Рішення

від 28.07.2021 по справі 905/665/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.07.2021 Справа № 905/665/21 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання (помічник судді) Нікішиній Ю.О., розглянувши матеріали

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Є.Гедройця, б.5-А, Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815)

в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (вул.Привокзальна, 22, м. Лиман, Краснолиманський район, Донецька область, 84404, код ЄДРПОУ 40150216)

до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (вул.Миру, буд.69, Бахмут, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 25946273)

про стягнення коштів у розмірі 358145,94 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області про стягнення коштів у розмірі 358145,94 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем не сплачено збитки за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом за 2017 та 2018 роки.

Позивачем також подана заява про поновлення процесуального строку, в якій позивач пояснює, що ухвалою господарського суду Донецької області від 09.02.2021 повернута позовна заява позивача №1957, в якій останній посилався на договори №Дон/НРП-17241/НЮ та №Дон/НРП-8188/НЮ-П, копії облікових форм за період січень -грудень 2017- 2018 років. Позивач зазначає, що позовна заява №1957 була відправлена відповідачу 30.12.2020 та пояснює, що сплив строку давності не перешкоджає позивачу звернутись до суду. Також, позивач посилається на зміни в нормативно-правових актах внесених у зв`язку з введенням на території України з 12.03.2020 карантину з метою запобігання поширення короновірусу COVID-19 та просить суд продовжити процесуальний строк для поновлення строку позовної давності по справі № 905/36/21 та визнати причини пропуску позовної давності поважними.

Заперечення учасників процесу

Відзив на позов

17.05.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д (вх. №10368/21), у якому відповідач заперечував проти задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач пояснив, що для здійснення видатків на компенсаційні виплати у 2017 та 2018 роках, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку фінансування видатків районного бюджету Бахмутського району на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців району пасажирським транспортом загального користування між Управлінням та ПАТ Українська залізниця було складено договори про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців Бахмутського району в приміському залізничному транспорті (далі - Договори), а саме: на 2017 рік договір від 12 грудня 2017 року № 255 на суму - 139885,00 грн; на 2018 рік договір від 3 травня 2018 року № 110 на суму - 55000,00 грн (з урахуванням міжбюджетних трансфертів з бюджету Званівської сільської ради до районного бюджету на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян район залізничним транспортом у сумі 30000,00 грн).

В подальшому, між сторонами було укладено додаткові угоди до договорів, з урахуванням всіх змін Управлінням взято зобов`язання та профінансовані позивачу компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у приміському залізничному транспорті у розмірах за: 2017 рік - 139 342,96 грн; 2018 рік - 69 000,00 грн.

Тобто, відповідач свої зобов`язання за договорами виконав в повному обсязі.

За таких обставин, заявлені позивачем кошти у розмірі 358145,94 грн, є такими, що виходять за межі договорів та бюджетних асигнувань, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог за 2017 рік, яке мотивовано тим, що позивач дізнався про порушення своїх прав щодо отримання виплат за пільговий проїзд загального користування приміського сполучення під час укладання договору 12.12.2017.

19.05.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності у справі №905/665/21, яка обґрунтована тим, що договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян-мешканців Бахмутського району № 255 було укладено 11 грудня 2017 року, термін дії його сплив 31 грудня 2017 року. Відповідно до відомостей руху грошових коштів управління свої зобов`язання виконало в повному обсязі за договором 22 грудня 2017 року. За таких обставин, строк позовної давності між датою, коли позивач міг дізнатись про порушення свого права та мав право на звернення до суду за захистом свої прав минув. На підтвердження заявлених обставин, відповідачем подано до суду копію виписки по рахунку від 22.12.2017.

Також відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Соледарську територіальну громаду в особі Соледарської міської ради та Сіверську територіальну громаду в особі Сіверської міської ради, у задоволенні якого ухвалою суду від 18.05.2021 відмовлено.

Відповідь на відзив

18.06.2021, на електронну пошту суду, від позивача надійшла відповідь на відзив №1157 від 14.06.2021, яка обґрунтована тим, що залізниця є суб`єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до статті 9 Закону України від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР Про залізничний транспорт збитки залізничного транспорту загального користування від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Позивач зазначав, що механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів. Відсутність фінансової можливості відповідача здійснити таке відшкодування у зв`язку з неналежним фінансуванням не спростовує того факту, що законом передбачений обов`язок на таке відшкодування.

Позивач наголосив на тому, що перевезення пасажирів на пільгових умовах залізницею здійснено не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачеві.

Позивач також зазначає про те, що сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ незалежно від місця проживання пасажира.

Окрім того, позивач у відповіді на відзив зазначає, що він звернувся до суду із заявою про поновлення процесуального строку, пославшись при цьому на введений на території України з 12.03.2020 карантин з метою запобігання поширення короновірусу COVID-19.

Письмові пояснення

06.07.2021, через канцелярію суду, від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№14447/21), у яких позивач надав заперечення, щодо застосування до заборгованості за 2017 рік строку позовної давності, оскільки вважає, що строк виконання відповідачем зобов`язань за 2017 рік договором не встановлений, то відповідно такий строк позовної давності необхідно відліковувати з моменту вимоги, яка була надіслана на адресу відповідача 13.12.2019 за №2021/6373.

Також, позивачем подано до суду копію листа №2021/3134 від 30.06.2021 з копією акту звіряння заборгованості; виписки про зарахування коштів на рахунок залізниці.

Заперечення відповідача

12.07.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшли заперечення (вх. №14901/21) щодо суми заявленої до стягнення та подано два акти звіряння заборгованості.

Хід розгляду справи та процесуальні дії

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.04.2021 відкрито провадження у справі №905/665/21; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 18.05.2021 постановлено відкласти судове засідання у справі №905/665/21 на 21.06.2021.

Ухвалою суду від 22.06.2021 суд задовольнив усне клопотання представника позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; розгляд справи розпочати зі стадії відкриття провадження у справі №905/665/21; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; призначити підготовче засідання на 06.07.2021.

Ухвалою суду від 06.07.2021 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу №905/665/21 до судового розгляду по суті на 28.07.2021.

У судове засідання 28.07.2021 позивач та відповідач явку своїх представників не забезпечили, поважних причин не зазначили.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами

11.12.2017, між Управлінням соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області - головним розпорядником коштів на пільгове перевезення окремих категорій громадян-мешканців Бахмутського району та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , в особі структурного підрозділу Служба приміських пасажирських перевезень Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця підписано договір №Дон/НРП-17241/НЮ про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян-мешканців Бахмутського району (далі - договір 1).

Відповідно до п. 1.1 договору 1 останній регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування платником втрат перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд (надалі Пільгові категорії громадян) в приміському залізничному транспорті.

При здійсненні відшкодування виплат за перевезення Пільгових категорій громадян сторони керуються Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (із змінами і доповненнями), рішенням Бахмутської районної ради №7/25-404 від 26.12.2017 Про районний бюджет на 2018 рік , рішенням Бахмутської районної ради від 27 червня 2017 року № 7120-214 Про районну комплексну програму соціального захисту пільгових категорій населення на - 2017-2019 роки (зі змінами) (п. 1.2. договору 1).

Перевізник зобов`язується здійснювати пільгові перевезення приміським залізничним транспортом приміського сполучення передбачених чинним законодавством України категорій громадян - мешканців Бахмутського району (п. 2.2. договору 1).

Управління згідно з Порядком та в межах суми бюджетних асигнувань, передбачених в кошторисах доходів та видатків платника на відповідний рік, зобов`язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 139885,00 грн до 31.12.2017 за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян - мешканців Бахмутського району на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим Договором (п. 2.3. договору 1).

Ціна договору складає фактичні збитки перевізника від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, в межах затверджених асигнувань на 2017 рік - 139885,00 грн (п. 3.1. договору 1).

Перевізник подає щомісячно розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг установленої форми № 2 - пільга по перевезенню окремих категорій громадян - мешканців Бахмутського району та актів звіряння заборгованості (п. 3.3 договору 1).

На підставі наданих Перевізником розрахунків та актів звіряння заборгованості, Платник перераховує Перевізнику суму відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян в межах одержаних коштів (п. 3.4 договору 1).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині надання послуг з перевезення Пільгових категорій громадян до 31 грудня 2018 року, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх погашення (п. 7.1. договору 1).

Цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін (п. 9.5. договору 1).

27.12.2017, між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору від 11.12.2017 року, відповідно до якої сторони погодили зменшити суму договору на 542,04 грн, ціна договору становить 139342,96 грн.

Судом встановлено, що договір та додаткова угода №1 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

03.05.2018, між Управлінням соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області - головним розпорядником коштів на пільгове перевезення окремих категорій громадян-мешканців Бахмутського району та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , в особі структурного підрозділу Служба приміських пасажирських перевезень Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , та в особі структурного підрозділу Служба приміських пасажирських перевезень Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця підписано договір №110 про компенсацію за пільговий проїзд залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян-мешканців Бахмутського району (далі - договір 2), який в подальшому було зареєстровано за № Дон/НРП-18188/НЮ-П від 22.03.2018.

Відповідно до п. 1.1 договору 2 останній регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування платником втрат перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд (надалі Пільгові категорії громадян) в приміському залізничному транспорті.

При здійсненні відшкодування компенсаційних виплат за перевезення Пільгових категорій громадян сторони керуються Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (із змінами і доповненнями), рішенням Бахмутської районної ради №7/25-404 від 26.12.2017 Про районний бюджет на 2018 рік , рішенням Бахмутської районної ради від 27 червня 2017 року № 7120-214 Про районну комплексну програму соціального захисту пільгових категорій населення на - 2017-2019 роки (зі змінами), Закону України Про державну допомогу суб`єктам господарювання (п. 1.2. договору 2).

Перевізник зобов`язується здійснювати пільгові перевезення приміським залізничним транспортом приміського сполучення передбачених чинним законодавством України категорій громадян - мешканців Бахмутського району (п. 2.2. договору 2).

Управління згідно з Порядком та в межах суми бюджетних асигнувань, передбачених в кошторисах доходів та видатків платника на відповідний рік, зобов`язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 55000,00 грн до 31.12.2018 за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян - мешканців Бахмутського району на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим Договором (п. 2.3. договору 2).

Ціна договору складає фактичні збитки перевізника від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, в межах затверджених асигнувань на 2018 рік - 55000,00 грн (п. 3.1. договору 2).

Перевізник подає щомісячно розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг установленої форми № 2 - пільга по перевезенню окремих категорій громадян - мешканців Бахмутського району та актів звіряння заборгованості (п. 3.3 договору 2).

На підставі наданих Перевізником розрахунків та актів звіряння заборгованості, Платник перераховує Перевізнику суму відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян в межах одержаних коштів (п. 3.4 договору 2).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині надання послуг з перевезення Пільгових категорій громадян з 01.01.2018 до 31 грудня 2018 року, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх погашення (п. 7.1. договору 2).

Цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін (п. 9.5. договору 2).

12.09.2018, між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору від 03.05.2018 року, відповідно до якої сторони погодили змінити суму договору, яка склала 72000,00 грн.

07.12.2018, між сторонами підписано додаткову угоду №3 до договору від 03.05.2018 року, відповідно до якої сторони погодили змінити суму договору, яка склала 69000,00 грн.

Судом встановлено, що договір та додаткові угоди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Позивачем до матеріалів справи надані облікові форми складені щомісячно за 2017 та 2018 роки. А також зведені загальні відомості по типах та квитків у приміському сполученні складенні щомісячно за 2017 та 2018 рік.

Згідно наданих облікових форм та зведених відомостей за період з 2017 по 2018, позивачем здійснено перевезення окремих категорій громадян (різних категорій пільговиків) за власний рахунок на загальну суму 566488,90 грн (у т.ч. 2017 рік - на суму 227038,23 грн, за 2018 рік на суму 339450,67 грн), а саме за: січень 2017 у розмірі 10384,55 грн; лютий 2017 у розмірі 14111,30 грн; березень 2017 у розмірі 16427,64 грн; квітень 2017 у розмірі 19733,58 грн; травень 2017 у розмірі 27029,53 грн; червень 2017 у розмірі 18993,88 грн; липень 2017 у розмірі 22537,88 грн; серпень 2017 у розмірі 15781,17 грн; вересень 2017 у розмірі 17582,44 грн; жовтень 2017 у розмірі 19261,92 грн; листопад 2017 у розмірі 21581,48 грн; грудень 2017 у розмірі 23612,86 грн; січень 2018 у розмірі 22986,99 грн; лютий 2018 у розмірі 27096,74 грн; березень 2018 у розмірі 23014,08 грн; квітень 2018 у розмірі 25134,64 грн; травень 2018 у розмірі 28618,08 грн; червень 2018 у розмірі 31599,12 грн; липень 2018 у розмірі 37761,04 грн; серпень 2018 у розмірі 30252,97 грн; вересень 2018 у розмірі 30445,58 грн; жовтень 2018 у розмірі 27859,42 грн; листопад 2018 у розмірі 31877,32 грн; грудень 2018 у розмірі 22804,69 грн.

Копії облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів, надані позивачем за кожен період окремо.

За інформацією з бази АС ОППЗТ перевізником щомісячно по кожній станції та виду пільги формувалась загальна зведена відомість по продажу квитків із зазначенням, кількості та суми проданих документів, що підтверджується копіями таких відомостей по кожному заявленому періоду, які містяться у матеріалах справи.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Відповідачем, на виконання умов договорів, 26.12.2017 перераховано позивачу кошти за фактично понесені збитки по перевезенню пільгових категорій громадян за 2017 рік 5546,99 грн та 133795,97 грн, всього на суму 139342,96 грн, а також 18.12.2018 перераховано позивачу кошти за фактично понесені збитки по перевезенню пільгових категорій громадян за 2018 рік у розмірі 14000,00 грн, 13.09.2018 перераховано 5064,89 грн, 31.08.2018 перераховано 2178,13 грн, 01.08.2018 перераховано 15673,97 грн, 02.07.2018 перераховано 9849,38 грн, 29.05.2018 перераховано 3544,26 грн, всього на загальну суму 50310,63 грн.

Отже, відповідно до матеріалів справи, позивачем за 2017 рік нараховано 227038,23 грн, відповідачем сплачено 139342,96 грн, тобто різниця становить 87695,27 грн; за 2018 рік позивачем нараховано 339450,67 грн, відповідачем сплачено 50310,63 грн, різниця становить 289140,04 грн. Проте, відповідно до пояснень відповідача, останній перерахував по договору за 2018 рік кошти у розмірі 69000,00 грн, ця обставина позивачем не заперечується та підтверджується у розрахунку суми позову, яка становить 358145,94 грн та складається із заборгованості за 2017 рік у розмірі 87695,27 грн та за 2018 рік 270450,67 грн (339450,67 грн-69000,00 грн). Отже, оскільки сторонами визнаються обставини перерахування відповідачем позивачу коштів на суму 69000,00 грн, то суд приймає такі пояснення та вважає, що стосовно вказаних обставин, спору між сторонами не має.

Позивачем до матеріалів справи надані акти звірки, в яких відображена з боку позивача наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а з боку відповідача відсутність його заборгованості перед позивачем.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Відповідно до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії .

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам , Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про охорону дитинства , Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист .

Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим Постановою КМ України від 19.03.1997 № 252, суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

З матеріалів справи, а саме з облікових форм та зведених відомостей вбачається, що протягом 2017 та 2018 років позивачем надавались послуги з перевезення приміським сполученням окремим категоріям громадян, яки користуються пільгою на загальну суму 566488,90 грн.

На виконання умов договорів №Дон/НРП-17241/НЮ від 11.12.2017 та №110 від 03.05.2018, відповідачем сплачено позивачу 208342,96 грн, що визнано сторонами.

Тобто, недоотримана сума коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків склала 358145,94 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтями 11 Цивільного кодексу України, 174 Господарського кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарські зобов`язання сторін у цій справі виникли безпосередньо із Закону України Про Державний бюджет на 2017 рік , Закону України Про Державний бюджет на 2018 рік та ст. 9 Закону України Про залізничний транспорт та з вищевказаних договорів.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантію.

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, по виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України.

Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, Законами України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам , Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про охорону дитинства , Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ ветеранів Національної поліції деяких інших осіб та їх соціальний захист .

Частиною 6 статті 9 Закону України Про залізничний транспорт встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Тобто, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що відсутність у боржники необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Отже, законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій державного бюджету.

Закон України Про залізничний транспорт та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України за №1196 від 27.12.2006, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Кечко дроти України (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, шо органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на то державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Такий правовий висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19.

У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано, що з положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема, і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком №1359, пунктом 2 якого визначене, що до пільгових перевезень залізничним транспортом належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, шо сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення

залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (пункти 3, 4, 5, 7,9,10 Порядку №1359).

Тобто, сума недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Тож, посилання відповідача на відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України за №117 від 29.01.2003, відхиляється судом, оскільки надані до суду позивачем щомісячні облікові форми виповідають типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009. Внесення додаткової інформації, про яку зазначає відповідач, затвердженою обліковою формою не передбачено.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України).

Так, згідно з частиною 2 статті 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинного зв`язку між порушенням права та збитками; наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

З огляду на те, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства - він зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків за 12 місяців 2017 року та 12 місяців 2018 року.

Окрім того, зобов`язання відповідача з компенсації витрат позивача за пільгове перевезення пасажирів не обмежується тільки сумою визначеною в договорах на 2017 та 2018 рік, а встановлені вищевказаними нормами чинного законодавства, тому розраховуються з фактичних витрат позивача і не залежать від наявності у відповідача коштів.

З огляду на викладене, відповідач, виконуючи функції розпорядника за рахунок субвенцій з державного та місцевого бюджетів на здійснення заходів з виконання державних та місцевих програм соціального захисту населення, не здійснив у повному обсязі розрахунки за пільгове перевезення окремих категорій громадян, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача понесених позивачем збитків за перевезення пільгових категорій громадян за 2017 та 2018 роки на суму 358145,94 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог. Позивач заперечує проти пропуску строку позовної давності, а також просить поновити пропущений строк та захистити права позивача.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Як вбачається зі змісту умов договорів від 11.12.2017 та від 03.05.2018, відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу компенсацію у визначеному в договорі розмірі, а саме 139885,00 грн до 31.12.2017 (п. 2.3 договору від 11.12.2017) та 55000,00 грн до 31.12.2018 (п. 2.3 договору від 03.05.2018). Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору №255 від 12.12.2017, сторони дійшли згоди про зменшення суми договору на 542,04 грн, ціна договору становить 139342,96 грн. Згідно з додаткової угоди №2 до договору №110 від 03.05.2018 сторони дійшли згоди про викладення п. 3.1 договору щодо ціни договору у іншій редакція, ціна договору становить 72000,00 грн., а згідно додаткової угоди №3 до договору від 03.05.2018 року ціна договору становить 69000,00 грн.

Як судом встановлено вище, позивачем за 2017 рік нараховані грошові зобов`язання на суму 227038,23 грн, відповідачем сплачено 139342,96 грн, тобто різниця становить 87695,27 грн; за 2018 рік позивачем нараховані грошові зобов`язання на суму 339450,67 грн, а відповідачем сплачено 69000,00 грн (з урахуванням визнаних сторонами обставин), різниця становить 270450,67 грн.

Отже, згідно договору від 11.12.2017 відповідач зобов`язаний був заплатити 139342,96 грн до 31.12.2017, які повністю сплатив, тобто у відповідача відсутня заборгованість саме по договору; згідно договору від 03.05.2018 відповідач зобов`язаний був заплатити 69000,00 грн до 31.12.2018, які повністю сплатив, тобто у відповідача відсутня заборгованість саме по договору. За таких обставин, заборгованість саме по договорам за 2017 та 2018 роки у відповідача перед позивачем відсутня.

Разом з тим, як встановлено судом вище, зобов`язання відповідача про виплату компенсації за пільговий проїзд не залежать від розміру такої компенсації погодженої сторонами в договорі, а залежить від фактичної кількості проданих квитків з урахуванням пільги на проїзд. Судом відмічається, що нормами чинного законодавства не встановлений чіткий строк виконання відповідачем грошових зобов`язань по відшкодуванню позивачу збитків за пільгове перевезення пасажирів.

Пунктом 10 Порядку №1359 передбачено, що залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Проте, строку протягом якого відповідач зобов`язаний здійснити такий розрахунок, не встановлено.

За таких обставин, на думку суду, у зв`язку з відсутністю строку виконання боржником зобов`язань слід застосовувати загальні положення ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вищевказаних норм, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем протягом 7 днів від дня надіслання щомісячного рахунку на адресу відповідача.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження подання позивачем відповідачу щомісячних облікових форм та рахунків. Разом з тим, відповідачем не заперечується отримання щомісячних облікових форм та рахунків від позивача. Тому, суд виходить з того, що позивач зобов`язаний був не пізніше 15 числа місяця наступного звітного періоду подати відповідачу рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. За таких обставин, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату останнього рахунку за грудень 2017 року до 22 січня 2018 року, а з 23 січня 2018 року позивач вже довідався або міг довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила. Тобто, загальний строк позовної давності за заборгованістю за 2017 рік сплив 22 січня 2021 року, та відповідно за 2018 рік спливає 22 січня 2022 року.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 08.04.2021, що підтверджується відповідним поштовим штемпелем на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за 2017 рік поза межами строку позовної давності, а про стягнення заборгованості за 2018 рік в межах строку позовної давності.

Як зазначає позивач, він звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення заборгованості по договорам, які є предметом цієї справи, проте вона була повернута ухвалою суду від 09.02.2021 у справі №905/92/21.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.

За таких обставин, подання позивачем позову, який був судом повернутий не перериває строк позовної давності.

Окрім того, до матеріалів справи позивачем додано копію претензію №2021/6373 від 13.12.2019 з вимогою до відповідача протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії сплатити позивачу заборгованість у розмірі 87695,27 грн за 2017 рік.

Проте, позивачем не подано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження здійснення відправки на адресу відповідача претензії від 13.12.2019. Відповідачем не визнається факт звернення позивача до нього з претензією з вимогою погасити борг за 2017 рік. За таких обставин, суд не приймає доводи позивача про переривання строку давності шляхом звернення з вимогою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази такого звернення, а саме надіслання вимоги на адресу відповідача.

В матеріалах справи також міститься акт звірки підписаний уповноваженими представниками сторін. Однак, в акті звірки відповідачем не визнається заборгованість визначена позивачем за 2017 рік.

За таких обставин, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження переривання строку позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості 2017 року.

За змістом ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Судом при вирішенні питання про застосування строку позовної давності, враховуються пояснення позивача про те, що він звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за 2017 рік у грудні 2020 року (30.12.2020), з урахуванням листа Укрпошти, проте така позовна заява, як встановлено вище, була повернута; враховуються положення чинного законодавства про карантин, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно постанов Кабінету Міністром України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19 (зі змінами) та від 20 травня 2020 № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 31.10.2020, який постановами Кабінету Міністрів України №239 від 25.03.2020, №392 від 20.05.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021 був неодноразово продовжений.

Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України , зокрема, продовжено карантин до 31.08.2021.

30.03.2020 прийнято Закон України № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) , який набрав чинності 02.04.2020.

Цим Законом визначено: 5. Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №№ 40-44, ст.356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту:

12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину .

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з відповідача за 2017 рік, доводи позивача про поважність причин пропуску цього строку, судом відхиляються, оскільки після повернення першої позовної заяви, позивач звернувся до суду вже аж через 2 місяці, а карантин було введено тільки з 12.03.2020 року, тобто у позивача було достатньо часу для того щоб, усунути недоліки належним чином першої позовної заяви (ухвала про залишення без руху від 18.01.2021 № 905/92/21, а ухвала про повернення позовної заяви від 09.02.2021) та відповідно не пропустити строк позовної давності або хоча б вжити усіх заходів щодо невідкладного повторного звернення до суду з позовом. Оскільки строк позовної давності сплив 22.01.2018, то відповідно положення чинного законодавства про продовження строків у зв`язку з запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), судом не застосовуються, оскільки строк сплив за 2 місяця до введення карантину. Судом також враховується позиція відповідача, який наполягає на застосуванню строків позовної давності.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на викладене, з метою гарантування усім учасникам справи реалізації засад верховенства права, рівності, змагальності, а також принципів справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність правомірних підставі для захисту порушеного права позивача та поновлення строку позовної давності по вимозі за 2017 рік, у зв`язку з відсутністю об`єктивних, не залежних від позивача причин, відсутності підстав для зупинення та/або переривання строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стягнення з відповідача на користь позивача коштів за пільгове перевезення пасажирів в сумі 87695,27 грн за 12 місяців 2017 року не підлягають задоволенню, а позовні вимоги про стягнення коштів за пільгове перевезення пасажирів в сумі 270450,67 грн за 12 місяців 2018 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р ІШ И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (вул.Миру, буд.69, Бахмут, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 25946273) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (84404, Донецька обл., м.Лиман, вул. Привокзальна, 22, код ЄДРПОУ 40150216) 270450 (двісті сімдесят чотириста п`ятдесят) грн 67 коп, судовий збір у розмірі 4056 (чотири тисячі п`ятдесят шість) грн 76 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили у порядок та строки передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

6. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи у строки передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень цього Кодексу.

У судовому засіданні 28.07.2021 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 05.08.2021.

Суддя Д.М. Огороднік