Постанова

від 17.08.2021 по справі 313/1359/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 313/1359/18

провадження № 61-832св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Веселівський АГРОС ,

третя особа - Новоуспенівська сільська рада Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Флагман Агро на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року у складі судді Нагорного А. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 , правонаступником якого у спірних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю Флагман Агро (далі - ТОВ Флагман Агро ), у вересні 2018 року звернувся до суду з позовом про скасування державного акта на право постійного користування землею від 27 травня 1998 року, серії І-ЗП № 001966, виданого Відкритому акціонерному товариству ВЕСЕЛІВСЬКИЙ АГРОС (далі - ВАТ ВА ) правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Веселівський АГРОС (далі - ТОВ ВА ); припинення права користування земельною ділянкою, площею 80, 6669 га, ТОВ ВА .

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що розпорядженням Веселівської райдержадміністрації від 26 травня 1998 року № 282 ВАТ ВА у постійне користування для будівництва виробничої бази та ведення підсобного господарства надано земельну ділянку, площею 83, 3 га, у подальшому зменшену до 80, 6669 га. 07 грудня 2012 року ВАТ ВА припинене, його правонаступником стало ТОВ ВА .

13 листопада 2013 року між позивачем та ТОВ ВА укладений договір позики, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., у реєстрі за № 13046.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 13 листопада 2013 року укладений іпотечний договір, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. в реєстрі за № 13047. Предметом іпотеки є єдиний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 80, 6669 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321285700:01:030:0041.

03 лютого 2017 року позивач набув у власність зазначений цілісний майновий комплекс. За твердженням позивача, попередній користувач ТОВ ВА втратило право користування земельною ділянкою через набуття ним права власності на цілісний майновий комплекс. Позивач 15 вересня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Держгеокадастр) із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).

13 жовтня 2017 року Держгеокадастр листом № К-8977-6934/6-17 відмовив у задоволенні клопотання, в тому числі і через те, що запитувана земельна ділянка, площею 80, 6669 га, перебуває у користуванні третіх осіб, тобто не скасовано право користування попереднього користувача ТОВ ВА . Крім того, він не може у повному обсязі користуватися цілісним майном комплексом через перешкоди, створювані попереднім користувачем.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2019 року до участі у справі на підставі заяви позивача правонаступником ОСОБА_1 залучено ТОВ Флагман Агро .

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2019 року позов ТОВ Флагман Агро направлено для розгляду до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09 квітня 2019 року справу повернуто до Веселівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2019 року у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що Новоуспенівською сільською об`єднаною територіальною громадою Новоуспенівської сільської ради Веселівського району Запорізької області (далі - Сільрада) ухвалено рішення від 21 серпня 2018 року № 20, яким ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази та ведення підсобного господарства (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), орієнтовною площею 80, 6669 га, відмовлено у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, а саме ТОВ ВА , на підставі державного акта на право постійного користування землею, серія І-ЗП № 001966, який не є скасованим.

Другим пунктом зазначеного рішення ОСОБА_1 погоджено надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази, орієнтовною площею 2, 5 га, - тільки під об`єктом нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, будь-які відомості про земельну ділянку, площею 80, 6669 га, кадастровий номер 2321285700:01:030:0041, відсутні. Судом встановлено, що нерухоме майно, набуте позивачем у власність, знаходиться на окремій земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, інші землі сільськогосподарського призначення не мають будь-якого стосунку до набутого позивачем у власність нерухомого майна, і користування ТОВ ВА цими землями жодним чином не порушує прав позивача. Доказів щодо перешкоджання відповідачем у користуванні власнику нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, або у вилученні зазначеної площі земельної ділянки позивачем, не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанцій.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ Флагман Агро 14 січня 2021 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2010 року у справі

№ 6-50440св10. Відповідно до зазначеного висновку земельна ділянка та будівля (споруда), яка на ній розташована, нерозривно пов`язані між собою, а отже, іпотека щодо будівлі (споруди) повинна поширюватися і на земельну ділянку. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, статті 191 ЦК України щодо визначення того, що входить до складу єдиного майнового комплексу, що, на переконання заявника, є підставою для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження Веселівської райдержадміністрації від 26 травня 1998 року № 282 ВАТ ВА отримало у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 83, 3 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування, серія І-ЗП № 001966. В подальшому на підставі розпорядження Веселівської районної державної адміністрації від 08 листопада 2010 року № 247 площу земельної ділянки зменшено за рахунок вилучення частини земельної ділянки, площею 3, 3966 га.

07 грудня 2012 року ВАТ ВА припинене, правонаступником ВАТ ВА є ТОВ ВА .

13 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ ВА уклали договір позики, за умовами якого відповідач отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 370 000, 00 грн на строк до 13 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 13 листопада 2013 року сторони уклали договір іпотеки.

Предметом іпотеки за цим договором є єдиний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об`єкта нерухомого майна, переданого в іпотеку: єдиний майновий комплекс, загальною площею 197, 7 кв. м; будівля гаража, К, бетонні дороги та площадки, М; туалет на 2 очка, Л; басейн, З; басейн, З-1; басейн, З-2; контора, Б, загальною площею 37, 8 кв. м; овочесховище, В, загальною площею 1298, 5 кв. м; огорожа, N.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2015 року, ухваленим у справі № 313/1060/14-ц, задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ ВА , у рахунок заборгованості за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на єдиний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зареєстрував 03 лютого 2017 року.

Листом від 13 жовтня 2017 року за № К-8977-6934/6-17 Держгеокадастр відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 80, 6669 га, розташованої на території с. Новоуспенівка Веселівського району Запорізької області (кадастровий № 2321285700:01:033:0029), у тому числі через те, що зазначена земельна ділянка, площею 80, 6669 га, перебуває у користуванні третіх осіб - ТОВ ВА .

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, ухваленим у справі № 808/205/18, адміністративний позов ОСОБА_1 до Держгеокадастру задоволено, визнано протиправною відмову Держгеокадастру у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року.

Новоуспенівською сільською об`єднаною територіальною громадою Новоуспенівської сільської ради Веселівського району Запорізької області ухвалено рішення від 21 серпня 2018 року № 20, яким ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази та ведення підсобного господарства (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), орієнтовною площею 80, 6669 га, відмовлено у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, ТОВ ВА , на підставі державного акта на право постійного користування землею,

серія І-ЗП № 001966, який не є скасованим.

Цим самим рішенням сільської ради ОСОБА_1 погоджено надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази, орієнтовною площею 2, 5 га, - тільки під об`єктом нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що будь-які відомості про земельну ділянку, площею 80, 6669 га, кадастровий номер 2321285700:01:030:0041, відсутні. Нерухоме майно, набуте позивачем у власність, знаходиться на окремій земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, інші землі сільськогосподарського призначення не мають будь-якого стосунку до набутого позивачем у власність нерухомого майна, і користування ТОВ ВА цими землями не порушує прав позивача.

Доказів щодо перешкоджання відповідачем у користуванні власнику нерухомим майном, розташованим на земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, або у вилученні зазначеної площі земельної ділянки позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме

майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України Про іпотеку , якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, нерухоме майно, набуте позивачем у власність відповідно до умов договору іпотеки, знаходиться на окремій земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, інші землі сільськогосподарського призначення не мають стосунку до набутого позивачем у власність нерухомого майна, і користування ТОВ ВА цими землями не порушує прав позивача.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-які відомості про земельну ділянку, площею 80, 6669 га, кадастровий номер 2321285700:01:030:0041, відсутні, позивач не довів наявність зазначеної земельної ділянки, яка б входила до складу єдиного майнового комплексу, права на який він набув відповідно до договору іпотеки.

За змістом іпотечного договору від 13 листопада 2013 року відповідач передав в іпотеку не увесь єдиний (цілісний) майновий комплекс, належний цій організації, а певне нерухоме майно, конкретно перелічене в пункті 2 цього договору. Предметом, що був переданий відповідачем в іпотеку, не були усі види майна, належного іпотекодавцю як юридичній особі, що використовувалося ним для здійснення певної підприємницької діяльності.

При цьому, спірна земельна ділянка не належала та не належить на праві власності іпотекодавцю, не могла бути самостійним предметом іпотеки, оскільки перебуває у його постійному користуванні.

Надалі, згідно зі свідоцтвом від 03 лютого 2017 року про право власності на майно, передане стягувачу у рахунок погашення боргу відповідно до статті 61 Закону України Про виконавче провадження , ОСОБА_1 набув право власності на певне перелічене у цьому правовстановлюючому документі нерухоме майно.

Щодо набуття позивачем права користування земельною ділянкою

Позивач наполягав на тому, що разом з переходом права власності на згадане нерухоме майно, до нього перейшло право користування усією земельною ділянкою. Верховний Суд не погоджується з такою думкою.

Згідно з частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У наведеній статті реалізовано принцип єдності правової долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій ця споруда розташована. У такому сенсі земельна ділянка слідує долі об`єкта нерухомого майна, для обслуговування якого вона призначена.

Наведений принцип реалізовується таким чином, що у разі, якщо інше не визначено сторонами в укладеному між ними договорі щодо долі земельної ділянки, на якій розташована будівля/споруда, набуті у власність новим власником, тоді підлягають застосування правила статті 120 ЗК України. За змістом цього правила слугуюча земельна ділянка переходить у власність або користування новому власникові придбаної (набутої) споруди/будівлі на тому самому праві, що були у попереднього користувача.

Щодо розміру земельної ділянки, право користування якою переходить разом з переходом права власності на будівлю/споруду, то правило статті 120 ЗК України визначає, що новому власникові переходить та ділянка або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Новоуспенівською сільською об`єднаною територіальною громадою Новоуспенівської сільської ради Веселівського району Запорізької області ухвалено рішення від 21 серпня 2018 року № 20, яким ОСОБА_1 погоджено надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази, площею 2, 8097 га, під об`єктом нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , що доводить відсутність порушення прав заявника.

Отже, разом з переходом до ОСОБА_1 права власності на описаний об`єкт нерухомого майна до нього перейшло право користування земельною ділянкою з цільовим призначенням для будівництва виробничої бази, площею 2, 8097 га, під цим об`єктом нерухомого майна.

Доказів того, що інші частини спірної земельної ділянки, не розташована під цим об`єктом нерухомості, є приналежністю зазначеного об`єкта нерухомості набутого ОСОБА_1 , суди не отримали. Цільовим призначенням цих частин земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2010 року у справі № 6-50440св10, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки оскаржувані рішення ухвалені відповідно до згаданих висновків.

З урахуванням наведеного, встановивши, що нерухоме майно, набуте позивачем у власність відповідно до умов договору іпотеки, знаходиться на окремій земельній ділянці, площею 2, 8097 га, кадастровий номер 2321285700:01:033:0034, інші землі сільськогосподарського призначення не мають стосунку до набутого позивачем у власність нерухомого майна, і користування ТОВ ВА цими землями жодним чином не порушує прав позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Отже, Верховний Суд, здійснивши касаційний перегляд в межах доводів та вимог поданої касаційної скарги, зробив висновок, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Верховний Суд визнає помилковими висновки судів про те, що виданням оскаржуваного позивачем державного акта порушено права та інтереси цієї особи, яка звернулася з таким позовом до суду. Станом на момент видання зазначеного державного акта первісний відповідач ОСОБА_1 не був учасником таких правовідносин, його видачею будь-які його права та інтереси не порушено. Навпаки, лише в силу наявності у відповідача такого правовстановлюючого документа, як оскаржуваний ним державний акт, ОСОБА_1 набув право користування на земельну ділянку, площею 2, 8097 га. Відповідно, правомірним висновком судів у цьому спорі було б рішення про відмову у позові через відсутність факту порушення прав та інтересів позивача складанням та видачею оспорюваного ним державного акта на право постійного користування землею.

Проте, такі доводи у касаційній скарзі жодної зі сторін на наведені, відповідачем рішення суду апеляційної інстанції ані в мотивувальній частині, ані в частині висновків не оскаржене в цілому, достатніх підстави вийти за межі касаційного оскарження, враховуючи тривалість розгляду спору судами у три роки, Верховний Суд не встановив, визнавши наведені недоліки судового розгляду формальними з врахуванням правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Флагман Агро залишити без задоволення.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

В. В. Яремко