Постанова

від 13.09.2021 по справі 640/1166/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1166/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.,

судді: Парінов А.Б.,

Федотов І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, Першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнання протиправними дій, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, Першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.10.2018р. № Ф-170467-17 про стягнення боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 3 647, 57 грн. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана С.В., які полягають у недотриманні п. 4 Розділу IV та п. 2 Розділу V Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015р. № 1124 під час розгляду скарги позивача на податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.10.2018р. № Ф-170467-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивачем в повній мірі виконано податковий обов`язок з нарахування та сплати єдиного внеску.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.10.2018р. № Ф-170467-17 про стягнення боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 3 647, 57 грн. з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить в цій частині рішення суду змінити та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вказує, що у порушення вимог закону Перший заступник Голови Державної фіскальної служби України Білан С.В. при розгляді скарги позивача на податкову вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 03.10.2018 року № Ф-170467-17 не перевірив законність і обґрунтованість винесеної ГУ ДФС у м. Києві податкової вимоги.

З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення в частині, що оскаржується, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку від 18.01.2012р. серії НОМЕР_1 . (а.с. 8)

03.10.2018р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-170467-17 відповідно до якої станом на 30.09.2018р. за позивачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 3 647, 57 грн. (а.с. 9)

Позивач вважаючи вищезазначену вимогу протиправною звернулась зі скаргою до Державної фіскальної служби України в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 07.12.2018р. № Л/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) без змін. (а.с. 12)

Позивач вважаючи вищезазначену вимогу та дії першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана С.В., які полягають у недотриманні вимог законодавства під час розгляду скарги позивача протиправними звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича про результати розгляду скарги та дії посадових осіб під час його прийняття, самі по собі не мають юридичного значення для цілей створення правових наслідків для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача, а відтак такі дії безпосередньо не створюють будь-яких наслідків та не порушують права та інтереси позивача, на відмінну від вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка була предметом адміністративного оскарження до фіскального органу вищого рівня.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI.

У відповідності до п.п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Пунктами 59.1 та 59.3 ПК України закріплено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).

Відповідно до п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункти 1 та 4 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI).

Частиною 2 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а частиною 8 цієї статті - що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 11 статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З матеріалів справи убачається, що позивач у позовній заяві просить суд, зокрема, визнати протиправними дії першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана С.В., які полягають у недотриманні п. 4 Розділу IV та п. 2 Розділу V Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015р. № 1124 під час розгляду скарги позивача на податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.10.2018р. № Ф-170467-17.

Відповідно до приписів п.п. 56.1, 56.2 та 56.10 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

З урахуванням наведеного та положень ч. 1 ст. 5 КАС України слід зазначити, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Виходячи із положень статті 19 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відтак, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для Позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки Позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для Позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Належним та ефективним засобом захисту порушеного права позивача в даному випадку є саме оскарження в судовому порядку вимоги

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року у справі № 826/10853/17 (№ К/9901/58531/18).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимими для Позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на його суб`єктивні права та обов`язки, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, а тому безпосередньо не порушують права та інтереси Позивача, а відтак про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді А.Б. Парінов

І.В. Федотов

(повний текст постанови складено 13.09.2021р.)