Постанова

від 10.08.2021 по справі 509/4341/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4440/21

Номер справи місцевого суду: 509/4341/18

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Рибачук О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лебедіна Юрія Ілліча на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ТОВ Південьангарбуд , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 1 490 000 грн., відсотки за користування безпідставно набутими коштами в сумі 1 153 209,82 грн, інфляційні збитки в сумі 718 794 грн, три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 157 256 грн, витрати на професійну допомогу у розмірі 9000 грн. та судові витрати у вигляді судового збору (том 2, а.с.01-05). В обґрунтування вимог позивач зазначав, що на рахунок ОСОБА_2 товариство з обмеженою відповідальністю Південьангарбуд помилково у період з 24.09.2015 року по 22.12.2015 року перерахувало грошові кошти, які відповідач в добровільному порядку відмовляється повертати, що стало підставою звернення до суду.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Лебедін Юрій Ілліч подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим, представник ОСОБА_1 адвокат Лебедін Ю.І. в судове засідання на 10.08.2021 року на 14-00 г. не з`явився, надав заяву про відкладення судового розгляду посилаючись на результати обстеження і консультативний висновок лікаря. Проте належних і достатніх доказів про тимчасову непрацездатність і перебування на лікарняному не додав.

При таких обставинах у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для визнання не явки представника ОСОБА_1 адвоката Лебедіна Ю.І. такою, що відбулась з поважних причин, тобто таких, що є достатніми для висновку про наявність підстав для відкладення розгляду справи в апеляційному порядку.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному порядку, в судове засідання до Одеського апеляційного суду не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведені обставини та приймаючи до уваги, що строк розгляду справи в судах і зокрема в суді апеляційної інстанції вже перевищив розумний строк розгляду справи такої складності, колегія суддів не знаходить підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у позові про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів внаслідок помилки позивача, суд першої інстанції виходив з того, що:

-спірні грошові кошти перераховувалися позивачем на рахунок відповідача неодноразово протягом кількох місяців з призначенням платежів за оренду буд. обл. зг. дог. №00 №07\09-15 від 07.09.2015 року ;

-факт укладення Договору оренди №00№07\09-15 від 07.09.2015 року між Південьангарбуд та ФОП ОСОБА_2 узгоджується з висновками апеляційного суду Одеської області в постанові від 12.06.2018 року по справі № 509/2743/16-ц та в рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.09.2018 року по справі № 509/3101/17 (рішення набрало законної чинності 21.10.2019 року), сторонами яких були ТОВ Південьангарбуд та ОСОБА_2 .

При цьому суд звернув увагу, що у даному спорі позивач повинен довести наявність трьох умов, які б підтверджували зобов`язання з безпідставного набуття майна, а саме: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України), але такі факти позивачем не доведені належними та допустимими доказами.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві.

Судом встановлено, що:

-з 24.09.2015 року по 22.12.2015 року ТОВ "Південьангарбуд" перерахувало кошти на рахунок ФОП Осадціва згідно платіжних доручень № 552 від 24.09.2015 року, № 587 від 25.11.2015 року, № 589 від 27.11.2015 року, № 605 від 10.12.2015 року, № 607 від 14.12.2015 року, № 610 від 14.12.2015 року, № 612 від 14.12.2015 року, № 618 від 22.12.2015 року з призначенням платежів "сплата за оренду буд.обл.зг.дог. 00№07\09-15 від 07.09.2015 року, а всього на більш чим 1 000 000 гривень України;

-ТОВ "Південьангарбуд" двічі звертався до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про повернення авансових платежів. Перший раз ТОВ "Південьангарбуд" зверталось до суду 02.08.2016 року (справа 509/2743/16-ц) і в друге 11 серпня 2017 року (справа № 509/3101/17). В кожному разі згідно рішень суду по вищезазначеним справам позивач ТОВ "Південьангарбуд" (представник Лебедін Ю.І) наполягав на стягненні авансових платежів проведених згідно платіжних доручень № 552 від 24.09.2015 року, № 587 від 25.11.2015 року, № 589 від 27.11.2015 року, № 605 від 10.12.2015 року, № 607 від 14.12.2015 року, № 610 від 14.12.2015 року, № 612 від 14.12.2015 року, № 618 від 22.12.2015 року визнаючи ці документи та операції як авансовими та наполягаючи на поверненні суми авансових платежів. При цьому ТОВ "Південьангарбуд" зазначалось в кожному разі звернення до суду, що підставами для перерахування коштів як авансових платежів був саме договір оренди техніки 00№07\09-15 від 07.09.2015 року. Обставини повного виконання договору оренди техніки 00№07\09-15 від 07.09.2015 року сторонами були вивчені та зазначені в рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.09.2018 року по справі № 509/3101/17, яке вступило в законну силу 21.10.2019 року.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи із норм ст.1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна;б) набуття або збереженим за рахунок іншої особи;в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави із самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, з якої це відбулося.

Відповідно до ч.І, п.1 ч.2 ст.11, чч.І та 2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу.

Частиною 1 ст.202 ЦК України установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з чч.І, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Загальна умова ч.І ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.І ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.09.2014 року у справі №6-122цс14.

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди по його істотних умовах і момент вступу договору в силу не пов`язується з передачею орендованого майна орендарю. Передача зданого в оренду майна орендарю являє собою виконання укладеного з боку орендодавця. Тобто вже після підписання договору для сторін може наступати передбачена договором відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, в тому числі за непередачу майна в користування або несплату орендних платежів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Такі факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суд першої інстанції з посиланням на ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України вірно вказав, що обставини, які встановлені постановою апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року по справі № 509/2743/16-ц та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.09.2018 року по справі № 509/3101/17, яке вступило в законну силу 21.10.2019 року, мають преюдиціальне значення у справі, рішення в якій переглядаються в апеляційному порядку.

Так, зазначеними судовими рішеннями встановлено укладення між сторонами справи договору оренди техніки 00№07\09-15 від 07.09.2015 року та фактичне виконання сторонами його умов (фактична передача орендодавцем профілезгинальної машини для будівництва об`єктів за укладеними договорами TOB "Південьангарбуд" з TOB Іскра TM с. Ганнівка Тарутинського району Одеської області, з фермерським господарством Фетіца с. Зоря Саратського району Одеської області, з сільськогосподарським виробничим кооперативом Дружба с. Зоря Саратського району Одеської області, з фермерським господарством Пащенко с. Жовтневе Галяцького району Полтавської області і виконання будівництва ангарів в даних господарствах).

Відмова у позові ТОВ "Південьангарбуд" до ОСОБА_2 про повернення суми авансового платежу у справах № 509/2743/16-ц та № 509/3101/17 пов`язана з недоведеністю ТОВ "Південьангарбуд" заявлених вимог. Зокрема, позивач під час розгляду зазначених цивільних справ не надав на вимогу суду оригінал договору оренди і додаткових угод до договору оренди 00№07\09-15 від 07.09.2015 року, пославшись при розгляді першої справи на вилучення договору оренди та додатків до нього слідчим органом у межах розслідування кримінальної справи, що було спростовано Одеським апеляційним судом у постанові від 12.06.2018 року та при розгляді другої справи на те, що договір оренди та додатки до нього були загублені працівником підприємства Південьангарбуд".

Само по собі заперечення відповідачем у вказаних справах заявлених до неї позивачем вимог про повернення авансових платежів через не визнання факту укладення нею договору з позивачем не є достатнім для висновку, що такий договір оренди техніки між сторонами в дійсності не укладався.

Не представлення ТОВ "Південьангарбуд" оригіналів договору оренди № 00№07\09-15 від 07.09.2015 року і додаткових угод до нього через їх загублення також не є визначальним для висновку про не укладення сторонами справи даного договору і додатків до нього та не може свідчити, що даний факт не мав місця, оскільки у призначеннях платежів за вересень-грудень 2015 року ТОВ "Південьангарбуд" вказувало даний договір оренди, як підставу для перерахування коштів і формувало свій бухгалтерський та податковий облік (податкові зобов`язання та податковий кредит) виходячи в тому числі і з проведених платежів на рахунок ФОП ОСОБА_2 на підставі оговору оренди № 00№07\09-15 від 07.09.2015 року.

Крім того, як вірно зазначив районний суд у справі рішення в якій переглядається в апеляційному порядку, ТОВ "Південьангарбуд" у заявлених до ОСОБА_2 позовах про повернення авансових платежів стверджувало про існування укладеного між сторонами договору оренди.

Само по собі загублення ТОВ "Південьангарбуд" оригіналів договору оренди № 00№07\09-15 від 07.09.2015 року і додаткових угод до нього не позбавляє підприємство обов`язку відновити загублені документи протягом 90 днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення про це контролюючому органу у відповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року та п. 44.5 Податкового Кодексу України.

Наявність же оригіналів бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування грошових коштів з вказівкою призначення платежів, наявність звітів бухгалтерського та податкового обліку надають можливість для проведення відповідного аудиту щодо обґрунтованості взаєморозрахунків між ТОВ "Південьангарбуд" та ФОП ОСОБА_2 або для проведення відповідної судово-бухгалтерської експертизи і доведення іншими належними доказами наявності договірних відносин між суб`єктами підприємницької діяльності і відсутності з боку ОСОБА_2 фактів поставки техніки.

Колегія суддів звертає увагу, що 09.02.2016 року ФОП ОСОБА_2 припинила господарську діяльність, а ТОВ "Південьангарбуд" не надало доказів про заявлення претензій щодо грошових коштів, які, як стверджувало підприємство були перераховані ФОП ОСОБА_2 , а остання не виконала договірних умов про поставку орендованої техніки, а вподальшому наполягало про безпідставність перерахування коштів внаслідок помилки.

Також позивачем не спростовані факти наявності претензій до ТОВ "Південьангарбуд з ФГ господарства Фетіца с. Зоря Саратського району Одеської області, СВК Дружба с. Зоря Саратського району Одеської області, ФГ Пащенко с. Жовтневе Галяцького району Полтавської області у зв`язку з невиконанням будівництва ангарів в даних господарствах через відсутність профілезгинальної машини у зв`язку з непоставкою її ФОП ОСОБА_2 .

Невиконання ТОВ "Південьангарбуд" у повному обсязі передбаченого ЦПК України обов`язку належного доказування обставин, на які підприємство посилалося у справах № 509/2743/16-ц та № 509/3101/17, не використання права на відповідне касаційне та апеляційне оскарження судових рішень, якими позивачу було відмовлено у вимогах про повернення авансових платежів, а також обставини, які були фактично встановлені судами у зазначених цивільних справах про повернення авансових платежів, рішення в яких набрали законну силу, не є достатньою підставою для задоволення вимог у справі, яка переглядається в апеляційному порядку про стягнення перерахованих позивачем відповідачу коштів, як таких, що були перераховані безпідставно у зв`язку з помилкою.

Отже, не доведення позивачем обставин відсутності між сторонами договірних відносин згідно з договором оренди № 00№07\09-15 від 07.09.2015 року, не надання позивачем доказів про визнання цього договору у встановленому порядку недійсним свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних (договірних правовідносин), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі Салов проти України (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 року, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain , заява серія А № 303-А; від 09 грудня 1994 року; пункт 29).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лебедіна Юрія Ілліча - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 13.08.2021 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова