Постанова

від 05.08.2021 по справі 826/5795/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 826/5795/15

адміністративне провадження № К/9901/69015/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Сервіс на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року (суддя Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Беспалов О.О., Кузьмишина О.М.) у справі №826/5795/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Сервіс до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа: Приватне підприємство Охоронна фірма Застава Б про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Сервіс (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), третя особа: Приватне підприємство Охоронна фірма Застава Б про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 листопада 2014 року №0014982201.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентом здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій і містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

За наслідками касаційного перегляду зазначених судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу товариства задоволено частково, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 6 жовтня 2015 року, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішення касаційного суду вмотивовано тим, що судами не в повній мірі досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та чи спричинили такі операції реальні зміни в майновому стані позивача.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року, у задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з непідтвердження реальності фінансово-господарських операцій між позивачем і його контрагентом належними первинними документами та відсутності зв`язку з господарською діяльністю позивача.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у реальності здійснення господарських операцій, та підтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає, що обумовлені договором послуги охорони були надані Приватним підприємством Охоронна Фірма Застава-Б в повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, оплата здійснювалась через Товариство з обмеженою відповідальністю Турбоактив . Зауважує про наявність відповідних ресурсів у контрагента позивача для виконання умов договору.

Відповідачем 26 лютого 2019 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 7 по 13 жовтня 2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством Охоронна Фірма Застава-Б за період з 1 по 31 травня 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Уніплаза за період з 1 по 30 червня 2014 року, за результатами якої складений акт від 20 жовтня 2014 року №1532/26-59-22-01/31841036 (надалі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 3 листопада 2014 року (форми Р ) за №0014982201, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 51 584 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 41267 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 10 317 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення останнє залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.2 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за квітень-травень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 41367 грн.

Зазначені правопорушення контролюючий орган пов`язує з фактом неправомірного врахування позивачем при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість витрат на придбання послуг охорони на загальну суму 247600 грн у Приватного підприємства Охоронна фірма Застава-Б на підставі договору про надання послуг від 1 квітня 2014 року №18, яке не мало реальних можливостей для здійснення зазначених господарських операцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та Приватним підприємством Охоронна фірма Застава-Б (виконавець) укладено договір про надання послуг охорони від 1 квітня 2014 року №18. Договір з боку виконавця підписаний директором ОСОБА_2 За даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, сформованого щодо Приватного підприємства Охоронна фірма Застава-Б станом на 1 квітня 2014 року та 27 квітня 2014 року, в період з 1 квітня 2014 року по 24 квітня 2014 року керівником названого підприємства значився ОСОБА_1 . На час укладання договору ОСОБА_2 перебував на посаді в.о. директора підприємства та діяв на підставі довіреності.

На підтвердження фактів надання послуг охорони у квітні-травні, моніторингу таких послуг, та проведення розрахунків за такі отримані послуги, позивач надав суду заявки з відомостями про дату і початок роботи, назву та адресу об`єктів, графік роботи посту охорони; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; оборотно-сальдові відомості по субрахунку рахунку бухгалтерського обліку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками по контрагенту Приватне підприємство Охоронна фірма Застава-Б за 2014 рік; ліцензії серії АВ № 507377, виданої Міністерством внутрішніх справ України Приватному підприємству Охоронні фірма Застава-Б на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, термін дії з 28 грудня 2009 року по 28 грудня 2014 року; виписки Відділення №15 Акціонерного товариства ПроКредит Банк у м. Києві по особовому рахунку позивача; договір про відступлення права вимоги від 3 червня 2014 року №2, укладеного між позивачем (Цедент), Товариством з обмеженою відповідальністю Турбоактив (Цесіонарій) і Приватним підприємством Охоронна фірма Застава-Б (Боржник), який спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених договором та чинним в Україні законодавством, Цедентом Цесенарієві права вимоги, належного Цедентові, в межах яких Цесіонарій стає кредитором Боржника за договором на надання охоронних послуг від 1 квітня 2014 року № 18 між Цедентом та Боржником (далі - Угода) на суму 247600 грн. До Цесеонарія переходить право вимагати (замість Цедента) від Боржника належного виконання зобов`язань Боржника, викладених в Угоді, а Боржник зобов`язується перед Цесіонарієм належно виконати зобов`язання Боржника, що викладені в Угоді. Зі змісту цього договору не вбачається відомостей про період виникнення договірних зобов`язань Боржника (Приватного підприємства Охоронна фірма Застава-Б ) перед Цедентом (позивачем) за спірним договором.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За змістом абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

За положеннями підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пунктів 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього кодексу.

Згідно з пунктами 44.1 і 44.3 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність первинних документів та документів організаційно-розпорядчого характеру, оформлених на підставі та на виконання умов договору від 1 квітня 2014 року №18, зокрема: рахунків-фактур, належних розрахункових документів, банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей по субрахункам бухгалтерського обліку 311 Поточні рахунки в національній валюті з проводками на інші відповідні субрахунки, первинних документів, що стали підставою для формування відомостей в оборотно-сальдовій відомості по субрахунку рахунку бухгалтерського обліку 631 по контрагенту Приватне підприємство Охоронна фірма Застава-Б за 2014 рік, документів на підтвердження передачі (повернення) Замовником (позивачем) Приватному підприємству Охоронна фірма Застава-Б певних товарно-матеріальних цінностей під звіт, необхідних для виконання своїх зобов`язань за спірним договором.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом належними, переліченими вище первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, не встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про правильність формування податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана належна правова оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.

Суд зазначає, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався.

Приймаючи до уваги встановлення судами відсутності руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені докази і доводи позивача про підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Також, колегія суддів приймає до уваги встановлення судами відсутності основних засобів, необхідних трудових ресурсів та інших активів для виконання умов укладеного договору.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність факту виконання господарських зобов`язань сторін.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Позивачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Сервіс залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року у справі №826/5795/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва