

- величина приросту індексу споживчих цін складає: 462-100= 362 %

- сума компенсації (інфляційна складова): 30 000х 362/100= 108600 гривень.

Таким чином, сума інфляційних втрат складає 108600 гривень.

По договору іпотеки від 21.09.2006 року, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційної складової боргу у розмірі 383350,00 грн. Період визначений з квітня 2007 року по листопад 2019 року.

У цей період були встановлені наступні індекси інфляції:

квітень - грудень 2007 року - 101,6 %,

2008 р. - 122,3 %,

2009 р. - 112,3 %,

2010 р. - 109,1 %,

2011 р. - 104,6%,

2012 р. - 99,8 %,

2013 р. - 100,5 %,

2014 р. - 124,9 %,

2015 р. - 143,3 %,

2016 р. - 112,4 %,

2017 р. - 113,7 %,

2018 р. - 109,8 %,

Січень - листопад 2019 року - 100,3 %.

Індекс споживчих цін за період несплати боргу з квітня 2007 року по листопад 2019 р. включно складає:

1,016*1,223*1,123*1,091*1,046*0,998*1,005*1,249*1,433*1,124*1,137*1,098*1,003=4,023 х100% = 402,3%.

- величина приросту індексу споживчих цін складає: 402,3-100= 302,3 %

- сума компенсації (інфляційна складова): 102500х 302,3/100= 309857,50 гривень.

Таким чином, сума інфляційних втрат складає 309857,50 гривень.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за договором позики 3 % річних в сумі 11700,00 гривень, виходячи з періоду прострочення з 01.01.2007 року по грудень 2019 року та загальної суми боргу 30000,00 гривень, що складає 11700,00 гривень, та за договором іпотеки в сумі 36900,00 грн. за період з 21.03.2007 року по 21.12.2019 року.

Три проценти річних від простроченої суми, розраховуються за формулою: СБ * 3% * КДП / КДР, де: СБ - сума боргу, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році (365).

За договором позики від 21.09.2006 року: 3% річних від суми 30000,00 грн. за період з 01.01.2007 року по 21.12.2019 року ( кількість днів прострочки 4738 днів) складає: 30000 * 3% * 4738/ 365= 11682,74 гривень, а не 11700,00 гривень, як зазначено в позові позивача.

За договором іпотеки від 21.09.2006 року: 3% річних від суми 102500,00 грн. за період з 22.03.2007 року по 21.12.2019 року ( кількість днів прострочки 4658 днів) складає: 102500* 3% * 4658/ 365= 39242,05 гривень.

Позивач у своєму позові просить стягнути 36900 грн.

Суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог і тому приходить до висновку, що стягненню підлягає сума 36900 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу за договором позики про стягнення пені в сумі 54750 гривень.

Проте, суд не може погодитися з вимогами позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 54750 грн., оскільки вказана сума значно перевищує суму збитку.

Згідно положень ч.3 ст551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, провадження № 14-442цс18.

У постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №914/1126/14 викладений наступний правовий висновок: "Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням наведеного розмір неустойки повинен бути зменшений за рішенням суду, оскільки він значно перевищує розмір спричинених збитків. Наявність інших обставин, які мають істотне значення, полягає в тому, що строк виконання договору позики було визначено тривалістю в три місяці, зазначена конкретна дата повернення боргу, проте позикодавець чотири роки не звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, посилаючись на домовленість про збільшення термінів строку позовної давності, з метою отримання максимального зиску з укладеного договору, внаслідок чого створив відповідачу значні матеріальні втрати.

Цивільний кодекс не передбачає обмеження максимального розміру пені, таке обмеження присутнє правовідносинам у господарському судочинстві, де ч. 2 ст. 343 ГК України та ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачають, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до розміру боргу, який стягується в даній позовній заяві, та стягнути з відповідача за договором позики 30000,00 грн. пені замість 54750 грн., а за договором іпотеки 102500 грн. пені замість 187575 грн.

Вказаний висновок ґрунтується на позиції висловленій в рішенні ВСУ від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, яким визначено, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання та трьох процентів річних-підлягають частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу за договором позики у розмірі 30000 грн., процентів за користування позикою у розмірі 6900 грн., інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 108600 грн., трьох процентів річних у розмірі 11682,74 грн., пені у розмірі 30000 грн., а всього - 187182,74 грн.; за договором іпотеки - стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу у розмірі 102500 грн., процентів за користування позикою у розмірі 4344,32 грн., інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 309857,50 грн., трьох процентів річних у розмірі 36900 грн., пені у розмірі 102500 грн., а всього - 556101,82 грн., а загалом 743284,56 грн.

Крім того, частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору (як інвалід 2 групи), а заявлені позовні вимоги задоволені частково, тому суд вважає, що з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5829,36 грн. (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 743284,56 грн. х 100% / 1447265 грн. ціни позову = 51,36%), тобто 51,36 % від суми сплаченого судового збору (51,36% х 11350 грн. (судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні до суду) / 100% = 5829,36 гривень), що складає 5829,36 грн.

Керуючись ст.ст. 12,13,76,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, ч.3 ст.526, 549,625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 30000 грн., процентів за користування позикою у розмірі 6900 грн., інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 108600 грн., трьох процентів річних у розмірі 11682,74 грн., пені у розмірі 30000 грн., а всього - 187182,74 грн.; за договором іпотеки - суму боргу у розмірі 102500 грн., процентів за користування позикою у розмірі 4344,32 грн., інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 309857,50 грн., трьох процентів річних у розмірі 36900 грн., пені у розмірі 102500 грн., а всього - 556101,82 грн., а загалом 743284,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5829,36 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом 10 днів.

Суддя: А. М. Іванченко