Рішення

від 01.09.2021 по справі 128/1061/21

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/1061/21

РІШЕННЯ

Іменем України

02 вересня 2021 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ганкіної І.А.

секретаря судового засідання Жигарової Д.О.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Сніцаренко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця в режимі відеоконференціх в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА ФАРМЕКСІМ» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «СОНА ФАРМЕКСІМ» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 03 липня 2020 року Вінницьким районним судом Вінницької області у справі №128/187/20 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволенні позовних вимог відмовлено. 29 вересня 2020 року Вінницьким апеляційним судом прийнято постанову по справі №128/187/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.07.2020 року у справі №128/187/20 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким: - рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано й ухвалене нове судове рішення; - позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_2 з посади «Консультанта з медичних питань» з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України; - поновлено ОСОБА_2 на посаді «Консультанта з медичних питань» Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) з 24 грудня 2019 року; - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні вісімдесят чотири копійки) без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. На виконання вищезазначених приписів чинного законодавства, ТОВ «СОНА-ФАРМЕКСІМ» виконало рішення суду апеляційної інстанції, поновило на роботі Відповідача та сплатило Відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 142777,90 (сто сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім гривень 90 копійок) гривень з утриманням податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що підтверджується платіжним дорученням №2657 від 08 жовтня 2020 року. 16 грудня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі №128/187/20 за касаційною скаргою ТОВ «СОНА-ФАРМЕКСІМ» на постанову Вінницьким апеляційним судом від 29 вересня 2020 року у справі №128/187/20, якою: касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» задовольнив. Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасував. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року залишив в силі.

Відповідно до відзиву поданого 01.06.2021 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Сніцаренко А.А. вбачається, що відповідач заперечуєпроти заявленихпозивачем вимог,вважає їхбезпідставними татакими,що непідлягають задоволеннюсудом,а такожвважає,що позивачембуло обраноневірний спосібзахисту своїхправ.Дійсно,Постановою Вінницькогоапеляційного судувід 29вересня 2020року булозадоволено позову справі№ 128/187/20за позовом ОСОБА_2 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ»про визнаннянезаконним таскасування наказупро звільненняв зв`язкузі скороченнямчисельності працівників,про поновленняна посадіта стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулуза періодз 24грудня 2019року подень ухваленнясудом відповідногорішення пропоновлення нароботі,зокрема:-стягнуто зТОВАРИСТВА ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«СОНА-ФАРМЕКСІМ»(ідентифікаційнийкод юридичноїособи:40130755)на користь ОСОБА_2 середній заробітокза часвимушеного прогулуза періодз 24грудня 2019року по29вересня 2020року врозмірі 177363,84грн.(стосімдесят сімтисяч тристашістдесят тригривні вісімдесятчотири копійки)без утриманняподатку здоходу фізичнихосіб таінших обов`язковихплатежів. Навиконання вказаногосудового рішення08жовтня 2020року ТОВ«СОНА-ФАРМЕКСІМ»фактично сплатилона користь ОСОБА_2 середній заробітокза часвимушеного прогулуза періодз 24грудня 2019року по29вересня 2020року врозмірі 142777,90грн.,утримавши зприсудженої судомсуми податокз доходуфізичних осібта військовийзбір.У подальшому,Постановою Касаційногоцивільного судуу складіВерховного Судувід 16грудня 2020року ПостановуВінницького апеляційногосуду від29вересня 2020року,на підставіякої ТОВ«СОНА-ФАРМЕКСІМ»сплатило накористь ОСОБА_2 середній заробітокза часвимушеного прогулу,було скасовано.Звертаючись зпозовом уданій справіпозивач своївимоги щодоповернення йомугрошових коштів,сплачених напідставі рішеннясуду,яке набралозаконної силита вподальшому булоскасоване,обґрунтовує необхідністюзастосування доправовідносин,що виниклиміж сторонами,положень ст.ст.1212,1215ЦК України.При цьому,згідно ч.1ст.1212ЦК Україниособа,яка набуламайно абозберегла йогоу себеза рахунокіншої особи(потерпілого)без достатньоїправової підстави(безпідставнонабуте майно),зобов`язанаповернути потерпіломуце майно.Особа зобов`язанаповернути майноі тоді,коли підстава,на якійвоно булонабуте,згодом відпала.Відповідач категоричнозаперечує можливістьзастосування доправовідносин,що виниклиміж сторонами,вказаних нормматеріального праваз оглядуна наступне. Розглядаючисправу №569/15646/16-ц Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 04 вересня 2019 року зробила наступний висновок щодо застосування норм права: «Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав. Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша).Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга).Положення цієї статті застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя вказаної статті).Разом з цим відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом. У справі, що розглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду. Крім того, не підлягає поверненню безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо її виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, у той час як вказана сума коштів виплачена позивачем відповідачу не добровільно, а на виконання судового рішення, яке у подальшому скасовано. Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення. Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18).». При цьому, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 міститься наступний правовий висновок: «Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Суди вірно відмовили у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду, але при цьому не врахували, що у цій справі застосуванню підлягала частина друга, а не частина перша, статті 382 ЦПК України 2004 року, згідно з якою у справах про стягнення інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача. При цьому під виплатою слід розуміти не тільки форми оплати праці у вигляді заробітної плати та інших видів трудових виплат, а і інші трудові виплати, віднесені до обов`язку роботодавця. Оскільки поворот виконання рішення є гарантією відновлення прав учасників процесу, то суди повинні задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті з нього кошти за скасованим судовим рішенням, за відсутності обмежень, встановлених статтею 382 ЦПК України 2004 року, яка визначає особливості повороту виконання в окремих категоріях справ. Таким чином, згідно висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, належним способом захисту прав у правовідносинах щодо повернення коштів, сплачених відповідачем на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, було виконане відповідачем та в подальшому було скасовано, є поворот виконання рішення, тоді як положення ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, якими регламентується право особи на пред`явлення кондикційного позову, до таких правовідносин не застосовуються.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кравченко Р.М. позовні вимоги підтримав повністю в межах заявлених вимог та за викладених у позові обставин. Суду додав, що вважає обраний метод захисту вірним, оскільки поворот виконання має обмеження, встановлені законом і саме застосування до спірних правовідносин нормативних положень ст.1212 ЦК України є єдиним способом захисту порушених прав позивача. Позов просив задоволити.

Представник відповідача адвокат Сніцаренко А.А. позовні вимоги не визнав за обставин викладених у відзиві на позов. Суду показав, що ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає. Грошові кошти відповідачкою отримано за рішенням суду, не у наслідок помилки, чи обману, а отже може йти мова лише про поворот виконання рішення суду. В задоволенні позову просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПКзавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7 частини третьоїстатті 2 ЦПК Україниосновними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права;повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина першастатті 10 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним іобґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 03 липня 2020 року Вінницьким районним судом Вінницької області у справі №128/187/20 в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відмовлено (а.с.13-26).

29 вересня 2020 року Вінницьким апеляційним судом було прийнято постанову по справі №128/187/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.07.2020 року у справі №128/187/20 за якою рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано. Ухвалене нове судове рішення, за яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_2 з посади «Консультанта з медичних питань» з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, - поновлено ОСОБА_2 на посаді «Консультанта з медичних питань» Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) з 24 грудня 2019 року, - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні вісімдесят чотири копійки) без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів (а.с.27-40).

Відповідно до ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На виконання вищезазначених приписів чинного законодавства, ТОВ «СОНА-ФАРМЕКСІМ» виконало рішення суду апеляційної інстанції, поновило на роботі відповідача та сплатило відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 142777,90 гривень з утриманням податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що підтверджується платіжним дорученням №2657 від 08 жовтня 2020 року (а.с.54,55).

16 грудня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі №128/187/20 за касаційною скаргою ТОВ «СОНА-ФАРМЕКСІМ» на постанову Вінницьким апеляційним судом від 29 вересня 2020 року у справі №128/187/20, якою: касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» задовольнив. Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасував. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року залишив в силі (а.с.42-53).

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19 р.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Таким чином, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Водночас слід враховувати, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Для правильного вирішення спору за позовом у цій справі суду, насамперед, необхідно встановити, чи були наявні у відповідача правові підстави для отримання спірних коштів та в якому порядку їх було набуто.

Судом є встановленим, що спірні грошові кошти ОСОБА_2 отримала в порядку добровільного виконання рішення суду, а саме, постанови Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року за яким було вирішено: - рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано й ухвалене нове судове рішення, - позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_2 з посади «Консультанта з медичних питань» з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, - поновлено ОСОБА_2 на посаді «Консультанта з медичних питань» Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) з 24 грудня 2019 року, - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА-ФАРМЕКСІМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні вісімдесят чотири копійки) без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим устатті 1215 ЦК Українипередбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосуваннястатті 1215 ЦК Українизроблені, зокрема, в:постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі N 6-151цс13;постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі N 6-91цс14; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2018 року у справі N 556/1231/17; ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року у справі N 556/1231/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2018 року у справі N 174/406/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року у справі N 517/186/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі N 173/166/17; ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі N 524/2029/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі N 473/2859/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі N 501/2500/15; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі N 174/404/16-ц.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі N 753/15556/15-ц вказала, що устатті 1215 ЦК Українипередбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

За наведеного вище, суд вважає, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суд вважає, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимогстатті 1212 ЦК Українивідсутні.

Окрім того, суд прийшов висновку, що незважаючи на те, що після поновлення ОСОБА_2 на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала, в силу вимогстатті 1215 ЦК Україниці кошти поверненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Європейський Суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвеції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визнано тільки у світлі конкретних обставин ("Проніна проти України", "Сєрявін та інші проти України").

В силу вимогст. 141 ЦПК України, судові витрати розподілу не підлягають, у зв`язку із повною відмовою в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4,16, 1212, 1215 ЦК України, ст.ст. 4,19,76,81,200, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНА ФАРМЕКСІМ» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 142777,90 грн та стягненні судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Ганкіна