Постанова

від 18.08.2021 по справі 740/1505/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 серпня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/1505/20

Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1014/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонововї О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем - Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Вертіївська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2021 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного рішення - 11.05.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про надання земельних ділянок у приватну власність,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про надання земельних ділянок у приватну власність. В обгрунтування позову посилався на те, що 24.11.2007 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку позивачем було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Придбаний будинок належав продавцю, ОСОБА_4 , розташований на землях Вертіївскої сільської ради, та відповідно до земельно-розрахункової книги за вказаним домогосподарством числиться земельна ділянка площею 0,90 га, що підтверджується довідкою Вертіївської сільської ради. У 2011 році позивач звернувся до сільського голови з проханням надати у власність земельну ділянку площею 0,25 га за вказаною вище адресою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,65 га для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка була обстежена комісією, про що був складений Акт, та на підставі рішення Вертіївської сільської ради від 12.05.2011 надано згоду на складання проекту землеустрою.

Позивач посилається, що у зв`язку з сімейними обставинами він тривалий час не міг замовити проект землеустрою щодо відведення йому земельних ділянок, проте він ними користувався, обніс земельну ділянку стовпчиками, посадив сад та вчасно сплачував земельний податок, і лише 30.05.2019 зміг звернутись до землевпорядної організації для замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та 0,65 га для ведення особистого селянського господарства.

За повідомленням землевпорядника земельні ділянки вже сформовані та їм присвоєні кадастрові номери. З пояснень Вертіївської сільської ради позивачу стало відомо, що рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району від 18.01.2019 про надання у приватну власність земельних ділянок: ОСОБА_2 - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0042) за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0042) за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилається, що надання відповідачам вказаних земельних ділянок є прямим порушенням його права, дані земельні ділянки у нього не вилучались, вважає п.2.1 та 2.2. рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району від 18.01.2019, де було прийнято рішення про надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконним, яке підлягає скасуванню, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу будинку від 24.11.2007 позивач набув право користування всією земельною ділянкою площею 0,90 га, яка була закріплена за придбаним будинком.

У позові позивач просить визнати незаконним та скасувати пункти 2.1 та 2.2. рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району від 18.01.2019, де було прийнято рішення про надання у приватну власність земельних ділянок:

ОСОБА_2 - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0042) за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_3 - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0042) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 30.04.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про надання земельних ділянок у приватну власність, відмовлено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 6000 грн витрат на правничу допомогу на кожного.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено що земельні ділянки в АДРЕСА_2 , на які він претендує, належать до його земельної ділянки, із врахуванням положень ст.ст.120, 125 ЗК України, не зазначено об`єктивних причин, які перешкоджали йому протягом майже 8 років замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не надано доказів щодо встановлення межі (у встановленому порядку) між домоволодіннями, оскільки у договорі купівлі-продажу від 24.11.2007 зазначені відомості про знаходження будинку на землях Вертіївської сільської ради, інші відомості щодо права власності на земельну ділянку чи оренди попереднього власника будинку - відсутні, разом з тим, судом встановлено, що спірні земельні ділянки були сформовані та зареєстровані, як об`єкти цивільних прав із визначенням площ, меж та кадастрових номерів за відповідачами.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Гринь Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 30.04.2021, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, висновки суду суперечать дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

У скарзі заявник посилається, що судом не прийнято до уваги той факт, що придбаний позивачем житловий будинок належав продавцю, ОСОБА_4 , розташований на землях Вертіївскої сільської ради, та відповідно до земельно-розрахункової книги за домогосподарством числиться земельна ділянка площею 0,90 га, що підтверджується довідкою Вертіївської сільської ради. Відповідно до книги погосподарстького обліку сільської ради на 2001-2005 роки, та земельно-рахункової книги 2010-2012 року, за домогосподарством вказана загальна площа земельної ділянки 0,35 га. Таким чином, заявник вважає, що з 24.11.2007 сільською радою йому вже було передано у користування земельну ділянку площею 0,35 га, яку він обробляв, платив за неї податки, попереднім власником був посаджений сад, ділянка була огороджена стовпчиками, тобто визначена її межа.

В обґрунтування скарги заявник зазначає, що передаючи у власність відповідачам земельну ділянку, ні землевлевпорядники, ні комісія сільської ради на місцевість не виходили, не було вирішено питання про визначення меж та конфігурації земельної ділянки позивача, тобто формування земельних ділянок відповідачів відбулась без урахування права позивача на земельну ділянку 0,35 га, яка була передана йому сільською радою у користування.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, скаржник посилається на не співмірність складності справи та виконаній роботі, вважає стягнуту суму завищеною, та такою, що підлягає зменшенню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Луєнко Ю.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ніжинського міськрайонного суду від 30.04.2021 залишити без змін. В обґрунтування відзиву посилається на законність та обґрунтованість судового рішення, та безпідставність апеляційної скарги.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно копії договору від 24.11.2007 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на землях Вертіївської сільської ради (а.с. 15 т. 1).

З копії довідки КП Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації від 07.06.2019 вбачається, що житловий будинок станом на 31.12.2012 зареєстрований на праві особистої власності за ОСОБА_5 (а.с. 16 т. 1).

За інформацією Вертіївської сільської ради Ніжинського району від 08.08.2019:

відповідно до книги по господарського обліку сільської ради № 29 на 2001-2005 р.р., особовий рахунок № НОМЕР_1 , до листопада 2007 року за домогосподарством АДРЕСА_1 в розділі 4 Земля вказана загальна площа земельної ділянки 0,35 га. Голова домогосподарства - ОСОБА_4 ;

відповідно до земельно-рахункової книги сільської ради № 8 за 2010-2012 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 , з 24.11.2007 відповідно до договору купівлі-продажу вищевказаний житловий будинок належить ОСОБА_1 та за даним домогосподарством числилась земельна ділянка площею 0,35 га;

відповідно до рішення 7 сесії сільської ради 6 скликання від 12.05.2011 ОСОБА_1 наданий дозвіл на складання технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . А також надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,65 га в АДРЕСА_1 );

відповідно до земельно-рахункової книги сільської ради за домогосподарством числиться земельна ділянка площею 0,90 га. і заборгованості по податкових платежах за користування земельною ділянкою немає (а.с. 17 т. 1).

З копії виписок з рішення Вертіївської сільської ради від 12.05.2011 ОСОБА_1 надано згоду на складання технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, та надано згоду на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селяського господарства - 0,65 га в АДРЕСА_1 (а.с. 21, 22 т. 1).

Матеріали справи місять копію акту обстеження земельної ділянки у АДРЕСА_1 від 10.05.2011 (а.с. 23 т. 1).

Рішенням Вертіївської сільської ради від 18.01.2019 згідно п.п.2.1., 2.2. надано у приватну власність земельні ділянки:

ОСОБА_2 -0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0042) за рахунок земель комунальної власності, за адресою: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_3 - 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 7423381900:09:001:0043) за рахунок земель комунальної власності, за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказаним рішенням відповідно до п.п.1.1., 1.2. попередньо затверджені проекти землеустрою щодо відведення даних земельних ділянок (а.с. 24 т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно … від 20.11.2019 земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7423381900:09:001:0042, адреса: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 04.02.2019 зареєстрована на праві приватної власнсоті за ОСОБА_2 ;

земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7423381900:09:001:0043, адреса: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 04.02.2019 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 (а.с. 26, 27 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено що земельні ділянки в АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , належать до його земельної ділянки, із врахуванням положень ст.ст.120, 125 ЗК України, не зазначено об`єктивних причин, які перешкоджали йому протягом майже 8 років замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не надано доказів щодо встановлення межі (у встановленому порядку) між домоволодіннями, а у договорі купівлі-продажу від 24.11.2007 зазначені відомості про знаходження будинку на землях Вертіївської сільської ради, інші відомості щодо права власності на земельну ділянку чи оренди попереднього власника будинку - відсутні, разом з тим, судом встановлено, що спірні земельні ділянки були сформовані та зареєстровані, як об`єкти цивільних прав із визначенням площ, меж та кадастрових номерів за відповідачами.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, стаття 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20)).

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст.30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст.120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст.377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст.120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V і згідно зі ст.120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором, а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Як встановлено судом першої інстанції, у договорі купівлі-продажу від 24.11.2007 визначено, що будинок знаходиться на землях Вертіївської сільської ради, інші відомості щодо права власності на земельну ділянку чи оренди попереднього власника будинку-відсутні, також суду не надані докази і стосовно цивільно-правових угод, укладених позивачем щодо земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_3 .

Так, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною на момент укладення договору купівлі-продажу будинку, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі N 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі N 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції дйшов правильного висновку, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна.

Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції, що за відсутності угоди до позивача, як набувача об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, могло переходити право власності або право користування на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ч.1 ст.377 ЦК України (у редакції станом на час укладення договору купівлі-продажу) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, які фактично аналогічні доводам викладеним у позовній заяві не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки посилання, що відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 24.11.2007 будинок до придбання його позивачем належав продавцю на праві приватної власності, а беручи до уваги, що у договорі житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу та зареєстрованого за реєстровим номером № 1895, розмір земельної ділянки, на якій будинок розташований, не визначено, отже до позивача перейшло право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та яка необхідна для його обслуговування та відповідно з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи, що відповідно до книги погосподарстького обліку сільської ради на 2001-2005 роки, та до земельно-рахункової книги 2010-2012 року, за домогосподарством вказана загальна площа земельної ділянки 0,35 га. Таким чином, заявник вважає, що з 24.11.2007 сільською радою йому вже було передано у користування земельну ділянку площею 0,35 га, яку він обробляв, платив за неї податки, попереднім власником був посаджений сад, ділянка була огороджена стовпчиками, тобто визначена її межа, оскільки позивачем не надано доказів, яка саме земельна ділянка ним оброблялась (якою площею, якими межами, її конфігурація та інш.), як не надано доказів, що передані у власність земельні ділянки відповідачам накладаються чи межують з землею, яку позивач вважає, що перейшла до нього у власність в силу закону при купівлі вищевказаного житлового будинку.

Виходячи з предмету і підстав позову, позивач повинен довести те, що земельні ділянки в АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , на які він претендує, належать до його земельної ділянки, із врахуванням положень ст.ст.120, 125 ЗК України, а відповідно прийняті рішення Вертіївською сільською радою про надання у приватну власність земельних ділянок порушують його права.

Не можуть бути підставою до скасування правильного рішення суду першої інстанції і доводи щодо передачі земельних ділянок відповідачам у власність без акту визначення та погодження меж земельних ділянок з позивачем, як суміжним землекористувачем.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій , у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачі уклали договори з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 , який виготовив проект землеустрою. Проекти землеустрою, копії яких приєднані до матеріалів справи (а.с. 51-123 т. 1), містять належним чином оформлені та підписані акти меж земельної ділянки. Відповідно до цих актів, земельні ділянки, що відводились у власність відповідачам, межують з землями комунальної власності, відповідно позивачем не доведено, що він є суміжним землекористувачем чи землевласником по відношенню до цих ділянок станом на день їх виготовлення.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається, до матеріалів апеляційної скарги доданий план зйомки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 190 т. 1), який не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки не містить обставини на які посилається позивач, зазвичай можуть бути підтверджені висновками експерта або спеціаліста, останній не є додатком ні до експертизи, ні до висновку експерта.

З врахуванням наведеного, судом першої інстанції справа розглянута в межах заявлених вимог, на підставі доказів наданих позивачем, з врахуванням норм матеріального та процесуального права, якими врегульовано встановлені правовідносини, вчинені всі необхідні дії для встановлення правильних обставин справи, та для всебічного, обґрунтованого розгляду справи.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову на підставі не доведення позивачем своїх вимог.

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення у стягненні з позивача на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 6000 грн витрат на правничу допомогу на кожного, з врахуванням наступного.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 12.05.2020 між адвокатом Луєнко Ю.В. та Топчієм Є.М., Бутенко А.В. було укладено договір № 20/05/1 про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 157-158 т. 1), Додатковою угодою № 1 від 12.05.2020 сторонами договору погодженго розміри гонорару адвоката за надання правової допомоги клієнтам (а.с. 159-160 т. 1), 30.04.2021 підписано Акт про надану правничу (правову) допомогу від 30.04.2021 (а.с. 161 т. 1), згідно якого загальна сума розміру гонорару за надану правничу допомогу адвоката та здійснених ним витрат становить 16 000,00 грн, надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та підписаних клієнтами (а.с. 162 т. 1), та копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на суми по 8000,00 грн, які сплачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 163 т. 1), оригінали квитанцій (а.с. 19 т. 2).

Суд першої інстанції, з врахуванням критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, враховуючи, що представництво відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснене адвокатом Луєнком Ю.В., яким згідно опису наданих послуг від 30.04.2021 здійснено правовий аналіз та консультацію, складення відзиву, ведення справи в суді, із врахуванням складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, суд прийшов до правильного висновку, що заявлена сума до стягнення за надання правової допомоги є неспівмірною та підлягає зменшенню.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, за змістом ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним.

Виходячи з викладеного, доводи позивача, які викладені в апеляційній скарзі не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнутих витрат на правову допомогу з врахуванням принципу співмірності оплати послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, на підставі викладеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що послуги з правничої допомоги в суді апеляційної інстанції відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавав адвокат Луєнко Ю.В. (а.с. 193, 194 т. 1), згідно акту про надану правничу (правову) допомогу від 10.08.2021 (а.с. 6 т. 2) загальна сума розміру гонорару за надану правничу допомогу адвоката та здійснених ним витрат становить 17 000,00 грн, надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та підписаних клієнтами (а.с. 6 зворот т. 2), та копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на суми по 8500,00 грн, які сплачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 7 т. 2), оригінали квитанцій (а.с. 19 т. 2).

З врахуванням критерію розумності та справедливості розміру витрат на правову допомогу, враховуючи принцип співмірності оплати послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на участь в судових засіданнях колегія суддів апеляційного суду вважає, що підлягає зменшенню сума розміру заявлена до стягнення за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції двом відповідачам одним представником з 17 000, 00 грн до 4 000, 00 грн, виходячи з того, що представником ОСОБА_7 здійснено правовий аналіз рішення суду першої інстанції, та апеляційної скарги, надано правові консультації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , одним представником від імені двох відповідачів, інтереси яких він представляє, було подано один відзив на апеляційну скаргу (а.с. 247-251 т. 1), та який приймав участь в судовому засіданні 18.08.2021 (а.с. 20-21 т. 2), суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідачів по 2 000 грн на кожного, тобто зменшенню підлягають витрати на правничу допомогу з розрахунку вчинення всіх дій щодо двох відповідачів, які є аналогічними.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ) - 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.08.2021.

Головуючий Судді: