Постанова

від 29.07.2021 по справі 260/1859/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1859/19 пров. № А/857/7237/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Бруновської Н.В., Довгої О.І.,

при секретарі судового засідання: Мельничук Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року ( суддя Луцович М.М., ухвалене в м. Ужгороді о 09:30, повний текст складено 19.03.2021) у справі № 260/1859/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в особі голови ліквідаційної комісії, Виноградівської районної ради Закарпатської області, третя особа на стороні відповідача Виноградівська районна державна адміністрація про зміну формування причин звільнення, виплати заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в особі голови ліквідаційної комісії, Виноградівської районної ради Закарпатської області, третя особа на стороні відповідача - Виноградівська районна державна адміністрація про зміну формування причин звільнення, виплати заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним наказ №514-К від 13.12.2019 Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України . Зобов`язано Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації внести зміни до наказу №514-К від 13.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: вказавши звільнити із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до частини 3 статі 38 Кодексу законів про працю України та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причини звільнення. Зобов`язано Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману суму при звільненні в розмірі 3854,34 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Зобов`язано Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману вихідну допомогу відповідно до п. 1 ст. 44 КЗпП України у розмірі двомісячного середнього заробітку з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 12.03.2021 року, позивач ОСОБА_1 оскаржив його, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених у ній підстав, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин справи, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 та прийняти нове яким позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 15.07.2021 року, позивач надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Сторони будучи повідомленими про розгляд справи, явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Протокольною ухвалою суду від 15.07.2021 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , згідно наказу від 14 серпня 2019 року №303-к, був прийнятий на роботу в управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області на посаду юриста централізованої групи.

Розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації №3-о від 06 вересня 2019 року було прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації юридичної особи публічного права - управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації.

В подальшому, листом від 23.10.2019 року № 01-10/1218 позивача було повідомлено, що у зв`язку з ліквідацією управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації його буде звільнено з посади юриста управління централізованої групи на підставі п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України .

Як вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2019 року позивачем була подана службова записка до голови ліквідаційної комісії управління щодо надання обґрунтованого пояснення - у зв`язку з чим працівникам управління не була виплачена заробітна плата за першу половину листопада 2019 року та вжити всі необхідні заходи для виплати заробітної плати.

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення з посади юриста централізованої групи управління на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 13 грудня 2019 року та необхідністю виплатити йому вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України .

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, згідно наказу №514-к від 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади юриста централізованої групи управління відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією .

Також Управління Держпраці у Закарпатській області, згідно листів від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 повідомило позивача, що вході проведеного інспекційного відвідування підтвердився факт що заробітна плата в освіті проводилася із затримкою строків її виплати протягом вересня-листопада 2019 року, чим порушено вимоги статті 115 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 1,2 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

З врахуванням наведених вище норм КЗпП України колегія суддів вважає, що працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 26 листопада 2019 року написав заяву про звільнення з посади юриста централізованої групи управління на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 13 грудня 2019 року та просив виплатити йому вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України

Проте відповідач 1 в порушення вимог трудового законодавства України не розглянув заяву позивача про звільнення його з роботи з 13.12.2019 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Разом з тим, жодним чином не обґрунтувавши причини не розгляду заяви позивача про звільнення такого за власним бажанням, Управлінням освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації було звільнено позивача з роботи з 13.12.2019 року за статтею КЗпП України, яка регулює підстави звільнення за ініціативою роботодавця, зокрема за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листами від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 Управління Держпраці у Закарпатській області підтверджено, що виплата заробітної плати позивачеві проводилася із затримкою строків її виплати протягом вересня-листопада 2019 року.

Відтак, факт порушення Управлінням освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації законодавства про працю, а саме вимоги ст. 115 КЗпП України підтверджується листами від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 Управління Держпраці у Закарпатській області.

Для звільнення працівника за статтею 3 статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю (в даному випадку затримка виплати заробітної плати).

З врахуванням наведених вище норм права та обставин справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що у зв`язку з порушенням відповідачем вимог ст.115 КЗпП України, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про звільнення такого за власним бажанням, були наявні правові підстави для звільнення позивача за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підставою для прийняття рішення про зміну формулювання причин звільнення є встановлені обставини неправильного формулювання причин звільнення при прийнятті відповідного рішення або невідповідність формулювання причини звільнення вимогам чинного законодавства.

Аналізуючи наведені вище обставини та норми права колегія суддів вважає, що на час прийняття наказу №514-К від 13.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з роботи, відповідач невірно сформулював причини звільнення, а відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про зобов`язання Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації внести зміни до наказу №514-К від 13.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: вказавши звільнити із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до частини 3 статі 38 Кодексу законів про працю України та внести відповідні зміни до трудової книжки позивача в частині формулювання причини звільнення.

Згідно статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що поскільки позивач підлягав звільненню з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відтак відповідачем безпідставно невиплачено йому відповідно до ст. 44 КЗпП України, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Разом з тим, згідно наказу від 13.12.2019 року №514-к позивачеві було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку. Відтак з огляду на виплату позивачеві при звільненні вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, судом першої інстанції вірно зобов`язано Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачеві недоотриману вихідну допомогу відповідно до п. 1 ст. 44 КЗпП України у розмірі двомісячного середнього заробітку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно розрахункового листа за листопад 2019 року борг перед позивачем на кінець місяця складав 6948,30 грн.. Проте, згідно заяви про зміну позовних вимог позивач зазначив, що в ході розгляду справи по суті відповідачем було сплачено позивачеві частину заборгованості по заробітній платі, відтак на час прийняття рішення по даній справі заборгованість відповідача перед позивачем складає 3854,34 грн, відтак судом першої інстанції правильно зобов`язано відповідача виплатити на користь позивача недоотриману суму при звільненні в розмірі 3854,34 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Разом з тим, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, станом на дату звільнення, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Однак ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказана позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, рішенням Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Аналогічна правова позиція узгоджується також з практикою Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 21 січня 2020 року у справі № 560/2342/19, а також постановах від 24 січня 2018 року у справі №807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається із змісту позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що моральну шкоду йому було заподіяно тим, що він перебував у постійній нервовій напрузі, у зв`язку з неможливістю отримати грошові кошти та порушенням його Конституційних прав.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою, а відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не навів доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, а відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у встановленні судового контролю.

Щодо вимоги в частині зобов`язання Виноградівської районної ради Закарпатської області виділити кошти для виплати позивачеві всіх належних сум, у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Разом з тим, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, а відтак судом вірно відмовлено в задоволенні вимоги про зобов`язання Виноградівської районної ради Закарпатської області виділити кошти для виплати позивачеві всіх належних сум, у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведені обставини та встановлені судом факти колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення а оскаржуване рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 у справі №260/1859/19 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді Н. В. Бруновська О. І. Довга Повне судове рішення складено 09.08.2021