ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6176/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Янів Х.І.,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - не з`явився,
третьої особи-1 - не з`явився,
третьої особи-2 - не з`явився,
третьої особи-3 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Грєхової О.А.
від 30.11.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М., Коротун О.М., Сулім В.В.
від 27.05.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева"
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена-медіа експерт", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мекс Адвертайзинг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мекс20"
про визнання недійсними договорів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:
- визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена-Медіа Експерт" від 23.05.2019 недійсним;
- визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс Адвертайзинг" від 01.06.2019 недійсним;
- визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс20" від 01.06.2019 недійсним;
- скасування запису № 10741070012032773 від 30.05.2019, внесеного в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що був здійснений державним реєстратором Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Шентак Людмилою Віталіївною, щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, яким здійснена зміна складу або інформації про засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена-Медіа Експерт";
- скасування запису № 10731070008021819 від 17.10.2019, внесеного в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що був здійснений державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро", Поліщук Вікторією Миколаївною, щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, яким здійснена зміна складу або інформації про засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс Адвертайзинг";
- скасування запису № 10731070017032979 від 17.10.2019, внесеного в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що був здійснений державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро", Поліщук Вікторією Миколаївною, щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, яким здійснена зміна складу або інформації про засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс20".
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані договори містять елементи фіктивності, оскільки дії сторін під час їх укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорів, а на фіктивний перехід права власності на частки в статутних капіталах товариств з метою приховання такого майна від наступного звернення стягнення в рахунок виконання рішення суду про стягнення з керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" коштів, а відповідно такі обставини є підставою для визнання зазначених вище договорів недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України. Також позивач зазначає, що оспорювані договори порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева", як кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг", засновником та керівником якого являється ОСОБА_1 .
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 910/6176/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не було доведено порушення його прав або охоронюваного законом інтересу, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі, відсутність порушення оспорюваними договорами прав та інтересів якого є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" зазначило пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- застосування судами попередніх інстанцій статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України без урахування правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 27.06.2018 у справі № 815/6946/15, а також в постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 911/1902/17, від 05.02.2020 у справі № 905/2550/17, від 16.02.2021 у справі № 916/286/20, від 19.02.2020 у справі № 912/14/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16, від 01.10.2019 у справі № 910/6768/18, від 06.10.2020 у справі № 909/1357/19, від 21.10.2020 у справі № 910/9358/19, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, згідно з якими оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною;
- застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України без урахування правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, а також у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 916/286/20 щодо необхідності встановлення в судовому рішенні наявність або відсутність підстав визнання договору недійсним, правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 провадження № 6-1873цс, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц щодо визнання договору недійсним у зв`язку з тим, що він не спрямований на настання обумовлених ним правових наслідків;
- застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 216, 234 Цивільного кодексу України без урахування правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 11.11.2020 у справі № 619/82/19, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16 та у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц щодо обставин визнання договору недійсним з підстав його фіктивності (фраудаторності);
- відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України у випадках визнання договорів з відчуження майна, корпоративних прав, недійсними з підстав укладення таких договорів під час діючого арешту таких корпоративних прав та у випадках визнання недійсними договорів, учинених керівником/засновником товариства боржника, що несе солідарну/субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у період настання у боржника зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором - з підстав їх фіктивності (фраудоторності).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мекс20" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін. До вказаного відзиву Товариством з обмеженою відповідальністю "Мекс20" додано докази його надсилання іншим учасникам справи, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" (його представнику).
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Проаналізувавши висновки щодо питання застосування норм права, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 27.06.2018 у справі № 815/6945/16 (помилково зазначено скаржником № 815/6946/15), від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 911/1902/17, від 05.02.2020 у справі № 905/2550/17, від 16.02.2021 у справі № 916/286/20, від 19.02.2020 у справі № 912/14/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16, від 01.10.2019 у справі № 910/6768/18, від 06.10.2020 у справі № 909/1357/19, від 21.10.2020 у справі № 910/9358/19, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 11.11.2020 у справі № 619/82/19, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, Верховного Суду України від 19.10.2016 провадження № 6-1873цс, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.08.2017 (скаржником зазначено від 09.09.2017) у справі № 359/1654/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає підстави для врахування цих висновків при вирішенні спору у цій справі відсутні, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними, з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).
Так, у справі № 439/212/14-ц ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 "Про продаж земельної ділянки"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, укладений між Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерело"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 травня 2013 року № 606, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Артеменко О.А.; скасувати свідоцтво про право власності від 30 квітня 2013 року № 3160462, видане державним реєстратором реєстраційної служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області Садовським Р.В.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 квітня 2013 року, індексний номер 1917658; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2013 року, індексний номер 2178600, щодо ОСОБА_5 , внесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Артеменко О.А., посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій з боку реєстраційної служби, що полягали в державній реєстрації права на дану земельну ділянку, позивач, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були протиправно позбавлені права на придбання земельної ділянки, призначеної для обслуговування належних їм об`єктів нерухомості, як співвласники колишньої частини цілісного майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело", а саме: насосної споруди, водонапірної башти та водозабірної свердловини; крім того, вказані порушення чинного законодавства України мають істотний характер та завдають шкоди позивачу шляхом позбавлення права на отримання у власність земельної ділянки, яка необхідна для функціонування, обслуговування та використання належного йому нерухомого майна, у зв`язку з тим, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне майно, належить іншій особі, позивач не може вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Залишаючи без змін рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09.02.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07.06.2016 про задоволення позовних вимог у справі № 439/212/14-ц, Велика Палата Верховного Суду погодилася із судами першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав, зокрема, для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, укладеного між Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерело" у частині продажу останньому земельної ділянки площею 0,0676 га, з огляду на те, що земельна ділянка, на якій у тому числі розташовано споруди, належні на праві власності ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , відчужена Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерело" ОСОБА_5 , чим порушені права співвласників нерухомого майна як землекористувачів, зокрема і вказаним договором.
У справі № 815/6945/16 (помилково зазначено скаржником № 815/6946/15) ОСОБА_10 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В.В., треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , у якому просила скасувати рішення відповідача від 25 листопада 2013 року про реєстрацію за ОСОБА_10 права власності на квартири, що розташовані в м. Одесі за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Позов обґрунтовано тим, що приватний нотаріус, яка виконувала функції державного реєстратора, прийняла оскаржувані рішення, не встановивши відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Залишаючи без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі № 815/6945/16 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 190 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду погодилася із судами першої та апеляційної інстанцій, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки реєстраційні дії, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам Цивільного кодексу України.
У справі № 905/1227/17 керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон", зокрема, про визнання недійсним на майбутнє договору оренди від 31 травня 2011 року № 4785/2011 (від 30 травня 2014 року договір № 2 та від 16 листопада 2016 року договір № 3, які є невід`ємними частинами договору від 31 травня 2011 року № 4785/2011), укладеного між Регіональним відділенням Фонду та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон", предметом якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, загальною площею 22,14 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , що перебуває на балансі Маріупольського професійного ліцею, вартість якого становить 45 064,00 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частину 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та вказує на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом. Прокурор наголошував, що спірне майно державної форми власності, за цільовим призначенням повинно використовуватися для забезпечення громадян можливістю здобуття повної загальної середньої освіти та дошкільної освіти, задоволення їх потреб у навчальному та виховному процесах, реалізації здібностей, таланту, проте спірне майно фактично використовується суб`єктом господарювання для задоволення особистих потреб та одержання прибутку. Отже, порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням. Велика Палата Верховного Суду змінила постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 905/1227/17, виклавши її резолютивну частину в іншій редакції, згідно з якою визнано недійсним договір оренди № 4785/2011 від 31 травня 2011 року, договір № 2 від 30 травня 2014 року та договір № 3 від 16 листопада 2016 року (які є невід`ємними частинами договору № 4785/2011 від 31 травня 2011 року), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон", предметом якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, загальною площею 22,14 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , що перебуває на балансі Маріупольського професійного ліцею, вартість якого становить 45 064,00 грн. У постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, оскільки спірні орендовані приміщення за оспорюваним договором на момент укладення договору перебували на балансі Маріупольського професійного ліцею і не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу, та передані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон" всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, з метою розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, тобто для діяльності не пов`язаної з навчально-виховним процесом Маріупольського професійного ліцею. Поряд з цим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, визнавши договір оренди в судовому порядку недійсним на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду).
У справі № 369/11268/16-ц Публічне акціонерне товариство "Банк Фамільний" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання недійсними договорів дарування від 27 грудня 2012 року, а також скасування державної реєстрації права власності, посилаючись на те, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19.06.2012 ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні злочину та визначено розмір нанесених збитків; 02 листопада 2012 року суд видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_14 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Фамільний" боргу в розмірі 580 849,84 грн, а 19 листопада 2012 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження № 35289688; однак, 27 грудня 2012 року ОСОБА_14 уклав договори дарування зі своїми дітьми ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , передавши безоплатно у власність обдаровуваним по 1/2 частці будинку і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ; відчужуючи нерухоме майно на користь своїх дітей, ОСОБА_14 знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорювані правочини є фіктивними. Залишаючи без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 04.04.2018 у справі № 369/11268/16-ц про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду погодилася із судами першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі статті 234 Цивільного кодексу України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_14 , відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_4 , своїм синам - ОСОБА_16 і ОСОБА_15 був обізнаний про наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02.11.2012, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь Банку 580 849,84 грн, правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення. Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 27 грудня 2012 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_14 на користь Банку.
У справі № 2/202/7607/14-ц ОСОБА_17 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про визнання договорів дарування недійсними. Позивачка зазначала, що Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 03.02.2014 стягнув з ОСОБА_18 на її користь грошові кошти в розмірі 704 тис. 820 грн. Останній був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, отже, знав про свій обов`язок щодо його виконання, однак з метою уникнути виконання цього грошового зобов`язання 14 лютого 2014 року уклав договори дарування з ОСОБА_19 , за якими подарував їй усе належне йому нерухоме майно. Посилаючись на те, що дії з безоплатного відчуження майна ОСОБА_18 вчинив на користь своєї дружини у короткий проміжок часу після ухвалення вказаного судового рішення і що внаслідок укладення договорів дарування відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати недійсними відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України договір дарування, укладений між ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , предметом якого є нежитлове приміщення, та договір дарування будинку та земельної ділянки. Постановою від 19.10.2016 у справі № 2/202/7607/14-ц (провадження № 6-1873цс16) Верховний Суд України скасував ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.05.2016, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 та рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2015 про відмову у позові, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для передачі справи № 2/202/7607/14-ц Верховним Судом України на новий розгляд було те, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
У справі № 306/2952/14-ц ОСОБА_20 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , третя особа приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Дядюш О.О., про визнання договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності, посилаючись на те, що договори дарування були укладені між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду, яким були задоволені вимоги позивачки про стягнення суми боргу. Постановою від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц Верховний Суд України скасував рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 28.01.2015, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28.09.2015 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 про відмову у позові, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для передачі справи № 306/2952/14-ц Верховним Судом України на новий розгляд було те, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовим рішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що відповідачка була присутня в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій, спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
У справі № 359/1654/15-ц ОСОБА_23 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_24 , ОСОБА_25 про визнання договору дарування частково недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 березня 2014 року ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 подарували ОСОБА_25 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_5 . Утім позивачка вважає, що ОСОБА_24 не мав права відчужувати свою частину в зазначеному майні, оскільки постановою державного виконавця органу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 25.12.2013 при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 18.10.2013 Бориспільським міськрайонним судом Київської області на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 16.09.2013 про стягнення з ОСОБА_24 на користь ОСОБА_23 289 тис. 730 грн, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_24 у межах суми звернення - 289 тис. 730 грн, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить. Ураховуючи викладене, ОСОБА_28 просила договір дарування квартири від 21 березня 2014 року в частині в…“ частини квартири, що належала ОСОБА_24 , визнати недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочинів на підставі статей 203, 215, 216, 230, 234 Цивільного кодексу України, так як ця угода є фіктивною, вчиненою без наміру створення правових наслідків, під впливом обману, укладеною лише з метою приховання (укриття) майна від звернення на нього стягнення та ухилення від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Постановою від 09.08.2017 (скаржником зазначено від 09.09.2017) у справі № 359/1654/15-ц Верховний Суд України скасував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24.09.2015, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.12.2015 про відмову у позові, справу передав на розгляд до суду першої інстанції. Підставою для передачі справи № 359/1654/15-ц Верховним Судом України на новий розгляд було те, що у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення, установили, що відповідач, відчужив належне йому на праві спільної часткової власності нерухоме майно своїй сестрі. Установивши цю обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірний договір дарування в частині в…“ нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суди не встановили чи відповідач, відчужуючи належну йому на праві спільної часткової власності в…“? частину нерухомого майна своїй сестрі, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки; не звернули увагу на те, що в матеріалах справи містяться копія акта державного виконавця від 04.03.2014 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/359/38 про стягнення з ОСОБА_24 на користь ОСОБА_23 (Калін) 289 тис 730 грн за підписом ОСОБА_24 .
У справі № 911/1902/17 Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Айс Термінал" звернулося з позовною заявою про визнання результатів аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Айс Термінал", що відбувся 06.06.2019, недійсними, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, свідоцтва про передання права власності та скасування рішення реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити дії. Постановою від 04.02.2021 у справі № 911/1902/17 Верховний Суд постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2019 у справі №911/1902/17 скасував, справу направив на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Підставою для передачі справи № 911/1902/17 Верховним Судом на новий розгляд було те, що судами попередніх інстанцій не у повному обсязі досліджено всі матеріали справи та докази. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду суду необхідно встановити чи є Акціонерне товариство "Укрексімбанк" належним позивачем щодо вимог про повернення майна боржнику; чи стали обставини щодо обмеження строку на подання зави про участь в аукціоні перешкодою для участі потенційних учасників та, зокрема, Акціонерним товариством "Укрексімбанк" в аукціоні, і чи могло це вплинути на продаж майна боржника за найвищою ціною; чи оскаржувалась ухвала Печерського районного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі №757/28994/19-к, на підставі якої в межах кримінального провадження №42018000000000317 від 14.02.201 було накладено арешт на нерухоме майно та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав, повно й об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, надати оцінку всім доводам і запереченням усіх учасників справи та розглянути спір через призму встановлення судом балансу інтересів боржника, кредиторів у справі про банкрутство, позивача та відповідачів.
У справі № 905/2550/17 Компанія "International Transit S.A.L. "Offshore" звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" та Приватного акціонерного товариства "Донецьккокс", у якому просила визнати недійсним з моменту укладення договір доручення від 03.08.2017, який укладено між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки він укладений з метою уникнення відповідачем-1 виконати рішення арбітражного суду, тобто він вчинений без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним. Залишаючи без змін постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 905/2550/17 про відмову у позові, Верховний Суд погодився із судами першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів у встановленому законом порядку те, що оспорюваний договір є фіктивним, а також те, що відповідачами подані суду належні, допустимі та достатні докази на підтвердження правомірності укладеного правочину.
У справі № 916/286/20 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА", в якому просило визнати недійсними додаткові угоди від 16.07.2019 та від 23.12.2019 до договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами визначеного законодавством порядку укладення договору оренди державного нерухомого майна, у зв`язку з непогодженням передачі цього майна в оренду з органом управління - Міністерством інфраструктури України, укладенням додаткової угоди до договору, який припинив свою дію задовго до дати її підписання, та нездійсненням фактичної передачі майна Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА". Залишаючи без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі №916/286/20 про задоволення позову, Верховний Суд погодився із судами першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на відсутність згоди Міністерства інфраструктури України на укладення додаткової угоди про зміну орендодавця та факт не підписання Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" відповідної додаткової угоди, а також враховуючи припинення дії основного договору оренди державного нерухомого майна № КД-1614 від 21.05.2001 до укладення відповідачами оспорюваних додаткових угод щодо внесення змін до договору №КД-1614 від 21.05.2001.
У справі № 912/14/19 Заступник прокурора Кіровоградської області звернувся до суду в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Державного підприємства "Укрриба" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", згідно з яким просив визнати недійсними договір простого товариства від 22.06.2006 № 1 та додаткової угоди до нього від 01.11.2014, які укладені між відповідачами, та просив зобов`язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 державне нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини є удаваними, оскільки вони фактично є договорами оренди державного майна, та укладені з перевищенням відповідачем-1 своїх повноважень, оскільки відсутній дозвіл позивача, як єдиного орендодавця державного нерухомого майна. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19 позов задоволено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі № 912/14/19, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено. Постановою від 19.02.2020 у справі № 912/14/19 Верховний Суд постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі Господарського суду Кіровоградської області № 912/14/19 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для передачі справи № 912/14/19 Верховним Судом на новий розгляд було те, що апеляційний суд не дослідив та не обґрунтував, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, установлених ГПК, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє його можливості ухвалити рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що встановивши, що майно передане відповідачем-1 в довгострокове платне користування відповідачу-2 без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна і, що сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимоги статті 287 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним згідно з статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.
У справі № 904/3938/18 Фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичної особи-підприємця Ткачової Ірини Вікторівни про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 26.04.2016 № 26-04-16, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичною особою-підприємцем Ткачовою І.В. Позовні вимоги обґрунтовано фіктивністю оспорюваного договору, оскільки його укладено без наміру створення обумовлених у ньому правових наслідків, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній зі сторін договору, не перебував у їх володінні, користуванні, розпорядженні. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі № 904/3938/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 904/3938/18 оскаржуване рішення скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Постановою від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18 Верховний Суд постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 904/3938/18 скасував, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі № 904/3938/18 залишив в силі. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції у даній справі не спростовано доводи, покладені в основу рішення суду першої інстанції, яким встановлено відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання як фіктивного правочину, оскільки Фізична особа-підприємець Сердюков Ю.О. не довів належними та допустимими доказами того, що: обидві сторони спірного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки; майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме Фізичній особі-підприємцю Сердюкову Ю.О на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником. Також судом апеляційної інстанції не враховано, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують передачу майна на виконання умов оспорюваного договору. При цьому вказані обставини були встановлені судом першої інстанції та викладені ним у мотивувальній частині рішення.
У справі № 917/1997/16 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини" про визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації "Про передачу СТОВ "Сади Гадяччини" в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району", а також про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладений між відповідачами. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 у справі №917/1997/16 позов залишено без задоволення. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі №917/1997/16 рішення місцевого господарського суду скасовано, з огляду на допущені порушення норм процесуального права, прийнято нове рішення про задоволення позову. Постановою від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16 Верховний Суд постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 у справі №917/1997/16 скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. Підставою для передачі справи № 917/1997/16 Верховним Судом на новий розгляд було те, що суди належним чином не дослідили, чи є спірні земельні ділянки сформованими та чи відносяться вони до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями колективної власності, а перебувають лише у розпорядженні Райдержадміністрації до моменту отримання їх власниками державних актів про право власності на земельну ділянку, що може вплинути на недоведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття відповідачем 1 оспорюваного розпорядження та укладення між відповідачами оспорюваних договорів оренди.
У справі № 910/6768/18 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний офісно-готельний центр" до Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_29 з позовом до Дочірнього підприємства "Автомобіліст" Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13062", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний офісно-готельний центр", Публічного акціонерного товариства "Асвіо Банк" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотечних договорів. Підставою для звернення позивача з позовом до суду першої інстанції про визнання спірних правочинів недійсними є те, що відчуження частини нежитлових приміщень гуртожитку на передача їх в іпотеку порушує права та законні інтереси позивача, як особи, що має право на проживання в ньому (житлові права) та як особи, яку фактично було позбавлено права на приватизацію відповідного житла укладенням оскаржуваних договорів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/6768/18 в задоволенні позову відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2019 у справі № 910/6768/18 ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/6768/18 скасовано. Позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/6768/18, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірні договори купівлі-продажу приміщень гуртожитку та, відповідно, спірні договори іпотеки були укладені з порушенням норм чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, оскільки: ОСОБА_29 (мешканець гуртожитку) на правових підставах, визначених Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", проживає у гуртожитку та будь-які дії здійснені з майном, в якому він зареєстрований та проживає стосуються його прав та інтересів; зміна статусу приміщень з подальшим відчуженням його частини, включаючи кімнату, де проживає позивач в нежитловий фонд має наслідком порушення прав позивача на житло; відчуження частини нежитлових приміщень гуртожитку та передача їх в іпотеку за оспорюваними у даній справі договорами, порушує права та законні інтереси позивача, як особи, що має право на проживання в ньому (житлові права) та як особи, яку фактично було позбавлено права на приватизацію відповідного житлового приміщення укладанням оспорюваних договорів.
У справі № 909/1357/19 Фізична особа - підприємець Кузів Мирослав Орестович звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна" та Фізичної особи - підприємця Василик Тетяни Миколаївни про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень № 1-Д від 31.08.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна" та Фізичною особою - підприємцем Василик Т.М. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що предметом укладеного між відповідачами договору оренди №1-Д від 31.08.2018 було нежитлове приміщення з вмонтованою дитячою ігровою зоною, яка відповідно до договору підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони від 21.06.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна" та Фізичною особою - підприємцем Кузів М.О., повинна була бути передана позивачем відповідачу-1 за актом приймання-передачі лише 11.10.2018. Оскільки на момент укладення договору оренди Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр ділового співробітництва "Фортуна" не було власником дитячої ігрової зони та не мало права розпоряджатись такою, позивач вважає, що договір оренди від 31.08.2018 №1-Д суперечить приписам статей 316, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України. Залишаючи без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.02.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 909/1357/19 про відмову у позові, Верховний Суд у постанові від 06.10.2020 у справі № 909/1357/19, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не підтвердилися посилання позивача на те, що договір оренди суперечить приписам статті 761 Цивільного кодексу України, зокрема, такий висновок зроблений зважаючи на належність спірного приміщення відповідачу на праві власності. При цьому Верховним Судом зазначено, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності законного інтересу у позивача, так як фактично інтерес позивача полягає у тому, щоб спростувати правовий зв`язок між сторонами правочину, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права у вигляді відсутності підстав для сплати відповідної суми збитків.
У справі № 910/9358/19 Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш продукт Плюс" та Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про визнання недійсним укладеного між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш продукт Плюс" договору купівлі-продажу транспортних засобів від 12.03.2016, а також визнання недійсним укладеного між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш продукт Плюс" договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.03.2016. В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" зазначило, що нотаріусом посвідчено зазначені договори купівлі-продажу транспортних засобів під час дії заборони відчуження майна Приватного акціонерного товариства "Геркулес", що є порушенням норм чинного законодавства. Окрім цього, на думку позивача, відповідачами були порушені норми чинного законодавства при укладенні спірних договорів, оскільки транспортні засоби не були зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. За твердженнями Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", оспорювані ним правочини укладені Приватним акціонерним товариством "Геркулес" виключно з метою уникнення майнової відповідальності, оскільки Приватне акціонерне товариство "Геркулес" є поручителем за зобов`язаннями Приватного підприємства "Український продукт" перед Банком з повернення кредиту, і йому було відомо про виникнення прострочення забезпеченого зобов`язання. Залишаючи без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі № 910/9358/19 про відмову у позові, Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 910/9358/19, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки: Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" не довело порушення його права чи інтересу відповідачами шляхом укладення оспорюваних договорів та, відповідно, необхідність його відновлення, так як матеріали справи не містять доказів того, що спірні транспортні засоби заходяться в заставі Банку, або наявність інших правочинів, укладених відносно транспортних засобів між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та Приватним акціонерним товариством "Геркулес", за якими у Банку б виникало право на них; відсутні порушення відповідачами норм чинного законодавства при укладенні спірних договорів купівлі-продажу так як на дату їх укладення зняття з обліку в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів не вимагалось.
У справі № 910/10963/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "Фірма "Дайленко", Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогач В.В., Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В., Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт-Чоп" про: визнання права вимоги за кредитним договором № 638; визнання права вимоги та іпотекодержателя за іпотечними договорами № 638/ІП-1, № 638/ІП-2 та № 638/ІП-4; визнання незаконними дій Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" щодо звернення стягнення на майно та визнання недійсними правочинів щодо такого звернення з моменту їх вчинення за іпотечними договорами № 638/ІП-1, № 638/ІП-2 та № 638/ІП-4; визнання недійсними договорів купівлі продажу від 28.12.2018 № 4747, № 4757, № 4760, які було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БФ Груп"; визнання недійсним додаткового договору № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 09.11.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БФ Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт-Чоп"; визнання незаконними та скасування рішень у сфері державної реєстрації права власності, іпотеки та іпотекодержателя, обтяжень, припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення об`єктів нерухомого майна та зміни об`єктів нерухомого майна, вчинених відповідачами з 31.12.2014, а також всі відповідні їм записи щодо об`єктів нерухомого майна, які були предметами іпотеки (всього 328 рішень). Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день, відповідно до інформаційних довідок з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником майна, яке перебуває в іпотеці Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" є Товариство з обмеженою відповідальністю "БФ Груп", частина об`єктів нерухомості піддалась поділу, об`єднанню і була припинена, а іпотека та обтяження Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" щодо цих об`єктів також є припиненими, натомість відповідачами неправомірно було проведено реєстрацію нових іпотек та обтяжень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт-Чоп". Позивач вважає, що саме внаслідок укладення нікчемного договору купівлі-продажу права вимоги від 31.12.2014 (із змінами та доповненнями), недійсного договору купівлі-продажу права вимоги від 04.07.2015 (із змінами та доповненнями), а також і подальших договорів щодо переходу права власності на заставлене майно, внесення відомостей до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателів, внесення відомостей щодо припинення іпотеки та обтяження, внесення сторонніх іпотек та обтяжень, Товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" позбавлене можливості реалізувати право вимоги за кредитним договором № 638, а також і правами іпотекодержателя за іпотечними договорами № 638/ІП-1, № 638/ІП-2, № 638/ІП-4, в тому числі правом іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предметів іпотеки. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі № 910/10963/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020, задоволено усі позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" за винятком вимог про визнання незаконними дій Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" щодо звернення стягнення, визнання незаконними рішень у сфері державної реєстрації, а також вимоги про скасування рішень, вчинених з 31.12.2014. При прийнятті вказаних судових рішень суди у справі № 910/10963/19 виходили, зокрема, з наступного: договори купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та від 04.07.2015 є такими, що не створили юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю та є недійсними з моменту їх вчинення, а тому права вимоги, які відчужувалися за цими договорами фактично ніколи не вибували із власності Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"; Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" в порядку та спосіб, передбачені положеннями статей 512-517 Цивільного кодексу України уклали договір відступлення № 1, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" і набуло відповідних прав за кредитним договором № 638 та забезпечувальними іпотечними договорами; права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" за кредитним договором № 638, а також за договорами іпотеки не визнаються; 28.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БФ Груп" були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке виступало предметами застави за іпотечними договорами до кредитного договору № 638; враховуючи недійсність договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" були передані права вимоги, останнє не мало законних підстав для набуття права власності та відчуження вказаних об`єктів нерухомості; таким чином, договори купівлі-продажу за реєстраційними номерами 4747, 4757, 4760 були укладені з порушенням норм законодавства, зокрема, положень статті 658 Цивільного кодексу України, що свідчить про наявність підстав для визнання їх недійсними на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України. Так само підлягав визнанню недійсним і додатковий договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 09.11.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БФ Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопорт-Чоп", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "БФ Груп" не став законним власником спірних об`єктів нерухомості та відповідно не мав права ними розпоряджатися (статті 5, 9 Закону України "Про іпотеку"). Постановою від 28.10.2020 у справі 910/10963/19 Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у даній справі, та зазначив про правильність правозастосування норм матеріального права та обґрунтованість висновків судів.
У справі № 910/17755/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агромаркет" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.07.2018 №02/07/18-1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір в силу статті 234 Цивільного кодексу України є фіктивним, оскільки вчинений між пов`язаними особами під час розгляду судового спору у справі №910/6623/18 та спрямований виключно на відчуження активів Відповідача-1 (дебіторської заборгованості) з метою уникнення звернення стягнення на майно останнього в рахунок погашення боргу перед позивачем. На пов`язаність осіб спірного правочину вказує те, що учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" з часткою 60% статутного капіталу є ОСОБА_30 , а учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агромаркет" з часткою 100% статутного капіталу є ОСОБА_31 , яка є дружиною ОСОБА_30 . При цьому корпоративні права в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" набуті ОСОБА_30 під час шлюбу, а отже ОСОБА_31 одночасно є співвласником частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" і одноосібним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агромаркет". Залишаючи без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі № 910/17755/18 про відмову у позові, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судами не встановлено будь-яких інших обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про фіктивність спірного договору, тобто позивачем у межах цього провадження не доведено належними та допустимими доказами стверджувану ним в заявленому позові обставину.
У справі № 915/1145/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікра" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікра." про визнання недійсним ліцензійного договору від 08.06.2011 про передачу прав на використання торговельної марки. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що: оспорюваний правочин підписаний зі сторони ліцензіара (Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікра") неуповноваженою особою за відсутності доказів його схвалення юридичною особою; договір має підроблену дату його укладення; має місце дефект відтиску печатки позивача, що міститься на договорі; ліцензіар продовжував повноцінне використання майнових прав за свідоцтвом на торговельну марку у такий спосіб, якби цей договір не приймався до виконання і не укладався взагалі. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2017 у справі № 915/1145/17 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 рішення місцевого господарського суду у справі № 915/1145/17 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 08.06.2011, як і не доведено обставин його укладення 08.06.2011 (або 16.08.2011, як безпосередньо зазначав відповідач), та щодо справжності відтиску печатки позивача на договорі, а також повноважень особи, яка підписала договір від імені позивача ( ОСОБА_32 ), на його укладення (саме на момент фактичного підписання цього правочину).
У справі № 646/3972/16-ц ОСОБА_33 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_36 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21.11.2011 за ним було визнано право власності в порядку спадкування на 5/6 частин, а за ОСОБА_34 - на 1/6 частину квартири АДРЕСА_6 . Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16.03.2015 припинено право власності ОСОБА_34 на 1/6 частину квартири та визнано за ним це право. Вартість квартири в сумі 33 758 грн стягнуто з нього на користь відповідача. 29 грудня 2015 року він звернувся до державного реєстратора Харківського міського управління юстиції з метою оформлення на своє ім`я 1/6 частини спірної квартири, однак отримав відмову, мотивовану тим, що 01 квітня 2015 року на підставі договору дарування право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_35 . Оскільки відповідачам було відомо про наявність рішення суду, яким припинено право власності дарувальника на предмет договору дарування, то їх дії свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення його законних майнових прав. Враховуючи викладене, ОСОБА_33 просив визнати недійсним вказаний договір дарування та виселити ОСОБА_35 разом з його неповнолітньою дочкою ОСОБА_36 із квартири. Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25.05.2017 у задоволенні позову ОСОБА_33 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28.09.2017 рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25.05.2017 скасовано, позовні вимоги ОСОБА_33 задоволено. Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_33 перешкод у розпорядженні спірною квартирою, тобто дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, оскільки укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, дарувальник ОСОБА_34 та обдарований ОСОБА_35 були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16.03.2015, яким було припинено право власності ОСОБА_34 на 1/6 частину спірного майна та визнано за ОСОБА_33 право власності на вказану частину квартири, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили.
У справі № 405/1820/17 Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_37 , ОСОБА_38 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_7 . Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 08 жовтня 2015 року, тобто через місяць після відкриття провадження у цивільній справі № 405/6223/15-ц про стягнення з ОСОБА_37 кредитної заборгованості, між ОСОБА_37 та ОСОБА_38 , яка є його матір`ю, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_7 . На переконання Банку, укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартиру, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з поручителя грошових коштів, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України. Крім того, під час укладення правочину не було належним чином перевірено усі необхідні документи, а саме: наявність відчужень та заборон в реєстрі щодо предмета дарування, відповідність положенням Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" висновку про експертну грошову оцінку, складеного суб`єктом оціночної діяльності 05 жовтня 2015 року, наявність нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_37 - ОСОБА_39 на укладення спірного договору, порушення прав малолітніх дітей відповідача, тобто наявність згоди органів опіки та піклування при вчиненні оспорюваного правочину. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.07.2018 у справі № 405/1820/17, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 03.01.2019, позов залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.07.2018 та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 03.01.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Приймаючи вказану постанову Верховний Суд виходив з того, що: відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову Банком про стягнення заборгованості; майно відчужене на підставі безвідплатного договору; майно відчужене на користь близького родича; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (Банком); відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором (Банком) на його майно як боржника; на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю.
У справі № 619/82/19 ОСОБА_40 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_41 , ОСОБА_42 про визнання договору дарування недійсним. Позовна заява мотивована тим, що укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки укладений після подання ним заяви про забезпечення позову та відкриття провадження у справі № 619/5264/15 про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 20 375 дол. США та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на будинок з метою приховання належного боржнику нерухомого майна від наступного звернення стягнення на нього у рахунок виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_41 заборгованості за договором позики, що є підставою для визнання договору дарування недійсним. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2019 у справі № 619/82/19, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19.11.2019, у задоволенні позову ОСОБА_40 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 619/82/19 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2019 та постанову Харківського апеляційного суду від 19.11.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Приймаючи вказану постанову Верховний Суд виходив з того, що: на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже у ОСОБА_40 виникло право вимоги до ОСОБА_41 у зв`язку з його неплатоспроможністю; договір дарування житлового будинку від 03 березня 2016 року укладено між ОСОБА_41 та його донькою ОСОБА_42 ; після відчуження нерухомого майна ОСОБА_41 продовжує користуватися будинком, що є предметом оспорюваного договору; на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_41 був обізнаний про наявність позовних вимог ОСОБА_40 про стягнення з нього боргу за договором позики, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення позовних вимог ОСОБА_40 ; зазначений правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_41 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_41 , під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.
У справі № 757/33392/16 Фізична особа-підприємець Денисенко Б.М. звернувся з позовом до ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , приватного нотаріуса КМНО Насобіної Г.О. та просив визнати недійсною з моменту посвідчення довіреність від 16 лютого 2015 року № 149. Позовні вимоги мотивував тим, що в провадженні Макарівського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 370/1226/15-ц за позовом ОСОБА_45 до ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_46 , предметом якої є зобов`язання ОСОБА_43 здійснити розрахунки за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Камілла". З метою уникнення виконання зобов`язань перед позивачем ОСОБА_43 видав на ім`я ОСОБА_44 довіреність, якою уповноважив її у тому числі розпоряджатися належним йому майном, на підставі якої між ОСОБА_44 та ОСОБА_47 протягом лютого-травня 2015 року було укладено дев`ять договорів дарування земельних ділянок та квартир, належних ОСОБА_43 . Зазначав про неможливість вчинення дев`яти договорів дарування нерухомого майна на підставі однієї довіреності, оскільки в такій довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному, також у ній має бути зазначено все майно, що підлягало даруванню, та його вартість. Позивач уважав указану довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення ОСОБА_43 від виконання цивільно-правових зобов`язань, а також нікчемною, оскільки довіреність не містить повного найменування обдаровуваного. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 757/33392/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2019, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16 рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 18.04.2019 змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Приймаючи вказану постанову Верховний Суд виходив з того, що вимога про визнання недійсною довіреності від 16 лютого 2015 року є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити з цієї підстави, оскільки: звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною довіреності від 16 лютого 2015 року, Фізична особа-підприємець Денисенко Б. М. посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна ОСОБА_43 з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора ОСОБА_43 ; Фізична особа-підприємець Денисенко Б. М. пов`язує порушення своїх прав як кредитора ОСОБА_43 саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, в результаті яких відповідач відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення в справі № 370/1226/15-ц; не пред`явлено вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир; видача ОСОБА_43 оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на шкоду кредитору. Також Верховний Суд зазначив, що у справі, що переглядається, особою, яка видала довіреність, є ОСОБА_43 , тому ОСОБА_44 , приватний нотаріус КМНО Насобіної Г.О. є неналежними відповідачами за позовною вимогою про визнання недійсною довіреності. Оскільки суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.
На відміну від вищезазначених справ, у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані судові рішення про відмову у позові виходили, зокрема, з того, що позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі, оскільки: позивач не є довірителем (стороною) за оспорюваними правочинами, а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність; позивачем не надано, а у матеріалах справи відсутні будь-які докази прийняття рішення, якими було б визначено задоволення вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" за рахунок часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена-Медіа Експерт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс20", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мекс Адвертайзинг", які належали ОСОБА_1 та які продані за оспорюваними договорами купівлі-продажу.
Суд зазначає, що у вищенаведених справах, вказаних скаржником та у справі, яка переглядається, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не є подібними, оскільки: у деяких справах (№ 916/286/20, № 915/1145/17) позивачі є сторонами оспорюваних ними правочинів, натомість у даній справі № 910/6176/20 позивач не є стороною оспорюваних ним правочинів; у деяких справах (№ 369/11268/16-ц, № 405/1820/17, № 619/82/19) задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними правочинів суди виходили з тих обставин, що права позивачів, як кредиторів боржників оспорюваними правочинами порушені і вчинені на уникнення звернення стягнення кредиторів на майно боржників, яке виступало предметами оспорюваних правочинів, натомість у даній справі № 910/6176/20 позивач не є кредитором ОСОБА_1 і судами не встановлено обставин укладення останнім оспорюваних правочинів з метою уникнення звернення стягнення позивача на майно ОСОБА_1 , яке було предметами оспорюваних правочинів; у деяких справах (№ 439/212/14-ц, № 905/1227/17, № 916/286/20, № 910/6768/18, № 910/10963/19, № 646/3972/16-ц) задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними правочинів суди виходили з тих обставин, що права позивачів, оспорюваними ними правочинами порушені, оскільки майно, яке виступало предметами оспорюваних правочинів, належало позивачам, або ж такі позивачі були "заінтересованими особами", натомість у даній справі № 910/6176/20 майно, яке виступало предметами оспорюваних правочинів, не належало позивачу, і позивач не може вважатись "заінтересованою особою".
Суд також зазначає, що у деяких справах № 2/202/7607/14-ц, № 306/2952/14-ц, № 359/1654/15-ц, № 911/1902/17, № 912/14/19, № 917/1997/16) Верховним Судом України, Верховним Судом прийнято постанови, згідно з якими справи передано на новий розгляд до судів нижчих інстанцій, за результатами нового розгляду таких справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин справи і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в них.
У інших справах, вказаних скаржником та у справі, яка переглядається, також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не є подібними.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
При цьому Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що ОСОБА_1 , будучи засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", несучи солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів в рамках провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", укладаючи оспорювані договори зловживає правами кредитора (Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева"), з огляду на таке.
Так, дійсно судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/18739/16 порушено провадження у справі № 910/18739/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг", та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" є кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг".
Однак, солідарна відповідальність керівника боржника - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду. (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20).
Натомість, позивачем не надано і матеріали даної справи не містять ухвали господарського суду про притягнення ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг", до солідарної відповідальності, у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства.
Аналогічно, позивачем не надано і матеріали даної справи не містять доказів, того, що ОСОБА_1 є боржником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева", а останнє є кредитором ОСОБА_1 .
Також Суд зауважує, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).
Крім того, Суд зазначає, що враховуючи відсутність порушення оспорюваними правочинами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, у судів першої та апеляційної інстанцій не було необхідності надавати оцінку законності оспорюваним правочинам. Такі висновки узгоджуються із сталою судовою практикою Верховного Суду. З огляду на вказане, Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідності оспорюваних договорів нормам законодавства.
У касаційній скарзі, посилаючись на підставу касаційного оскарження, встановлену в пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України у випадках визнання договорів з відчуження майна, корпоративних прав, недійсними з підстав укладення таких договорів під час діючого арешту таких корпоративних прав та у випадках визнання недійсними договорів, учинених керівником/засновником товариства боржника, що несе солідарну/субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у період настання у боржника зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором - з підстав їх фіктивності (фраудоторності).
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Натомість, позивачем не надано і матеріали даної справи не містять ухвали господарського суду про притягнення ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг", до солідарної відповідальності, у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначалось вище, скаржником не доведено, а судами не встановлено обставин, що ОСОБА_1 , як керівник/засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" - боржника, несе солідарну/субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями такого товариства.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у даному випадку, враховуючи підстави позову та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, у Суду відсутні підстави для формування висновку у даній справі щодо питання застосування норм права, зазначених скаржником.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/6176/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/6176/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
6. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження у справі № 910/6176/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/6176/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/6176/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.А. Кролевець
О.О. Мамалуй
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 31.08.2021 |
Оприлюднено | 03.09.2021 |
Номер документу | 99315306 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Губенко Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні