Постанова

від 02.09.2021 по справі 541/1002/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/1002/19 Номер провадження 22-ц/814/2023/21Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

при секретарі Ракович Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Стасовського Миколи Васильовича в інтересах відповідача ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2021 року, ухвалене суддею Куцин В.М., повний текст судового рішення складено 25 червня 2021 року,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту земельної ділянки.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.01.1994 року вона є власницею частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша частина цього ж будинку належить відповідачці.

Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до 2007 року перебувала у їх спільному користуванні з розподілом території, визначеним для попередніх власників житлового будинку рішенням Народного суду Миргородського району від 01.11.1961 року. У 2007 році земельна ділянка була приватизована сторонами, ними отримано Державні акти про право власності.

Позивачці належить земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0042, а відповідачці ОСОБА_1 - земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0041.

Оскільки на даний час між сторонами виник спір щодо неможливості належного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5310900000:50:039:0042, частиною будинку та господарських споруд, власником яких є позивачка, та вони не дійшли згоди щодо укладення договору земельного сервітуту, ОСОБА_2 просила суд встановити на її користь безстроковий земельний сервітут стосовно частин земельної ділянки кадастровий номер 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 ;

площі, розташування та поворотні точки (прив`язки) сервітутних ділянок визначити у відповідності до висновку судової землевпорядної експертизи;

при встановленні сервітуту передбачити наступні види сервітуту (права користування) земельною ділянкою, що належить відповідачці:

- землекористувач - позивачка ОСОБА_2 та члени її сім`ї та інші особи, які відвідують землекористувача в особистих та/або в службових цілях, без погодження в кожному окремому випадку з власником - відповідачкою ОСОБА_1 має право цілодобово проходити в обидві сторони через визначені цим сервітутом частини (частину) земельної ділянки, а також проїжджати нею в обидві сторони велосипедом;

- землекористувач має право без отримання окремого дозволу власника, у відповідності до діючих нормативних актів і затверджених проектів, або письмових дозволів власника прокладати через сервітутні ділянки трубопроводи водопостачання, водовідведення, газозабезпечення, мережі енерго-електрозабезпечення, зв`язку, та інших ліній і комунікацій тощо, та обслуговувати їх самостійно та/або через представників та/або спеціалістів уповноважених служб та підприємств.

- землекористувач за сервітутне користування частиною земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 сплачує їй щорічно кошти в сумі, що дорівнює половині витрат відповідачки на сплату земельного податку за користування сервітутними ділянками, відповідно до наданих відповідачкою квитанцій про сплату земельного податку.

У випадку звільнення відповідачки за законом або за іншими підставами від оподаткування земельної ділянки, відшкодування, передбачене цим пунктом Договору, не здійснюється.

Також просила стягнути на користь позивачки з відповідачки ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки - задоволено частково.

Встановлено на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) оплатний безстроковий земельний сервітут на право проходу та проїзду на велосипеді на частину земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 і належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Площа земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту складає 28,5 кв.м. Ширина земельного сервітуту - 1,50 м.

Межі, що відокремлюють ділянку земельного сервітуту встановити відповідно до Висновку експертів № 1943/1944 за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по цивільній справі №541/1002/19, складеного 14.07.2020 року Полтавським відділенням ХНДІ СЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса та додатку № 4 до Висновку експертів № 1943/1944, таким чином:

-від т. А до т. Б - на відстані 1,50м;

-від т. Б до т. В - на відстані 15,05м (1,87 м + 13,08 м);

-від т. В до т. Г - на відстані 2,27 м;

-від т. Г до т. Д - на відстані 1,52 м;

-від т. Д. до т. Е - на відстані 16,72 м (14,74 м + 1,98 м).

