Ухвала

від 17.08.2021 по справі 483/1638/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 . Чебанової ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150100001388

за апеляційною скаргою прокурора Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області ОСОБА_6 на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2019 року у відношенні

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаєва, раніше не судимої, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- обвинуваченої за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурори ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинувачена ОСОБА_7

захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Очаківськогоміськрайонного судуМиколаївської областівід 4березня 2019року ОСОБА_7 визнана невинуватою та виправдана у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, за відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор проситьвиправдувальний вирокскасувати тапостановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною за ч. 1 ст. 366 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 1700 грн.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Визнати ОСОБА_7 винною за ч. 2 ст. 191 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно- господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_7 26451,87 грн. в рахунок шкоди, завданої злочином, задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 4 181, 90 грн. в рахунок відшкодування витрат на проведення судово - почеркознавчої експертизи №83 від 04.04.2017.

У ході судового розгляду в апеляційній інстанції повторно дослідити обставини, всі докази, встановлені під час кримінального провадження, допитати всіх свідків обвинувачення.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Прокурор вважає, що вирок є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло безпідставне виправдання обвинуваченої.

На думкуапелянта,суд першоїінстанції оцінивдокази безналежного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він відкинув докази обвинувачення, побудував своє рішення, перерахувавши зібрані у справі докази без надання їм належної правової оцінки.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недостовірними відомостей, внесених ОСОБА_7 до наказів стосовно ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , у зв`язку з не доведенням факту того, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у зазначені періоди не працювали. Зазначає, що судом не взято до уваги показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , які в судовому засіданні пояснили, що саме в період з 01.04.2005 до 29.03.2007 взагалі не бачили ОСОБА_31 на території НІАЗ «Ольвія» як працівника, а у період з 01.05.2008 до 25.11.2010 - не бачили ОСОБА_13 .

Також суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_32 , яка зазначила про те, що ОСОБА_33 у період з 01.04.2005 до 29.03.2007, а ОСОБА_13 у період з 01.05.2008 до 25.11.2010 не працювали в НІАЗ «Ольвія», у зв`язку з чим і не отримували заробітну плату.

Вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано, яким чином особи, яких зазначені свідки не бачили на території заповіднику, розписувались у відомостях про нарахування та виплату заробітної плати, за яким критерієм оцінувались їхня робота та які посади вони обіймали. Не досліджено та не надано належної оцінки показанням свідка ОСОБА_13 . Свідка ОСОБА_12 взагалі не допитано в судовому засіданні. Не надано належну оцінку платіжним відомостям НІАЗ «Ольвія», які підтверджують факт заволодіння ОСОБА_7 чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

На думку апелянта, судом першої інстанції докази обвинувачення оцінено поверхово та неналежно, оскільки саме вони доводять привласнення ОСОБА_7 державних коштів, що виділялись на виплату заробітної плати ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи й не ґрунтуються на всебічній й об`єктивній оцінці доказів, досліджених під час судового розгляду, що свідчить про упередженість, необ`єктивність, несправедливість й однобічність суду при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 .

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що працюючи директором Національного історико-археологічногозаповідника «Ольвія»(далі НІАЗ«Ольвія»),який єдержавною науковоюбюджетною установою, внесла до офіційних документів завідомо неправдиві відомості та заволоділа чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, за наступних обставин.

Відповідно до статуту Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» (далі НІАЗ «Ольвія»), заповідник є державною науковою бюджетною установою, яка перебуває у віданні Національної академії наук України (далі НАН України) та входить до складу Відділення історії, філософії та права НАН України.

ОСОБА_7 працювала законтрактом напосаді директораНІАЗ «Ольвія», обіймала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків державної установи, тобто була службовою особою.

Згідно наказів директора НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_7 з 01 лютого 2005 року по 01 квітня 2005 року на посаді підсобного працівника НІАЗ «Ольвія» працювала ОСОБА_12 , тобто у вказаний період остання перебувала в трудових відносинах з НІАЗ «Ольвія».

В період часу з 01 квітня 2005 року по 29 березня 2007 року, ОСОБА_7 , обіймаючи посаду директора НІАЗ «Ольвія», знаходячись в невстановленому в ході досудового розслідування місці, будучи службовою особою, використовуючи організаційно - розпорядчі та адміністративно господарські функції, маючи умисел, направлений на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, знаючи та розуміючи, що між ОСОБА_12 та НІАЗ «Ольвія» відсутні трудові відносини, з метою заволодіння бюджетними коштами, виділеними на нарахування та виплату заробітної плати, внесла недостовірні відомості до наказів НІАЗ «Ольвія», а саме:

в період часу з 01 квітня 2005 року по 13 липня 2005 року, більш точної дати не встановлено, до п.2 наказу №46 від 12 липня 2005 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника на період з 13 липня 2005 року по 13 вересня 2005 року;

в період часу з 13 липня 2005 року по 13 вересня 2005 року, більш точної дати не встановлено, - до п.2 наказу № 71 від 12 вересня 2005 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 13 вересня 2005 року;

в період часу з 13 вересня 2005 року по 30 листопада 2005 року, більш точної дати не встановлено, - до п.2 наказу № 102 від 30 листопада 2005 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника з 01 грудня 2005 року;

в період часу з 30 листопада 2005 року по 31 січня 2006 року, більш точної дати не встановлено, - до наказу № 7 від 31 січня 2006 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 31 січня 2006 року;

в період часу з 31 січня 2006 року по 01 лютого 2007 року, більш точної дати не встановлено, - до п.2 наказу № 04 від 01 лютого 2007 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника;

в період часу з 31 січня 2007 року по 29 березня 2007 року, більш точної дати не встановлено, - до наказу № 12 від 29 березня 2007 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 30 березня 2007 року.

Шляхом поставлення власного підпису та відтиску гербової печатки НІАЗ «Ольвія», ОСОБА_7 надала вищевказаним документам статус офіційних та шляхом надання до відділу кадрів видала, таким чином використавши.

Зазначені вище дії ОСОБА_7 , по кожному епізоду внесення недостовірних відомостей до вищевказаних наказів, стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України, як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Крім того, згідно наказів директора НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_7 з 01 листопада 2007 року по 01 травня 2008 року на посаді охоронця музею НІАЗ «Ольвія» працювала ОСОБА_13 , тобто у вказаний період остання перебувала в трудових відносинах з НІАЗ «Ольвія».

В період часу з 01 травня 2008 року по 25 листопада 2010 року, ОСОБА_7 , обіймаючи посаду директора НІАЗ «Ольвія», знаходячись в невстановленому в ході досудового розслідування місці, будучи службовою особою, використовуючи організаційно - розпорядчі та адміністративно господарські функції, маючи умисел, направлений на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, знаючи та розуміючи, що ОСОБА_13 фактично з 01 травня 2008 року не працює на посаді підсобного працівника в НІАЗ «Ольвія», з метою заволодіння бюджетними коштами, виділеними на нарахування та виплату заробітної плати, внесла недостовірні відомості до наказів НІАЗ «Ольвія», а саме:

в період часу з 01 травня 2008 року по 20 жовтня 2008 року, більш точної дати не встановлено до п.33 наказу №99 від 20 жовтня 2008 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам заповідника в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 20 жовтня 2008 року по 19 січня 2009 року, більш точної дати не встановлено до п.2 наказу №05 від 19 січня 2009 року про надання неоплачуваної відпустки підсобним працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 19 січня 2009 року по 24 лютого 2009 року, більш точної дати не встановлено, - до п.33 наказу №11 від 24 лютого 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 24 лютого 2009 року по 28 квітня 2009 року, більш точної дати не встановлено, - до п.33 наказу №29 від 28 квітня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 28 квітня 2009 року по 06 липня 2009 року, більш точної дати не встановлено, - до п.13 наказу №49 від 06 липня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 06 липня 2009 року по 28 вересня 2009 року, більш точної дати не встановлено, - до п.1 наказу №66 від 28 вересня 2009 року про надання планової відпустки ОСОБА_13 з 28 вересня 2009 року по 23 жовтня 2009 року;

в період часу з 28 вересня 2009 року по 23 грудня 2009 року, більш точної дати не встановлено, - до п.21 наказу №90 від 21 грудня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 23 грудня 2009 року по 12 серпня 2010 року, більш точної дати не встановлено, - до п.3 наказу №47 від 12 серпня 2010 року про надання планової відпустки ОСОБА_13 ;

в період часу з 12 серпня 2010 року по 15 жовтня 2010 року, більш точної дати не встановлено, - до п.25 наказу №55 від 15 жовтня 2010 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 15 жовтня 2010 року по 19 жовтня 2010 року, більш точної дати не встановлено, - до п.13 наказу №72 від 19 жовтня 2010 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 ;

в період часу з 19 жовтня 2010 року по 25 листопада 2010 року, більш точної дати не встановлено, - до наказу №60 від 25 листопада 2010 року про звільнення ОСОБА_13 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Шляхом поставлення власного підпису та відтиску гербової печатки НІАЗ «Ольвія», ОСОБА_7 надала вищевказаним документам статус офіційних та шляхом надання до відділу кадрів видала, таким чином використавши.

Зазначені вище дії ОСОБА_7 , по кожному епізоду стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України, як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Крім того, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що в період часу з 01 квітня 2005 року по 29 березня 2007 року, більш точної дати не встановлено, перебуваючи на посаді директора НІАЗ «Ольвія», знаходячись в невстановленому в ході досудового розслідування місці, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно - господарські функції, використовуючи надані їй службові повноваження, знаючи та розуміючи, що працівник НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_12 фактично не має трудових відносин з НІАЗ «Ольвія» і роботи відповідно до посади не виконує, маючи корисливий умисел, направлений на заволодіння бюджетними коштами, виділеними на нарахування та виплату заробітної плати працівнику НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_12 , використовуючи розпорядчі документи НІАЗ «Ольвія», до яких було внесено недостовірні відомості, а саме:

п.2 наказу №46 від 12 липня 2005 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника на період з 13 липня 2005 року по 13 вересня 2005 року, п.2 наказу № 71 від 12 вересня 2005 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 13 вересня 2005 року, п.2 наказу № 102 від 30 листопада 2005 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника з 01 грудня 2005 року, наказу № 7 від 31 січня 2006 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 31 січня 2006 року, п.2 наказу № 04 від 01 лютого 2007 року про прийняття ОСОБА_12 на роботу на посаду підсобного працівника, наказу № 12 від 29 березня 2007 року про звільнення ОСОБА_12 з роботи з 30 березня 2007 року, шляхом отримання готівкових коштів в касі підприємства за адресою: АДРЕСА_2 , у виді отриманої заробітної плати ОСОБА_12 за період часу з 01 квітня 2005 року по 29 березня 2007 року, заволоділа бюджетними коштами НІАЗ «Ольвія», які призначались до виплати ОСОБА_12 , а саме: у липні 2005 року в сумі 178 грн. 14 коп., у серпні 2005 року в сумі 276 грн. 89 коп., у вересні 2005 року в сумі 101 грн. 20 коп., у грудні 2005 року в сумі 293 грн. 88 коп., у січні 2006 року в сумі 200 грн. 54 коп., у лютому 2007 року в сумі 362 грн. 60 коп., у березні 2007 року в сумі 362 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 1775 грн. 85 коп., якими розпорядилась на власний розсуд.

Також ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що в період часу з 01 червня 2008 року по 25 листопада 2010 року, більш точної дати не встановлено, перебуваючи на посаді директора НІАЗ «Ольвія», знаходячись в невстановленому в ході досудового розслідування місці, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно - господарські функції, використовуючи надані їй службові повноваження, знаючи та розуміючи, що працівник НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_13 з 01 травня 2008 року фактично не має трудових відносин з НІАЗ «Ольвія» і роботи відповідно до посади не виконує, маючи корисливий умисел, направлений на заволодіння бюджетними коштами, виділеними на нарахування та виплату заробітної плати працівнику НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_13 , використовуючи фіктивні документи про трудову діяльність вищезазначеної особи, а саме: п.33 наказу №99 від 20 жовтня 2008 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам заповідника в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.2 наказу №05 від 19 січня 2009 року про надання неоплачуваної відпустки підсобним працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.33 наказу №11 від 24 лютого 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.33 наказу №29 від 28 квітня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.13 наказу №49 від 06 липня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок працівникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.1 наказу №66 від 28 вересня 2009 року про надання планової відпустки ОСОБА_13 з 28 вересня 2009 року по 23 жовтня 2009 року; п.21 наказу №90 від 21 грудня 2009 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.3 наказу №47 від 12 серпня 2010 року про надання планової відпустки ОСОБА_13 , п.25 наказу №55 від 15 жовтня 2010 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , п.13 наказу №72 від 19 жовтня 2010 року про встановлення посадових окладів та надбавок робітникам в частині, що стосується ОСОБА_13 , наказу №60 від 25 листопада 2010 року про звільнення ОСОБА_13 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, шляхом зняття готівкових коштів з особистого карткового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_13 в ПАТ «Райффайзен банк Аваль», у виді отриманої заробітної плати ОСОБА_13 за період часу з 01 травня 2008 року по 25 листопада 2010 року, заволоділа грошовими коштами, які призначались на виплату ОСОБА_13 , а саме:

у травні 2008 року в сумі 466 грн. 23 кп., у червні 2008 року в сумі 466 грн. 23коп., у липні 2008 року в сумі 466 грн. 23 коп., у серпні 2008 року в сумі 719 грн. 23 коп., у вересні 2008 року в сумі 466 грн. 25 коп., у жовтні 2008 року в сумі 745 грн. 16 коп., у листопаді 2008 року в сумі 745 грн. 16 коп., у грудні 2008 року в сумі 879 грн. 93 коп., у січні 2009 року в сумі 302 грн. 09 коп., у лютому 2009 року в сумі 611 грн. 73коп., у березні 2009 року в сумі 618 грн. 43коп., у квітні 2009 року в сумі 553 грн. 91 коп., у травні 2009 року в сумі 553 грн. 91 коп., у червні 2009 року 1011 грн. 75коп., у липні 2009 року в сумі 635 грн. 45коп., у серпні 2009 року в сумі 657 грн. 40 коп., у вересні 2009 року в сумі 1527 грн. 79 коп., у жовтні 2009 року в сумі 130 грн. 85 коп., у листопаді 2009 року в сумі 1098 грн. 79 коп., у грудні 2009 року в сумі 872 грн. 42 коп., у січні 2010 року в сумі 650 грн. 73 коп., у лютому 2010 року в сумі 650 грн. 73 коп., у березні 2010 року в сумі 728 грн. 95 коп., у квітні 2010 року в сумі 1273 грн. 32 коп., у травні 2010 року в сумі 695 грн. 68 коп., у червні 2010 року в сумі 849 грн. 03 коп., у липні 2010 року в сумі 1042 грн. 51 коп., у серпні 2010 року в сумі 1033 грн. 73 коп., у вересні 2010 року в сумі 1344 грн.34 коп., у жовтні 2010 року в сумі 803 грн. 16 коп., у листопаді 2010 року в сумі 2074 грн. 90 коп.,

всього на загальну суму 24676 грн. 02 коп., якими розпорядилась на власний розсуд.

ОСОБА_34 обвинувачується в тому, що вищевказаними діями спричинила матеріальні збитки Державному бюджету України на загальну суму 26451 грн. 87 коп.

Зазначені дії ОСОБА_7 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 2 ст. 191 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Виправдовуючи ОСОБА_7 у пред`явлених обвинуваченнях, суд першої інстанції зазначив, що жодним з наданих стороною обвинувачення доказів не доведено поза розумним сумнівом, що ОСОБА_7 вчинила злочини за обставин, встановлених обвинуваченням, можливість збирання доказів вичерпана, що визнано сторонами процесу. Надані стороною обвинувачення та досліджені судом письмові докази не тільки не підтверджують винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому їй обвинуваченні, а навпаки, узгоджуються з показаннями останньої про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебували в трудових відносинах з НІАЗ «Ольвія», а відтак, вона не вносила до наказів ніяких недостовірних відомостей.

Також вказав, що в судовому засіданні не встановлено ані фактів отримання ОСОБА_7 вказаних в обвинувальному акті коштів, ані фактів незаконного заволодіння чи розпорядження нею цими коштами, ані, відповідно, обернення їх на свою користь. Жодним чином не доведено і наявності прямого умислу, як обов`язкової складової складу злочину, спрямованого на заволодіння грошовими коштами та безпідставне обернення їх на свою користь.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_8 та прокурор ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу.

Обвинувачена ОСОБА_7 та їїзахисники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 просили вирок залишити без змін.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, позиції учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи скарги, апеляційний суд дійшов висновку про її необґрунтованість, з огляду на таке.

Відповідно дост. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 368 КПК України, суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Зазначені вимоги закону в повній мірі враховані судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження у відношенні ОСОБА_7 .

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції провів розгляд кримінального провадження, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Дотримався суд першої інстанції також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 висунуто обвинувачення, суд першої інстанції навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, надав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Так, суд першої інстанції проаналізував показання ОСОБА_7 яка не визнала вину у висунутому їй обвинуваченні.

Зокрема, обвинувачена ОСОБА_7 стверджувала, що ніяких недостовірних відомостей до наказів, що видавались на підприємстві, щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вона не вносила, оскільки вони в періоди, зазначені в обвинувальному акті, працювали в НІАЗ "Ольвія" у якості підсобних працівників та до їх обов`язків входило обслуговування приміщень будівлі, розташованої за межами території заповідника приблизно на відстані 1 км, а тому всі працівники могли не знати про осіб, які там працювали.

Ці показання обвинуваченої під час судового розгляду не спростовані.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відомості до ЄРДР у даному кримінальному провадженні були внесені за колективним зверненням працівників НІАЗ «Ольвія», яке підписали особи, які були допитані судом в якості свідків за клопотанням сторони обвинувачення.

Відповідно до змісту цього звернення, в ньому порушувались питання неправомірних, на думку ініціаторів звернення, дій адміністрації заповідника з приводу нераціонального використання, «розбазарювання» коштів з спецрахунку організації, несправедливого розподілу фонду заробітної плати та премії, неналежної охорони території заповідника.

Згідно обвинуваченню, ОСОБА_7 з метою заволодіння бюджетними коштами, виділеними на нарахування та виплату заробітної плати, внесла недостовірні відомості до наказів НІАЗ «Ольвія» та умисно заволоділа, зловживаючи своїм службовим становищем, коштами Державного бюджету України на загальну суму 26451 грн 87 коп. у вигляді нарахованої заробітної плати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за періоди, коли вони фактично не працювали.

При цьому, в основу обвинувачення ОСОБА_7 покладено показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_35 , ОСОБА_13 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_38 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 , ОСОБА_30 , ОСОБА_29 , ОСОБА_39 .

Судом першої інстанції допитані зазначені свідки, які працювали в НІАЗ «Ольвія», зокрема: ОСОБА_14 на посадах підсобного робітника, лаборанта, охоронника з травня 2007 року, ОСОБА_15 робочою з 2006 року, ОСОБА_16 робочою з 1990 року, ОСОБА_17 трактористом з 1989 року, ОСОБА_18 робочою, техпрацівником з 1988 року, ОСОБА_19 завгоспом з 2007 року по 2015 рік, ОСОБА_20 робочою з 2005 року по 2010 рік, ОСОБА_21 лаборантом, молодшим науковим співробітником з 1990 року, ОСОБА_22 лаборантом з 1990 року, ОСОБА_23 приблизно 4 місяці різноробочим 10-15 років тому, точно не пам`ятає, ОСОБА_24 - робочим приблизно 3 роки, 10 років тому, ОСОБА_25 робочоюз 1988року по2006рік, ОСОБА_40 лаборантомз 2000року по2017рік.

Зазначені свідки стверджували, що вони ніколи не бачили ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на території заповідника.

Проаналізувавши показанняцих свідків, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що їх показання жодним чином не підтверджують той факт, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не працювали в НІАЗ «Ольвія», зокрема: ОСОБА_33 - у період з 01.04.2005 до 29.03.2007, ОСОБА_13 у період з 01.05.2008 до 25.11.2010.

Суд врахував, що згідно обвинувального акту, сторона обвинувачення вважає доведеними обставини про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 раніше перебували в трудових відносинах з НІАЗ «Ольвія», а саме: ОСОБА_12 з 01.02.2005 по 01.04.2005 працювала на посаді підсобного працівника, та ОСОБА_13 з 01.11.2007 по 01.05.2008 - на посаді охоронця музею НІАЗ «Ольвія».

Між тим, свідки, які допитані за клопотанням сторони обвинувачення, пояснили, що вони взагалі ніколи не бачили ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на території заповідника, хоча вказані періоди їх роботи співпадають з тими періодами роботи останніх, які сторона обвинувачення вважає доведеними.

За такого, є цілком вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що зазначена обставина свідчить на користь доводів обвинуваченої про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 працювали на обслуговуванні приміщень будівлі, що розташована на певній віддаленості від території заповідника, а тому інші працівники з ними не зустрічались.

Інформація про наявність у НІАЗ «Ольвія» вказаного приміщення свідками не заперечувалась та стороною обвинувачення не спростована.

Окрім того, з показань свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_35 , ОСОБА_13 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_38 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 , ОСОБА_30 , ОСОБА_29 , ОСОБА_32 вбачається, що вони працювали чи працюють по теперішній час на посадах, які не пов`язані з прийняттям на роботу та звільненням працівників, обліком робочого часу, нарахуванням та виплатою заробітної плати.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що у їх розпорядженні не було достовірних відомостей про працевлаштування ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а тому також і з цих мотивів їх показання не є об`єктивними.

Судом першої інстанції також допитані свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , показання яких обгрунтовано визнані такими, що не мають значення у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_26 , ОСОБА_27 працювали в НІАЗ «Ольвія» в інші періоди ( ОСОБА_26 - з 2011 року по 2016 рік, ОСОБА_27 приблизно з 2002 року по 2004 рік), свідок ОСОБА_28 працювала в сільській раді і про трудові відносини ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з НІАЗ «Ольвія» їй нічого не відомо; свідок ОСОБА_29 працював в НІАЗ «Ольвія» кілька років, та за проханням сторонніх осіб підписав скаргу щодо нарахування заробітної плати.

В свою чергу, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення спростовано показаннями свідка ОСОБА_13 , яка суду пояснила, що вона дійсно працювала в НІАЗ "Ольвія" з 2007 року до 2010 рік, спочатку в охоронцем в музеї, а потім була переведена на посаду прибиральниці в приміщенні, яке розташоване приблизно на відстані 1 км від основної території та музею НІАЗ "Ольвія", а тому з іншими працівниками не бачилась. Заробітну плату за неї отримував чоловік по банківській картці. Завдання по роботі їй надавала директор ОСОБА_7 .

Щодо свідка ОСОБА_12 , то зазначений свідок неодноразово викликалася до суду, та в подальшому прокурором в судовому засіданні знято клопотання про допит цього свідка у зв`язку з неможливістю забезпечення її явки в судове засідання. За клопотанням прокурора під час апеляційного розгляду зазначений свідок також викликалася до суду, але її явка не була забезпечена.

Доводи обвинуваченої в суді, а також показання свідка ОСОБА_13 , також перевірені судом першої інстанції.

Зокрема, з показань свідка ОСОБА_41 , який є чоловіком ОСОБА_13 , вбачається, що з 2003 до 2017 року він працював на посаді водія в НІАЗ "Ольвія". Пояснив, що ОСОБА_13 також працювала в НІАЗ «Ольвія» на посаді прибиральниці 2-3 роки до 2010 року. Заробітну плату за дружину отримував він по картці через банкомат.

Свідок ОСОБА_42 суду пояснила, що працювала інспектором відділу кадрів НІАЗ «Ольвія» з 2000 до 2015 року та в її обов`язки входило підготовка наказів про прийняття на роботу, звільнення, заповнення табелів, трудових книжок. ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в різний час працювали в НІАЗ «Ольвія» в приміщенні гуртожитку, розташованому за межами території заповідника, та облік робочого часу там вівся за окремим журналом. Їх роботу контролювала директор заповідника ОСОБА_7 та надавала їй відомості для складення табелю.

Свідок ОСОБА_43 пояснила, що вона працювала в НІАЗ «Ольвія» на посаді головного бухгалтера. Заробітна плата ОСОБА_12 та ОСОБА_13 нараховувалась бухгалтерією на підставі табелю обліку робочого часу.

Свідок ОСОБА_44 пояснив, що працював в НІАЗ «Ольвія» з вересня 2007 року на посадах інженера, заступника директора, а з березня 2017 року працює на посаді в.о. директора. ОСОБА_13 працювала в приміщенні НІАЗ «Ольвія», розташованому поза межами заповідника.

Таким чином, показання свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_38 , ОСОБА_37 , ОСОБА_13 та ОСОБА_36 узгоджуються між собою та показаннями обвинуваченої ОСОБА_7 , є послідовними, а тому не викликають сумнівів щодо обставин, про які повідомили зазначені свідки.

З наданих стороною обвинувачення заяв ОСОБА_12 від 01.02.2005, 01.04.2005, 13.07.2005, 13.09.2005, 01.12.2005, 31.01.2006, 01.02.2007, 30.03.2007 та ОСОБА_13 від 01.11.2007, 01.05.2008, 25.11.2010, а також наказів по НІАЗ «Ольвія» за підписом директора НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_7 від 01.02.2005 №04, від 28.03.2005 № 10, від 12.07.2005 № 46, від 12.09.2005 № 71, від 30.11.2005 №102, від 31.01.2006 №7, від 01.02.2007 № 04, від 29.03.2007 №12, від 01.11.2007 №88, від 30.04.2008 № 47, від 25.112010 №60 вбачається, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 приймались на роботу в НІАЗ «Ольвія»: ОСОБА_12 на посаду підсобного працівника з 01.02.2005 по 01.04.2005, з 13.07.2005 по 13.09.2005, з 01.12.2005 по 31.01.2007, з 01.02.2007 по 30.03.2007 (т.1, а.п. 234-239, 241-248, 259, т.2, а.п.96); ОСОБА_13 прийнята на посаду охоронника з 01.11.2007, переведена підсобним працівником з 01.05.2008, звільнена 25.11.2010 (т.1, а.п. 240, 260, 249-251, т.2 а.п.99).

Крім того, сторона обвинувачення посилається на накази, видані директором НІАЗ «Ольвія» ОСОБА_7 відносно ОСОБА_13 : про преміювання - від 26.11.2009 №82, про встановлення посадових окладів та надбавок - від 19.10.2009 №72, від 15.10.2010 № 55, від 23.12.2009 № 90, від 06.07.2009 № 49, від 28.04.2009 № 29, від 24.02.2009 № 11, від 20.10.2008 № 99, від 15.10.2010 № 55, від 29.02.2008 № 23; про надання відпусток - від 28.09.2009 №66, від 19.01.2009 № 05, від 28.02.2008 № 20, від 12.08.2010 №47 (т.2, а.п.77,78-81,83,85-93,97,98,100).

Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_7 , з метою заволодіння бюджетними коштами, внесла завідомо неправдиві відомості до зазначених вище наказів. Однак, під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено факту того, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у зазначені вище періоди не працювали в НІАЗ «Ольвія». Тому суд першої інстанції обгрунтовано не знайшов підстав для визнання недостовірними відомостей, внесених до вказаних наказів.

Крім того, висновком судової почеркознавчої експертизи від 04.04.2017 підтверджено, що підписи у заявах від 13.09.2005, від 01.02.2005, від 31.01.2006, від 01.02.2007, від 30.03.2007 від імені ОСОБА_12 виконані самою ОСОБА_12 (т.1, а.п.215-227).

Висновок експертизи про виконання ОСОБА_7 резолюцій на вказаних наказах та підписів в наказах від 31.01.2006 №7, від 25.11.2010 №60, від 29.03.2007 № 12, від 13.03.2006 №12, в наказах про тимчасове прийняття на посаду підсобного працівника ОСОБА_12 з 13.07.2005 по 13.09.2005, про звільнення ОСОБА_12 від 12.09.2009, не спростовує висновків суду, оскільки вказані резолюції на заявах «не заперечую» та підписи в наказах виконані ОСОБА_7 у відповідності з її повноваженнями та посадовими обов`язками як керівника організації.

Суд першоїінстанції дійшовобгрунтованого висновку,що надані стороною обвинувачення письмові докази не тільки не підтверджують винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому їй обвинуваченні, а навпаки, узгоджуються з твердженням обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебували в трудових відносинах з НІАЗ «Ольвія».

Стороною обвинуваченняне доведено фактів отримання ОСОБА_7 вказаних в обвинувальному акті коштів, фактів незаконного заволодіння чи розпорядження нею цими коштами, та обернення їх на свою користь.

Також є правильним висновок суду першої інстанції, що у даному провадженні стороною обвинувачення не надано і не здобуто під час судового розгляду належних та допустимих доказів, які б достовірно, поза розумними сумнівами, вказували на вчинення обвинуваченою злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України, і можливість збирання доказів вичерпана, що визнано сторонами процесу, які підтвердили відсутність у них інших доказів і доповнень до судового розгляду.

Є голослівними твердження прокурора про порушення судом першої інстанції правил оцінки доказів через надання переваги доказам сторони захисту. Матеріали кримінального провадження свідчать, що сторона обвинувачення скористалась рівним зі стороною захисту правом на збирання та подання до суду доказів та клопотань законними засобами.

Посилаючись на неповноту судового розгляду, в апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що судом першої інстанції не допитано свідка ОСОБА_12 . Проте з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурором в судовому засіданні в суді першої інстанції знято клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_12 у зв`язку з неможливістю забезпечення її явки в судове засідання.

Під час апеляційного розгляду прокурором було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_12 , однак, у зв`язку з неможливістю забезпечення її явки в судове засідання, прокурор також відмовився від заявленого клопотання.

Заявлене під час апеляційного розгляду клопотання прокурора про повторне дослідження доказів є невмотивованим. Як слідує з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду досліджені усі докази, які надані стороною обвинувачення, і усім доказам, на думку апеляційного суду, надана правильна оцінка.

Відповідно до ч. 3ст. 404 КПКУкраїни, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте, прокурор не навів підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження обставин кримінального провадження.

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції.

Оскільки суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, колегія суддів вважає, що немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції. Тому, за відсутністю процесуальних підстав, в задоволенні зазначеного клопотання апеляційним судом відмовлено.

Судом не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою скасування оскаржуваного вироку, про що просить прокурор.

З огляду на наведене, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 424, 425, 532 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу прокурора Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2019 року у відношенні ОСОБА_7 ,-залишити беззмін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_45 -Губарєва