Постанова

від 15.09.2021 по справі 669/317/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 669/317/18

провадження № 61-12960св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство Артем і Я ,

відповідачі : Білогірська селищна рада Білогірського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Фермерського господарства Артем і Я до Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання незаконними наказів та скасування права власності на земельні ділянки, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Фермерського господарства Артем і Я на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року у складі судді Короля О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Янчук Т. О. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Фермерське господарство Артем і Я (далі - ФГ Артем і Я ) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду його заяви від 06 червня 2016 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; визнати незаконними рішення селищної ради від 22 червня 2017 року № 8-17/2017 і № 9-17/2017 та скасувати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,46 га, кадастровий номер 6820355000:01:001:0240, та право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6820355000:01:001:0239, припинивши його; зобов`язати Білогірську селищну раду терміново розглянути його заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вирішити питання про судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФГ Артем і Я посилалося на те, що воно є юридичною особою, яке не має у своїй власності земель та здійснює господарську діяльність, орендуючи землю у власників земельних часток (паїв) та органів місцевого самоврядування. Воно утворилося після реорганізації та припинення діяльності колишньої агрофірми імені Б. Хмельницького смт Білогір`я Білогірського району Хмельницької області (далі - колишня агрофірма імені Б. Хмельницького), майно якої було розпайоване між її колишніми членами і виділене в натурі його пайовикам.

Частина нерухомого майна, яке знаходиться на АДРЕСА_1 , в тому числі свинарник-маточник з прибудовами та заправками ПММ, було виділено пайовикам - членам колишньої агрофірми імені Б. Хмельницького, викуплено ФГ Артем і Я та передано йому цілісним майновим комплексом на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).

01 червня 2016 року ФГ Артем і Я звернулося до Білогірської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться за його юридичною адресою, що була зареєстрована 06 червня 2016 року у книзі заяв селищної ради. Незважаючи на те що селищна рада була зобов`язана розглянути цю заяву у місячний термін, у встановлений строк вона не прийняла рішення щодо цього питання.

13 березня 2018 року йому стало відомо, що рішеннями селищної ради від 22 червня 2017 року № 8-17/2017 та № 9-17/2017 затверджено технічну документацію про передання в приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,46 га і 0,15 га відповідно, які належать до санітарної будівлі свинарника та не можуть бути виділені громадянам, яким не належить це приміщення.

Вважає, що Білогірська селищна рада та її посадові особи при розгляді (не розгляді) його заяви порушила норми Закону України Про фермерське господарство , ЗК України, ветеринарно-санітарні вимоги та державні будівельні норми України. У зв`язку із цим просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ізяславський районний суд Хмельницької області рішенням від 24 січня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів належності йому на праві власності приміщень свинарника з прибудовами та заправки ПММ та, відповідно, порушення його прав як власника нерухомого майна, чи наявності у нього будь-якого речового права на земельні ділянки, яке підлягає захисту. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради щодо розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про те, що заява ФГ Артем і Я від 06 червня 2016 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки подавалась для розгляду відповідачу, ним же зареєстрована та, як наслідок, підлягала розгляду у порядку, визначеному для розгляду таких заяв.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Хмельницький апеляційний суд постановою від 27 липня 2020 року рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради щодо розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву скасував і провадження в цій частині закрив. Роз`яснив ФГ Артем і Я , що розгляд справи в цій частині позовних вимог віднесено до юрисдикції адміністративного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позивач, оспорюючи набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки, вказував на порушення його права як власника нерухомого майна, а саме свинарника-маточника з прибудовами та заправки ПММ на АДРЕСА_1 , розташованих на належних відповідачам земельних ділянках, які не можуть бути виділені будь-яким особам, крім тих, кому належить приміщення свинарника. Водночас позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів належності йому на праві власності приміщень свинарника з прибудовами та заправки ПММ. Також суд вважав безпідставними і посилання позивача на статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, оскільки не надано доказів набуття ФГ Артем і Я права власності на будівлі чи споруди у встановленому законом порядку, та їх розташування на належних відповідачам земельних ділянках. Закриваючи провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради, що полягає у нерозгляді заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву, апеляційний суд, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 та від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, дійшов висновку, що зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2020 року ФГ Артем і Я подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 689/1220/17 .

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що предметом судового розгляду було три вимоги позивача, кожна з яких була обтяжена похідною вимогою, а саме: про визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради щодо розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву; визнання незаконним рішення Білогірської селищної ради від 22 червня 2017 року № 8-17/2017 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки та припинення права власності на земельну ділянку; визнання незаконним рішення Білогірської селищної ради від 22 червня 2017 року № 9-17/2017 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та припинення права власності на земельну ділянку.

Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради та зобов`язання вчинити дії нерозривно пов`язана з іншими позовними вимогами, оскільки предметом спору є одна і та сама земельна ділянка, на яку претендував позивач, однак частина цієї земельної ділянки була виділена ОСОБА_1 , а інша частина ОСОБА_2 . Тобто вирішення пов`язане з вирішенням інших вимог.

Оскільки підставою звернення до суду став факт не розгляду селищною радою заяви ФГ Артем і Я про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття рішень про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які зареєстрували право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пред`явлений у цій справі позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спірні земельні ділянки на час передання їх відповідачам були колективною власністю членів КСП - агрофірми ім. Б. Хмельницького і належали до категорії земель сільськогосподарські будівлі і двори. Земельні ділянки, призначені для обслуговування будівель . Водночас ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 ніколи не були членами зазначеного КСП, а тому вони взагалі не мають права на отримання земель колективної власності.

Крім того, згідно з технічною документацією межа земельної ділянки ОСОБА_1 проходить по стіні прибудови до свинарника-маточника та накладається на земельну ділянку, яка перебуває під будівлею заправки ПММ. Зазначені будівлі свинарника-маточника та будівлі ПММ перебувають у спільній частковій власності колишніх членів КСП, а земельна ділянка ОСОБА_2 розташована під приміщенням автовагів та резервуарами для зберігання пального, власниками якого також є члени колишнього КСП, у тому числі й позивач.

Отже, при переданні земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, якими закріплено принцип переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на будівлю та споруду, та встановлено, що до особи, яка набула права власності на будівлю чи споруду, що розміщені на земельній ділянці, переходить право на земельну ділянку без зміни її цільового призначення і у тому самому обсязі, що і у попереднього землекористувача.

Також суди не врахували, що на час прийняття оскаржуваних рішень селищної ради, як і на час звернення до суду з цим позовом та дотепер ФГ Артем і Я було і залишається одним із співвласників усього майна колишнього КСП, що дає йому право на звернення до суду як співвласнику майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 вересня 2020 року справа № 669/317/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 08 червня 2016 року ФГ Артем і Я звернулося до Білогірської селищної ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що підтверджується журналом реєстрації заяв громадян і юридичних осіб до сесій Білогірської селищної ради у 2015-2016 роках.

У зазначеному журналі реєстрації заяв громадян і юридичних осіб є ще 2 (два) записи від 08 червня 2016 року про надходження заяв від ОСОБА_3 (керівник ФГ Артем і Я ) та ОСОБА_4 (засновник ФГ Артем і Я ) про надання дозволів на виготовлення технічної документації.

Білогірська селищна рада рішенням від 22 червня 2017 року № 8-17/2017 затвердила технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та згідно з додатком 1 передала ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,4625 га на АДРЕСА_1 .

Рішенням Білогірської селищної ради від 22 червня 2017 року № 9-17/2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та згідно з додатком 1 передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0, 1500 га на АДРЕСА_2 .

Згодом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували своє право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Скасовуючи рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Білогірської селищної ради щодо розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву і закриваючи провадження у справі щодо вирішення цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що вони підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим колегія суддів вважає, що такий висновок апеляційного суду є помилковим.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У частині першій статті 1 ЦК України зазначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 689/1220/17 (провадження № 14-715цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заявлений у цій справі спір стосується права ФГ Артем і Я на отримання земельної ділянки, на яку, воно (на його думку) має право як власник майнових сертифікатів на майно колишнього КСП - агрофірми ім. Б. Хмельницького, та інших фізичних осіб, яким Білогірська селищна рада передала у власність спірні земельні ділянки і які зареєстрували своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, спір у цій справі виник про цивільне право, і подальше оспорювання права власності на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права землекористування, що за своєю природою є цивільним.

Оскільки, згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами спір у цій справі виник щодо земельної ділянки, яку незаконно, на думку позивача, передано у власність відповідачів, і вони отримали речове право на це майно, безпідставними є посилання апеляційного суду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 та від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, як на підставу закриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності селищної ради щодо розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання розглянути таку заяву.

Враховуючи зазначені обставини, постанова апеляційного суду в частині закриття провадження ухвалена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

У пунктах 39, 40, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі; виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

З установлених судами фактичних обставин справи відомо, що спір виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв`язані питання, пов`язані з переданням землі у власність відповідачам.

У зв`язку з цим підлягає і скасуванню постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними наказів та скасування права власності на спірні земельні ділянки, оскільки ці вимоги повинні вирішуватися спільно з вимогами про визнання протиправною бездіяльності селищної ради та зобов`язання вчинити дії.

Верховний Суд, позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки, закриваючи провадження щодо частини позовних вимог, апеляційний суд не переглядав його по суті , а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду наведені в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Артем і Я задовольнити частково .

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун