Постанова

від 11.08.2021 по справі 428/3743/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7638/2021

Справа № 428/3743/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 серпня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Саадулаєва А.І., ухвалене в м. Київ 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що у вересні 2012 року між нею та ОСОБА_3 велися переговори стосовно придбання ТОВ Сєвєродонецького підприємства Здоров?я , власником якого він був, учасником цих переговорів була родичка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . 30 жовтня 2012 року ОСОБА_3 подзвонив їй і запропонував передати гроші через свою родичку ОСОБА_4 , яка приїхала до позивача і вона передала їй 50000 євро, а вона в свою чергу склала про це розписку. Але після передачі коштів ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір укладати не став, розмов стосовно продажу підприємства уникав і натомість того запропонував їй прийняти майно, що належало ТОВ Здоров?я , в управління, про що 19 листопада 2012 року ними було укладено та посвідчено нотаріусом договір про управління майном. Вона погоджувалася на всі умови, запропоновані ОСОБА_3 , оскільки перебувала у важкому моральному та психологічному стані в зв`язку із смертю свого чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Уклавши з нею договір управління майном, ОСОБА_3 залишив за позивачем пріоритетне право придбання нею в майбутньому переданого в управління майна, у разі якщо ним буде прийнято рішення про його продаж , при цьому повноцінним управителем майна вона не стала, оскільки не мала доступу до фінансів і права підпису фінансових документів. На початку літа 2014 року ОСОБА_3 знову запропонував їй придбати підприємство, але в позивача бажання його купувати вже не було. Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_4 для з?ясування наявності будь-якого письмового документа на підтвердження передачі грошей продавцю ОСОБА_3 , однак ОСОБА_4 не бажала вести розмову на цю тему.

На підставі вищевикладеного просила стягнути на свою користь з ОСОБА_4 передані їй за розпискою кошти в розмірі 50000 євро, що еквівалентно 1215050 грн. та судові витрати.

У вересні 2015 року, уточнивши позовні вимоги, вказуючи, що оскільки ні попередній, ні основний договір купівлі-продажу підприємства між сторонами укладено не було, передані 50000 євро вважаються авансом, який підлягає поверненню у тій же сумі, без додаткової сплати суми у розмірі завдатку, просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 отримані ним кошти у розмірі 50000 євро, що еквівалентно 1 235 500 грн. (а. с. 60 - 62 т. 1).

В березні 2018 року після повернення справи касаційним судом на новий розгляд до суду першої інстанції, подавши уточнення до позовної заяви, зазначала, що у відповідача відсутні підстави заперечувати факт отримання від неї коштів через ОСОБА_4 , навіть і без наявності в неї повноважень, після того, як він вже надав свої пояснення, що отримав 50000 євро саме від ОСОБА_5 , і в даному випадку не може йти мова щодо представництва та ст. 237, 241 ЦК України, бо при тих правовідносинах, що склалися між сторонами, йдеться не про вчинення правочину, а про стягнення безпідставно набутого майна, якими є грошові кошти. Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти відповідач не отримував за договором, який між ними укладено не було, а тому відповідач не має законних підстав на володіння належними їй 50000 євро. На підставі вищевикладеного, вважаючи, що права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах мають визначатись та вирішуватись відповідно до ст. 1212 ЦК України, просила стягнути з відповідача безпідставно набуті ним кошти у розмірі 50000 євро за курсом НБУ на день ухвалення рішення по даній справі (а. с. 63 - 70 т. 3).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 вересня 2015 року здійснено заміну первісного відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_3 (а. с. 70 т. 1).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 листопада 2015 року справу передано для розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва (а. с. 95 т. 1).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати задоволено заяву ОСОБА_1 про залучення його в якості правонаступника позивача ОСОБА_5 в зв`язку з укладенням договору відступлення права вимоги (цесії) (а. с. 183 - 184 т. 4).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва м. Києва від 15 лютого 2021 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва м. Києва від 15 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі та стягнути на користь правонаступника позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_3 безпідставно набуті ним грошові кошти у розмірі 50000 євро за курсом НБУ.

Посилався на те, що поза увагою суду першої інстанції залишились письмові пояснення (а. с. 29 - 30 т. 1) та розписка відповідача (а. с. 43 т. 1), заперечення третьої особи (а. с. 42 т. 1) та представника відповідача (а. с. 140 - 141 т. 1). Вказаним документам, а саме розписці та письмовим поясненням відповідача, де ОСОБА_3 особисто підтверджує отримання коштів, переданих йому ОСОБА_5 , вказує їх призначення та посилається на наявність повноважень у ОСОБА_4 , запереченням третьої особи ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_6 взагалі не надано правової оцінки.

З оскаржуваного рішення, в якому суд зазначив, що позивачем не доведено обставин, викладених в позовній заяві, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, вбачається, що судом замовчується наявність у справі таких доказів як розписка та письмові пояснення відповідача, заперечення третьої особи та представника відповідача.

Вказував, що оскільки ОСОБА_3 своєю розпискою та письмовими поясненнями підтвердив отримання переданих йому ОСОБА_5 коштів, а ОСОБА_4 , в свою чергу, договір завдатку, попередній чи основний договори щодо купівлі-продажу підприємства від свого імені чи від імені ОСОБА_3 з ОСОБА_5 не укладала, вартість підприємства, строки, умови, які мають бути вказані в договорі, не встановлювала, тому за умови відсутності в ОСОБА_4 довіреності на час передачі нею ОСОБА_3 коштів, посилання суду на ст. 237 ЦК України є помилковими. Розписка ОСОБА_3 від 01 листопада 2012 року та його письмові пояснення, в яких йдеться про одну і ту ж суму, одну і ту ж особу, кошти від якої отримано відповідачем, вказують на дотримання вимог щодо обов`язковості письмового підтвердження отримання коштів, а відповідач маніпулює висловлюваннями щодо наявності або відсутності повноважень на підставі довіреності у ОСОБА_4 .

Зазначав, що при постановленні оскаржуваного рішення судом не взято до уваги, що законодавством не передбачена можливість відмови учасника судового розгляду від раніше здійсненого ним визнання обставин, тому відповідач, який вчиняє такі дії та робить заяви у спорі, що суперечить тій позиції, яку він займав раніше, не повинен отримати перевагу від своєї недобросовісної поведінки.

Вважав, що оскільки договір купівлі-продажу підприємства укладено не було, то отримані кошти не є завдатком, а тому вина ОСОБА_5 , навіть якщо такий факт мав би місце, не дає право ОСОБА_3 залишати в себе отримані ним кошти у розмірі 50000 євро, які він назвав завдатком. Передані відповідачу кошти були авансом, а тому ч. 1 ст. 571 ЦК Україин не може бути застосована.

Вказував, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , викладені в уточненій позовній заяві, полягають у вимозі стягнення грошових коштів, безпідставно набутих відповідачем. З кінця 2016 року відповідач вже не є власником підприємства, саме тому, якби сторонами і було укладено договір завдатку купівлі-продажу підприємства чи корпоративних прав, то після заміни у 2016 році бенефіціара ТОВ СП Здоров?я на громадянина Узбекистану взаємні цивільні права та обов`язки сторін щодо купівлі-продажу, якщо і були в минулому, вже відпали. Зазначене вказує на безпідставність набутих відповідачем грошових коштів у сумі 50000 євро, які підлягають стягненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Наводив правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, та норми ЦК України, якими обумовлено правові підстави стягнення коштів в іноземній валюті.

Вказував на відсутність протоколу судового засідання та запису фіксування судового засідання за 15 лютого 2021, а також на виявлення протиріч у рішенні суду документам, які знаходяться в матеріалах справи .

Наголошував, що рішення надіслано до реєстру судових рішень лише 15 березня 2021 року.

Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, як таку, що ґрунтується на припущеннях, посилаючись на те, що позивачем неодноразово змінювався склад учасників і предмет спору, і апеляційна скарга вже обґрунтовується укладенням усного договору доручення між позивачем та третьою особою.

Вказував, що позивач припускає представництво ОСОБА_5 ОСОБА_4 за усним договором доручення, так і представництво ОСОБА_3 ОСОБА_4 за фантомною довіреністю, однак, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Сама лише воля ОСОБА_1 не наділяє ОСОБА_4 статусом її представника, а усний договір доручення є нікчемним з огляду на дефект форми. В свою чергу взаємовідносини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мають до позивача жодного відношення і Шульженки не можуть пред?являти позов від імені ОСОБА_4 .

Зазначав, що в ході першого розгляду справи позивач обґрунтовувала свої вимоги саме тим, що грошові кошти передавалися ОСОБА_4 , яка діяла від імені відповідача та розшукувала потенційних покупців корпоративних прав відповідача в ТОВ СП Здоров?я . Саме через те, що суди не з?ясували наявність чи відсутність повноважень ОСОБА_4 , судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд. А тому в ході перегляду цієї справи судам слід було встановити наявність чи відсутність повноважень у ОСОБА_4 діяти саме від імені ОСОБА_3 .

Вважав, що Шевченківським районним судом м. Києва було вірно встановлено, що за відсутності будь-якої довіреності третя особа, приймаючи кошти у позивача, діяла не від імені відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Зазначав, що з огляду на те, що апеляційна скарга обґрунтована виключно припущеннями, законний і обґрунтований висновок місцевого суду позивачем з посиланням на належні і допустимі докази не спростовано.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам законуне відповідає.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року, позов ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 50000 євро, що еквівалентно 1 443 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведення відповідачем його волевиявлення на продаж частки у статутному капіталі підприємства саме позивачеві та із неукладення сторонами відповідного договору купівлі-продажу, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів, переданих за розпискою від 30 жовтня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 192 - 194 т. 2). Скасовуючи рішення судів, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій не перевірили наявності у ОСОБА_4 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 , не з?ясували обставин щодо наділення ОСОБА_4 правом приймати грошові кошти від імені ОСОБА_3 , що може вплинути на суб`єктний склад учасників у даній справі; зробивши висновок про відхилення заперечень відповідача щодо відсутності у ОСОБА_4 повноважень, апеляційний суд не відповідні докази не послався; суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про недоведення укладення сторонами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, який би відповідав за формою і змістом закону, не встановив, у якій саме формі має бути укладений договір і яким має бути його зміст. Встановлення таких обставин може вплинути на правову природу суми, що передана за розпискою, і на наслідки відповідних дій (чи бездіяльності) сторін. Крім того, суди не перевірили положення статуту ТОВ СП Здоров?я , що регулюють відчуження корпоративних прав іншим особам. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд долучив проект плану товарообігу (а. с. 9 т. 2), проте оцінки такому доказу не надав, погодившись із судом першої інстанції, який встановив відсутність у позивача волевиявлення на продаж частки у статутному капіталі саме позивачеві. Не враховано апеляційним судом і порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо можливості встановлення фактичних даних на пдставі пояснень та заперечень сторін і їх представників.

Як вбачається із матеріалів справи, на а. с. 5 т. 1 знаходиться копія розписки, складеної 30 жовтня 2012 року ОСОБА_4 в тому, що вона отримала від ОСОБА_5 кошти в сумі 50000 євро для передачі ОСОБА_3 ; кошти - застава (завдаток) подальшого придбання ТОВ СП Здоров?я .

На а. с. 29 - 30 т. 1 знаходяться письмові пояснення ОСОБА_3 до суду першої інстанції про те, що в серпні 2012 року ним прийнято рішення продати ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , серед можливих покупців була ОСОБА_5 , з якою його познайомила ОСОБА_4 . У вересні 2012 року, зустрівшись з ОСОБА_5 , він вирішив продати підприємство їй. Вони домовились, що ОСОБА_5 , з метою передпродажної підготовки, здійснить ревізію підприємства і після цього вони домовляться про ціну. Його представником з цих питань на підставі нотаріально посвідченої довіреності була ОСОБА_4 . Після проведення зазначених процедур 19 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір управління майном ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я . В якості завдатку йому ОСОБА_5 через ОСОБА_4 передала 50000 євро, які при продажу повинні бути вирахувані із ціни продажу підприємства, яку вони з позивачем погодили. В лютому 2014 року ОСОБА_5 відмовилась купувати в нього підприємство. В даний час він є одноосібним власником підприємства. Завдаток в сумі 50000 євро від ОСОБА_5 він отримав у вересні 2012 року. Заявляє, що готовий до кінця 2015 року продати ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я ОСОБА_5 за ціну, яку вони з нею раніше погодили. В разі продажу завдаток буде вирахуваний із ціни продажу підприємства.

На а. с. 42 т. 1 знаходяться заперечення ОСОБА_4 на позовну заяву, в яких третя особа повідомила, що передала гроші ОСОБА_3 , що підтверджується як змістом позовної заяви, так і розпискою.

На а. с. 43 т. 1 знаходиться копія розписки, складеної ОСОБА_3 01 листопада 2012 року в тому, що він отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 50000 євро, передані ОСОБА_5 .

На а. с. 140 - 141 т. 1 знаходяться заперечення ОСОБА_3 , згідно яких позивач відмовилась купувати підприємство, тому завдаток в сумі 50000 євро не підлягає поверненню, а залишається у відповідача відповідно до ч. 1 ст. 571 ЦК України.

Згідно п. 7, 8 статуту ТОВ СП Здоров?я (а. с. 8 - 19 т. 4), учасником товариства є ОСОБА_3 Учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

На а. с. 6 - 9 т. 1 знаходиться копія договору управління майном, укладеного 19 листопада 2012 року ОСОБА_3 як засновником ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , та ОСОБА_5 , за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає управителю, а управитель приймає наступне майно: ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, згідно з переліком, визначеним у додатку № 1 до цього договору, що є його невід?ємною частиною, в управління на строк, визначений цим договором, та здійснює управління цим майном виключно в інтересах установника управління. Згідно п. 3.4.4. договору, управитель має пріоритетне право на купівлю майна, що є предметом цього договору, у разі прийняття установником управління рішення про його продаж. Згідно п. 6.2 договору, строк цього договору діє три місяці, за згодою сторін договір пролонгується на 6 місяців, після закінчення цього строку договір може пролонгуватися ще на один рік.

На а. с. 9 т. 2 знаходиться копія документа, складеного від імені ОСОБА_9 19 серпня 2013 року під назвою (мовою оригіналу) Проэкт плана товарооборота и доходов на 7 месяцев с 2013.09 по 2014.04 , в якому ОСОБА_9 повідомляла, що не встигла зібрати кошти для придбання Здоров?я на лютий, і в зв`язку з їх домовленістю пропонувала відстрочити придбання підприємства на квітень 2014 року, за цей строк вона встигне зібрати залишок 750000 доларів за вирахуванням завдатку ОСОБА_4 50000 євро, та розрахуватися, як вона і обіцяла.

На а. с. 31 т. 1 знаходиться копія довіреності, виданої 25 лютого 2014 року строком до 25 лютого 2017 року ОСОБА_3 , якою ОСОБА_4 уповноважена бути його представником з усіх питань, пов`язаних з продажем ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , для чого їй надається право подавати необхідні заяви, отримувати довідки та документи, витяги, виписки, розписуватися за нього, бути представником довірителя в усіх установах та організаціях із зазначених питань, у тому числі у ЖЕК, обленерго, телефонній станції, БТІ, сплачувати всі необхідні платежі та виконувати всі інші дії, пов`язані з даною довіреністю.

На а. с. 4 - 34 т. 5 знаходиться копія повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей, згідно якого 25 лютого 2014 року ОСОБА_3 видано довіреність на ОСОБА_4 на здійснення представництва в установах та організаціях строком дії до 25 лютого 2017 року, посвідчену 25 лютого 2014 року приватним нотаріусом Барановою Т.І.

На а. с. 186 - 189 т. 1 знаходиться витяг з ЄДРПОУ відносно ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , згідно якого керівником і засновником підприємства з 05 жовтня 2016 року є ОСОБА_10 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 довіреностей на ім?я ОСОБА_4 з правом діяти від його імені, продати корпоративні права ТОВ СП Здоров?я та приймати від його імені грошові кошти не видавав, і ОСОБА_4 , приймаючи грошові кошти від ОСОБА_5 , діяла від свого імені та не була уповноважена на це ОСОБА_3 , а тому грошові кошти в розмірі 50000 євро отримані не в якості авансу, а без достатньої правової підстави. При цьому, оскільки кошти були отримані ОСОБА_4 не в якості представника ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається, викладені в позові, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного .

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення коштів з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 підставою позову у вересні 2015 року остаточно обрала те, що оскільки ні попередній, ні основний договір купівлі-продажу підприємства між сторонами укладено не було, передані 50000 євро вважаються авансом, який підлягає поверненню відповідачем у тій же сумі, без додаткової сплати суми у розмірі завдатку.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується і не заперечується сторонами, що згідно з розпискою від 30 жовтня 2012 року ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 50000 євро, а остання при отриманні грошових коштів зазначила в розписці, що ці грошові кошти є заставою (завдатком) подальшого придбання ТОВ СП Здоров?я .

Виконуючи вказівки, що містяться в ухвалі суду касаційної інстанції у даній справі від 08 листопада 2017 року, судом першої інстанції досліджено статут ТОВ СП Здоров?я , який діяв в період часу 2012 року, та встановлено, що на час отримання ОСОБА_4 грошових коштів від ОСОБА_5 єдиним учасником (власником) корпоративних прав даного підприємства був відповідач ОСОБА_3 , і з огляду на відсутність співвласників корпоративних прав відповідач мав право відчужити свою частку в статутному капіталі ТОВ СП Здоров?я будь-якій особі, зокрема ОСОБА_5 .

Такі висновки суду першої інстанції відповідають з п. 7, 8 статуту ТОВ СП Здоров?я (а. с. 8 - 19 т. 4) і з ними погоджується апеляційний суд.

Згідно п. 3.12, 3.13 статуту ТОВ СП Здоров?я , для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових внесків учасника утворений статутний капітал в розмірі 2 420 600 грн., яким у частці 100 % володіє ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 202 ЦК України (тут і в подальшому норми матеріального права наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ СП Здоров?я мав укладатись в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 570 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Навідміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Судом першої інстанції зроблено висновок, що оскільки між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу корпоративних прав у письмовій формі, отримані кошти не можуть вважатися завдатком, однак вказані кошти не можуть вважатися і авансом, оскільки були передані позивачем не особисто ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 , яка не мала відповідних на те повноважень.

Оцінюючи дані висновки, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Відповідно до ст. 244, 245 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Із витягу з реєстру довіреностей, виданих ОСОБА_3 , судом першої інстанції встановлено, що довіреностей на ім?я ОСОБА_4 з правом діяти від його імені, продати корпоративні права ТОВ СП Здоров?я та приймати від його імені грошові кошти ОСОБА_3 станом на час отримання останньою грошових коштів не видавав.

Апеляційний суд приймає до уваги, що в подальшому довіреністю, виданою 25 лютого 2014 року строком до 25 лютого 2017 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником з усіх питань, пов`язаних з продажем ТОВ Сєвєродонецьке підприємство Здоров?я , для чого їй було надано право подавати необхідні заяви, отримувати довідки та документи, витяги, виписки, розписуватися за нього, бути представником довірителя в усіх установах та організаціях із зазначених питань, у тому числі у ЖЕК, обленерго, телефонній станції, БТІ, сплачувати всі необхідні платежі та виконувати всі інші дії, пов`язані з даною довіреністю, однак дана довіреність не існувала станом на 30 жовтня 2012 року, і в ній відсутні будь-які повноваження третьої особи щодо отримання або передачі грошових коштів.

Відтак, суд першої інстанції встановив , що ОСОБА_4 , приймаючи грошові кошти від ОСОБА_5 , діяла від свого імені та не була уповноважена на це ОСОБА_3 , відтак грошові кошти в розмірі 50000 євро були отримані нею не в якості авансу за продаж ОСОБА_3 корпоративних прав ТОВ СП Здоров?я , а без достатньої правової підстави .

Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано правової оцінки письмовим поясненням відповідача, в яких ОСОБА_3 посилається на наявність повноважень у ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд приймає до уваги, що в письмових поясненнях, наданих до суду першої інстанції 06 липня 2015 року, відповідач ОСОБА_3 дійсно зазначав , що його представником з питань продажу ТОВ СП Здоров?я була на підставі нотаріально завіреної довіреності Бончужна І.Я., однак відповідач при цьому не вказав , коли ця довіреність була видана, і що зокрема вона існувала станом на момент передачі коштів, відтак апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про порушення доктрини естопеля, як категоричного заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано.

Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_3 заперечувалися обставини укладення договору доручення з ОСОБА_4 на отримання майна від ОСОБА_5 , видачі довіреності на вчинення таких дій, і письмові докази, якими б доводилося протилежне, в матеріалах справи відсутні, доводи апеляційної скарги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі щодо існування усного договору доручення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на передачу останньою коштів ОСОБА_3 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки правовідносини доручення між позивачем і третьою особою навіть у разі їх наявності не утворюють у останньої повноважень на виконання дій в інтересах ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги, що не завжди і не всі довіреності вносились нотаріусами до реєстру, і що позивачем не виключається ймовірність видачі ОСОБА_3 довіреності на ОСОБА_4 в період перебування її на посаді директора підприємства, висновків суду першої інстанції не спростовують, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.

Судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, а саме, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у вересні 2012 року велися переговори стосовно придбання ТОВ Сєверодонецкого підстприємства Здоров`я , 30 жовтня 2012 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 кошти в сумі 50000 євро для передачі ОСОБА_3 , а 01 листопада ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 ці кошти, 19 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір управління майном ТОВ СП Здоров`я , договір відчуження майна сторонами в подальшому укладено не було і отримані 50000 євро ОСОБА_3 не були повернуті ОСОБА_5 .

Разом із тим суд першої інстанції неповно з`ясував інші обставини, що мають значення для справи, а висновки суду про відмову в позові не відповідають обставинам справи, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи із наступного.

Вирішуючи заявлений позов, суд апеляційної інстанції враховує, що позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про стягнення 50000 євро, вказував не те, що дані кошти були передані як аванс, разом з тим просив стягнути їх безпідставно набуті.

Оцінюючи доводи позивача в цій частині, суд враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом в постанові від 09 грудня 2020 року в справі № 211/5994/17 (провадження № 61-15037св19)про те, що майно не може вважатися набутим без достатніх підстав, якщо це відбулося з метою породження у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Так, згідно з ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи із норм ст.1212 ЦК, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:а) набуття або збереження майна;б) набуття або збереженння за рахунок іншої особи;в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказ iвц i закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави із самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, з якої це відбулося.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, чч.1 та 2 ст.509 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та іншіправочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.

Частиною 1 ст.202 ЦК установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з чч.1, 2 ст.205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.207 ЦК передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у

зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як встановлено судом із змісту розписок , що видана ОСОБА_4 ОСОБА_5 , та що видана ОСОБА_3 ОСОБА_4 , за їх змістом, відповідач отримав50000 євро як завдаток за наступне придбання ТОВ СП Здоров`я . Отже, зміст розписок свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних (договірних правовідносин), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК.При цьому в разі неукладення основного договору купівлі-продажунорми ЦК спеціально передбачають правові наслідки цього, відмінні від ст.1212 ЦК.

Частиною 1 ст.546 ЦК визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою,притриманням, завдатком. Згідно зі ст.570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке мало виникати на підставі договору купівлі-продажуТОВ СП Здоров`я .

Оскільки договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_5 грошова сума ОСОБА_3 в розмірі 50000 євроє авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України , викладеній у постанові від 13.02.2013 у справі №6-176цс12, і є незмінним.

З огляду на викладене кошти в розмірі 50000 євро підлягають стягненню із відповідача як аванс.

При цьому суд враховує зміст п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду від 12 червня 2009 року № 5 та постанову Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 679/2231/15-ц, згідно яких підставою позову є фактичні обставини, що наведені в позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, виходячи з того, що застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду.

Дійсно, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі№ 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18 та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач просив стягнути грощові кошти в розмірі 50000євро за курсом НБУ. Апеляційний суд не знаходить підстав для визначення заборгованості, вираженої у євро, в еквіваленті національної валюти з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), відповідно до якої у разі укладення сторонами кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, суд має ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. Визначення у рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті не відповідає вимогам законодавства.

Такі правові висновки підпримувалися Верховним Судом в інших постановах, зокрема, від 16 червня 2021 року в справі № 205/9564/13-ц (провадження № 61-22747св19 ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оцінюючи підставність вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує, що 17 серпня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги, за змістом якого ОСОБА_1 набув право вимоги, належне ОСОБА_5 , до ОСОБА_3 на 50000 євро (а. с. 166 том 4), відтак вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів на його користь є обгрунтованими.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , стягнувши на його користь з ОСОБА_3 50000 євро.

Стосовно доводів апеляційної скарги про оприлюднення судового рішення в Єдиному реєстрі судових рішень із порушенням встановленого законом строку, апеляційний суд враховує наступне.

Так, дійсно, із Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва м. Києва від 15 лютого 2021 року в справі № 428/3743/15-ц надіслано судом: 15 березня 2021 року, зареєстровано: 15 березня 2021 року. оприлюднено: 16 березня 2021 року, хоча відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі на виявлені позивачем суперечності між зазначенням в описовій частині рішення про явку в судове засідання представника відповідача, а також довідкою від 15 лютого 2021 року, складеною секретарем судового засідання про те, що фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у зв`язку з неявкою всіх учасників процесу в судове засідання , апеляційний суд враховує, що на а. с. 50 т. 5 наявна довідка від 19 березня 2021 року, складена секретарем Корнійчук Є.Т. в тому, що при роздрукуванні протоколу від 15 лютого 2021 року нею було встановлено, що у зв`язку з технічними несправностями комплексу Акорд звукозапис не зберігся та роздрукувати протокол судового засідання, яке відбулось 15 лютого 2021 року, неможливо; проте нею було помилково складено довідку від 15 лютого 2021 року, що у зв`язку з неявкою всіх учасників процесу у судове засідання фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд погоджується із доводами відзиву на апеляційну скарги про те, що відповідно до приписів п. 4 ст. 49 ЦПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, однак уточнення до позовної заяви були прийняті судом (а. с. 63 том 3). Разом із тим, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач підтримував вимоги про стягнення 50000 євро як безпідставно набуті грошові кошти, які і вирішувались судом.

Оцінюючи доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо відсутності у ОСОБА_4 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 , апеляційний суд враховує наступне. Так, касаційним судом при перегляді справи було вказано на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили наявності у ОСОБА_4 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 , не з`ясували обставни щодо наділення ОСОБА_4 правом приймати грошові кошти від імені ОСОБА_3 , що може вплинути на суб`єктний склад учасників процесу у даній справі.

Як встановлено судом, в матеріалах справи дійсно відсутні докази на підтвердження повноважень Бончужної І.Я. на представництво інтересів ОСОБА_3 та на приймання від його імені грошових коштів, разом із тим в поясненнях до позовної заяви ОСОБА_3 вказував на обставини домовленості із ОСОБА_5 щодо продажу ТОВ СП Здоров`я , укладення договору управління майном та передачі ОСОБА_5 через ОСОБА_4 йому 50000 євро в якості завдатку (а. с. 29 том 1), зазначені обставини відповідають фактичним обставинам справи. Оскільки судом було встановлені обставини передачі ОСОБА_5 через ОСОБА_4 . 50000 євро ОСОБА_3 , відповідач не заперечував отримання ним коштів від ОСОБА_5 через ОСОБА_4 , дані обставини підтверджуються розписками і не спростовуються сторонами, відповідач отриманих коштів не повернув, відтак відсутність у ОСОБА_4 повноважень на представництво не є підставою для відмови позивачу у поверненні на її користь вказаних коштів як авансу.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50000 євро.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 9135 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 37 6 , 381, 382, 389 ЦПК України, суд , -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва м. Києва від 15 лютого 2021 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) 50000 (п`ятдесят тисяч) євро та судові витрати в розмірі 9135 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.