Постанова

від 05.08.2021 по справі 569/16199/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/16199/18

Провадження № 22-ц/4815/895/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач: Виконавчий комітет Рівненської міської ради

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 - адвоката Троянчука Д.М. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 березня 2021 року , ухвалене в складі судді Першко О.О., повний текст судового рішення складено 06 квітня 2021 року, у справі №569/16199/18,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року Виконавчий комітет Рівненської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діяла законний представник ОСОБА_3 , уклали договір дарування, згідно якого ОСОБА_1 безоплатно передала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована прийняла цей дарунок.

Виконавчий комітет Рівненської міської ради вважає, що вищезазначений договір дарування квартири, укладений з порушенням чинного законодавства та підлягає визнанню судом недійсним ( з урахуванням уточнених позовних вимог), оскільки договір вчинений без дозволу органу опіки та піклування, а зазначення в договорі дарування про дозвіл служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради є безпідставним, оскільки повноважень у служби на надання дозволу органу опіки та піклування немає. Крім того, квартира, щодо якої укладено договір дарування, знаходиться в будинку, який є самочинним будівництвом і рішення суду з цього приводу є невиконаним.

Просив суд про задоволення позову.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 березня 2021 року позов Виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович, про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири, укладений 18 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла законний представник ОСОБА_3 , про дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим Володимиром Олександровичем та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення кожною із сторін одержаного на виконання вказаного договору.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі, представник відповідача ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та в задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що суд не врахував, що позивач не є стороною договору дарування, а тому у нього відсутнє право на визнання його недійсним. Вважає, що позивач обрав неправильний та неефективний спосіб захисту. Окрім того, право власності ОСОБА_5 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того, суд не навів жодного обґрунтування, яким чином оспорюваний договір дарування унеможливить виконання рішення суду від 30.12.2010 року.

Суд дійшов помилкового висновку що укладений договір дарування порушує права обдарованої неповнолітньої ОСОБА_4 та не навів у рішенні обґрунтування, яким чином недійсність договору відновить права відповідача.

Покликається на не врахування судом правових позицій викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі №405/5478/17, від 17.11.2020 року у справі №903/225/19 та інші.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи останньої, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До початку судового засідання прендставник відповідача ОСОБА_3 подав клопотання про відкладен6ня судового зщасідання на іншу дату, оскільки він зайнятий у іншій справі. Враховуючи п. 2 ч. 1 ст. 232 ЦПК України судова колегія вважає, що причина неявки заявника є неповажною, адже адвокатом Троянчук Д.М. не надано доказів, що він 05.08.2021 об 10:00 годині буде приймати участь у іншому судовому засіданні. Інші участиники справи належним чином повідомленні, причини неявки суду не повідормили. За таких обставин, відсутні підстави для відкладення розгляду цієї справи та, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, що визначені ст. 371 ЦПК України, можливо справу слухати за відсутності заявника.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Установлено, що 18 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , від імені якої діяла законний представник ОСОБА_3 , укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В.О. Згідно даного договору ОСОБА_1 безоплатно передає належну їй на праві власності квартиру, а ОСОБА_4 приймає цей дарунок.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2010 року у справі № 2а-2211/10, у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_7 про зобов`язання привести самочинне будівництво до затвердженого проекту встановлено, що будинок АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом, оскільки його реконструкція проведена з істотним відхиленням від проекту, та зобов`язано ОСОБА_7 привести будівництво цього об`єкту у відповідність до затвердженого проекту управління містобудування і архітектури, шляхом знесення габаритних розмірів з 21 м х 8 м до 9,3 м х 6,5 м та по висоті, зменшивши граничну висоту будівлі до зазначеної в містобудівних умовах і обмеженнях № 41, виданих управлінням містобудування і архітектури.

Рішення суду ОСОБА_7 не виконано.

Натомість в подальшому ОСОБА_7 з ОСОБА_8 27 липня 2011 року укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна по АДРЕСА_2 .

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2015 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 липня 2012 року у справі № 1715/11853/12 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, яким було визнано дійсним укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 27 липня 2011 року договір купівлі-продажу нерухомого майна по АДРЕСА_2 , на підставі якого 29 березня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на житловий будинок з офісними приміщеннями по АДРЕСА_2 .

Відтак, право власності ОСОБА_8 на спірний житловий будинок скасовано рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 серпня 2015 року у справі № 1715/11853/12.

Також встановлено, що ОСОБА_8 передала спірний будинок як внесок до статутного капіталу ТОВ Валіон , яке з 15 квітня 2014 року стало власником вказаного будинку.

31 березня 2015 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ Валіон-105 з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , з кожним окремо, зареєстровано право власності на частки у спірному житловому будинку з офісними приміщеннями по АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:015:0076, для будівництва та обслуговування житлового будинку, пропорційно по 1/7 частині кожен.

Як слідує з постанови Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року та постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/8906/15-ц ОСОБА_4 є правонаступником ОСОБА_11 на половину від 1/7, що складає 1/14 будинку з офісними приміщенням АДРЕСА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_3 .

Крім того, у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/8906/15-ц вказано, що Подальша реєстрація за сторонами у справі права власності на частки у будинку об`єкта нерухомості, загальною площею 838,7 кв. м, по АДРЕСА_2 , а не загальною площею 480,3 кв. м, зокрема на підставі рішень суду, які в подальшому були скасовані, не змінює статусу самочинного будівництва та, відповідно, не породжує у них прав власності на таке майно. Доводи касаційної скарги про те, що на момент продажу земельної ділянки та будинку реєстрація права власності проведена відповідно до закону за договорами купівлі-продажу, які вони мали право укладати, безпідставні, оскільки реєстрація права здійснюється унаслідок певного правочину. Якщо ж правова підстава (правочин), у зв`язку з якою була здійснена така реєстрація права власності була скасована, то такий правочин не породжує у його сторін прав.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта .

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно частин 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Встановивши, що об`єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_4 , який належав попередньо на праві власності ОСОБА_7 , яка здійснила його самочинну реконструкцію, унаслідок чого вказаний об`єкт нерухомості набув статусу самочинного будівництва, державна реєстрація якого в силу вимог частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така нерухомість не може бути предметом договору дарування, а тому в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваного договору дарування від 18 квітня 2017 року недійсним , оскільки ОСОБА_1 не набула права власності на спірну квартиру, а отже таке майно не є об`єктом права власності та не може бути відчужене.

Право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину (частина третя статті 215 ЦК України).

Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Доводи апеляційної скарги про відсутність порушеного права позивача оспорюваним правочином є безпідставними, оскільки, як зазначалось вище, у розумінні статті 215 ЦК України позивач є заінтересованою особою, яка має право оспорювати договір дарування від 18 квітня 2017 року з метою забезпечення для нього можливості в подальшому реально і без перешкод виконати рішення суду в іншій справі, за його позовом до ОСОБА_7 про зобов`язання привести самочинне будівництво до затвердженого проекту.

На момент вчинення зазначених правочинів, сторонам було достовірно відомо про наявність невиконаного (рішення суду) зобов`язання ОСОБА_7 щодо самочинного будівництва спірної квартири.

При цьому судом першої інстанції враховано, що це майно на час укладення оспорюваного договору перебувало під забороною здійснювати реєстраційні дії відповідно до ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року в справі №569/17097/16-ц про забезпечення позов шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , що може свідчити про недобросовісність дій сторін цього договору, обізнаних про наявність судових спорів, як щодо виконання ОСОБА_7 зобов`язань, так і щодо майна, яке було предметом інших договорів купівлі-продажу/дарування.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення виконання рішення суду, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено обов`язковість судового рішення однією з основних засад судочинства.

Крім того, оспорюваним договором порушуються права Рівненської міської ради як власника земельної ділянки (кадастровий номер 5610100000:016015:0077), що використовується для обслуговування будинку АДРЕСА_2 в тому числі і квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами статті 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують і висновків суду не спростовують.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 368 , 374 , 375 , 381-384 ЦПК України , апеляційний суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 - адвоката Троянчука Д.М. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2021 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.