Постанова

від 17.08.2021 по справі 328/675/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.08.2021 Справа № 328/675/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №328/675/19 Головуючий у 1-й інстанції: Курдюков В.М.

Провадження №22-ц/807/1356/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Бєлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Токмацької місцевої прокуратури, треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Косаревська Марина Володимирівна, Фермерське господарство ЛЕВ , про визнання права на земельну ділянку в порядку успадкування,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Косаревська М.В., Фермерське господарство ЛЕВ , про визнання права на земельну ділянку в порядку успадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до державного акту на право успадковуваного володіння земельною ділянкою, виданого на підставі рішення Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 року №3, ОСОБА_3 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 52 га, що знаходиться у селі Запоріжжі Токмацького району Запорізької області, для ведення фермерського господарства.

З метою ведення на вказаній земельній ділянці фермерського господарства ОСОБА_3 створив та зареєстрував Селянське (фермерське) господарство ЛЕВ .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємець за заповітом від 09.12.2010 року №113 ОСОБА_4 розпочала процедуру спадкування, проте, не завершивши оформлення спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

До нього, як чоловіка ОСОБА_4 , перейшло право на прийняття спадщини, в яку входить спірна земельна ділянка.

Вказана земельна ділянка використовується Фермерським господарством ЛЕВ , він є головою фермерського господарства.

Постановою Державного нотаріуса Токмацької районної державної нотаріальної контори Косаревської М.В. від 27 лютого 2019 року йому було відмовлено у реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

На підставі зазначеного ОСОБА_2 просив суд: визнати за ним право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 52 га, на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, яка знаходиться в селі Запоріжжя, для ведення фермерського господарства згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3 в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, залучено до участі у справі на стороні відповідача прокурора Токмацької місцевої прокуратури.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 52 га, на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, яка знаходиться в селі Запоріжжя, для ведення фермерського господарства згідно державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 року №3, в порядку спадкування за законом.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неможливість надання ОСОБА_3 земельної ділянки у довічне успадковуване володіння з огляду на положення діючого на той час законодавства, зазначаючи про порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на видачу державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою після скасування закону, який передбачав таке право, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, зазначаючи про те, що він є власником частині земельної ділянки, яка входить до спірної земельної ділянки, суд вирішив питання про його права та обов`язки, при цьому він не був залучений до участі в розгляді справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2020 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Токмацької місцевої прокуратури, треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Косаревська Марина Володимирівна, Фермерське господарство ЛЕВ , про визнання права на земельну ділянку в порядку успадкування - відмовлено.

Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., заяву ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та прийнято у справі № 328/675/19 додаткову постанову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області судовий збір в розмірі 1 152,60 грн.

В іншій частині заяву залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 152,60 грн.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду ОСОБА_2 , представник, адвокат Рущак В.І. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2020 року в цій справі прийнято до провадження та призначено до розгляду в Запорізькому апеляційному суді.

Учасники справи ОСОБА_2 , Токмацька місцева прокуратура, Фермерське господарство ЛЕВ будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи , що підтверджується рекомендованими поштовими відправленнями про вручення судової повістки ( а.с. 237, а.с. 234-235 т. 9 )до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи від них на адресу апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності вищезазначених учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій областізадоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належала на праві довічного успадковуваного володіння ОСОБА_3 , тому ця земельна ділянка повинна на тому самому праві перейти до його спадкоємця, тобто, позивача. Позивач у встановленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та були заведені спадкові справи № 45/2014, № 110/2016, спадщину прийняв позивач. Проте оформити спадкове право на земельну ділянку у розмірі 52 га, позивач не може, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, провадиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Спадкодавцем документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, не наданий. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись .

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право успадковуваного володіння земельною ділянкою, виданого на підставі рішення Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 №3, ОСОБА_3 у довічне успадковуване володіння надано земельну ділянку площею 52 га, що знаходиться у селі Запоріжжі Токмацького району Запорізької області, для ведення фермерського господарства (т. 1, а.с. 8-11).

З метою ведення на вказаній земельній ділянці фермерського господарства ОСОБА_3 створив та зареєстрував Селянське (фермерське) господарство ЛЕВ , засновником якого станом на час розгляду справи є позивач ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 14-27).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим 20 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Токмацькому району реєстраційної служби Токмацького міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області (т. 1, а.с.30).

Згідно з заповітом від 09 грудня 2010 року, посвідченим секретарем виконкому Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області Танкушеною Л.В., зареєстрованим в реєстрі за №113, ОСОБА_3 заповів все належне йому на день смерті майно, ОСОБА_4 (т. 1, а.с.12).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим 01 лютого 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції у Запорізькій області (т. 1, а.с.227).

Зі змісту спадкової справи №№45/2014, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_2 11 березня 2014 року звернувся до Токмацької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на підставі ст.1276 ЦК України (т.1, а.с.148).

Постановою Державного нотаріуса Токмацької районної державної нотаріальної контори Косаревської М.В. від 27 лютого 2019 року ОСОБА_2 було відмовлено у реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою (т.1, а.с.33-34).

01 серпня 2019 року ОСОБА_6 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, для подальшої передачі у приватну власність (т. 5, а.с.7).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 05 серпня 2019 року №8-1061/15-19-СГ надано дозвіл ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області (за межами населених пунктів) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (т. 5, а.с.9).

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 10 жовтня 2019 року №8-1699/15-19-СГ затверджено розроблений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області за межами населеного пункту, передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 2325282800:06:001:0110), для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту (т. 5, а.с.10).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №1650, посвідченого державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною О.Ю., ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку розміром 2 га, місцезнаходження на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, кадастровий номер: 2325282800:06:001:0110, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, право власності продавця на відчужувану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №33679657, реєстраційний номер 1937329623252 (т. 2, а.с. 130).

Земельна ділянка розміром 2 га, з кадастровим номером: 2325282800:06:001:0110, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, належить на праві власності ОСОБА_1 , входить до складу спірної земельної ділянки площею 52 га.

Предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із Земельним кодексом Української РСР 1990 року. У Земельному кодексі України 2001 року "право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою" не визначено.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно статті 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_3 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексуУРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року "Про селянське (фермерське) господарство", яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року "Про фермерське господарство" також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

З правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, вбачається системне посилання у цих судових рішеннях на вказані норми у сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 ( провадження № 14-487 цс19) вважає, що наявні правові підстави для відступлення від вказаних висновків з огляду на таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція" та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 ( провадження № 14-487 цс19) та дійшов вірного висновку, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже судом першої інстанції правильно застосовані наведені норми матеріального права, внаслідок чого обгрунтовано задоволено позов.

Що стосується аргументів апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про те, що ОСОБА_3 не міг видаватись акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, оскільки на час такої видачі такого права не існувало, то вони є безпідставними.

Форма акту на право довічного успадковуваного володіння виданого ОСОБА_3 , відповідає вимогам Постанови Верховної Ради України № 2201-Х11 від 13 березня 1992 року. Більш того, акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою виданий на підставі рішення Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 № 3 не скасований та є чинний. З його змісту вбачається, що земельна ділянка надавалась саме у володіння, а не як зазначає апелянт в користування, а тому твердження апелянта щодо права користування не заслуговує на увагу.

У разі не погодження апелянта з правильностю оформлення такого акту, держава могла оспорити його напротязі більш як 27 років. Про такий акт всім державним органам та органм місцевого самоврядування було відомо, як і відомі відомості, зазначені в ньому, в тому числі, дати його видачі.

Враховуючи, що протягом всього строку володіння позивачем та користування Фермерським госпдарством Лев , сплачувались податки та на вимогу органів надавались документи на цю земельну ділянку висновки апелянта є безпідставними.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 9 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що: "належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц (провадження № 61-42670св18)вказано, що: "для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачу".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що: "судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що: "відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним".

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті

У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником частини спірної земельної ділянки розміром 2 га, з кадастровим номером: 2325282800:06:001:0110, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, та входить до складу спірної земельної ділянки площею 52 га, право довічного успадковуваного володіння на яку просив визнати за ним ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом. Тому саме у цій частині рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ОСОБА_1 .. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є власником іншої частини земельної ділянки ( 50 га), що є предметом спору. Тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції не у повному обсязі, а в частині визнання за ОСОБА_2 права довічного успадковуваного володіння земельної ділянкою площею 2 га , яка входить до складу спірної земельної ділянки площею 52 га, згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 року № 3, розташованої на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області в селі Запоріжжя, в порядку спадкування за законом та відмовити у задоволенні в цій частині позовних вимог. Оскільки саме в цій частині рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права довічного успадковуваного володіння земельної ділянкою площею 2 га, яка входить до складу спірної земельної ділянки площею 52 га, згідно вищезазначеного державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскільки її аргументи є частково виправданими.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2020 року у цій справі в частині визнання за ОСОБА_2 права довічного успадкування володіння земельної ділянкою площею 2 га, яка входить до складу спірної земельної ділянки площею 52 га, згідно державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, затвердженого рішенням Новомиколаївської сільської ради народних депутатів Токмацького району Запорізької області Української РСР від 26.10.1992 року № 3, розташованої на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області в селі Запоріжжя, в порядку спадкування за законом - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 17 серпня 2021 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.