Постанова

від 16.09.2021 по справі 580/381/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/381/21 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Кучми А.Ю. та Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Буцької селищної ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Багва про визнання протиправними дій, визнання недійними рішень і зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Буцької селищної ради, в якому просив, з урахуванням уточнень:

- визнати дії відповідача протиправними, як такі, що порушують право ОСОБА_1 на отримання земельної частки (паю) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;

- визнати рішення відповідача від 24.06.2020 року, від 08.09.2020. року, від 05.10.2020 року недійсними та зобов`язати його повторно розглянути заяву від 05 травня 2020 року з внесеними змінами заявою від 17.09.2020 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду справи суддею, якому заявлено відвід, здійснивши розгляд справи в односторонньому порядку на користь відповідача, при цьому не враховано факту, що відповідачем надано мовчазну згоду щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки.

Разом з апеляційною скаргою позивач подав заперечення на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 в частині відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття рішення за наслідками вирішення спору, зазначивши, що ним було надано докази скрутного матеріального становища, незадовільного стану здоров`я, значної вартості лікування, при цьому позивач заявляв клопотання про звільнення його від сплати судового збору, а не про відстрочення його сплати.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що перше звернення позивача стосувалось земельної ділянки площею 2,6 га, що є більшим, ніж передбачено Земельним Кодексом для надання у власність для ведення особистого селянського господарства, а подальші звернення позивача стосувались земельної ділянки, яка перебувала в оренді ТОВ Багва у складі сформованої земельної ділянки за відсутності згоди зазначеного землекористувача, що стало підставою для відмови в задоволенні відповідних заяв.

Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала. Будь-які її письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином України та 30.04.2020 звернувся до відповідача із заявою (а.с.121), зареєстрованою за вх.№122, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,6 га, та відповідно надати йому дозвіл на розробку проекту відведення проекту відведення земельної ділянки на території Багвянської сільської ради в межах населеного пункту с. Багва, до якої було додано графічні матеріали про бажане розташування земельної ділянки; копії паспорта та РНОКПП; копії свідоцтва про право на спадщину та рішення Маньківського районного суду (а.с.30-34).

Рішенням Буцької селищної ради від 24.06.2020 №38-51/VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,6 га, у зв`язку з тим, що зміст заяви суперечить підп. б п.1 ст.121 Земельного кодексу України (а.с.35).

28.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою (вх.№236) із приміткою Повторно , в якій просив передати йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, та відповідно надати йому дозвіл на розробку проекту відведення проекту відведення земельної ділянки на території Багвянської сільської ради в межах населеного пункту с.Багва (а.с.128), до якої також було додано графічні матеріали про бажане розташування земельної ділянки; копії паспорта та РНОКПП; копії свідоцтва про право на спадщину та рішення Маньківського районного суду.

Рішенням відповідача від 08.09.2020 №41-36/VII відмовлено у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у зв`язку з невідповідністю змісту заяви графічному матеріалу про бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.130).

17.09.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою (вх.№281), в якій просив передати йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, та відповідно; надати йому дозвіл на розробку проекту відведення проекту відведення земельної ділянки на території Багвянської сільської ради за межами населеного пункту с.Багва, якої було додано графічні матеріали про бажане розташування земельної ділянки; копії паспорта та РНОКПП; копії свідоцтва про право на спадщину та рішення Маньківського районного суду (а.с.131).

За наслідками розгляду вказаної заяви позивача рішенням Буцької селищної ради від 05.10.2020 №42-19/VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у зв`язку з відсутністю письмової згоди землекористувача засвідченої нотаріально.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що при зверненні з відповідними заявами позивачем не було дотримано вимог законодавства, а тому відповідач правомірно прийняв рішення про відмову в їх задоволенні.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, який належить до земельного законодавства, завданням якого є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з п. б ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку .

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймають органи, визначені в ст.118 ЗК України. Чинним законодавством України встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, а також передбачено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини такої відмови.

З матеріалів справи вбачається, що первинна заява позивача від 30.04.2020 стосувалась надання йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,6 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність.

Враховуючи, що площа бажаної позивачем земельної ділянки перевищувала визначену у ст.121 ЗК України площу земельної ділянки, яку громадяни України мають право на безоплатну передачу, а саме 2,0 га, то відмова відповідача у задоволенні вказаної заяви, викладена у рішенні від 24.06.2020 №38-51/VII, відповідає вимогам законодавства та є правомірною.

Щодо заяв позивача від 28.07.2020 та від 17.09.2020, то згідно з доданими до них графічними матеріалами, позивач виявив бажання на виділення йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га із вже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 7123180500:03:002:0398 площею 47,9813 га.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7123180500:03:002:0398 площею 47,9813 га перебуває у користуванні ТОВ Багва на підставі договору оренди землі від 21.12.2012 (а.с.136-139) та вказане право користування зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом №223958147 від 15.09.2020 (а.с.140).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 7123180500:03:002:0398 площею 47,9813 га, щодо відведення у власність частини якої та надання дозволу на розробку проекту землеустрою звертався ОСОБА_1 до відповідача, визначене позивачем місце розташування бажаної земельної ділянки не відповідає вимогам закону, оскільки перебуває у користування іншої особи ТОВ Багва і не може бути передана у власність до припинення відповідного права користування.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими рішення відповідача від 08.09.2020 №41-36/VII та від 05.10.2020 №42-19/VII про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Твердження апелянта щодо розгляду даної справи в суді першої інстанції суддею, якому було заявлено відвід відхиляються судом, оскільки заява позивача про відвід судді Рідзеля О.А. була розглянута у відповідності до положень ст.36-40 КАС України та ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Рідзеня О.А. у даній адміністративній справі було відмовлено.

Щодо заперечень позивача на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 в частині відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття рішення за наслідками вирішення спору, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 3 ст.160 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивач подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивоване тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, надав довідку ГУ ПФ України в Черкаській області від 24.07.2019 №3769, що розмір його пенсії становить 1808,98 грн, надав довідки про перебування його під медичним наглядом, оскільки потребує постійного амбулаторного та періодично стаціонарного лікування, що підтверджується наданими довідками та консультативними висновками, має малолітню доньку, і зазначає про відсутність коштів для сплати судового збору, на підтвердження чого надав банківські виписки по власному рахунку у АТ КБ ПриватБанк (а.с.3-23).

Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно ч.1 ст.8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, постановлення ухвали про звільнення позивача від сплати судового збору є виключно правом суду, а не обов`язком та залежить від майнового стану сторони.

Крім того, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Разом з тим, враховуючи положення п.1 ст.6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст.133 КАС України, Закону України Про судовий збір , а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду та відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

Колегія суддів звертає увагу, що як відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, так і зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати застосовуються судом за наявності одних і тих самих підстав, передбачених ст.8 Закону України Про судовий збір .

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відстрочення сплати судового збору, фактично дійшов висновку про наявність визначених у ч.1 ст.8 Закону України Про судовий збір підстав для відстрочення позивачу сплати судового збору. При цьому, суд проігнорував той факт, що наявність визначених у вказаній нормі обставин може бути підставою і для звільнення від сплати судового збору в силу ч.2 наведеної статті.

При цьому, позивач заявляв клопотання саме про звільнення його від сплати судового збору з мотивів відсутності у нього коштів для його сплати внаслідок наведених у клопотанні обставин.

Натомість, суд першої інстанції на власний розсуд та за відсутності з боку позивача заяв (клопотань) чи інших дій, спрямованих на реалізацію відповідного права, постановив ухвалу про відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття рішення за наслідками вирішення спору, що в подальшому призвело до стягнення з позивача судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1816,00 грн, внаслідок прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи, що розмір пенсії позивача становить 1808,98 грн на місяць, колегія суддів вважає, що стягнення з нього судового збору в розмірі 1816,00 грн (перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній рік з урахуванням щомісячного розміру його пенсії) є таким, що впливає на можливість задоволення власних базових життєвих потреб та суперечить принципу забезпечення права доступу до правосуддя.

Відповідно до ч.1, 2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із запереченнями позивача на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 в частині відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття рішення за наслідками вирішення спору та вважає за необхідне змінити рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року шляхом виключення з резолютивної частини рішення абз.2 про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн, внаслідок порушення судом першої інстанції положень процесуального законодавства.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні у відповідній частині.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.ст.134, 139, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року змінити, виключивши із резолютивної частини абзац 2 наступного змісту:

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у Черкаській області/м.Черкаси/22030101, код отримувача за ЄДРПОУ 37930566, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 528999980313131206084023759, код класифікації доходів бюджету 22030101) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.). .

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови виготовлено 16 вересня 2021 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді А.Ю.Кучма

В.В.Файдюк