Для встановлення та користування земельним сервітутом:

необхідно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 влаштувати хвіртку (вказано за №1 у Додатку №4 до Висновку експертів № 1943/1944за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по цивільній справі №541/1002/19, складеного 14.07.2020 Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса);

необхідно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 демонтувати частину огорожі та дерев`яну споруду (сарай), а також провести переобладнання металевих воріт та хвіртки які належать ОСОБА_1 відповідно до додатку № 4 до висновку експертів № 1943/1944 за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по цивільній справі №541/1002/19, складеного 14.07.2020 року Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, а ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 вартість вказаного майна та робіт.

Встановити за сервітутне користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 і належить на праві власності ОСОБА_1 щорічну плату в сумі, що дорівнює половині витрат ОСОБА_1 на сплату земельного податку за користування сервітутною ділянкою, відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій про сплату земельного податку, яку повинна сплачувати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . У випадку звільнення ОСОБА_1 за законом або за іншими підставами від оподаткування земельної ділянки щорічна плата не здійснюється.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

З цим рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої подав апеляційну скаргу її представник - адвокат АО Правовий компроміс Стасовський М.В.

В апеляційній скарзі представник відповідачки прохає скасувати рішення в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на пропуск позивачкою строку позовної давності до спірних правовідносин, які виникли у 2014 році.

Також вказує на необґрунтованість висновків місцевого суду щодо неможливості встановлення сервітуту за рахунок інших суміжних ділянок.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду, яке вважає таким, що відповідає вимогам закону.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивачки ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_5 , перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 541/1380/18, провадження № 2/541/825/2018, яке набрало законної сили, судом встановлено, що порядок користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 був визначений рішенням народного суду Миргородського району від 01 листопада 1961 року, яким встановлено наступний порядок землекористування по схемі №2 надавши в користування одному співвласнику ( ОСОБА_6 ) земельну ділянку площею 461 кв.м. та іншому співвласнику ( ОСОБА_7 ) земельну ділянку 461 кв.м., а двір залишено у їх спільному користуванні.

Позивачка ОСОБА_2 набула право власності на 2/5 частини будинку 17 січня 1994 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на 3/5 частини житлового будинку 30 березня 1993 року, що також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.

В подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою ще на момент звернення до органів місцевого самоврядування, які своїми рішеннями №1071 від 22 жовтня 1997 року ОСОБА_2 та №998 від 16.09.1997 року ОСОБА_1 на підставі поданих ними заяв, передали безкоштовно у приватну власність земельні ділянки площею 400 кв.м. та 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, та дозволили в установленому порядку одержати державні акти на право власності на землю.

Також в матеріалах цивільної справи мається землевпорядна документація, яка розроблялася під час вирішення питання по наданню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок по АДРЕСА_1 у власність, під час чого за участю останніх ПП Земсервіс-плюс було здійснено визначення та погодження меж вищевказаних земельних ділянок, про що у відповідних схемах, які є невід`ємною частиною Технічної документації, наявні підписи власників суміжних земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

При цьому, в актах встановлення меж земельних ділянок в натурі вказано, що межові знаки в кількості 17 штук, межі та розміри земельної ділянки показані зацікавленим сторонам в натурі, вказані на схемі і посвідчені підписами суміжних землевласників та землекористувачів.

Згідно схеми меж та розмірів земельного сервітуту вбачається, що опис та межі земель сервітуту, які проходять через земельну ділянку ОСОБА_1 погоджені суміжними співвласниками, зокрема позивачкою ОСОБА_8 без будь-яких зауважень щодо їх розміру.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.05.2018 року ОСОБА_2 зверталася до ОСОБА_1 з приводу встановлення земельного сервітуту, та направляла договір про встановлення земельного сервітуту для підписання. Між тим, сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення договору про встановлення сервітуту.

27.06.2018 року ОСОБА_2 звернулася до Миргородського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 541/1380/18, провадження № 2/541/825/2018 ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позовних вимог в зв`язку з недоведеністю позову в частині того, що відповідачка створює позивачці перешкоди в проході, проїзді, інше через належну їй земельну ділянку та відсутністю відомостей стосовно площі земельної ділянки, на яку позивачка пропонувала встановити сервітут.

Після ухвалення вказаного рішення 08.10.2018 року ОСОБА_2 звернулася до Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області з заявою про створення комісії з земельних спорів для вирішення питання забезпечення проїзду через земельну ділянку відповідачки.

На вказане звернення Миргородська міська рада Полтавської області надала відповідь за № 667/М02-02/750 від 12.10.2018 року, в якій роз`яснила, що відповідно до вимог ст. 154 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження та рекомендовано вирішити поставлене питання за правилами добросусідства, в тому числі встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду.

12.11.2018 року ОСОБА_2 звернулася до Миргородської міської ради Полтавської області з заявою про створення комісії по вирішенню земельних спорів з метою визначення неможливості користування належною їй земельною ділянкою через відносини, що склалися з відповідачкою.

За результатами розгляду вказаної заяви позивачки 22.11.2018 року було проведено виїзне засідання комісії по вирішенню земельних спорів, для встановлення всіх фактів , які були вказані у зверненні.

Згідно витягу з протоколу № 15 засідання комісії по вирішенню земельних спорів від 22.11.2018 року за результатами проведеного виїзного засідання, обговорення та огляду правовстановлюючих документів на земельні ділянки, які сторонами надані для огляду; огляду земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 ; враховуючи, що земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають у приватній власності громадян; наявність рішення виконавчого комітету міської ради № 45 від 13.01.2000 року, яким передано у приватну власність земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; а також наявність рішень судів, які набрали законної сили у справах № 541/3244/15-ц, № 541/1380/18, відсутність на момент проведення виїзного засідання перешкод у здійсненні проходу до домоволодіння ОСОБА_9 , керуючись ст. 154 Земельного кодексу України, комісія вирішила рекомендувати ОСОБА_9 та ОСОБА_1 з дотриманням правил добросусідства, укласти договір про встановлення земельного сервітуту та зареєструвати його згідно вимог чинного законодавства.

Про що повідомлено позивачку листом Миргородської міської ради Полтавської області від 26.11.2018 року № 797/М02-02/869.

Позивачка стверджує, що відповідачка і члени її сім`ї, як ще до завершення судового розгляду, так і згодом після винесення 08.10.2018 року рішення суду розпочали постійно вчиняти перешкоди навіть для проходу членів її сім`ї на територію належної її земельної ділянки з АДРЕСА_3 через свою земельну ділянку, в тому числі - використовуючи зазначене рішення суду, як таке, що є підставою для припинення пропуску позивачки і членів її сім`ї на територію належної їй земельної ділянки.

На підтвердження вказаних обставин позивачкою надано до суду копії звернень ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_5 до Миргородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області та висновки та відповіді органів національної поліції за результатами розгляду вказаних звернень за 2018-2019 роки (а. с. 72-94 т. 1).

10.12.2018 р. представником позивачки ОСОБА_5 листом з описом вкладення була надіслана відповідачці пропозиція про укладання договору встановлення земельного сервітуту між позивачкою і відповідачкою на частину земельної ділянки 5310900000:50:039:0041, що належить відповідачці ОСОБА_1 та знаходиться в АДРЕСА_1 , з доданням до цієї пропозиції проекту договору про право на користування чужою земельною ділянкою (сервітуту) і проекту додатку - схеми, складеної згідно наявних в технічній документації з землеустрою кадастрових планів наших суміжних земельних ділянок, що підтверджується копією опису вкладення до листа та копією фіскального чеку Полтавської дирекції ПАТ Укрпошта від 10.12.2018 року (а. с. 98 т. 1).

Між тим, вказаний лист повернувся позивачці поштовим відділенням без вручення відповідачці, як і лист, повторно надісланий 26.12.2018 року аналогічний за змістом (а. с. 99-103 т. 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір щодо неможливості належного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5310900000:50:039:0042, частиною будинку та господарських споруд, власником яких є позивачка ОСОБА_2 , та яка позбавлена можливості проходу та проїзду до свого нерухомого майна у інший спосіб аніж через земельну ділянку відповідачки ОСОБА_1 .

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо укладення договору земельного сервітуту, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо розв`язання спору в судовому порядку та наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в частині встановлення безстрокового земельного сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді до земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачці ( ОСОБА_2 ) через земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці ( ОСОБА_1 ).

При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування до правовідносин строку позовної давності, пославшись на те, що між сторонами тривають правовідносини та до категорії спорів про встановлення порядку користування чужим майном позовна давність не застосовується.

Також місцевий суд залишив без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 в частині встановлення сервітуту на земельну ділянку, яка належить відповідачці, відповідно до якого землекористувач має право без отримання окремого дозволу власника, у відповідності до діючих нормативних актів і затверджених проектів, або письмових дозволів власника прокладати через сервітутні ділянки трубопроводи водопостачання, водовідведення, газозабезпечення, мережі енерго-електрозабезпечення, зв`язку, та інших ліній і комунікацій тощо, та обслуговувати їх самостійно та/або через представників та/або спеціалістів уповноважених служб та підприємств.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Згідно п. 2 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

За приписами статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Статтею 404 ЦК України, зокрема, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладення та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця ) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Спеціальні норми стосовно об`єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України. Згідно із статтею 98 ЗК України право земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

Статтею 99 ЗК України передбачено види права земельного сервітуту, зокрема як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Відповідно до вимог частини третьої статті 403 ЦК особа, що користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Визначення плати належить до компетенції сторін. Безкоштовне використання сервітуту має бути встановлено в договорі, законі або рішенням суду.

Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Отже, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У відповідності до положень ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як установлено місцевим судом та вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 просить встановити на свою користь безстроковий земельний сервітут стосовно частини земельної ділянки кадастровий номер 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 ; при встановленні сервітуту передбачити певні види сервітуту (права користування) земельною ділянкою, що належить відповідачці.

Як роз`яснено у п. 22-2 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

У правовідносинах щодо встановлення земельного сервітуту закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання належної йому нерухомості, неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Крім того, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

В межах цієї справи судом першої інстанції було призначено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу та 14.07.2020 року експертами складено висновок за № 1943/1944.

Відповідно до вказаного висновку запропоновано єдиний варіант встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку, яка належить відповідачці ОСОБА_1 .

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 неодноразово зверталася до відповідачки з питанням встановлення безстрокового земельного сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді до земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка належить їй, через земельну ділянку, що належить відповідачці ОСОБА_1 , оскільки доступ через інші земельні ділянки неможливий.

Враховуючи те, що встановлення земельного сервітуту необхідне позивачці для забезпечення проходу та проїзду до належних їй частини житлового будинку та господарських споруд, а також земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що в інший спосіб здійснити не можливо. Приймаючи до уваги те, що сторони не дійшли згоди щодо укладення договору сервітуту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині та встановлення земельного сервітуту на користь позивачки відповідно до висновку експерта від 14.07.2020 року за № 1943/1944, щодо забезпечення проходу та проїзду до належних їй частини житлового будинку та господарських споруд та земельної ділянки.

При вирішенні спору суд першої інстанції врахував, що визначений цим висновком порядок користування земельною ділянкою (проходом, проїздом) склався між сторонами протягом тривалого часу та існував до початку довготривалого конфлікту.

Прохід та проїзд до земельної ділянки позивачки за рахунок інших земельних ділянок є неможливий.

Також місцевим судом враховано, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 серпня 2020 року у справі № 541/2218/19, номер провадження 2/541/129/2020 ОСОБА_1 виділено в натурі нерухоме майно, що належить на праві спільної часткової власності у будинковолодінні, розташованому за адресою АДРЕСА_2 та перебуває у фактичному користуванні останньої, а саме: 3/5 (три п`ятих) частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 3/5 (три п`ятих) частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до наказу управління архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 16.10.2020 року № 116 змінено адреси об`єктів нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041, які належать ОСОБА_1 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_2 .

Отже, при встановленні сервітуту на земельну ділянку відповідачки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041 суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ця земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог про встановлення сервітуту на земельну ділянку, яка належить відповідачці, суд першої інстанції виходив із того, що згідно висновку експертів № 1943/1944 прокладання по земельній ділянці належній відповідачці до земельної ділянки позивачки ліній комунікацій, а саме водопостачання виходячи з місця розташування на земельній ділянці відповідачки будівель та споруд з урахуванням вимог існуючих ДБН і правил, неможливе.

Прокладання ліній комунікацій, а саме газопостачання можливе виходячи з місця розташування на земельній ділянці відповідачки будівель та споруд домоволодіння ОСОБА_1 , з урахуванням вимог існуючих ДБН і правил.

Встановлення земельного сервітуту на користь позивача для експлуатації лінії електропостачання та на право прокладання (нових) лінійних комунікацій водо- та газопостачання не є доцільним по причинам, наведеним у дослідницькій частині висновку.

Встановлення земельного сервітуту на користь позивача на право прокладати через сервітутні ділянки нових трубопроводів водопостачання, водовідведення, газозабезпечення, мережі енерго-електрозабезпечення не є доцільним.

ОСОБА_2 не заявляла позовну вимогу про встановлення земельного сервітуту на користь позивачки для експлуатації вже існуючих мереж.

Між тим, у цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, отже, апеляційним судом не аналізується.

В суді першої інстанції стороною відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності до правовідносин, яка залишена судом без задоволення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зазначені приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Для вирішення питання про те, чи міг суд прешої інстанції застосувати до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Позов ОСОБА_2 про встановлення сервітуту щодо належної на праві власності відповідачці земельної ділянки за своїми ознаками є негаторним, оскільки позивачка є власником нерухомого майна, яким позбавлена можливості користуватися.

Враховуючи те, що між сторонами існують тривалі правовідносини щодо неможливості користування вказаним нерухомим майном, тому позов про встановлення сервітуту щодо нерухомого майна може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у справі № №686/16196/15-ц провадження № 61-42070 св 18 від 08 липня 2020 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність підстав для застосування до правовідносин строку позовної давності, а доводи апеляційної скарги сторони відповідача у цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд першої інстанції правильно встановив, що до 2018 року сторони користувалися спірною земельною ділянкою на принципі добросусідських відносин, а право позивачки відповідачкою про безперешкодне використання належної відповідачці частини земельної ділянки до того часу не порушувалось.

Твердження представників відповідача в суді першої інстанції та анлогічні доводи в апеляційній скарзі про можливість встановлення сервітуту за рахунок інших суміжних ділянок, обгрунтовано не взяті до уваги місцевого суду та залишаються без задоволення апеляційним судом, оскільки спростовуються висновком експертизи, проведеним у цій справі, та яким встановлено, що враховуючи місце розташування (середина кварталу) під`їзним шляхом до домоволодіння, у тому числі до домоволодіння АДРЕСА_1 є тупікове відгалуження від вулиць Личанська. При цьому вхід/в`їзд на територію домоволодіння АДРЕСА_1 можливий тільки через ворота та хвіртку які розташовані на земельній ділянці, що належать відповідачу ( ОСОБА_1 ) (а.с.7,7 зворот т.3).

З огляду на те, що вказаним висновком експерта запропонований лише один варіант сервітуту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосувати найменш обтяжливий варіант сервітуту, аніж визначено вказаним висновком.

Клопотань з боку відповідачки щодо проведення повторної чи додаткової експертизи щодо встановлдення інших варіантів проходу та проїзду до земельної ділянки позивачки за рахунок інших земельних ділянок не заявлялось.

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу адвоката Стасовського Миколи Васильовича в інтересах відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14.09.2021 року.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун