Постанова

від 11.08.2021 по справі 921/395/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2021 р. Справа №921/395/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродсервіс Інвест б/н від 06.04.2021 (вх. №01-05/2221/21 від 08.04.2021) та Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» №187 від 29.03.2021 (вх. №01-05/1308/21 від 14.04.2021)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 (суддя повний текст рішення складено 12.03.2021, суддя Боровець Я.Я.)

у справі №914/395/20

за позовом Малого приватного підприємства фірми ЕРІДОН , вул. Воздвиженська, 46, с. Княжичі, Києво - Святошинський район, Київська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродсервіс Інвест , вул. Зарудка, 1В, смт. Козлів, Козівський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 3 558 452,14 грн.

за участю представників:

від ТзОВ Агропродсервіс Інвест : Сідий С.В. - адвокат

від МПП Ерідон : Боровик Б.М. - адвокат

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20 позов задоволено частково, судові витрати у складі судового збору у розмірі 49 030,10 грн покладено на відповідача, у розмірі 4 346,68 грн - на позивача; стягнуто з ТзОВ «Агропродсервіс Інвест» на користь МПП фірми «ЕРІДОН» 1 320 063,02 грн. - основного боргу, 264 233,09 грн. - 10% річних, 73 316,02 грн. - пені, 95 121,73 грн. - 36 % річних та 49 030,10 грн. судового збору; в частині позовних вимог щодо стягнення 283 247,94 грн. основного боргу закрито провадження у справі; у решті частин позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20 відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 в частині стягнення 1 320 063,02 грн. основного боргу та постановити нове рішення, яким відмовити у стягненнs основного боргу, в іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2021 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Також не погоджуючись із рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20 позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Тернопільської області із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 661 752,95 грн. пені, 859 717,39 грн. 36% річних, та ухвалити нове рішення в частині стягнення пені та плати за користування товарним кредитом, яким стягнути з відповідача на користь позивача 954 839,12 грн. як плату за період з 16.10.2019 до 26.05.2020 за користування товарним кредитом із простроченням виконання зобов`язання з оплати товару за договором поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 та укладеним до нього додатком №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019, стягнути з відповідача на користь позивача 735 068,97 грн. пені за період з 16.10.2019 до 26.05.2020 за користування товарним кредитом із простроченням виконання зобов`язання з оплати товару за договором поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 та укладеним до нього додатком №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019, судові витрати покласти на відповідача.

14.04.2021 апеляційна скарга МППФ «Ерідон» та матеріали справи №921/395/20 надійшли на адресу Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.04.2021 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропродсервіс Інвест» строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ «Агропродсервіс Інвест» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20, поновлено Малому приватному підприємству фірмі «ЕРІДОН» строк на апеляційне оскарження відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20, зупинено дію оскарженого рішення, об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродсервіс Інвест» та Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20, встановлено учасникам справи строк для подання суду відзивів на апеляційні скарги до 28.05.2021, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 02.06.2021.

27.05.2021 на електронну адресу суду від Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/3929/21 від 27.05.2021).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 відкладено розгляд справи на 28.07.2021.

20.07.2021 на електронну адресу суду від ТзОВ Агропродсервіс Інвест надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/5155/21 від 20.07.2021).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 розгляд справи відкладено на 11.08.2021.

В судовому засіданні 11.08.2021 представник позивача надав суду пояснення щодо фактичних обставин справи, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу відповідача, просив скасувати оскаржене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 661 752,95 грн. пені, 859 717,39 грн. 36% річних, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, у задоволенні апеляційної скарги відповідача - відмовити.

Представник відповідача надав суду пояснення щодо фактичних обставин справи, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу позивача, просив

скасувати рішення в частині стягнення 1 320 063,02 грн. основного боргу та постановити нове рішення, яким відмовити у стягненні основного боргу, в іншій частині рішення залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги позивача - відмовити.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Мале приватне підприємство фірма ЕРІДОН звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродсервіс Інвест про стягнення заборгованості у розмірі 3 558 452,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням умов договору поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 та додатку до договору №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019 в частині оплати товару в розмірі 1 603 310,96 грн. Також позивач нарахував 10% річних від простроченої суми з оплати товару станом на 26.05.2020, що в грошовому вигляді становить 265 233,09 грн., із врахуванням вимог ст.536 та ч.5 ст.694 ЦК України, умов пунктів а та 5 додатку - відсотки річні станом на 26.05.2020, що в грошовому вигляді становить 954 839,12 грн. за користування товарним кредитом у період прострочення, у зв`язку із простроченням оплати товару - пеню в сумі 735 068,97 грн станом на 26.05.2020. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 3 558 452,14 грн. (ціна позову).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що основна заборгованість відповідача перед позивачем на момент подання позову відсутня внаслідок укладення угод про залік зустрічних вимог.

Також відповідач заявив клопотання про зменшення суми пені до 7 350,00 грн, розміру 10% річних до 2 652,00 грн, розміру відсотків за користування товарним кредитом до 9 550,00 грн.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та розміру процентів за користування товарним кредитом.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що оскаржене рішення в частині відмови стягнення з відповідача пені та процентів за користування товарним кредитом є незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неправильного встановлення обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження чи оцінки доказів.

Так, скаржник вказує, що матеріали справи свідчать про порушення відповідачем приписів п.3 додатку №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019 до договору поставки та ч.1 ст.530 ЦК України щодо здійснення повного розрахунку з позивачем за поставлений товар згідно з видатковими накладними у визначені договірними домовленостями строки. Скаржник вказує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Сторони добровільно та в належній формі досягли згоди на включення до договору положень, які б регулювали правові наслідки прострочення відповідачем оплати отриманого від позивача товару і відповідач усвідомлював настання відповідальності у разі порушення строків оплати, зокрема, необхідності сплати пені та відсотків за користування товарним кредитом.

Позивач вважає справедливим, виправданим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та законодавчим критеріям та правовим підставам для зменшення штрафних санкцій, задоволення позовних вимог про стягнення пені та товарного кредиту у повному обсязі із врахуванням наступного: заявлені до стягнення суми у вигляді пені та товарного кредиту (1689908,09 грн.) є співмірними з вартістю отриманого відповідачем товару (9 297 397,44 грн); товар отримано та не оплачено за період більш, ніж півтора року (строк - до 15.10.2019); відповідач отримав товар, поставив на облік отриманий товар, використав право на податковий кредит з податку на додану вартість за зареєстрованими постачальником податковими накладними, які оформлювались та реєструвались за кожну господарську операцію за першою подією, а в подальшому використав товар за призначенням при проведенні польових робіт з вирощування власної продукції, однак, позивач отримав грошових коштів за товар; відповідач отримав товар за видатковими накладними 28.02.2019, 07.03.2019, 05.04.2019, а отже, додатком №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019 була надана можливість відповідачу без нарахування відсотків за користування товарним кредитом та без нарахування пені відстрочити оплату до 15.10.2019, тобто більш, ніж за шість місяців з дня отримання товару; причини неналежного виконання зобов`язання залежали тільки від волі відповідача, а не від будь-яких виняткових чи непереборних обставин; відсутність негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві; принципів розумності, пропорційності та справедливості; відсутності доказів виняткових причин невиконання зобов`язання відповідачем; необхідності дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, адже позивач мав правомірні очікування на отримання грошових коштів за товар та їх подальше використання у власній господарській діяльності у відповідному фінансовому році.

Позивач вважає недоречним посилання суду в оскарженому рішенні на практику Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19, п.8.38), оскільки правові висновки викладені у цій постанові стосуються застосування ст.625 ЦК України, а не ст. 536 та ч.5 ст.694 ЦК України. Натомість скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.12.2018 у справі №908/639/18 та від 03.12.2019 у справі №902/235/19.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, відповідач вказує, що обсяг його відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати товару є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, просить врахувати, що оплата за договором поставки проводилась систематично, сторони неодноразово здійснювали зарахування однорідних зустрічних вимог, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів понесення збитків внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної сплати товару у встановлений договором строк. Загальна вартість поставки товару складала 22 570 585,09 грн., відповідач оплатив 21 250 522,06 грн., що вказує на те, що відповідач направляв свої дії на виконання зобов`язань та намагався мінімізувати наслідки порушення, сума штрафних санкції становить 1 955 141,198 грн. в той час, коли сума основного боргу становить 1 320 06,02 грн. Відповідач зазначає, що плата за користування товарним кредитом є також платою за користування чужими коштами, тому в суду першої інстанції були підстави для посилання на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18.

У відзиві також заявлено клопотання про поновлення строку на його подання у зв`язку із складністю справи, спробами відповідача врегулювати справу в позасудовому порядку, затримкою передачі копій ухвал про відкладення справи від ТзОВ Агропродсервіс Інвест представнику (який знаходиться в іншому населеному пункті) та перебуванням представника у відпустці. З огляду на наведене обґрунтування та відсутність заперечень зі сторони представника позивача, враховуючи положення ч.1 ст.119 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе задоволити клопотання відповідача та поновити строк, встановлений для подання відзиву.

Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні безпідставно не врахував поданий відповідачем відзив та посилання в ньому на заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 14.09.2020, адже таку було направлено на адресу позивача, внаслідок чого зарахування відбулося. Так, скаржник вказує, що за договором купівлі-продажу №0611/18-1П від 06.11.2018 продав позивачу пшеницю м`яку 6 класу в кількості 4900,00 т, яку було передано на зберігання відповідачу за договором складського зберігання та надання послуг №5 від 06.11.2018. Заборгованість позивача перед відповідачем підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 30.11.2018, №29 від 30.04.2019, №33 від 31.05.2019, №52 від 01.10.2019, які хоч і не підписано зі сторони позивача, проте надіслані на його адресу 12.06.2019 та вважаються підписаними, а послуги- прийнятими в повному обсязі. Підтвердженням того, що послуги зберігання пшениці м`якої 6 класу в кількості 4877,04 т надавались у зазначений в актах період є угода про повернення товару від 26.11.2019, накладна на повернення №1795 від 26.11.2019 та складська квитанція №13 від 11.03.2019. Відповідач 14.09.2020 направив на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої проводиться зарахування заборгованості, яка виникла з договору поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 в рахунок заборгованості, яка виникла відповідно до договору складського зберігання №5 від 06.11.2018. Таким чином, скаржник вважає, що основна заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач стверджує, що у нього відсутні невиконані зобов`язання з оплати відповідачу послуг зі зберігання, що підтверджується тим, що послуги за зберігання за грудень 2018 - березень 2019 року за актами здачі-приймання 39 від 30.11.2018 оплачені позивачем в повному обсязі відповідно до платіжного доручення №258425 від 19.12.2018, роботи/послуги на підставі актів №29 від 30.04.2019, №33 від 31.05.2019, №52 від 01.10.2019 МПП Фірма Ерідон не отримувались, що підтверджується наданим ДП Держреєстри України витягом №14724 з реєстру складських документів на зерно від 08.10.2020, в якій зазначено дату погашення складського документа №45 від 07.11.2018, а саме 11.03.2019, та актом огляду території ТзОВ Агропродсервіс Інвест від 21.06.2019, проведеного сторонами, під час якого встановлено відсутність зерна на території підприємства відповідача. Позивач вважає, що відповідачем не доведено наявність заборгованості позивача перед відповідачем, а наявні докази виключають можливість проведення взаємозаліку між сторонами. Окрім того, позивач звертає увагу, що надані позивачем акти виконаних робіт не містять реальних відомостей про господарські операції та не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, зазначає, що 28.09.2020 позивач направив відповідачу лист №1461 про відсутність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №920/240/18.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив наступні фактичні обставини спору.

23 жовтня 2018 року між Малим приватним підприємством фірмою Ерідон як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродсервіс Інвест як покупцем укладено договір поставки №2587/19/78, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити вартість такого товару (п.1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору сторони домовились, що найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п.п.2.1, 2.2, 2.3 договору встановлено, що ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається в додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.

Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.3.1 договору).

Здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначити у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд (п.3.7 договору).

Умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки (п. 5.1 договору).

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця (п.5.3. договору).

Пунктом 9.2 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

18.02.2019 сторонами підписано додаток №2587/19/78-2/МО до договору поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 щодо поставки товару на загальну суму 9 424 997,40 грн.

Згідно п.3 додатку, оплата повної вартості товару, який поставляється на умовах цього додатку, здійснюється покупцем без дотриманням умов пунктів 3.2-3.5 договору поставки, в наступному порядку: - 20,00 % від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.03.2019, - 80,00 % від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.10.2019.

У п.4 додатку сторони дійшли згоди про те, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язався сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п. 5 додатку).

Додаток набирає чинності з дати підписання та є невід`ємною частиною Договору поставки № 2587/19/78 від 23.10.2018 (п.14 додатку).

Даний договір та додаток до нього підписані сторонами та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

На виконання умов договору та додатку позивач поставив товар, а відповідач прийняв товар на суму 9 424 997,40 грн, про що свідчать видаткові накладні №8914 від 28.02.2019 на суму 2 029 999,44 грн; №14959 від 07.03.2019 на суму 4 344 198,80 грн; №28167 від 05.04.2019 на суму 2 923 199, 20 грн. Видаткові накладні містять підписи уповноважених представників обох сторін без зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток юридичних осіб.

Як визначено у п.5.3 договору, перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видатковій накладній.

Також, про факт отримання товару відповідачем свідчать довіреності на отримання товару №96 від 28.02.2019, №123 від 07.03.2019, №132 від 05.04.2019.

Позивачем виставлено рахунок на оплату №9669 від 25.02.2019 на суму 9 424 997,40 грн.

Відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий товар, про що свідчать платіжні доручення №4190 від 28.02.2019, №7615 від 21.11.2019, №8204 від 08.01.2020.

Окрім того, відповідачем частково виконано зобов`язання з оплати поставленого товару шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, про що свідчать угоди про залік зустрічних вимог № 07/03/19-1 від 07.03.2019 та №14/02/20-1 від 14.02.2020.

Отже, відповідач порушив умови договору поставки та додатку до нього щодо оплати за товар, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 1 603 310,96 грн, як стверджував позивач на момент подання позову.

Відповідач у заявах по суті спору не заперечував наведених обставин, в тому числі щодо розміру основної заборгованості за договором поставки та періоду прострочення виконання зобов`язань щодо оплати товару.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції господарський суд встановив, що 14.05.2020 між ТзОВ Агропродсервіс Інвест та МПП Фірма Ерідон укладено угоду про залік зустрічних вимог №14/05/20-1.

Відповідно до цієї угоди ТзОВ Агропродсервіс Інвест підтверджує заборгованість перед МПП Фірма Ерідон за отриманий товар згідно з договором поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 в сумі 1 603 310,96 грн. з ПДВ за мінеральні добрива (п.1); МПП Фірма Ерідон підтверджує заборгованість перед ТзОВ Агропродсервіс Інвест за товар згідно з договором №GS3EXW-20/153 від 10.02.2020 в сумі 283 247,94 грн. з ПДВ (п.2); сторони дійшли згоди провести залік зустрічних вимог згідно з договором поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 в сумі 283 247,94 грн. з ПДВ (п.3); після заліку взаємних вимог заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар згідно з договором поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 в сумі 1 320 063,02 грн з ПДВ за мінеральні добрива, заборгованість МПП фірма Ерідон перед ТзОВ Агропродсервіс Інвест відсутня (п.4). Вказана угода наявна в матеріалах справи, підписана та скріплена печатками сторін.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення містить і стаття 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється: зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 203 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом. Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що основний борг ТОВ Агропродсервіс Інвест перед МПП фірма Ерідон на момент винесення рішення становить 1 320 063,02 грн, який неоплачений відповідачем та підтверджений представником позивача та визнаний представником відповідача, а в частині позовних вимог щодо стягнення 283 247,94 грн основного боргу слід закрити провадження.

В частині розміру основної заборгованості, що становить 1 320 063,02 грн, та в частині закриття провадження у справі щодо стягнення 283 247,94 грн основного боргу, апеляційні скарги сторін не містять доводів та заперечень.

Водночас, відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги щодо скасування оскарженого рішення в частині стягнення на користь позивача основного боргу в розмірі 1 320 063,02 грн. тим, що таку заборгованість було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог внаслідок направлення позивачу відповідної заяви.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи за безпідставністю з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч.5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана відповідачем позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Разом з цим, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 601 ЦК України, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей), при цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог, отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

06.11.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №0611/18-1П згідно якого, відповідач продав позивачу пшеницю м`яку 6 класу в кількості 4 900,00 т, що підтверджується видатковою накладною №655 від 07.11.2018 та довіреністю №3427 від 06.11.2018.

06.11.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір складського зберігання зерна та надання послуг №5, згідно якого позивач передав на зберігання відповідачу пшеницю м`яку 6 класу в кількості 4 900,00 т., що підтверджується актом приймання-передачі від 07.11.2018 та складською квитанцією на зерно №45 від 07.11.2018.

Згідно з договором складського зберігання №5 від 06.11.2018 відповідачем надано позивачу послуги, що підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуг) №39 від 30.11.2018 на суму 219 756,60 грн; №47 від 31.12.2018 на суму 309 187,80 грн; № 5 від 31.01.2019 на суму 380 898,84 грн; №14 від 28.02.2019 на суму 247 985,64 грн; №21 від 31.03.2019 на суму 276 537,86 грн; №29 від 30.04.2019 на суму 266 577,42 грн; № 33 від 31.05.2019 на суму 272 138,83 грн; № 52 від 01.10.2019 на суму 1 070 997,98 грн.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №47 від 31.12.2018, №5 від 31.01.2019, №14 від 28.02.2019, №21 від 31.03.2019 оплачені, що підтверджується угодами про залік зустрічних вимог №31/12/18-1 від 31.12.2018, №31/12/18-1 від 31.01.2019, №14/02/20-1 від 14.02.2020, № 07/03/19-1 від 07.03.2019.

Як стверджує відповідач, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 30.11.2018, №29 від 30.04.2019, №33 від 31.05.2019, №52 від 01.10.2019 залишилися на даний момент не оплаченими. Відповідач зазначає, що акти №29 від 30.04.2019, №33 від 31.05.2019, №52 від 01.10.2019 хоч і не підписані зі сторони позивача, проте надіслані на його адресу 12.06.2019, що підтверджується описом вкладення та накладною №4600114032109 від 12.06.2019 та описом вкладення і накладною №4600114299431. Такі акти вважаються підписаними, а послуги прийнятими в повному обсязі відповідно до п. 2.5 договору №5 від 06.11.2018. Підтвердженням того, що послуги зі зберігання надавалися за період вказаний в актах здачі- приймання робіт (надання послуг) є і те, що пшениця м`яка 6 класу в кількості 4 877,04 т повернута позивачу відповідно до угоди про повернення товару від 26.11.2019, накладної на повернення №1795 від 26.11.2019 та складської квитанції №13 від 11.03.2019.

Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість позивача перед ним відповідно до договору складського зберігання зерна та надання послуг №5 від 06.11.2018 становить 1 829 470,83 грн.

14.09.2020 відповідачем направлено на адресу позивача заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог, відповідно до якої проводить зарахування заборгованості, яка виникла згідно договору поставки №2587/19/78 від 23.10.2018 в рахунок погашення заборгованості, яка виникла відповідно до договору складського зберігання №5 від 06.11.2018.

Натомість позивач вказує на відсутність непогашеної заборгованості перед позивачем, що підтверджує платіжним дорученням №258425 від 19.12.2018 на суму 219756,60 грн. (призначення платежу - оплата за зберігання кукурудзи, пшениці згідно з рахунком №119 від 30.11.2018, в тому числі ПДВ 36626,10 грн.), витягом №14724 з Реєстру складських документів на зерно від 08.10.2020, виданого Державним підприємством Держреєстри України , відповідно до якого МПП Фірма Ерідон станом на 14 год.16 хв. 08.10.2020 зберігав на ТзОВ Агропродсервіс інвест зерно (пшениця м`яка, 6 класу, 4900000 кг; термін зберіганння на складі до 31.05.2019) згідно з договором складського зберігання від 06.11.2018 №5, на зерно видано складську квитанцію АЧ497570 від 07.11.2018, дата погашення складського документа в основному реєстрі - 11.03.2019.

Слід зазначити, що припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності.

У постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

Проте, як вбачається із правових позицій сторін, викладених у процесуальних заявах у справі, та наданих сторонами доказів (відповідач надав докази на підтвердження наявності заборгованості за договором складського зберігання від 06.11.2018 №5, а позивач надав докази на підтвердження погашення вказаної заборгованості), наявний спір саме щодо наявності заборгованості за договором складського зберігання зерна №5 від 06.11.2018, тобто, вимоги, які апелянт (відповідач) вважає припиненими згідно із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.03.2021, не є безспірними.

Таким чином, вимоги відповідача щодо часткового скасування оскарженого рішення в частині стягнення основного боргу, викладені в апеляційній скарзі, не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Окрім того, позивачем, відповідно до п. 6.2 та п.6.8 договору, було нараховано відповідачу пеню у розмірі 735068, 97 грн за період з 16.10.2019 по 26.05.2020, згідно із п.6.7 договору та вимог статті 625 ЦК України - 10 % річних в розмірі 265 233,09 грн за період з 16.10.2019 по 26.05.2020, у зв`язку з невиконанням умов додатку до договору (п.4 та п.5) - плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних на суму 954839,12 грн за період з 16.10.2019 по 26.05.2020.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як визначено п.6.7 договору, сторони домовились, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2 та 3.3 цього договору, покупець відповідно до статті 625 ЦК України сплачує на користь постачальника 10% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Отже, сторони умовами договору визначили інший розмір процентів річних, в даному випадку - 10% річних.

Також матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 735 068,97 грн за період з 16.10.2019 по 26.05.2020. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно п.6.2 договору визначено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. У ч.2 ст.232 ГК передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Однак, у п.6.8 договору сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст. 232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до трьох років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів). Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов`язань.

У відповідності до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У частинах 1 та 5 статті 694 Цивільного кодексу України законодавець обумовив, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором поставки між сторонами розмір процентів за користування товарним кредитом визначений не був. Разом з тим, у п. 4, п.5 додатку №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019 до договору поставки, який є його невід`ємною частиною встановлено, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного Кодексу України зобов`язаний сплати на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Суд першої інстанції, провівши перерахунки заявлених до стягнення сум пені, відсотків річних та плати за користування товарним кредитом, дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення 10% річних за період з 16.10.2019 по 26.05.2020 у розмірі 264 233, 09 грн. (безпідставно нарахованими, необґрунтованими та такими, що не підлягають стягненню є вимоги щодо стягнення 10% річних у розмірі 1000,00 грн.); стягнення пені у розмірі 733 160,16 грн.; стягнення плати за користування товарним кредитом у розмірі 36% за період з 16.10.2019 по 26.05.2020 у розмірі 951 217,26 грн.

Апеляційні скарги позивача та відповідача не містять доводів щодо сум пені, відсотків річних та плати за користування товарним кредитом, які суд визнав обґрунтованими, натомість вимоги апеляційної скарги позивач мотивує відсутністю підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум пені та відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 36%.

Клопотання відповідача про зменшення розміру пені до суми 7 350,00 грн., зменшення розміру 10% річних до 2652,00 грн., зменшення розміру відсотків за користування товарним кредитом до 9550,00 грн., обґрунтоване тим, що загальна вартість поставленого за договором №2587/19/78 від 23.10.2018 товару складала 22 570 585,09 грн., відповідач оплатив 21 250 522,06 грн., що вказує на направлення дій відповідача на погашення заборгованості, намагання мінімізувати наслідки порушення, натомість сума штрафних санкцій становить 1 955 141,18 грн., в той час коли сума основного боргу становить 1320063,02 грн., що є несправедливо неспівмірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру 10 процентів річних дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в цій частині, з огляду на те, що підвищений у порівнянні зі ст.625 ЦК України розмір процентів встановлено та узгоджено сторонами в договорі. Водночас, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру процентів за користування товарним кредитом в розмірі 36% річних до 10%, а саме до суми у розмірі 95 121,73 грн., та можливість зменшення розміру пені до 10%, а саме до суми у розмірі 73 316,02 грн.

При цьому суд застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта (позивача) про те, що висновки, викладені у цій постанові стосуються застосування ст.625 ЦК України, тому не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Так, у справі №902/417/18 судами було встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів

У постанові Великої Палати Верховного Суду (п.8.22- 8.25) вказано наступне:

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві .

У п.8.37-8.38 постанови зазначено, що відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд правомірно застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки такі є загальними щодо критеріїв, які слід враховувати судам при зменшенні розміру відповідальності боржника за час прострочення грошового зобов`язання.

Щодо застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/639/18 та від 03.12.2019 у справі №902/235/19, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, слід зазначити, що оскаржене рішення відповідає таким висновкам, зокрема, щодо права кредитора звернутися з позовом про стягнення одночасно процентів, передбачених як у ст.625 так і у ст.536 ЦК України в разі порушення боржником грошового зобов`язання, адже позов задоволено і в частині стягнення відсотків річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України і в частині процентів за користування чужими коштами, передбачених у ст.536 ЦК України.

Так, проценти, визначені статті 536 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Поряд з цим, за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти за користування грошовими коштами на умовах товарного кредиту та відсотки річні мають різну правову природу, оскільки їх сплата передбачена різними пунктами договору поставки, ґрунтується на різних нормах законодавства, проценти є компенсацією за користування чужими коштами, а відсотки в розумінні ст. 625 ЦК України - відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні вказав, що правомірність вимог позивача в аспекті нарахування та стягнення товарного кредиту підтверджується позицією Верховного Суду у справах №908/24/18 (постанова від 10.09.2018), №908/639/18 (постанова від 18.12.2018).

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.

Виходячи з приписів статей 546, 549 ЦК України та статті 230 ГК України, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з додатком №2587/19/78-2/МО від 18.02.2019 до договору поставки №2587/19/78 від 23.10.218 позивачем поставлено товар на загальну суму 9 424 997,40 грн. Відповідач частково здійснив оплату згідно платіжних доручень №4190 від 28.02.2019, №7615 від 21.11.2019, №8204 від 08.01.2020, а також частково виконав зобов`язання з оплати поставленого товару шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з підписаними сторонами угодами про залік зустрічних вимог № 07/03/19-1 від 07.03.2019 та №14/02/20-1 від 14.02.2020 та № 14/05/20-1 від 14.05.2020.

Сума боргу за договором поставки становить - 1 320 063,02 грн, позивачем нараховано проценти за користування товарним кредитом в розмірі 951217,26 грн, що майже дорівнює сумі основного боргу.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум у вигляді процентів за користування товарним кредитом та пені, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, враховуючи те, що відповідач систематично вчиняв дії, спрямовані на виконання зобов`язання (оплата товару, укладення угод про зарахування зустрічних вимог), беручи до уваги те, що право зменшити розмір санкцій є дискреційними повноваженнями суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість зменшення розміру процентів за користування товарним кредитом до 10%, а саме до суми у розмірі 95 121,73 грн., а також про можливість зменшення розміру пені до суми у розмірі 73 316,02 грн.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що вимоги апеляційних скарг не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України сплачений за подання апеляційних скарг судовий збір слід покласти на скаржників.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродсервіс Інвест» б/н від 06.04.2021 (вх. №01-05/2221/21 від 08.04.2021) та Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» №187 від 29.03.2021 (вх. №01-05/1308/21 від 14.04.2021) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі №914/395/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарг - покласти на скаржників.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 20.08.2021.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.