Постанова

від 14.09.2021 по справі 932/16345/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5385/21 Справа № 932/16345/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янкова Ірина Володимирівна, про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янкова І.В., про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який проживав по АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 був членом СФГ «Максименко» та перебував у дружніх стосунках з головою СФГ ОСОБА_4 , який є його батьком.

Вказував, що ОСОБА_3 являвся власником земельної ділянки, площею 6,250 га, яка розташована на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства , кадастровий номер 1222386800:01:002:0055, яка перейшла у його власність за результатами паювання земель, які перебували у користуванні селянського (фермерського) господарства Максименко , що було здійснено у відповідності до вимог закону України Про фермерське господарство .

Зазначав, що земельна ділянка постійно перебувала у користуванні СФГ ОСОБА_5 , ніколи не передавалась іншим фізичним та юридичним особам та ОСОБА_3 отримував певний прибуток від діяльності фермерського господарства. Його батько ОСОБА_4 мав дружні стосунки з померлим, який неодноразово виказував бажання, у випадку своєї смерті, заповідати належну йому земельну ділянку або ОСОБА_4 або ОСОБА_2 , мотивуючи своє рішення вдячністю, так як саме ОСОБА_4 являвся засновником СФГ і завдяки його діям ОСОБА_3 свого часу отримав змогу набути у власність земельну ділянку.

Посилаючись на те, що добровільно виражаючи свою волю, 23 березня 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно якого зазначив, що на випадок його смерті належну йому земельну ділянку (для ведення фермерського господарства) заповідав саме йому та передав копію заповіту його батьку, втім йому не було відомо про факт смерті ОСОБА_3 , і лише в вересні 2019 року при перевірці документів ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку, батько ОСОБА_4 повідомив його про наявність складеного на його ім`я заповіту на земельну ділянку, при цьому ОСОБА_4 , в силу відсутності в нього знань в галузі права, вважав, що заповіт своєму синові може передати в будь-який час і він стане підставою для переходу права власності в порядку спадкування, втім нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском строку, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визначити йому додатковий строк один місяць, після вступу рішення в законну силу, для подання ним заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2020 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Апеляційна скарга мотивована ти, що вона не була належним чином повідомленою про дату та час судового засідання, та була позбавлена можливості приймати участь у розгляді справи. Зазначала, що взагалі є незрозумілим чому її батько склав заповіт на сторонню людину. ЇЇ батько не приймав участі у діяльності СФГ «Максименко» , доходів від оренди його земельної ділянки не отримував та не цікавився нею. Позивачем не наведено поважних причин пропуску строку на звернення з заявою про прийняття спадщини.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу сторони по справі не скористались.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що відповідно до заповіту від 23 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшаковою Т.М., який зареєстрований в реєстрі за №95, ОСОБА_3 вказав позивача ОСОБА_2 як спадкоємця земельної ділянки, яка розташована на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1222386800:01:002:0055 (т.1 а.с.12).

11 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янкової І.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом (т.1 а.с.131).

Постановою нотаріуса від 11 жовтня 2019 року позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини (т.1 а.с.135-136).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк на прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не знав про існування заповіту , тому вказані обставини є поважними причинами пропуску строку подачі заяви. Вказав, що аналогічні правові позиції також висловлені в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі№565/1145/17 та від 21 вересня 2020 року справі №130/2517/18.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220,1222,1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року №6-85цс12, від 04 листопада 2015 року №6-1486цс15.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, вірно виходив з того, що законодавець встановив шестимісячний строк для прийняття спадщини, не маючи на меті безумовне позбавлення спадщини спадкоємців, які бажали її прийняти, але за певних обставин пропустили цей строк.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_2 пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не проживав зі спадкодавцем на момент смерті, не є спадкоємцем за законом, а тому об`єктивно не міг знати про наявність на його ім`я заповіту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, доводи апеляційної скарги даного факту не спростовують.

За пунктом 2 частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, що не було встановлено судом апеляційної інстанції в даному випадку.

Доводи апеляційної скарги в частині порушень норм процесуального права, які виразились у неповідомленні її належним чином про розгляд даної справи, не дають правових підстав для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач отримувала ухвалу про відкриття провадження у даній справі та позовну заяву, про що надала відповідний відзив по суті спору (т.1 а.с.47,55-56).

Згідно ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2)день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Представник відповідача адвокат Савко В.В. приймав участь у судовому засідання 05 червня 2020 року та був належним чином повідомленим про відкладення справи на 03 липня 2020 року.

03 липня 2020 року у судовому засіданні приймала участь відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 03 липня 2020 року було задоволено клопотання представника позивача та відповідача.

30 липня 2020 року відповідач подавала до суду заяву про відкладення справи, розгляд якої призначено на 31 липня 2021 року.

31 липня 2020 року розгляд справи було відкладено на 31 серпня 2020 року.

31 серпня 2020 року представник відповідача адвокат Савко В.В. подав до суду клопотання про відкладення розгляду даної справи.

31 серпня 2020 року справу відкладено на 30 вересня 2020 року.

30 вересня 2020 року справу знову було відкладено на 02 листопада 2020 року.

02 листопада 2020 року справу відкладено на 30 листопада 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 адвокат Савко В.В. завчасно, а саме 23 листопада 2020 року, належним чином повідомлений про судове засідання, яке відбулося 30 листопада 2021 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.27).

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не повно дослідив та встановив обставини даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Деркач Н.М.

Куценко Т.Р.