Постанова

від 27.07.2021 по справі 201/8311/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/141/21 Справа № 201/8311/16-ц Головуючий у першій інстанції: Антонюк О.А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,

при секретарі Догоновій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Дніпропетровської обласної прокуратури (Прокуратури Дніпропетровської області) в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної ради, Дніпровської міської ради, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада, про усунення перешкод в користуванні майном, визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя 5", ОСОБА_4 , про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 01 лютого 2016 року між ним, як підрядником, та відповідачем, як замовником, укладено договір підряду, відповідно до пункту 1.1. якого підрядник зобов`язується на свій ризик виконати роботи за завданням замовника з використанням матеріалів замовника та власного устаткування, а замовник зобов`язується надати підряднику матеріал, прийняти і оплатити виконані роботи. Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору він повинен був виконати певні роботи (демонтаж кахелю на підлозі, заміна стяжки підлоги, утеплювання підлоги, укладка кахелю на підлозі, вивезення будівельного сміття) у прим. 17 поз. 22, 23 в підвалі буд. АДРЕСА_1 . Всі ремонтні роботи були виконані ним у строки передбачені договором. Проте, під час проведення ремонтних робіт він дізнався, що ОСОБА_2 не є власником приміщень, в яких він проводив ремонт. Вказані приміщення нікому не належать, а відповідач користується ними з 2005 року. Оскільки ОСОБА_2 не має зареєстрованого права власності на вказані приміщення, отже, правові підстави вимагати від нього вивезення майна зі спірних приміщень відсутні. В приміщеннях проведені ремонтні роботи зі зміни підлогового покриття та в них зберігається його майно, отже, він має право на користування цими приміщеннями, оскільки це не порушує прав та інтересів інших осіб. Тому позивач просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування нежитловими приміщеннями поз. 22, 23 у прим. 17 в підвалі будинку АДРЕСА_1 (а.с. 4-5 т.1).

У червні 2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міської ради, обґрунтовуючи його тим, що у липні 2005 року вона дійшла згоди з комунальним житлово-експлуатаційним підприємством, що обслуговує будинок АДРЕСА_1 про проведення ремонтних робіт та підтримання у нормальному стані в підвальному приміщенні №17 будинку кімнати поз. №22, №23, та натомість зможе вільно користуватися ними у разі, якщо це не буде порушувати прав та законних інтересів мешканців будинку. 22 березня 2010 року вона уклала договір підряду з ТОВ Буд-Центр , відповідно до умов якого останній провів за рахунок замовника ремонтні роботи з шпаклювання, штукатурки та фарбування стін у приміщеннях. 24 квітня 2013 року між ТОВ ВКФ ГОР та нею було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким вона набула право власності на сусідні приміщення. ОСОБА_2 у 2005 році добросовісно заволоділа чужими приміщеннями і продовжує відкрито, безперервно володіти ними понад 11 років, підтримує приміщення в належному стані, сплачує комунальні послуги з утримання будинку, за теплову енергію, послуги зв`язку, електроенергію, отже, має право набути право власності на спірні приміщення за набувальною давністю. Тому позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме: поз. №22, площею 18.9 кв. м та поз. №23, площею 24.4 кв. м, розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі буд. АДРЕСА_1 за набувальною давністю та зобов`язати органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати за нею право власності на зазначене нерухоме майно (а.с. 15-17 т.1).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18.9 кв. м та поз. №23 площею 24.4 кв. м, що розташовані у приміщенні № ХVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Зобов`язано органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24.4 кв. м, що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т.1).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року скасовано в частині задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18.9 кв. м та поз. №23 площею 24,4 кв. м, що розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_1 та зобов`язання органів юстиції, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24,4 кв. м, що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 , та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 180-183 т.1).

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (а.с. 224-227 т.1).

Колегія звертає увагу, що апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури (Прокуратури Дніпропетровської області) в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради була подана у даній справі у липні 2017 року. Постановою Верховного Суду України від 06.03.2019 року було скасовано, зокрема, ухвалу апеляційного суду від 24.07.2017 року про відкриття апеляційного провадження. При повторному апеляційному розгляді ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11.05.2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.09.2019 року, відкрито апеляційне провадження, справу призначено до апеляційного розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності і зобов`язання вчинити певні дії скасовано. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності і зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 265-269 т.1).

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура (Прокуратура Дніпропетровська області) в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної ради, Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених зустрічних позовних вимог з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, письмовою розпискою представників Дніпропетровської обласної прокуратури та Дніпровської міської ради від 12.05.2021 року (а.с. 141 т.2), а також рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки ОСОБА_3 (а.с. 197 т.2). У зв`язку з відсутністю за відомою суду адресою відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та третіх осіб ОСББ "Гоголя 5", ОСОБА_4 , сповіщення вказаних осіб здійснено шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 червня 2002 року №1380 та від 22 січня 2004 року №277 житловий будинок на АДРЕСА_1 , відноситься до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області (а. с. 67-71 т.1).

Згідно змісту позовної заяви ОСОБА_2 , з липня 2005 року вона почала користуватися кімнатами поз. № 22 та поз. № 23 в підвальному приміщенні АДРЕСА_2 .

Доказів погодження ОСОБА_2 користування вказаним нерухомим майном, зокрема, з комунальним житлово-експлуатаційним підприємством, що обслуговує будинок АДРЕСА_1 , або Дніпровською (Дніпропетровською) міською радою, не надано; клопотання про витребування таких доказів не заявлено.

Більше того, суду не надано доказів на підтвердження факту набуття позивачкою спірних приміщень у користування у липні 2005 року; клопотання про витребування таких доказів не заявлено.

22 березня 2010 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Буд-Центр укладений договір підряду, відповідно до умов якого останній зобов`язався провести за рахунок замовника ремонтні роботи зі шпаклювання, штукатурки та фарбування стін у приміщені №17, поз. 22, 23, що знаходяться в підвалі буд. АДРЕСА_1 (а. с. 21 т.1).

16 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Буд-Центр підписано акт виконаних ремонтних робіт до договору підряду від 25 березня 2010 року (а. с. 22 т.1).

24 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма ГОР та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба Ю. А. та зареєстрований в реєстрі за №1080 (а.с. 19 т.1).

Відповідно до умов вказаного вище договору купівлі-продажу ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно, що складається з: нежитлове приміщення ХVII в підвалі житлового будинку (поз. 1-21), загальною площею 166.1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19-20 т.1).

Згідно листа Комунального підприємства Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради від 12 травня 2015 року №4884 станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі відсутні відомості щодо реєстрації права власності за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № XVII поз. 22 площею 17,4 кв. м у підвалі житлового будинку літ. А-5 (а. с. 18 т.1).

Відповідно до пункту 1.1 договору підряду від 01 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , як підрядником, та ОСОБА_2 , як замовником, підрядник зобов`язується на свій ризик виконати роботи за завданням Замовника з використанням матеріалів замовника та власного устаткування, а замовник зобов`язується надати підряднику матеріал, прийняти і оплатити виконані роботи.

Адресою виконання робіт згідно з п. 1.3. договору є: прим. 17 поз. № 22, 23 в підвалі буд. АДРЕСА_1 (а. с. 6-7 т.1).

30 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали акт приймання-передачі виконаних робіт за договором підряду від 01 лютого 2016 року (а. с. 8 т.1).

У листі Департаменту по роботі з активами від 06 липня 2017 року №4/5-986 зазначено, що у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади АДРЕСА_1 , є запис про об`єкт нерухомості - житловий будинок, балансоутримувач Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району (а. с. 132 т.1).

Також було встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 25 червня 2018 року серії НОМЕР_1 та копією актового запису про смерть№861 від 25.06.2018 року, складеного Павлоградським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 5, 82 т.2).

Відповідно до копії спадкової справи №887/2018 після ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведеної Першою павлоградською державною нотаріальною конторою, із заявою про прийняття спадщини за заповітом 06 листопада 2018 року звернулась ОСОБА_3 (а.с. 85 т.2).

Державним нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори 06 лютого 2019 рок було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом №2-87 на квартиру АДРЕСА_3 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом №2-88 на грошові кошти, що знаходяться на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 86 т.2).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (а.с. 96 т.2).

Також встановлено, що з 31 жовтня 2018 року право власності на нерухоме майно - поз. №22 та поз. №23 у нежитловому приміщенні №ХVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу №38, №39 від 10.01.2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелицею Д.В., зареєстроване за нерезидентом України - ОСОБА_4 , який має громадянство Грецької Республіки (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) (а.с. 172-182 т.2).

Згідно листа Дніпровської міської ради від 30.03.2021 року №7/11-671, багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району (а.с. 160-161 т.2).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірні приміщення ні за ким не зареєстроване, ОСОБА_2 у 2005 році добросовісно заволоділа чужими приміщеннями і продовжує відкрито, безперервно володіти ними понад 11 років, вона несе тягар утримання приміщень в належному стані, тому є підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю. Однак, такі висновки суду не грунтуються на матеріалах справи, не підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона добросовісно заволоділа належними територіальній громаді нежитловими приміщеннями поз. №22, площею 18.9 кв. м та поз. №23, площею 24.4 кв. м, розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі буд. АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що придбавши за договором купівлі-продажу 24 квітня 2013 року нежитлове приміщення ХVII в підвалі житлового будинку (поз. 1-21 ), загальною площею 166.1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 користувалась фактично і нежитловими приміщеннями з позначками №22, площею 18.9 кв. м та поз. №23, площею 24.4 кв.м. у цьому ж підвалі, які їй не належали.

Судом встановлено, що спірне майно на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.06.2002 №1380 та від 22.01.2004 №277 відноситься до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області (а.с.67-71 т.1).

Згідно з листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 06.07.2017 року №4/5-986, у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра значиться житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Таким чином, доводи позивача за зустрічним позовом про те, що право власності на спірне майно, на час заволодіння ним, ні за ким не зареєстроване, спростовуються наданими апелянтом доказами.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги відсутність доказів добросовісного заволодіння позивачем нежитловими приміщенням поз. №22, площею 18.9 кв.м. та поз. №23, площею 24.4 кв.м, що розташовані у приміщенні №XVII підвалу будинку АДРЕСА_1 та відкритого, безперервного володіння цим майном протягом десяти років, - колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на вказане майно за набувальною давністю.

Представлена суду копія договору підряду від 22.03.2010 року, разом з актом виконаних ремонтних робіт (шпаклювання стін з вирівнюванням, штукатурка стін, фарбування стін) не є доказом добросовісного, вільного володіння приміщеннями понад 10 років (а.с. 21, 22 т.1). Надані суду копії квитанції від 13.08.2015 року та квитанцій за 2016 рік щодо оплати комунальних платежів також не доводять зазначених вище фактів (а.с. 23, 24-27 т.1).

Вимоги зустрічної позовної заяви про зобов`язання зареєструвати право власності на нерухоме майно є похідними та також задоволенню не підлягають.

Крім того, частиною 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно частин 1-2 статті 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі №4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям мешканці треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (стаття 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку ).

У багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватись і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Згідно листа ОСББ «Гоголевський-1» №13 від 09.06.2021 року, зокрема, зазначено, що на момент передачі будинку в експлуатацію у 1955 році приміщення з позначкою XVII, яке знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_4 ) в інвентарній справі записано під назвою «сараї» і має площу 195,2 кв.м.; таким чином, ці приміщення мають статус допоміжних приміщень і використовувались всіма мешканцями будинку; до того ж всі комунікації, а саме централізованого холодного водопостачання, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення проходять у приміщенні XVII; на момент передачі будинку АДРЕСА_1 з управління КВЖРЕП Жовтневого району в управління ОСББ «Гоголевський-1» з 01 вересня 2016 року схеми внутрішньобудинкових мереж централізованого холодного водопостачання, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення не має (а.с. 213 т.2).

Таким чином, спірні нежитлові приміщення у підвалі багатоквартирного будинку є допоміжними, призначеними для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та побутового обслуговування його мешканців, тому підстави для передання спірних приміщень у власність певної фізичної особи - відсутні.

У зв`язку з вищевикладеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 за набувальною давністю та зобов`язання органу юстиції, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 , з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову в задоволенні даних вимог зустрічного позову.

Колегія також звертає увагу, що у даній справі апеляційну скаргу подано прокурором в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статус прокурора визначено у статті 15 вказаного вище Закону України Про прокуратуру , частиною другою якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Прокуратура Дніпропетровської області (Дніпропетровська обласна прокуратура) повідомила листом від 29.06.2017 року №05/2-1149вих-17 Дніпровську міську раду про незаконне вибуття з державної власності спірного нерухомого майна (а.с. 66 т.1).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, провадження №14-104/цс19.

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, обґрунтував в апеляційній скарзі в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на неподання вказаним органом місцевого самоврядування апеляційної скарги; апелянтом зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, в інтересах якого діє прокуратура; повідомлено письмово Дніпровську міську раду про здійснення ним представництва у даній справі (а.с. 66 т.1).

Колегія наголошує, що спірні допоміжні приміщення були передані в управління ОСББ «Гоголевський-1» з 01 вересня 2016 року (а.с. 213 т.2), тобто після пред»явлення позову у даній справі та постановлення оскаржуваного судового рішення, що свідчить про порушення прав та законних інтересів територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Отже, колегія приходить до висновку про дотримання першим заступником прокурора Дніпропетровської області Сосковим Р. вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру та наявність у нього повноважень на підписання апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року на час її подання до суду (червень 2017 року).

За положенням частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду оскаржене лише в частині задоволених зустрічних позовних вимог, тому суд апеляційної інстанції справу в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , правонаступником якої є ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням не переглядає, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні зустрічного позову відмовлено, на користь Дніпропетровської обласної прокуратури із ОСОБА_3 підлягають стягнення судові витрати у вигляді сплаченого апелянтом судового збору в сумі 1212,64 грн.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури (Прокуратури Дніпропетровської області) в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради, - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 за набувальною давністю та зобов`язання органу юстиції, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 , - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , права власності на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 за набувальною давністю та зобов`язання органу юстиції, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , на нерухоме майно, а саме: поз. №22 площею 18,9 кв.м. та поз. №23 площею 24,4 кв.м., що розташовані у приміщенні АДРЕСА_1 , - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) судові витрати в сумі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. 64 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова