Постанова

від 04.08.2021 по справі 600/1734/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/1734/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

04 серпня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ), Відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі відповідач 1) та Відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради (далі відповідач 2), в якому просив: визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП № 63310351 про накладення штрафу в розмірі 1700 грн., постанову ВП № 63310351 від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн. та постанову від 23.04.2021 ВП № 63310351 про накладення штрафу у сумі 3400 грн. за повторне невиконання рішення суду.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зокрема зазначено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року у справі №824/333/20-а позивача зобов`язано виконати вимоги припису №12-30/28 від 18.10.2019 року виданого Відділом охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 у відповідності до узгодженого Відділом проекту (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018 року). Однак, 24 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав висновок Відділу щодо розгляду іншого робочого проекту відновлення входу до квартири №1 від від 29.02.2021 року за № №12-15-109/110. Дані проекти суперечать одне одному, оскільки згідно першого проекту, позивач зобов`язаний закласти частину отвору в стіні і влаштувати сходинки за рахунок простору квартири і одного дерев`яного полотна двері, а згідно другому проекту-не закладати, а вибивати отвір в стіні і влаштувати сходинки за рахунок ширини стіни і сходинки за рахунок тротуару і двох дерев`яних полотен двері.

Незважаючи на новий висновок від 29.02.2021 за № №12-15-109/110, яким узгоджено новий проект, державний виконавець виніс оскаржувані постанови за невиконання проекту, узгодженого висновком від 08.11.2018 №12-15-640/560.

На переконання скаржника, державний виконавець повинен був з`ясувати поважність причин невиконання рішення суду, об`єктивність перешкод виконання рішення суду. Сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника.

В даному випадку, відновлення входу за першим проектом та за приписом неможливо виконати за характером робіт, які потрібно виконати згідно другого проекту. Це є поважна причина і беззмістовними являються виконання рішення суду від 26.06.2020 р., його примусове виконання.

02 серпня 2021 року від відповідача 2, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач 1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, уповноваженого представника в судове засідання не направили. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у справі № 824/333/20-а, ОСОБА_1 зобов`язано виконати вимоги припису №12-30/28 від 18.10.2019, виданого відділом охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 , у відповідності до узгодженого Відділом проекту, розробленого архітектором Вандюк Л.Ф. (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018).

11.09.2020 Чернівецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 824/333/20-а.

27.10.2020 державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 63310351 з примусового виконання виконавчого листа № 824/333/20-а виданого Чернівецьким окружним адміністративним судом від 11.09.2020 про зобов`язання ОСОБА_1 виконати вимоги припису № 12-13/28 від 18.10.2019, виданого відділом охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 2 вказаної постанови зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10000,00 грн. (пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження).

Вказану постанову направлено позивачу 28.10.2020 рекомендованим листом за вих. № 44694/5.

31.03.2021 відповідачем 1 перевірено стан виконання виконавчого листа № 824/333/20-а, за наслідками якого складено акт державного виконавця б/н від 31.03.2021, з якого слідує, що при виході державного виконавця за адресою, зазначеною у виконавчому листі (м. Чернівці, вул. Українська, 35) встановлено, що рішення суду не виконано, відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 , не здійснено.

01.04.2021 державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про накладення штрафу ВП 63310351, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави в розмірі 1700,00 грн. та зобов`язано позивача виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Поряд з цим, у зв`язку з невиконання боржником в доборовільному порядку рішення суду в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 , керуючись ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» , 01.04.2021 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП 63310351, якою стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 12000,00 грн.

Вказану постанову направлено на адресу позивача листом від 01.04.2021 за вих. № 15025/12.

13.04.2021 відповідачем 1 повторно перевірено стан виконання вищевказаного рішення суду по справі № 824/333/20-а, за результатами чого складено акт державного виконавця б/н від 13.04.2021, в якому зафіксовано факт його невиконання, а саме-не відновлено окремого входу до квартири АДРЕСА_1 .

23.04.2021 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу ВП 63310351, якою за повторне невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави в розмірі 3400,00 грн. та зобов`язано позивача виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

При цьому, 17.05.2021 державним виконавцем направлено подання до правоохоронних органів для вирішити питання щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення боржником - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , передбаченого ст. 382 КК України.

Вважаючи постанови про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних постанов діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, за частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтерес юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами ч. 1 ст.13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Ч.1 ст.18 Закону № 1404-VIII врегульовано, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Ст. 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

За приписами частин першої, п`ятої статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

В силу вимог ч.1 ст.28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за N 1302/29432; далі - Інструкція).

Згідно п.п.1-2 Розділу 9 Інструкції № 512/5 виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.

У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом.

Згідно зі ст.75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причичин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.

У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Разом з тим, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Вказане узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, висловленою в постанові від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 560/594/20 зазначено, що застосування такого заходу реагування у вигляді накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Тобто невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України Про виконавче провадження . Поважними, в розумінні наведених норм Закону України Про виконавче провадження , можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічні праві висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.

Так, предметом спору у даній справі є зокрема постанови державного виконавця ВП № 63310351 про накладення штрафу в розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду та ВП № 63310351 про накладення штрафу у сумі 3400 грн. за повторне невиконання рішення суду.

Підставою для винесення постанов слугували Акти державного виконавця від 31.03.2021 та 13.04.2021.

При цьому, позивач не заперечує факту невиконання судового рішення у справі № 824/333/20-а, проте стверджує, що вказане судове рішення не виконано з поважних причин, оскільки відновлення входу за першим проектом на виконання припису неможливо виконати за характером робіт, оскільки виконання вимог припису №12-30/28 від 18.10.2019 року виданого Відділом охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 у відповідності до узгодженого Відділом проекту (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018 року) суперечитиме іншому проекту, узгодженому висновком відповідача 2 від 29.02.2021 за № №12-15-109/110.

Однак, державним виконавцем не з`ясовано поважності причин невиконання рішення суду та об`єктивності перешкод його виконання.

В свою чергу, Відділ охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.06.2020р. у справі №824/333/20-а позивача зобов`язано виконати вимоги припису №12-30/28 від 18.10.2019р., виданого Відділом в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 у відповідності до узгодженого Відділом проекту, розробленого архітектором ОСОБА_2 (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018р.). Оскільки, ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконано рішення суду у справі №824/333/20-а, відповідачем 1 вживалися заходи щодо примусового виконання рішення суду. Посилання позивача на висновок від 24.03.2021 щодо розгляду другого проекту відновлення входу до квартири АДРЕСА_1 , який докорінно міняє площу робіт та фінансові витрати, вважає безпідставними, з огляду на те, що наявність останнього не свідчить про виконання судового рішення. Також зазначений висновок не є обов`язковим до виконання, на відміну від рішення суду, а виготовлення другого робочого проекту являється ініціативою позивача за власним бажанням. Крім того, отримання другого проекту відновлення входу до квартири, не є поважною причиною невиконання рішення суду про зобов`язання ОСОБА_1 виконати вимоги припису №12-30/28 від 18.10.2019, виданого Відділом в частині відновлення окремого входу до квартири АДРЕСА_1 у відповідності до узгодженого Відділом проекту, розробленого архітектором ОСОБА_2 (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018р.).

Так, згідно частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення закріплені в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами.

Під час апеляційного розгляду з`ясовано, що рішення суду у справі №824/333/20-а позивачем не виконано, як і не доведено останнім тієї обставини, що рішення не виконано з поважних причин, а відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних постанов про накладення штрафу.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний висновок відповідача 2 щодо розгляду робочого проекту відновлення входу до квартири АДРЕСА_1 від 29.02.2021 року за № №12-15-109/110, зі змісту якого вбачається що з метою комплексного вирішення композиційної стилістики фасаду житлового будинку, Відділ охорони культурної спадщини не заперечує щодо відновлення входу до квартири АДРЕСА_1 при умові виготовлення дверних полотен строго за аналогом існуючих автентичних: з натуральної деревини, з дотриманням розмірів, форми та декоративних елементів.

Тобто, відповідач 2, вимагаючи виконання припису №12-30/28 від 18.10.2019, в частині відновлення позивачем окремого входу до квартири АДРЕСА_1 у відповідності до узгодженого Відділом проекту, розробленого архітектором ОСОБА_2 (висновок №12-15-640/560 від 08.11.2018р.) фактично не заперечує відновлення входу за іншим проектом.

Також, ОСОБА_1 в позовній заяві вказує на бездіяльність Відділу, яка полягає у ненаданні згоди на внесення до першого проекту відновлення позивачем окремого входу до квартири, за заявами останнього.

В той же час, жодне із вищезазначених рішень чи дій чи бедіяльність відповідача 2 не є предметом спору у даній справі, а тому колегія суддів не знаходить підстав для надання оцінки останнім в рамках розгляду цієї справи.

Крім того, ОСОБА_1 погодивши з відповідачем 2 інший проект відновлення входу до квартири АДРЕСА_1 , був вправі ініціювати питання про зміну способу виконання судового рішення у справі №824/333/20-а, однак матеріали справи таких відомостей, не містять.

Надаючи правову оцінку постанові державного виконавця ВП № 63310351 від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн., колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

У ч.5 ст. 27 Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За приписами ч.9 ст.27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 13 Розділу IX Інструкції № 512/5 визначено, що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.

При виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення.

Відповідно до п. 8 Розділу III "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" Інструкції № 512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

За положенням п. 1 2 Розділу VI "Фінансування виконавчого провадження" Інструкції № 512/5, фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554.

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження, виконавець зобов`язаний зазначити про стягнення з боржника суми виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону, яка підлягає стягненню, та витрати виконавчого провадження у тому числі мінімальні. Тобто, стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. При цьому, стягнення виконавчого збору при примусовому виконанні рішення немайнового характеру є обов`язком державного виконавця, незалежно від провадження державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення. Тобто, норми Закону України "Про виконавче провадження" не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору.

Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року по справі №480/1558/19 та від 28 квітня 2020 року по справі № 520/9144/18.згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи позивача в тій частині, що стягнення виконавчого збору можливе лише за двох умов: фактичного виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2020 державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на виконання рішення Чернівецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 824/333/20-а, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 63310351 з примусового виконання виконавчого листа № 824/333/20-а.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, в пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 63310351 вказано про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн., тобто в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати, станом на 2020 рік.

Однак, 01.04.2021 до завершення виконавчого провадження з виконання рішення у справі № 824/333/20-а посадовою особою відповідача 2 винесено постанову про стягнення виконавчого збору вже у сумі 12 000 грн., тобто в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати, станом на 2021 рік.

Так, пунктом 3.7.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/15, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі Інструкція №512/15) передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 11-13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Водночас, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" уноромовано порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою якої передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Таким чином, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Отже, враховуючи, що виконавчий документ не повернуто за заявою стягувача, а також, що державним виконавцем вирішено питання щодо стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження, повторне винесення аналогічної постанови про стягнення виконавчого збору є передчасним та безпідставним.

Крім того, відповідачем 1 не наведено обргунтування щодо збільшення суми виконавчого збору до двох мінімальних розмірів заробітної плати, станом на 2021 рік, тоді як в первинній постанові вказано суму виконавчого збору в розмірі 10000 грн.

В матеріалах справи відсутній розрахунок нарахування виконавчого збору, який обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження, що позбавляє суд можливості надати оцінку вищезазначеній сумі.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 63310351 від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн. прийнята у з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", а тому наявні підстави для її скасування.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню частково то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в сумі 1135 грн., а саме- 454 грн.(908/2)-судовий збір за подання позовної заяви + 681 (1362/2) грн.-судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ), Відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради про визнання протиправними та скасування постанов скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП № 63310351 від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП № 63310351 від 01.04.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ) судовий збір в розмірі 1135 (тисячу сто тридцять п`ять) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Залімський І. Г.