Постанова

від 29.07.2021 по справі 747/307/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 747/307/18

провадження № 61-18355св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи :

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Березівська сільська рада Талалаївського району Чернігівської області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2020 року у складі судді Тіщенко Л. В. та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Євстрафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Березівська сільська рада Талалаївського району Чернігівської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий № 7425380500:01:001:0222, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_5 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 ; на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий № 7425380500:01:001:0222, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_9 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , та стягнути з відповідачів відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . За цим домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 0,45 га, з яких 0,25 га передано у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Березівської сільської ради від 19 жовтня 2009 року (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), а інша її частина не приватизована та перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 1964 року. Рішенням Березівської сільської ради від 27 березня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,35 га в межах господарства на АДРЕСА_3 , тобто за рахунок неприватизованої ОСОБА_2 частини земельної ділянки. Із цією ділянкою межує земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,85 га, що належала ОСОБА_6 . Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність площею 0,35 га з`ясувалося, що після смерті ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,60 га, яка йому належала, у порядку спадкування перейшло до його синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_5 . Останніми при оформленні спадщини у землевпорядній організації замовлено виготовлення технічної документації з відновлення меж земельної ділянки в натурі. При цьому, межі успадкованої ОСОБА_5 , ОСОБА_9 земельної ділянки і суміжної земельної ділянки, що належить та перебуває у користуванні позивачів, із останніми не погоджувалися. У зв`язку з цим ОСОБА_5 та ОСОБА_9 отримали у власність частину ділянки, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із 1964 року, тобто мається накладення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на земельну ділянку на АДРЕСА_3 . У той же час у натурі межі земельної ділянки на АДРЕСА_3 , визначені та закріплені існуючою твердою межею, які не співпадають з межами земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що визначені у кадастровому плані ділянки згідно з технічною документацією.

Із урахуванням наведених обставин, позивачі просили суд визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 , площею 0,6 га, видане ОСОБА_5 06 червня 2014 року Талалаївською районною державною нотаріальною конторою в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , номер запису про право власності 5935397, реєстровий № 554; та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 , площею 0,6 га, видане ОСОБА_9 07 липня 2014 року Талалаївською районною державною нотаріальною конторою в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , номер запису про право власності 6238864, реєстровий № 621.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не підтверджено належними і допустимими доказами, що вони є власниками земельної ділянки на АДРЕСА_3 ,та не доведено порушення їх прав відповідачами щодо володіння ними земельною ділянкою внаслідок видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2020 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позову та відмовлено у його задоволенні з мотивів, наведених у цій постанові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що учасниками справи не заперечується, що згідно з правовстановлюючими документами у користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка загальною площею 0,45 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з яких 0,25 га (для ведення індивідуального будівництва) приватизовано. Водночас, судом не встановлено порушень чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, які є підставою для визнання недійсними оспорюваних позивачами свідоцтв. Посилання позивачів на те, що відповідачі отримали у власність частину ділянки, що перебуває у них в постійному користуванні з 1964 року, і що межі успадкованої відповідачами земельної ділянки і суміжної земельної ділянки, яка належить та перебуває у користуванні позивачів, із останніми не погоджувалися, спростовуються висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2020 року та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, у якій просять суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18. Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність накладення земельних ділянок суперечить дійсному змісту висновку проведеної судової земельно-технічної експертизи експертом Чернігівського відділення КНДІСЕ від 29 травня 2020 року № 4434/4435/19-24, а також іншим доказам у справі: протоколу засідання постійної комісії Березівської сільської ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, соціально-культурного розвитку села, соціального захисту населення від 27 квітня 2017 року № 1, викопіювання із схеми земельної ділянки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березі 2021 року справу № 747/307/18 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) .

В ухвалі Верховного Суду від 04 лютого 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини п`ятої статті 20, статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки не враховано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц. Також суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позову, не врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що доводи касаційної скарги не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до необхідності переоцінки доказів, а тому касаційна скарга підлягає відхиленню, а рішення судів попередніх інстанцій залишенню без змін. Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах та у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 1976 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 18 липня 1976 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 24).

ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 7425380500:01:001:0073, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 січня 2018 року № 111085317 (т. 1, а. с. 21).

Листом від 02 січня 2018 року № 2 Березівська сільська рада повідомила ОСОБА_2 про неможливість видати рішення про надання у користування земельних ділянок, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , оскільки не володіє інформацією про час надання цих ділянок їм у користування (т. 1, а . с. 19).

ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 , що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯИ № 9437798, виданого на підставі рішення 21 сесії 5 скликання Березівської сільської ради від 19 жовтня 2009 року (т. 1, а. с. 10).

Рішенням Березівської сільської ради Талалаївського району 39 сесії 6 скликання від 27 березня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,35 га на АДРЕСА_3 , для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 12). На підставі цього рішення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,35 га на АДРЕСА_3 ; їй запроектовано присвоїти кадастровий номер 7425380500:01:001:0222 (т. 1, а. с. 13-17).

У повідомленні Березівської сільської ради від 15 червня 2018 року № 66 зазначається, що ОСОБА_1 , замовляючи проект землеустрою, не отримувала у раді викопіювання земельної ділянки з кадастрового плану і проектантові вона вказала земельну ділянку більшого розміру, ніж та, що була у неї в користуванні (т. 1, а. с. 46-47).

ОСОБА_6 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,85 га, яка розташована на території Березівської сільської ради, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд - 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,60 га. Згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки межі ділянки від А до Б, які становлять ламану лінію, проходять із земельною ділянкою ОСОБА_2 . Наведене підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 11 січня 2001 року серії ІV ЧН № 034356 (т. 1, а. с.11).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 спадкоємцем була його дружина ОСОБА_6 , що підтверджується копією заяви про прийняття спадщини від 17 травня 2007 року. До спадкового майна ОСОБА_6 війшла, у тому числі, належна йому земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на території Березівської сільської ради (т.1, а. с. 68).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 спадкоємцем за законом були її сини - ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , що підтверджується поданими заявами про прийняття спадщини та копією витягу із Спадкового реєстру щодо реєстрації спадкової справи (т. 1, а. с. 69-71).

ОСОБА_5 є спадкоємцем за заповітом на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0222, що розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2014 року (т. 1, а. с. 72).

ОСОБА_9 є спадкоємцем за законом на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0222, що розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 липня 2014 року (т. 1, а. с. 74).

ОСОБА_5 виготовлялася технічна документація із землеустрою на належні йому 3/4 частки земельної ділянки з кадастровим номером 7425380500:01:001:0222, що із загальної площі спадкової земельної ділянки 0,85 га складає 0,6 га (т. 1, а. с. 81-93).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син - ОСОБА_3 . Спадщина складається із 3/4 частки земельної ділянки площею 0,6000 га із кадастровим номером 7425380500:01:001:0222 для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2014 року. Наведене підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 травня 2018 року (т.1, а. с.103).

Право приватної власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0222 для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 травня 2018 року (т. 1, а. с.104).

Відповідно до відомостей земельно-кадастрової книги № 174 і погосподарської книги № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) розмір земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , становить 0,45 га; відповідно до відомостей земельно-кадастрової книги № 165, розмір земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 становить 0,85 га.Наведене підтверджується довідкою Березівської сільської ради від 02 січня 2018 року № 9 (т. 2 а. с. 18), витягом з земельно-кадастрової книги (т. 2 а. с. 51).

27 квітня 2017 року постійна комісія Березівської сільської ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, соціально-культурного розвитку села, соціального захисту населення на засіданні встановила, що відповідно до акту погодження меж земельних ділянок, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земельні ділянки, що належать ОСОБА_5 та ОСОБА_1 накладаються. Згідно із земельно-кадастровою книгою Березівської сільської ради за ОСОБА_6 закріплено 0,85 га землі, а у ОСОБА_1 перебуває у користуванні 0,45 га землі, з яких 0,25 га (для ведення індивідуального будівництва) приватизовано, і 0,23 га відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України є вільною земельною ділянкою (т. 1, а. с. 20).

Ухвалою суду від 29 листопада 2018 року за клопотанням позивачів у справі призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - Чернігівського відділення КНДІСЕ). На вирішення експертам поставлено питання: 1. Який фактичний порядок користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ? 2. Чи відповідає конфігурація земельної ділянки на АДРЕСА_1 , межі якої визначені у плані зовнішніх меж земельних ділянок державного акту на право власності на землю, виданого Березівською сільською радою 11 січня 2001 року, конфігурації, межі якої визначені в кадастровому плані земельної ділянки за вказаною адресою, кадастровий номер 7425380500:01:001:0222? 3. Чи відповідає розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,6 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0222, вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? 4. Чи має місце порушення землекористування, зокрема, порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на земельні ділянки та відповідно до фактичного порядку користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ? (т. 1, а. с. 142-143).

Відповідно до висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи експертом Чернігівського відділення КНДІСЕ від 29 травня 2020 № 4434/4435/19-24 (т. 2, а. с. 60-69): фактичний порядок користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , наведений у дослідницькій частині висновку (мал. 1); технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,6 га, із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не відповідає вимогам законодавства за складом та змістом;

співвставивши за допомогою програмного забезпечення для цифрової картографії та землеустрою Digitals /Delta XEVersion 5.0 Professional координати технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,6 га та координати меж фактичного користування, визначено накладення спірної частини фактичного користування на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,0999 га, та накладення земельної ділянки фактичного користування по АДРЕСА_3 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , що наведено у додатку 1 до висновку;

співвставивши за допомогою Digitals /Delta XEVersion 5.0 Professionalкоординати земельної ділянки на АДРЕСА_3 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , накладення земельних ділянок не виявлено, що наведено в додатку 2 до висновку.

Учасниками справи не заперечується, що згідно з правовстановлюючими документами у користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка загальною площею 0,45 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з яких 0,25 га (для ведення індивідуального будівництва) приватизовано, а у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка загальною площею 0,85 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та що це право документально оформлено на 0,60 га цієї ділянки.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц зазначено, що на підтвердження факту порушення прав позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Висновок експерта -це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

У пункті 6.1 Інструкції Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) визначено, що одними із основних завдань земельно-технічної експертизи є:

- визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо);

- визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

За вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови у позові, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позивачами порушення їх прав як землекористувачів оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки.

Верховний Суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції.

Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі підлягали встановленню обставини: фактичного землекористування земельними ділянками, а саме: фізичні характеристики земельних ділянок (конфігурації, площі, проміри тощо; відповідність фактичного землекористування характеристикам земельних ділянок, визначених правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки; якщо так, то чи існує фактичне накладення (перетинання) земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування позивачам та земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_4 .

Проведеною у справі судовою земельно-технічною експертизою встановлено, що згідно з правовстановлюючими документами земельна ділянка, загальною площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та земельна ділянка, загальною площею 0,85 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не накладаються одна на одну.

Позивачами не надано належних доказів, які б підтверджували конфігурацію та межі земельної ділянки, загальною площею 0,2 га, яка перебуває у їх постійному користуванні з 1964 року, а тому суд позбавлений можливості встановити, чи порушено межі вказаної земельної ділянки відповідачами та чи існує накладення земельних ділянок сторін згідно з правовстановлюючими документами.

При цьому, судами встановлено, що земельна ділянка, що використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , має більшу фактичну площу, ніж площа, зазначена в правовстановлюючих документах на неї, що є причиною накладання її на ділянку, яка належить ОСОБА_3 , згідно із існуючим фактичним користуванням сторонами своїми земельними ділянками.

Враховуючи принцип змагальності, а також те, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що стороною позивача не доведено достатніми доказами обставини, які мають значення для вирішення цього спору, а саме: факт накладення земельної ділянки відповідачів на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивачів, згідно з правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог у зв`язку із недоведеністю позивачами їх прав як землекористувачів внаслідок отримання відповідачами свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки .

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, є необґрунтованими з огляду на таке.

У справі № 441/962/15-ц Верховним Судом зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

У справі № 906/392/18 Верховним Судом зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

У цій справі судом апеляційної інстанції не заперечувався факт перебування у постійному користуванні позивачів земельної ділянки, площею 0,2 га. Водночас, позивачами не надано суду правовстановлюючих документів, які б підтверджували конфігурацію, межі земельної ділянки, яка перебуває у їх постійному користуванні, тому суд позбавлений можливості встановити чи існує накладення земельних ділянок сторін згідно з правовстановлюючими документами.

Посилання заявника на неврахування судом першої інстанції зазначених висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 441/962/15-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, не беруться до уваги, оскільки рішення суду першої інстанції, у якому зазначено про недоведеність позивачами належними доказами факту перебування у них на праві постійного користування земельної ділянки, змінено судом апеляційної інстанції у частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність накладення земельних ділянок суперечить дійсному змісту висновку проведеної судової земельно-технічної експертизи експертом Чернігівського відділення КНДІСЕ від 29 травня 2020 № 4434/4435/19-24, а також іншим доказам у справі: протоколу засідання постійної комісії Березівської сільської ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, соціально-культурного розвитку села, соціального захисту населення від 27 квітня 2017 року № 1, викопіювання із схеми земельної ділянки, є необґрунтованими, оскільки зазначеними доказами не підтверджено факту існування накладення земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування позивачам, та земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , згідно з правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2020 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук