Рішення

від 30.08.2021 по справі 922/509/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/509/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача (прокурора): Клейн Л.В., посвідчення № 051089 від 02.10.2018 р.

першого відповідача: Бойко О.С., самопредставництво

другого відповідача: Максимовський С.О., ордер серія ВІ № 1044575 від 01.06.2021р.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, місто Харків,

до відповідачів:

першого відповідача - Харківської міської ради, місто Харків,

другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", місто Харків,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, -

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/509/21.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", про визнання незаконним та скасування пункту 19 додатку 4 до рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 26 лютого 202 0року № 2018/20, яким надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" в оренду строком до 01 березня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,8521 га (кадастровий номер 6310137900:11:001:0033) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С'-1", літ. "Л1-1" по проспекту Любові Малої, будинок 93, у місті Харкові; визнати недійсним договір оренди від 07 квітня 2020 року, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", яким надано останньому в оренду земельну ділянку 6310137900:11:001:0033, площею 0,8521 га за адресою: місто Харків, проспект Любові Малої, будинок 93, посвідчений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гвоздович А.І., та зареєстрований в реєстрі 14 квітня 2020 року № 51969318, а також зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,8521 га з кадастровим номером 6310137900:11:001:0033, розташовану за адресою: місто Харків, проспект Любові Малої, будинок 93.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 лютого 2021 року залишено позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 без руху, із наданням строку на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 березня 2021 року повернуто позовну заяву та додані до неї документи Харківської місцевої прокуратури № 2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури м. Харкова задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 09 березня 2021 року у справі № 922/509/21 скасовано, а справу № 922/509/21 передано на розгляд господарського суд Харківської області. 14 травня 2021 року матеріали справи № 922/509/21 надійшли до суду першої інстанції.

Ухвалою від 17 травня 2021 року прийнято позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165-167 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: відзив першого відповідача (вх. № 13228 від 07 червня 2021 року) та другого відповідача (вх. № 12861 від 02 червня 2021 року), прийняті до розгляду протокольною ухвалою суду від 14 червня 2021 року, відповідь на відзив (вх. № 15134 від 29 червня 2021 року), прийнята до розгляду протокольною ухвалою від 12 липня 2021 року, заперечення другого відповідача (вх. № 17308 від 26 липня 2021 року), прийняті до розгляду протокольною ухвалою від 02 серпня 2021 року. Крім того, ухвалою суду від 12 липня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження до 15 серпня 2021 року. 02 серпня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 серпня 2021 року. 16 серпня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суті, протокольною ухвалою від 16 серпня 2021 року оголошено перерву по розгляду справи по суті до 30 серпня 2021 року. 30 серпня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

Як зазначає прокурор, вивченням питання наявності підстав для представництва інтересів держави у сфері земельних відносин встановлено порушення вимог законодавства під час надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" в оренду земельної ділянки комунальної власності поза процедурою проведення земельних торгів. Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 19 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Карафетовою К.В., Товариство з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" прийняв у власність нежитлову будівлю літ. "С-1", загальною площею 152,6 кв. м. та нежитлову будівлю "С'-1", загальною площею 306,8 кв. м., що знаходиться за адресою проспект Постишева, будинок 93, місто Харків. Крім того, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "Л1-1", загальною площею 928,6 кв. м., що знаходиться за адресою проспект Постишева, будинок 93, місто Харків. Рішенням Харківської міської ради "Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" № 35/10 від 22 грудня 2010 року надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 0,8565 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. 26 вересня 2012 року рішенням Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам в користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будинків та споруд" № 840/12 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:11:001:0033 та надано в оренду земельну ділянку площею 0,8521 га строком до 01 вересня 2017 року по проспекту Постищева, будинок 93, місто Харків для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С'-1" та літ. "Л1-1" (виробнича будівля та склади). 31 травня 2013 року між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 6310137900:11:001:0033, строком до 01 вересня 2017 року для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С'-1" та літ. "Л1-1" (виробнича будівля та склади), про що 22 липня 2013 року внесено запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 4240209 (запис про інше речове право № 1776897). Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6312327112020 від 23 січня 2020 року земельна ділянка із кадастровим номером 6310137900:11:001:0033 була зареєстрована 19 червня 2013 року, із зазначенням на кадастровому плану контурів об`єктів нерухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic". 20 листопада 2015 року Харківська міська рада 1 сесія 7 скликання прийняла рішення "Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова" за яким проспект Постишева перейменований у проспект Любові Малої. 27 березня 2020 року за актом приймання-передачі № 96/20 повернуто земельну ділянку із кадастровим номером 6310137900:11:001:0033 до земель запасу у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди. Пунктом 19 додатку 4 до рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 26 лютого 2020 року № 2018/20 надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" в оренду строком до 01 березня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,8521 га (кадастровий номер 6310137900:11:001:0033) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С1-1", літ. "Л1-1" по проспекту Любові Малої, будинок 93, у місті Харкові. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, 07 квітня 2020 року між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 6310137900:11:001:0033, зі строком дії до 01 березня 2025 року, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С'-1" та літ. "Л1-1" (виробнича будівля та склади).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 19 додатку 4 до рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 26 лютого 2020 року № 2018/20 прийнятий з порушенням статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, а саме без проведення відповідно земельного аукціону, у зв`язку з чим прийняті рішення є незаконними. Крім цього, прокурор зазначає, що площа забудови нежитлових будівель літ. "С-1", літ. "С'-1" та літ. "Л1-1" (виробнича будівля та склади) по проспекту Любові Малої, будинок 93, у місті Харкові становить лише 16% від площі земельної ділянки, яка відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Виходячи з предмету даного спору, предметом оцінки та дослідження є обставин щодо наявності підстав прийняття Харківською міською радою рішень про надання в оренду землі за процедурою, передбаченою статтями 122, 123 124 та частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, тобто без проведення земельних торгів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами частини З статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Згідно з пунктом 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, територіальна громада міста Харкова, як власник спірної ділянки, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно з частини 2 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Такими випадками, за змістом частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Частина 2 статті 134 Земельного кодексу України не ставить підстави права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:11:001:0033, наданій у користування другому відповідачу, розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать на праві приватної власності останньому, що виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах.

За вимогами статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 статті 3 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна за літ. "С-1", літ. "С'-1", літ. "Л1-1", що розташовані за адресою: проспект Любові Малої, будинок 93, місто Харків.

Згідно зі статтею 34 Закону України "Про державний земельний кадастр", на кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема, контури об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Відповідно до схеми розташування земельної ділянки, що є складовою проекту землеустрою, контури вищевказаних об`єктів та їх умовні позначення відображені на кадастровому плані земельної ділянки (кадастровий номер 6310137900:11:001:0033). Аналогічні відомості щодо об`єктів нерухомого майна (контури будівель) були відображені на кадастровому плані у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6312327112020. Вищевказані факти органами прокуратури визнаються та сумніву не піддаються.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6312327112020 встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6310137900:11:001:0033 відбулась 19 червня 2013 року, що передувало прийняттю Харківською міською радою 26 лютого 2020 року рішення № 2018/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд".

Відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Харківська міська рада, діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення.

Крім того, судом встановлено, що твердження прокурора про розмір земельної ділянки, на отримання якої має право другий відповідач, має відповідати площі, яку безпосередньо займають нежитлові споруди (виключно площу під об`єктами нерухомого майна) або може бути дещо більшою (у разі необхідності обслуговування цих об`єктів) не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та спростовується матеріалами справи.

У відповідності до частини 1 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Як зазначено вище в рішенні суду, земельні ділянка є сформованою станом на 19 червня 2013 року, при цьому документація та рішення першого відповідача, за наслідками яких здійснено формування земельної ділянки, прокурорм не оскаржуються.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, державні будівельні норми, "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону № 104 від 26 квітня 2019 року, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться. В пункті 6.1 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо. Необґрунтованим та безпідставним є посилання прокурора на пункт 3.25 та пункт 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм. Отже, пункт 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки. Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо. Отже, вказані Державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а тому посилання прокурора в позовній заяві на вказані норми не знайшло свого підтвердження.

Як на тому наголосив Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15-г питання обґрунтування розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, потребує спеціальних знань та відповідно до частини 2 статті 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" повинно визначатися шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи із урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, тощо. Проте позивачем така експертиза заявлена не була.

Прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання другим відповідачем земельної ділянки у меншому розмірі, проектна документація не є предметом спору а ні у даній справі, а ні в інших справах, прокурор з відповідним позовом до суду не звертався.

Крім того, суд звертає критичну увагу на правову природу ДБН, змістом яких прокурор частково обґрунтовує свою правову позицію.

Згідно із статті 1 Закону України "Про стандартизацію" поняття стандарт охоплюється більш ширшим нормативний документ, під яким розуміють документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результат. Цей термін охоплює такі поняття, як стандарт, кодекс усталеної практики та технічні умови . Відповідно до статті 1 зазначеного Закону стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, котрі стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов`язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Якщо керуватися зазначеними вище, державні будівельні норми та правила визначають загальні правила, інструкції або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги. В нормативних документах містяться технічні, техніко-економічні та інші розрахункові величини і нормативні вимоги, якими необхідно керуватися у проектуванні в будівництві Зазначені акти та норми називають технічними, що визначають відносини людини з природою, на відміну від правових норм, які регулюють відносини людей. Важливою особливістю будівельного законодавства є наявність системи нормативно-технічної документації, тобто актів технічного нормування, які регламентують технічні процеси проектування об`єктів будівництва і здійснення будівельно-монтажних робіт, а також містять технічні вимоги до застосовуваних у будівництві матеріалів, конструкцій і виробів. Це - будівельні норми і правила, стандарти на будівельні матеріали, деталі і конструкції, різноманітні інструкції, норми, правила та інші акти технічного нормування.

Державні будівельні норми та правила, відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України, не належать до актів цивільного законодавства. Такими Цивільний кодекс України визначає Конституцію України, Цивільний кодекс України, закони України, прийняті відповідно до Конституції та цього кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постанови Кабінету Міністрів. Згідно з частиною 5 статті 4 Цивільного кодексу України інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно - правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. А в Конституції України та інших законах України про державні будівельні норми як регулятор цивільних відносин нічого не згадується.

Правові норми, що визначають права і обов`язки суб`єктів, згідно з чинним законодавством України повинні бути належно оприлюднені. Адже відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Такі самі закони та нормативно-правові акти не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 10 червня 1997 року закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: Офіційний вісник України; газета Урядовий кур`єр. Офіційними друкованими виданнями, в яких відбувається офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета Голос України, Відомості Верховної Ради України. Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень Офіційний вісник Президента України. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов`язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав (пункт 3 зазначеного Указу Президента).

Проте, державні будівельні норми не оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. Нормативні документи, в тому числі і державні будівельні норми, публікуються в Інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Очевидно, таке положення зазначеного наказу суперечить зазначеним вище нормам Указу Президента України, який вищий за своєю юридичною силою. Адже Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку та будівництва України не належить до офіційних джерел оприлюднення нормативно-правових актів.

Крім того, в пункті 2 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" зазначено, що нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення у встановленому в цьому Указі порядку. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Посилання прокурора на правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України у справі № 910/1356/13 та у справі № 910/4528/15-г не приймається судом з огляду на наступне.

Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі № 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 419/9907 "Про передачу ТОВ"Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2018 року дійшов висновку, що в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22 лютого 2013року, а в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від 23 жовтня 2013 року незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

На відміну від справи № 910/4528/15-г і справи № 910/1356/13, у справі, що розглядається, суд виходить із фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі літ. "С-1", літ. "С'-1", літ. "Л1-1", які належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" на праві приватної власності, а на підставі оспорюваного рішення міської ради передається сформована відповідно до вимог чинного законодавства земельна ділянка. Аналіз висновків, зроблених у вказаній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

В позовній заяві прокурором зазначено, що громаді міста Харкова нанесена матеріальна шкода у вигляді упущеної вигоди, оскільки право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:11:001:0033 повинно було бути продано з земельних торгів. Втім, суд не погоджується із такою позицією прокурора, оскільки в сфері земельних відносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Незаконне відчуження землі ослаблює основи місцевого самоврядування, що також потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституції України компетенції.

Втім прокурором не визначено посилання на неможливість передачі земельної ділянки від Харківської міської ради до другого відповідача, а також не представлено достовірних доказів, що при іншому способі передачі земельної ділянки в оренди, в місцевий бюджет гарантовано надійшли грошові кошти в більшому розмірі. Тобто, прокурор базує свою позицію на припущеннях, які не доведені в площі доказової бази.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Оскільки прокурором, як позивачем, не доведено того, що спірне рішення Харківської міської ради було прийнято із порушенням вимог закону, то підстави для визнання їх незаконними та скасування - відсутні, а відтак позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди від 07 квітня 2020 року, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", яким надано останньому в оренду земельну ділянку 6310137900:11:001:0033, площею 0,8521 га за адресою: місто Харків, проспект Любові Малої, будинок 93, посвідчений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гвоздович А.І., та зареєстрований в реєстрі 14 квітня 2020 року № 51969318, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини З статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 14 Закону України "Про оренду землі"). Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

На момент укладення спірного договору оренди земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником є Харківська міська рада, і відповідно право розпорядження якими згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" входить до повноважень Харківської міської ради.

Судом встановлено, що спірний договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", укладено уповноваженим суб`єктом, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для договору оренди землі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вже було встановлено вище, суд констатував відсутність підстав для визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки відсутні, а відтак позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.

Крім того, судом також встановлено відсутність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" повернути земельну ділянку, яка в свою чергу є похідною від визнання незаконним та скасування спірного рішення Харківської міської ради.

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини слід зазначити, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54). Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна. Таким чином, право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic" на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї. У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор взагалі не порушував.

Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виникненню права оренди у Товариства з обмеженою відповідальністю "Evci Рlastic", виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним є за своєю суттю втручання у право особи мирно володіти майном.

Отже, задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки, у зв`язку із чим, підстави для задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння відповідача другого відповідача земельної ділянки та передання її першому відповідача - відсутні.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що через відмову в позову, судові витрати не покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "01" вересня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/509/21