Ухвала

від 06.08.2021 по справі 752/15911/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

06 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 752/15911/15-ц

провадження № 61-12618ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасник справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Вадим В`ячеславович,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство ОТП Банк , Державне підприємство СЕТАМ ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у складі судді Слободянюк А. В., постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова В. В. (далі - приватний виконавець), які полягають у поданні заявки на примусову реалізацію арештованого нерухомого майна та передачі його Державному підприємству СЕТАМ (далі - ДП Сетам ), а саме: іпотечної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; зупинити реалізацію арештованого майна зазначеної квартири, що проводиться на веб-сайті реалізації майна організатора електронних торгів ДП СЕТАМ в мережі інтернет за адресою: www.setam.ua, який переданий на реалізацію приватним виконавцем у межах виконавчого провадження № 59799946 (лот № 460548); заборонити приватному виконавцю на період чинності Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті здійснювати примусове стягнення на зазначену квартиру.

Скарга обґрунтована тим, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопад 2015 року у цивільній справі № 752/15911/15 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства ОТП Банк (далі - ПАТ ОТП Банк ) заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2007 року № ML-006/1608/2007 у розмірі 86 930, 09 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України складає 1 991 890, 96 грн.

Із відомостей сайту ДП СЕТАМ 14 січня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що 27 січня 2021 року у межах виконавчого провадження № 59799946, відкритого приватним виконавцем, мають відбутися прилюдні торги з примусової реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 05 вересня 2007 року № PCL-006/1608/2007, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ ОТП Банк , як забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 серпня 2007 року № ML-006/1608/2007.

На переконання заявника, передача на примусову реалізацію належної їй іпотечної квартири є неправомірною, оскільки свою згоду на відчуження квартири вона не давала, вона відноситься до переліку осіб, на яких поширюється дія Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті . Зокрема, кредитний договір між заявницею та банком укладався в іноземній валюті на споживчі потреби, загальна площа квартири складає 55, 10 кв. м, що не перевищує встановлену наведеним законом площу, заявник зареєстрована в іпотечній квартирі, іншого нерухомого майна не має.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено .

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 є співзасновником, керівником та представником Приватного підприємства НЬЮГРУПСЕРВІС (далі - ПП НЬЮГРУПСЕРВІС ), зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що оскільки заявник є суб`єктом, на якого поширюється дія пункту 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції , тому Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не поширюється на заявника.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 26 липня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відповідно до Закону України Про запобігання корупції заявник не є суб`єктом декларування, не обмежена у праві сумісництва та суміщення професії, на неї не поширюється дія обмежень після припинення діяльності, пов`язаної з виконання функцій держави та місцевого самоврядування, на ОСОБА_1 не поширюється дія заборона спільної роботи з родичами, а також зобов`язання з врегулювання конфлікту інтересів, заявник не зобов`язана передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.

Оскільки пункт 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції визначає перелік осіб, на яких поширюється його дія лише в окремих випадках, визначених цим Законом, а не в цілому, заявник вважає, що обмеження у застосуванні Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , визначене у пункті 6 цього Закону, не стосуються осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією.

На переконання заявника, оскільки вона не є суб`єктом, на якого поширюється дія пункту 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції , тому вона вправі очікувати застосування стосовно неї гарантій та положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ ОТП Банк заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2007 року № ML-006/1608/2007 у розмірі 86 930, 09 швейцарських франків, що еквівалентно 1 991 890, 96 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим В. В. 13 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59799946 з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року № 752/15911/15-ц.

Постановою приватного виконавця від 13 серпня 2019 року накладено арешт на майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення; іншою постановою цього ж дня накладено арешт на майно, що належить боржнику, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у межах суми звернення стягнення.

Постановою приватного виконавця від 06 листопада 2019 року здійснено опис зазначеного майна.

Постановою приватного виконавця від 20 жовтня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні - Товариство з обмеженою відповідальністю Євроексперт Груп , яким 20 листопада 2020 року надано звіт про оцінку квартири АДРЕСА_2 .

Приватним виконавцем 24 грудня 2020 року направлено повідомлення про проведення оцінки майна з копією звіту про оцінку майна від 20 листопада 2020 року.

28 грудня 2020 року приватним виконавцем сформовано заявку № 2332 на публікацію в ДП СЕТАМ нерухомого майна та внесено відповідні відомості та сканкопії документів в Систему для формування лота, а також внесені відповідні відомості про передачу майна на реалізацію в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Оглянуті судом першої інстанції матеріали виконавчого провадження доводять, що боржник ОСОБА_1 є співзасновником ПП НЬЮГРУПСЕРВІС (ЄДРПОУ 35380902).

Відповідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є співзасновником, керівником та представником ПП НЬЮГРУПСЕРВІС , отже, є особою, яка постійно або тимчасово обіймає посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважений на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першої статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частини перша, друга, п`ята статті 48 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно із частиною першою статті 50 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави скарги на дії приватного виконавця, посилається Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , дія якого поширюється на заявника, оскільки предмет іпотеки, щодо якого здійснюється примусова реалізація, має усі ознаки, визначенні підпунктом 1 пункту 1 наведеного Закону.

Частиною першою статті 35 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України Про іпотеку встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулюваннязгідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України

Про заставу та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до пункту 6 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України Про запобігання корупції .

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, визначальним у цій ситуації для вирішення того, чи підлягає застосуванню Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , є встановлення судами першої та апеляційної інстанції того, чи є особа, якій належить предмет іпотеки, щодо якого здійснюється примусова реалізація у виконавчому провадження, суб`єктом - посадовою особою та засновником юридичної особи приватного права.

За змістом підрозділу 2 ЦК України юридична особа приватного права, що створюється за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб є об`єктом їх права власності та одночасно управління. При цьому така юридична особа є суб`єктом господарських правовідносин.

Приватне підприємство є самостійною організаційно-правовою формою здійснення підприємницької діяльності і за змістом статті 113 ГК України визначається як підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 , відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є співзасновником, керівником та представником ПП НЬЮГРУПСЕРВІС , юридичної особи приватного права, підставно зробили висновок, що на ОСОБА_1 , боржника у виконавчому провадженні, не поширюється дія Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом, на якого поширюється дія пункту 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції .

Подібні висновки щодо застосування положень Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та пункту 3 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції до юридичних осіб приватного права (керівників, співзасновників, представників приватного підприємства) викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19 (провадження № 61-7240св20).

Європейській суд з прав людини (дали - ЄСПЛ) у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, пункт 40 зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Отже враховуючі положення статті 129 Конституції Україні, статті 18 ЦПК України щодо обов`язковості судового рішення доводи боржника щодо відсутності підстав для примусового виконання судового рішення та незгоди із виселенням із житлового приміщення не зумовлюють підстав невиконання судового рішення боржником та несення такого обов`язку.

Отже, наведені обставини свідчать, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми Закону України Про виконавче провадження , Закону України Про запобігання корупції та Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті щодо оцінки правомірності дій приватного виконавця під час здійснення примусової реалізації, належної боржнику іпотечної квартири.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судами доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року є очевидно необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В`ячеславовича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство ОТП Банк , Державне підприємство СЕТАМ , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко