Постанова

від 29.07.2021 по справі 924/99/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року Справа № 924/99/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Ткачу Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21 (суддя Виноградова В.В., повний текст рішення складено 23.04.2021р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід"

до відповідачів: 1) Приватного підприємства "БОГО";

2) ОСОБА_1

про стягнення солідарно 438930,96 грн, з яких: 283100,62 грн основного боргу, 12113,51 грн пені, 39368,89 грн відсотків річних, 10417,75 грн інфляційних втрат, 93930,19 грн штрафу

за участі представників сторін:

позивача - Зарішняк О.І.;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення солідарно з Приватного підприємства "БОГО" та ОСОБА_1 438930,96 грн, з яких 283100,62 грн основного боргу за Договором поставки №ХМВ-19 від 14.04.2021р., 12113,51 грн пені, 39368,89 грн відсотків річних, 10417,75 грн інфляційних втрат, 93930,19 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Приватного підприємства "БОГО" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" 391965,87 грн, з яких 283100,62 грн основного боргу, 12113,51 грн пені, 39368,89 грн відсотків річних, 10417,75 грн інфляційних втрат, 46965,10 грн штрафу. Стягнуто з Приватного підприємства "БОГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" 3291,98 грн витрат зі сплати судового збору, 10000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" 3291,98 грн витрат зі сплати судового збору, 10000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.

В частині стягнення штрафу ,суд першої інстанції зменьшив його на 50%, відмовивши при цьому у стягненні 46965,10 грн штрафу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№2125/21 від 18.05.2021р., т.2, арк.справи 21-23).

В скарзі апелянт зазначає, що відповідно до Договору поруки №4/ХМВ-19 від 14.04.2020р. предметом договору є зобов`язання відповідати перед кредитором за боржника по основному договору. Боржником за вказаним договором визначений ПП БОГО . Відповідно до п.3.2 та п.4.1 вказаного Договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо викладені в письмовій формі, підписані сторонами. Кредитор зобов`язаний повідомляти поручителя про зміну обсягу обов`язку боржника перед кредитором шляхом направлення письмової вимоги.

Отже, відповідно до положень укладеного Договору поруки зміна його будь-яких умов можлива лише після укладення договору чи додатків в письмовій формі. Тобто, згода поручителя на будь-які зміни в частині зобов`язання поручителя є необхідною, і без отримання такої згоди такі зміни є недійсними.

Скаржник зазначає, що у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручитель, збільшення терміну дії поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором.

При цьому, апелянт посилається на положення ст.559 Цивільного кодексу України, лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.09.2012р. №10-1393/0/4-12 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин та правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016р. у справі №6-2662цс15 та від 20.02.2013р. у справі №6-172цс12.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21 в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/99/21 у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021р. апеляційну скаргу скаржника залишено без руху та зобов`язано його протягом 10-ти днів з дня вручення даної ухвали усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 8719,23 грн, а також належні та допустимі докази надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами сторонам у справі.

15.06.2021р. скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021р. було відкрито апеляційне провадження; розгляд справи призначено на 01.07.2021р. об 15:00 год.

30.06.2021р. (вх.№5131/21) на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" надійшов відзив на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 52, 53).

У відзиві позивач зазначає, що згоду на зростання обсягу зобов`язання боржника за основним договором ОСОБА_1 надав 14.04.2020р. шляхом підписання Договору поруки №1/ХМВ-19, п.3.2 якого передбачає, що підписанням цього договору поручитель, без додаткового повідомлення та без укладення окремої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збільшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором за основним договором, відповідно збільшується обсяг обов`язку поручителя перед кредитором.

Окрім цього, згідно п.2.1 Договору поруки під основним договором у цьому договорі поруки розуміється не лише Договір поставки №ХМВ-19 від 14.04.2020р. як окремий документ, але й усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до цього договору поставки, як ті, які чинні на момент укладення договору поруки, так і ті, які, можливо, будуть укладені.

Позивач вважає, що підписуючи Договір поруки як поручитель, ОСОБА_1 знав та розумів правову природу, особливості забезпеченого порукою зобов`язання, зокрема, той факт, що постачання товару за Договором поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року планувалося окремими партіями, асортиментні, кількісні, вартісні та інші показники яких - не були наперед визначені договором. Постачальник та покупець за Договором поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року планували тривалу і динамічну співпрацю, а не одноразову операцію (договір було укладено на строк понад сім місяців).

Звертає увагу суду апеляційної інстанції також на те, що з 14 квітня 2020 року і досі у ПП БОГО є єдиний засновник (учасник) - ОСОБА_1 , він же - поручитель, апелянт. Також із 14 квітня 2020 року і досі у ПП БОГО незмінний керівник - ОСОБА_1 . Він же - поручитель, апелянт. І сам Договір поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року, і всі додаткові угоди (специфікації), видаткові накладні до нього - директор ПП БОГО ОСОБА_1 підписував від імені підприємства особисто. Відтак, він не лише надав передбачену в ч.1 ст.559 ЦК України згоду поручителя, але й був обізнаний з усіма змінами обсягу забезпеченого порукою зобов`язання - з моменту настання кожної зі змін: більше того - всі зміни обсягу забезпеченого порукою зобов`язання були наслідком прийнятих ОСОБА_1 управлінських рішень.

Зазначає, що, передбачаючи умову одержання згоди поручителя на зростання обсягу забезпеченого порукою зобов`язання, ЦК України не встановлює жодних обмежень щодо способу, форми, інших обставин надання такої згоди, не обмежує поручителя у праві надання такої згоди щодо змін, які можуть відбутися в майбутньому.

На підставі викладеного позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21, а рішення залишити без змін.

У зв`язку із відпусткою судді - члена колегії Мельника О.В. судове засідання у справі 01.07.2021р. об 15:00 год. не відбулось.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.07.2021р. №01-04/398 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі - Мельника О.В., відповідно до ст.32 ГПК України, ст.155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2021р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою суду від 13.07.2021р. розгляд апеляційної скарги призначено на 29.07.2021р. об 14:30 год. Ухвалено провести судове засідання у справі в режимі відеоконференції з Господарським судом Тернопільської області (46001, м.Тернопіль, вул.Князя Острозького, буд.14-А).

Відповідачі не забезпечили явку своїх представників у судове засідання суду апеляційної інстанції 29.07.2021р., хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку,що вбачається з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення .

Враховуючи положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом належно повідомлено всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні 29.07.2021р. представник позивача заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21, а рішення залишити без змін

Розглядом матеріалів справи встановлено.

14.04.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс-Агрозахід (постачальник) та приватним підприємство БОГО (покупець) укладено договір поставки №ХМВ-19 (далі - Договір поставки; т.1, арк.справи 13-16).

Відповідно до п.1.1 Договору поставки постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Поставка товару в рамках і на підставі цього договору може здійснюватися окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього договору (п.1.2 Договору поставки).

Як погоджено п.1.3 Договору поставки загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невід`ємною його частиною.

Відповідно до п.1.4 Договору поставки зобов`язання сторін по поставці відповідної партії товару (певного асортименту) у рамках цього договору виникають лише після підписання сторонами відповідної додаткової угоди (специфікації) до цього договору.

Пунктом 2.1 Договору поставки встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31 грудня 2020, а щодо невиконаних до цього дня зобов`язань та відповідальності - до повного їх виконання.

У п.2.2 Договору поставки визначено, що поставка товару здійснюється на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс - 2010. Конкретні умови поставки вказуються в додаткових угодах (специфікаціях) до цього договору. При цьому фактичним вантажоотримувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі договору доручення (довіреності).

Поставка товару здійснюється за умови наявності у покупця або третіх осіб належним чином оформленого доручення (довіреності) на певний товар, передбачений додатковою угодою (специфікацією) до цього договору (п.2.3 Договору поставки).

Пунктом 2.4 Договору поставки сторони погодили, що у випадку поставлення товару в асортименті чи кількості, які є відмінними від асортименту та кількості товару, передбачених у діючій додатковій угоді (специфікації), сторонами вносяться зміни і доповнення до додаткової угоди (специфікацій), які оформляються угодою про внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У випадку, якщо такі зміни не були внесені до додаткової угоди (специфікації), а товар був поставлений постачальником та прийнятий покупцем, вважається, що сторони погодили внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У такому випадку оплата такого товару проводиться протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару.

Загальна кількість товару, що поставляється покупцю за цим договором та додатковими угодами (специфікаціями) до нього, визначається на підставі фактичного обсягу поставленого товару (п.3.3 Договору поставки).

Як погоджено у п.3.4 Договору поставки, датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних, на підставі яких товар був переданий покупцю.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати ціни товару. Покупець має право користуватись товаром за цільовим призначенням до переходу до нього права власності за умовою подальшої повної оплати ціни товару згідно з умовами даного договору та додаткових угод (специфікацій) до нього (п.3.4 Договору поставки).

Пунктом 4.1 Договору поставки передбачено, що вартість товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п.4.2 Договору розрахунок за даним договором здійснюється: у безготівковій формі, в національній валюті грошовими коштами на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі або в рахунку-фактурі на оплату товару; у вексельній формі, за згодою постачальника; шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, за згодою обох сторін.

Пунктом 4.3 Договору поставки встановлено, що ціна товару вказана в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору. Ціну договору становить загальна ціна товару, що передається за цим договором. Сторони встановлюють ціну товару в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній в додаткових угодах (специфікаціях) до даною договору.

У п.4.4 Договору поставки сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов`язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній у додаткових угодах (специфікаціях) по договору на курс продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними інтернет-сторінки http://minfin.com.ua на день, що передує дню фактичної сплати покупцем ціни договору (її неоплаченої частини).

Покупець при оплаті товару в платіжному документі (дорученні тощо) повинен правильно вказати призначення платежу, а саме: вказати назву, номер і дату договору та номер і дату додаткової угоди (специфікації), по якому здійснюються платіж; або вказати назву, номер і дату видаткової накладної чи рахунка-фактури, за яким здійснюється платіж; у випадку, якщо покупець не вказав чіткого призначення платежу, постачальник має право на свій розсуд зарахувати відповідні кошти за певну партію товару (п.4.5 Договору поставки).

Пунктом 4.6 Договору поставки встановлено, що загальна сума договору складається із суми всіх додаткових угод (специфікацій), скоригована за вимогами п.4.3 даного договору.

Вказана загальна ціна договору не є остаточною для здійснення грошових платежів покупцем та підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють його ціну (ст. 691 ЦК України). Оскільки для товару, що постачається за цим договором, імпортна складова є основним показником його ціни. Застереження: сторони встановлюють, що коригування платіжної ціни відбувається автоматично без підписання додаткових угод до договору.

За умовами п.5.2 Договору поставки покупець зобов`язаний, зокрема своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у додаткових угодах (специфікаціях) до цього договору; за умовами п. 5.4 договору покупець має право, зокрема на дострокову оплату товару за цим договором.

Сторони можуть за угодою змінити об`єм (збільшити або зменшити) поставки товару, тоді загальна сума договору визначається з вартості товару, поставленого згідно видаткових накладних, скоригованої за вимогами розділу 4 даного договору (п.5.7 Договору поставки).

Як погоджено п.6.1 Договору поставки приймання товару за кількістю здійснюється на складі покупця у відповідності із Інструкцією Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю від 15.06.1965р.

У п.6.3 Договору поставки встановлено, що приймання товару по кількості, якості й асортименту здійснюється під час передачі товару покупцю з наданням усіх необхідних документів. Свідченням приймання товару є підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах (видаткових накладних), які мають містити посилання на цей договір та довіреності на отримання товару.

Пунктом 6.4 Договору поставки передбачено, що підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у довіреності наданій покупцем, вважається достатнім доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою (штампом). Наявність на товаросупроводжувальних документах печатки (штампу), зразки яких було попередньо надано покупцем, є належним доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, навіть якщо зразок підпису особи зазначений у довіреності не збігається з тим, який наявний на товаросупроводжувальних документах. Покупець погоджується на те, що постачальник не зобов`язаний перевіряти і, відповідно, не несе жодних правових наслідків за дійсність підпису(ів) на видаткових накладних та інших документах, складених для цілей цього договору, та повноваження особи(іб) покупця, які підписують видаткові накладні та інші документи.

За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність за цим договором та у відповідності з діючим законодавством України (п.8.1 Договору поставки).

Згідно п.8.3 Договору поставки покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 39% річних від простроченої суми.

Відповідно до п.8.4 Договору поставки покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни товару сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми боргу.

Строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п.п.8.1 - 8.3 цього договору, встановлюється у 3 роки (п.8.5 Договору поставки).

Як погоджується п.8.6 Договору поставки нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

У п.11.2 Договору поставки сторони підтверджують повне розуміння окремих та всіх положень цього договору, досягнення взаємної згоди по усіх істотних умовах цього Договору.

Сторони вважають, що достатнім доказом вручення/отримання письмового документу, укладеного на виконання цього договору (лист, заява, повідомлення тощо), є: розписка уповноваженого представника сторони - отримувача на копії із зазначенням П.І.Б., посади, дати, особистого розпису представника та печатки чи штампу сторони - отримувача; поштове повідомлення, із посиланням на дату та номер документу, про вручення рекомендованого повідомлення про вручення рекомендованого листа з оголошеною цінністю (описом вкладеного). Сторони домовилися, що опис вкладеного повинен містити назву, дату і номер кожного документа (п.11.4 Договору поставки).

Документи, отримані факсимільним зв`язком чи електронною поштою підписані уповноваженими особами та скріплені печатками обох сторін документи вважаються оригіналами і мають юридичну силу до моменту обміну паперовими примірниками. Сторони зобов`язуються у як найкоротший строк обмінюватися паперовими примірниками усіх документів, які оформляються для цілей цього договору.

Усі додаткові угоди; договори (угоди) про внесення змін та доповнень до цього договору та до додаткових угод; додатки, специфікації, накладні, рахунки та будь-які інші документи, що складені на виконання умов цього договору, є його невід`ємною частиною (п.12.1 Договору поставки).

Пунктом 12.2 Договору поставки сторони погодили, що усі документи, укладені на виконання цього договору (протоколи, акти, рахунки, заяви, видаткові накладні тощо), є дійсними, лише коли вони підписані уповноваженими особами та скріплені печатками.

Всі зміни та доповнення до цього договору є обов`язковими для сторін, якщо вони викладені в письмовій формі й підписані повноважними представниками сторін зі скріпленням печатками сторін (п.12.3 Договору поставки).

14.04.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс-Агрозахід (кредитор), фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель) та Приватним підприємство БОГО (боржник) було укладено договір поруки №1/ХМВ-19 (далі - Договір поруки; т.1, арк.справи 35-36), відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником всіх грошових зобов`язань за договором, передбаченим п.2.1 цього договору (основний договір).

У випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.1.2 Договору поруки).

Згідно п.2.1 Договору поруки під основним договором в цьому договорі розуміється договір поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020р., а також усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього договору та можуть бути укладені після його (цього договору) укладання, укладений між кредитором (в основному договорі іменується постачальник ) та боржником (в основному договорі іменується покупець ).

Строк дії основного договору з моменту його підписання сторонами до 31 грудня 2020 року, крім зобов`язань покупця по виконанню грошових зобов`язань та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання (п.2.2 Договору поруки).

Як погоджено п.3.1 Договору поруки, що передбачений цим договором обов`язок поручителя перед кредитором обмежується сумою зобов`язання боржника за основним договором.

Пунктом 3.2 Договору поруки сторони погодили, що підписанням цього договору поручитель, без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збільшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором за основним договором, відповідно збільшується обсяг обов`язку поручителя перед кредитором. Кредитор зобов`язаний повідомляти поручителя про зміну обсягу обов`язку боржника перед кредитором шляхом направлення письмової вимоги поручителю виключно у випадку, передбаченому п.4.1 даного договору.

За змістом п.3.3 Договору поруки поручитель несе відповідальність за сплату божником процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено у п.4.1 Договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником обов`язку за основним договором самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 3-х банківських днів, шляхом оплати грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора, вказаний в даному договорі.

Цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється через 5 років з дати укладення даного договору (п.6.1 Договору поруки).

Згідно п.6.2 Договору поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, до Договору поставки сторонами укладено додаткові угоди (специфікації) із визначенням, зокрема найменування (асортименту) товару, кількості, одиниці виміру, ціни, строку оплати та строку поставки (за умови оплати), умови поставки:

- від 14.04.2020р. №1 на суму 91245,60 грн (поставка - 15.04.2020р.),

- від 21.04.2020р. №2 на суму 10298,52 грн (поставка - 22.04.2020р.),

- від 08.05.2020р. №3 на суму 58734,00 грн (поставка - 08.05.2020р.),

- від 12.05.2020р. №4 на суму 501,16 грн (поставка - 12.05.2020),

- від 14.05.2020р. №5 на суму 23407,20 грн (поставка - 15.05.2020р.),

- від 20.05.2020р. №6 на суму 24614,88 грн (поставка - 21.05.2020р.),

- від 20.05.2020р. №7 на суму 34632,00 грн (поставка - 21.05.2020р.),

- від 05.06.2020р. №8 на суму 22891,20 грн (поставка - 06.06.2020р.),

- від 10.06.2020р. №9 на суму 46776,06 грн (поставка - 10.06.2020р.),

всього на суму 313100,62 гривень.

У додаткових угодах визначено строк оплати - 100% до 01.10.2020р., а також умови поставки - DDP.

У матеріалах справи наявні підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток на підставі договору №ХМВ-19 від 14.04.2021р. видаткові накладні на загальну суму 313100,62 грн, а саме: від 15.06.2020р. №974 на суму 91245,60 грн, від 02.09.2020р. №1855 на суму 24614,88 грн, від 02.09.2020р. №1859 на суму 10298,52 грн, від 28.09.2020р. №2085 на суму 58734,00 грн, від 02.09.2020р. №1858 на суму 501,16 грн, від 02.09.2020р. №1857 на суму 23407,20 грн, від 02.09.2020р. №1855 на суму 24614,88 грн, від 02.09.2020р. №1856 на суму 34632,00 грн, від 28.09.2020р. №2086 на суму 22891,20 грн, від 28.09.2020р. №2087 на суму 46776,06 грн.

09.12.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" звернулося з вимогою до Приватного підприємства "БОГО" (т.1, арк.справи 84-86) та з вимогою до ОСОБА_1 (т.1, арк.справи 87-90) про сплату боргу, в якій, посилаючись на наявність заборгованості відповідача 1 за Договором поставки від 14.04.2020р. №ХМВ-19 в загальному розмірі 440265,67 грн (313100,62 грн боргу, 7083,26 грн пені, 23020,59 грн 39% річних, 3131,01 грн інфляційних втрат, 93930,19 грн штрафу), вимагав погасити її в строк до 16.12.2020р. (описи вкладеного та поштові накладні від 10.12.2020р.).

Відповідно до платіжного доручення від 11.12.2020р. №424 ПП "БОГО" сплачено позивачу 30000,00 грн "за ЗЗР згідно договору №ХМВ-19 від 14.04.2020р.".

Посилаючись на неналежне виконання Приватним підприємством "БОГО" обов`язку зі своєчасної оплати товару, отриманого за договором поставки від 14.04.2020р. №ХМВ-19, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення солідарно з ПП "БОГО", як боржника, та ОСОБА_1 , як поручителя, 438930,96 грн, з яких: 283100,62 грн основного боргу, 12113,51 грн пені, 39368,89 грн відсотків річних, 10417,75 грн інфляційних втрат, 93930,19 грн штрафу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про наступне:

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Як було встановлено, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід", як постачальником, та Приватним підприємством "БОГО", як покупцем, укладено договір поставки №ХМВ-19 від 14.04.2020р., згідно з яким постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до договору, які є невід`ємною його частиною (п.1.3).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Додатковими угодами (специфікаціями) сторони узгодили, що зокрема товар, що підлягає поставці, на загальну суму 313100,62 грн, строк оплати - 100% до 01.10.2020р.

Передача товару за договором підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток видатковими накладними на загальну суму 313100,62 грн.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

Умови оплати, зокрема, строк оплати за кожну окрему партію товару сторонами погоджені у пунктах 1 Додатків до договору.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Приватним підприємством "БОГО" оплата вартості отриманого за договором товару здійснена частково на суму 30000,00 грн, що вбачається з платіжного доручення від 11.12.2020р. №424.

Доказів сплати решти заборгованості в сумі 283100,62 грн матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 283100,62 грн заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Крім цього, згідно ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення відповідачем строку оплати вартості товару позивач заявив до стягнення 39368,89 грн відсотків річних та 10417,75 грн інфляційних втрат.

Як встановлено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.3 Договору поставки сторони погодили, що покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 39% річних від простроченої суми.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок 39% річних, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що заявлені до стягнення 39% річних нараховані в можливих межах, а тому позовні вимоги про стягнення 39368,89 грн процентів річних задоволено правомірно.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується, що останній також здійснений у межах можливих нарахувань, відтак позовні вимоги про стягнення 10417,75 грн інфляційних втрат задоволено правомірно.

Також, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідачів 12113,51 грн пені та 93930,19 грн штрафу.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Виходячи із змісту ст.ст.546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Як встановлено ч.ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначено вище, у п.8.3 Договору поставки сторони погодили, що покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу. Покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни товару сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми боргу. За змістом п. 8.6 договору нарахування неустойки (пені) зі договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості (п.8.4).

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок пені та штрафу, колегія суддів вважає вірним висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 12113,51 грн пені та 93930,19 грн штрафу.

Апелянтом не заперечуються зазначені вище обставини.

При цьому, відповідно до ч.ч.1,2 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому, згідно з ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст.3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин, втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів.

З урахуванням того, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер, заходи цивільно-правової відповідальності мають бути спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Також одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Отже, санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання обов`язку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому, незалежно від поважності причин порушення відповідачем зобов`язання частина 2 статті 233 ГК України надає можливість суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Разом з тим будь-яких доказів у підтвердження понесення збитків позивачем не надано.

Як вірно відмічено місцевим господарським судом, прострочення відповідача 1 тривало лише з листопада 2020 року, направлення відповідачу 2 вимоги лише в грудні 2020 року, відповідачем 1 здійснено сплату частини заборгованості, а загальний розмір заявлених до стягнення нарахувань на заборгованість відповідача становить понад половину розміру самої заборгованості.

Тому, суд першої інстанції, враховуючи поведінку обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, захищеність інтересів позивача нарахуванням пені, інфляційних втрат та 39% річних, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 Цивільного кодексу України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, вірно зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на що, колегія суддів вважає вірним висновок Господарського суду Хмельницької області про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50% - з 93930,10 грн до 46965,10 грн.

При цьому, позивач не оскаржує рішення в цій частині, а у відзиві на апеляційну скаргу не надає заперечень щодо зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50%.

Крім цього, згідно ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Так, між позивачем (кредитор), відповідачем 1 (боржник) та відповідачем 2 (поручитель) було укладено Договір поруки від 14.04.2020р. №1/ХМВ-19, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником всіх грошових зобов`язань за договором, передбаченим п.2.1 цього договору (основний договір).

Апелянт зазначає, що відповідно до положень укладеного Договору поруки зміна його будь-яких умов можлива лише після укладення договору чи додатків в письмовій формі. Тобто, згода поручителя на будь-які зміни в частині зобов`язання поручителя є необхідною і без отримання такої згоди такі зміни є недійсними. У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручитель, збільшення терміну дії поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором.

Колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було встановлено, пунктом 3.2 Договору поруки сторони погодили, що підписанням цього договору поручитель, без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збільшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором за основним договором, відповідно збільшується обсяг обов`язку поручителя перед кредитором. Кредитор зобов`язаний повідомляти поручителя про зміну обсягу обов`язку боржника перед кредитором шляхом направлення письмової вимоги поручителю виключно у випадку, передбаченому п.4.1 даного договору.

Відповідно п.2.1 Договору поруки під "основним договором" розуміється договір поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року, а також усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього договору та можуть бути укладені після його (цього договору) укладання, укладений між кредитором (в основному договорі іменується "постачальник") та боржником (в основному договорі іменується "покупець").

Колегія суддів вважає, що підписуючи Договір поруки як поручитель, ОСОБА_1 знав та мав розуміти правову природу та особливості забезпеченого порукою зобов`язання, зокрема, що постачання товару за Договором поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року планувалося окремими партіями, асортиментні, кількісні, вартісні та інші показники яких - не були наперед визначені договором.

При цьому, норми Цивільного кодексу України не встановлюють жодних обмежень щодо способу, форми, інших обставин надання згоди поручителем на зростання обсягу зобов`язання боржника, не обмежують поручителя у праві надання такої згоди щодо змін, які можуть відбутися в майбутньому.

Отже, всупереч тверджень апелянта, останній надав згоду на зростання обсягу зобов`язання боржника за основним договором, зокрема, шляхом підписання Договору поруки №1/ХМВ-19 від 14.04.2020р., пунктом 3.2 якого передбачено збільшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником, керівником ПП БОГО є ОСОБА_1 , він же - поручитель, апелянт. Договір поставки №ХМВ-19 від 14 квітня 2020 року, і всі додаткові угоди (специфікації), видаткові накладні - директор ПП БОГО ОСОБА_1 підписував від імені підприємства особисто, з чого суд приходить до висновку, що поручитель був обізнаний з усіма змінами обсягу забезпеченого порукою зобов`язання - з моменту настання кожної зі змін.

У ст.553 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У п.1.2 Договору поруки зазначено, що у випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у п. 3.1 - що передбачений цим договором обов`язок поручителя перед кредитором обмежується сумою зобов`язання боржника за основним договором, у п. 3.3 - поручитель несе відповідальність за сплату божником процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені).

Отже, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Вимогу позивача до відповідача 2 як поручителя про сплату заборгованості боржника за договором поставки (вимога від 09.12.2020р.) відповідач 2 не виконав. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Тому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що враховуючи вищезазначені положення законодавства та умови договорів, позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного по відношенню до позивача боржника щодо погашення заборгованості за договором поставки, в тому числі процентів, неустойки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як встановлено ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставини справи та зазначені вище норми права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог до Приватного підприємства "БОГО" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно 283100,62 грн основного боргу, 12113,51 грн пені, 39368,89 грн відсотків річних, 10417,75 грн інфляційних втрат, 46965,10 грн штрафу, та відмову у позові в частині стягнення 46965,09 грн штрафу у зв`язку з його зменшенням відповідно до положень ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України.

Колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021р. у справі №924/99/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч.3 ст.287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 03.08.2021р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.