Постанова

від 18.08.2021 по справі 756/6183/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 756/6183/19

провадження № 61-14778св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дитячий оздоровчо-екологічний центр Оболонського району міста Києва,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу Дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району міста Києва на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року в складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району міста Києва та просив поновити його на роботі в Дитячому оздоровчо-екологічному центрі Оболонського району міста Києва (далі - ДОЕЦ Оболонського району міста Києва) на посаді методиста з 15 квітня 2019 року шляхом скасування наказу про його звільнення, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу .

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що перебував у трудових відносинах з ДОЕЦ Оболонського району міста Києва та працював на посаді методиста.

15 квітня 2019 року його було звільнено з займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Вказував, що підставою для його звільнення були доповідна записка заступника директора від 13 березня 2019 року, акти про прогул без поважних причин від 12 березня 2019 року та від 13 березня 2019 року та згода профспілкового органу від 15 квітня 2019 року. Разом з тим зазначав, що з 12 березня 2019 року він перебував у додатковій оплачуваній відпустці як учасник бойових дій, про що подав відповідну заяву. Підстав для перенесення дат відпустки на інший термін, окрім визначеного ним, відповідач не мав.

Окрім цього зазначав, що в період з 26 березня 2019 року по 11 квітня 2019 року та з 15 квітня 2019 року по 19 квітня 2019 року він перебував на лікарняному.

Посилаючись на викладене, вважав, що звільнення проведено відповідачем з порушенням вимог діючого трудового законодавства та грубим порушенням його прав як працівника, у зв`язку з чим просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, позов задоволено частково .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді методиста ДОЕЦ Оболонського району міста Києва з 15 квітня 2019 року.

Стягнуто з ДОЕЦ Оболонського району міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2019 року по 27 листопада 2019 року в розмірі 73 860 , 60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки звільнено в період його тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

07 жовтня 2020 року ДОЕЦ Оболонського району міста Києва звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року в справі № 761/23477/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 320/7991/16, від 11 грудня 2019 року в справі № 522/3410/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 545/1151/16 та в постанові Великої Палати Верховного Судувід 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно дослідили обставини, які мають значення для справи; необґрунтовано відхилили їх доводи щодо відсутності в них на день звільнення інформації про перебування позивача на лікарняному; не врахували, що 12 березня 2019 року позивач без поважних причин був відсутній на роботі, оскільки надання йому додаткової відпустки було погоджено лише з 20 березня 2019 року. Окрім цього вказують, що та обставина, що звільнення позивача проведено в період його тимчасової непрацездатності не свідчить про наявність підстав для поновлення його на роботі, а могла бути лише підставою для зміни дати звільнення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі й витребувано її матеріали із суду першої інстанції .

19 січня 2021 року справа № 756/6183/19 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що наказом директора ДОЕЦ Оболонського району міста Києва Сергієнко І. М. № 22-к від 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 15 квітня 2019 року звільнено з посади методиста за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Наказ виданий на підставі доповідної записки заступника директора від 13 березня 2019 року, акта про прогул без поважних причин від 12 березня 2019 року, акта про прогул без поважних причин від 13 березня 2019 року та згоди профспілкового комітету (протокол № 4 від 15 квітня 2019 року).

Відповідно до листка непрацездатності серії АЕУ № 709153, виданого 15 квітня 2019 року Комунальним підприємством Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Оболонського району міста Києва , 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці .

Отже, звільнення працівника в період, коли він був непрацездатним, є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим, наслідки такого порушенням можуть бути усунені судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року в справі № 545/1151/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 320/7991/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18.

Звернувшись з цим позовом до суду, позивач як на підставу для поновлення на роботі посилався на те, що з 12 березня 2019 року він перебував у додатковій оплачуваній відпустці, а на дату звільнення (15 квітня 2019 року) - на лікарняному.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, у зв`язку з чим дійшов висновку про поновлення його на роботі.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що вказана обставина, за наявності підстав для звільнення, може бути підставою для зміни дати звільнення, а не для поновлення на роботі. При цьому, чи були у відповідача підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто чи були вчинені ним прогули без поважних причин, не перевірив.

З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про залишення рішення суду першої інстанції без змін є передчасним .

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, а суд апеляційної інстанції не використав вказані повноваження, ухвалене в справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 , 409, 411, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов