Вирок

від 20.09.2021 по справі 333/3392/18

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 333/3392/18

Провадження № 1-кп/333/653/20

ВИРОК

Іменем України

20 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Омську (Російська Федерація), громадянина України, українця, освіта середня спеціальна, пенсіонера, неодруженого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням його у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акту, у ході досудового розслідування встановлено, що 14.05.2018 року, близько 10 години 30 хвилин, ОСОБА_7 , знаходячись на проїжджій частині автошляху «Харків-Сімферополь», навпроти супермаркету «Метро» по вул. Оріхівське шосе, буд. 7-А, в м. Запоріжжі, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень, з раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, наніс один удар кулаком правої руки в праву частину обличчя потерпілому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від чого останній впав з висоти власного зросту на асфальтовану поверхню землі, чим спричинив останньому, згідно висновку експерта №696 від 24.05.2018 року крововиливи і садна на червоній каймі обох губ з переходами на слизові оболонки, синці біля зовнішнього кута правого ока, на підборідді біля нижньої губи справа, синець і садна на кінчику носа, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_7 слідчий кваліфікував як скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за ознаками легкого тілесного ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_7 пояснив, що вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, він не визнає і відповідно заперечує проти задоволення цивільного позову потерпілого.

14.05.2018року він,приблизно о10год.30хв.,перебував закермом свогоавтомобіля «Таврія»синього кольорузпричепом та їхав по автодорозі «Харків-Сімферополь» у напрямку Шевченківського району м. Запоріжжя. Швидкість автомобіля була, приблизно 60 км/год. Попереду їхав автомобіль потерпілого. Після того як закінчилася суцільна лінія на дорозі, він намагався обігнати вказаний автомобіль, однак йому це не вдалося.

Коли він зупинився на червоний сигнал світлофору, розташованого навпроти супермаркету «Метро», попереду його зупинився автомобіль моделі «Джип». ОСОБА_4 вийшов зі свого транспортного засобу та підійшов до його автомобіля. Він, побачивши потерпілого, також вийшов з автомобіля.

Після цього, потерпілий почав хапати його за одяг «за грудки», порвав ланцюжок, хватав за пальці та намагався душити за горло його ж одежею. Він, захищаючи, штовхнув ОСОБА_4 , після чого останній впав на асфальт. Також, під час конфлікту з рук у нього випав мобільний телефон, який розсипався на запчастини. У цей момент до нього підбігла пасажирка автомобіля потерпілого, схопила одну з частин його телефону, тому він і сказав їй, щоб вона віддала належний йому мобільний телефон. Остання кинула йому частину телефону, і лише вдома він побачив, що це не його частини телефону, тому він їх передав слідчому.

Після конфлікту він виявив, що у нього порваний ланцюжок, який висів на шиї, розірвана сорочка та сильно болять пальці на правій руці. Коли біль не пройшла, він вирішив звернутися до лікарні, де йому наклали гіпс. Приблизно через два тижні, на Малому ринку він зустрів раніше невідомого йому чоловіка, який спитав як вирішився конфлікт на дорозі. Після цього він дізнався, що прізвище вказаного чоловіка ОСОБА_8 і останній залишив йому свій номер телефону для допиту слідчим.

На підтвердженнявинуватості ОСОБА_7 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.125КК України прокурором було заявлено клопотання про допит потерпілого, свідка ОСОБА_9 , а також про дослідження письмових доказів.

Допитаний потерпілим ОСОБА_4 суду пояснив, що 14.05.2018 року, приблизно о 10 год. 30 хв., він їхав за кермом свого автомобіля по автодорозі «Харків-Сімферополь» та перевозив додому свою куму ОСОБА_9 з обласної клінічної лікарні, що знаходиться по вул. Оріхівське шосе. Швидкість його автомобіля не перевищувала 40-50 км/год. Не доїжджаючи до супермаркету «Метро», він побачив, як на обгін його транспортного засобу пішов автомобіль «Таврія» синього кольору з причепом (у подальшому було встановлено, що за кермом вказаного автомобіля знаходився обвинувачений ОСОБА_7 ). Так як транспортний засіб ОСОБА_7 виїхав на зустрічну полосу, де знаходився автомобіль «Камаз», тому обвинувачений почав зміщуватися праворуч, залишаючи йому мінімум дороги. З`їхати праворуч він не міг, тому що там був кювет.

Через декілька метрів був світлофор, на якому загорілося червоне світло і автомобіль обвинуваченого зупинився на перехресті. Він, з`їхав праворуч у «дорожній карман», щоб не заважати іншим транспортним засобам. На світлофорі попереду автомобіля ОСОБА_7 перебував ще один автомобіль «Джип», але він не запам`ятав його номерні знаки.

Після цього, він вийшов з свого автомобіля, підійшов і став перед транспортним засобом обвинуваченого та запитав: «Що Ви робите, водій?». На це ОСОБА_7 вийшов з автомобіля зі словами: «Ти один, я зараз покажу як треба їздити» та пішов на нього. Він став відступати назад, а обвинувачений, підійшовши на відстань витягнутої руки, кулаком вдарив його в обличчя. Після цього удару, він впав на асфальт біля переднього бамперу автомобіля ОСОБА_7 та втратив свідомість.

У подальшому, з «Джипу» вийшов водій і разом з ОСОБА_9 допомогли йому прийти до тями та підвестись на ноги. Коли він отямився, то почав шукати свій мобільний телефон, який у нього випав з рук під час конфлікту. ОСОБА_9 повідомила, що вона з асфальту підняла його мобільний телефон, який розпався на частки, коли впав, але обвинувачений вихопив корпус телефону у неї з рук, сказавши, що це його мобільний телефон.

Він відразу спочатку звернувся до Шевченківського районного відділу поліції, а потім за територіальністю до Комунарського районного відділу поліції. Судову медичну експертизу він пройшов на наступний день, так як в той день вона вже не працювала. Зазначив, що він хотів лише зробити зауваження обвинуваченому, оскільки останній створив аварійну ситуацію на дорозі.

Удар обвинувачений наніс зверху до низу «крюком», при цьому зачепивши ніс, верхню та нижню щелепи. Від удару він впав на лівий бік, тому на ліктю у нього було садно. Його телефон у подальшому повернув слідчий, але він був без сім-карти та акумулятора. ОСОБА_9 знаходилася на передньому пасажирському сидінні та в той час його вікно було повністю відкрите.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є кумою потерпілого. 14.05.2018 року, вранці, її виписали з Запорізької обласної лікарні після операції на нозі. Вона попрохала ОСОБА_4 забрати її з лікарні та перевезти додому. Коли вони їхали по автодорозі «Харків-Сімферополь» та були напроти «Метро», з лівого боку почав виконувати обгін автомобіль обвинуваченого (як було встановлено у подальшому). Так як на зустрічній полосі був автомобіль, транспортний засіб обвинуваченого почав зміщуватися праворуч та заважав подальший рух їхнього автомобіля. Таким чином, ОСОБА_7 фактично створив аварійну ситуацію, враховуючи, що у разі невеликого зміщення праворуч, вони могли з`їхали у кювет.

Коли вони під`їхали до супермаркету «Метро», автомобіль обвинуваченого зупинився на червоний сигнал світлофору, а ОСОБА_4 скерував автомобіль праворуч та також зупинився. Після цього, потерпілий вийшов з автомобіля, щоб зробити зауваження ОСОБА_7 стосовно порушення Правил дорожнього руху. ОСОБА_4 підійшов до автомобіля обвинуваченого і щось тому говорив, що саме, вона не чула. Потім вона побачила, як ОСОБА_7 вийшов з автомобіля замахнувся на потерпілого і в цей час вона на секунду закрила очі. Коли вже їх відкрила, то побачила, що ОСОБА_4 лежить за асфальті. Обвинувачений намагався ще раз вдарити потерпілого, вже лежачого на землі, але його зупинив водій автомобіля «Джип», який стояв попереду автомобіля обвинуваченого.

ОСОБА_4 після того як впав, втратив свідомість. У потерпілого з рук випав мобільний телефон, який вона підняла з асфальту, але його вирвав з рук обвинувачений, зазначивши, що це його мобільний телефон. Вона віддала телефон, так як боялася агресії з боку ОСОБА_7 .

Після цього вона викликала працівників поліції і приводили з водієм «Джипа» потерпілого до тями. У ОСОБА_4 текла кров з зубів та було почервоніння носу. Якою саме рукою вдарив ОСОБА_7 , вона не знає. В автомобілі вона перебувала на передньому пасажирському сидінні, вікно водія було відкрите, тому вона бачила майже усі події. Конфлікт був лише декілька секунд. Вона обходила автомобіль ОСОБА_4 коли потерпілий вже був на асфальті. За одежу один одного не хапали, а обвинувачений лише наніс удар потерпілому.

Також, під час судового розгляду прокурор надав наступні документи, які були досліджені судом, а саме:

- витяг з кримінального провадження №12018080040001534 від 14.05.2018 року, кваліфікація кримінального правопорушення ч.2 ст.186 КК України, ЄО 11336, підпис реєстратора 15.05.2018 року;

- витяг з кримінального провадження №12018080040001534 від 14.05.2018 року, кваліфікація кримінального правопорушення ч.1 ст.125 КК України, ЄО 11336, підпис реєстратора 31.05.2018 року;

- протокол прийняття заяви від ОСОБА_4 про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 14.05.2018 року, згідно яких потерпілий просить органи поліції та прокуратури притягти до кримінальної відповідальності невідому особу, яка 14.05.2018 року близько 10 год. 30 хв. на трасі «Харків-Сімферополь» напроти супермаркету «Метро» в ході раптово виниклого словесного конфлікту завдав один удар правою рукою в обличчя, чим завдав фізичного болю, після чого заволодів мобільним телефоном «Samsung X2» чорного кольору;

- клопотання слідчого від 15.05.2018 року про проведення судової-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_4 ;

- ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_10 від 16.05.2018 року про проведення судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_4 ;

- висновок експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_11 від 22.05.2018 року, згідно якого синці біля зовнішнього кута правого ока, на підборідді біля нижньої губи справа, в області правого ліктьового суглобу, синець і садна на кінчику носа, крововиливи і садна на червоній каймі обох губ з переходами на слизові оболонки у ОСОБА_4 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів, їх давність не суперечить строку вказаному обслідуваним. Виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження утворилися не менше ніж від 5-ти травматичних впливів. Взаєморозташування ОСОБА_4 і нападаючого в момент спричинення тілесних ушкоджень могло бути будь-яким при умові доступності відповідної ділянки тіла для нанесення удару. Виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_4 розташовані на ділянках тіла, доступних для власної руки. Утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 внаслідок падіння з висоти власного зросту представляється малоймовірним;

- протокол проведення слідчого експерименту від 12.06.2018 року за участі потерпілого ОСОБА_4 з DVD-диском;

- клопотання слідчого про проведення судової-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_4 від 15.06.2018 року;

- ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_10 від 18.06.2018 року про проведення судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_4 ;

- висновок комісії експертів КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 від 26.06.2018 року, згідно якого, відпоподіно до протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_4 від 12.06.2018р., останній зазначає, що ОСОБА_7 завдав йому один прямий удар кулаком правої руки частково в область носа та область верхньої та нижньої губи, після чого потерпілий впав на землю, вдарившись при цьому правим ліктьовим суглобом. Таким чином, між механізмом виникнення ушкоджень (права половина обличчя, область губ, правий ліктьовий суглоб) у потерпілого ОСОБА_4 і механізмом нанесення йому ушкоджень за даними протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_4 має мiсце співпадіння за травмуючими предметами (тупi) i ділянками травматичних впливів (права половина обличчя, правий ліктьовий суглоб). При цьому суттєвих розбіжностей на виявлено. Усе наведене надає змогу вважати за можливе виникнення ушкоджень у ОСОБА_4 при обставинах, наведених в протоколі проведення слідчого експерименту;

- заяви ОСОБА_7 про видачу ним слідчому золотого ланцюжка та мобільного телефону «Nokia Х2»;

- протокол огляду мобільних телефонів «Nokia Х2» і «Nokia RM-1136», а також ланцюжка із металу жовтого кольору, довжиною близько 58 см з пошкодженнями у виді розривів по всій довжині та відсутності гачка з фототаблицею;

- постанову слідчого про приєднання до матеріалів кримінального провадження як речових доказів мобільних телефоні «Nokia Х2» і «Nokia RM-1136», а також ланцюжка із металу жовтого кольору;

- матеріали, що характеризують обвинуваченого як особистість, у т.ч. матеріали щодо відкриття виконавчих проваджень, в яких ОСОБА_7 є боржником, надані потерпілим, з яких вбачається факти притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері дорожнього руху.

За клопотанням сторони захисту судом був допитаний свідком ОСОБА_8 , який пояснив, що він познайомився з обвинуваченим вже після подій, які досліджує суд. Приблизно між 10 та 11 годиною, точної дати він не пам`ятає, але у травні 2018 році він за кермом свого автомобіля «ВАЗ 2104», білого кольору їхав у бік м. Сімферополя по автодорозі «Харків Сімферополь». Коли зупинився на червоний сигнал світлофору напроти супермаркету «Метро», то побачив, що на зустрічній полосі, де також автомобілі зупинилися на червоне світло, відбувся конфлікт.

Так, він побачив потерпілого, який підійшов до транспортного засобу обвинуваченого, а коли ОСОБА_7 вийшов з автомобіля, ОСОБА_4 схопив за грудки обвинуваченого, почав хватати останнього за руки, а потім намагатися душити одежею обвинуваченого. Конфлікт відбувався практично біля дверей водія, а потерпілий стояв спиною до нього. Відстань, на якій він бачив події складала, близько 10-15 метрів. Де стояв автомобіль потерпілого, він не бачив. Ці події він бачив по діагоналі, приблизно 30 секунд, після чого загорівся зелений сигнал світлофору і він поїхав.

У подальшому, приблизно через два тижні після цих подій, на «Малому» ринку він зустрів обвинуваченого, у якого запитав, як він розійшовся з потерпілим. На це ОСОБА_7 показав перемотані пальці на правій руці і зазначив, що ОСОБА_4 йому зламав їх під час конфлікту. Після цього, його викликали у поліцію, де він надав свої пояснення.

Також, судом були досліджені матеріали, надані стороною захисту, а саме:

- витяг з кримінального провадження №12019080040003142 від 16.09.2019 року, кваліфікація кримінального правопорушення ч.1 ст.125 КК України, зміст: «14.05.2018 року, приблизно о 10 год. 30 хв., невідома особа, знаходячись напроти супермаркету «Метро» по вул. Оріхівське шосе, 7-А на трасі автошляху «Харків-Сімферополь» у м. Запоріжжі нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_7 , чим спричинила фізичний біль;

- постанова про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч.1 ст.125 на ч.1 ст.122 КК України від 18.05.2020 року;

- витяг з кримінального провадження №12019080040003142 від 16.09.2019 року, кваліфікація кримінального правопорушення ч.1 ст.122 КК України, дата підпису реєстратора від 16.09.2019 року;

- постанова про залучення ОСОБА_7 потерпілим у кримінальному провадженні №12019080040003142 від 16.09.2019 року;

- довідка з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» від 20.11.2018 року на ім`я адвоката ОСОБА_14 , згідно якої ОСОБА_7 за медичною допомогою звертався 01.06.2018 року, встановлений попередній діагноз: закритий перелом 1-го та 4 пальців правої кисті, струс головного мозку. 05.06.2018 року консультований лікарем-травматологом, підтверджено діагноз: закритий перелом головки І пясної кістки на кисті.

- висновок експертаКУ «Запорізькеобласне бюросудово-медичноїекспертизи» ОСОБА_15 №1026від 13.12.2019року,проведеного укримінальному провадженні№12019080040003142,згідно якого закритий консолідований осколковий перелом головки основної фаланги 1-го пальця правої кисті зі зміщенням уламків (за даними рентгенологічного дослідження) у ОСОБА_7 кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я; закритий консолідований перелом основи нігтьової фаланги 4-го пальця правої кисті (за даними рентгенологічного дослідження) у ОСОБА_7 кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я; виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_7 утворилися від дії тупих предметів; давність утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 не суперечить строку, вказаному у постанові слідчого, консультативного висновку лікаря-рентгенолога-консультанта КУ «ЗОБСМЕ» ЗОР та зі слів освідуваного; враховуючи локалізацію, кількість та розташування наявних ушкоджень у ОСОБА_7 йому було нанесено не менше 2 травматичних впливів;

- відповідь від начальника СВ відділу поліції №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_16 на запит суду, згідно якої 10.12.2020 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12019080040003142 на підставі п.10.ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування;

- заява ОСОБА_7 від 12.04.2021 року щодо внесення до ЄРДР відомостей про спричинення ОСОБА_4 йому тілесних ушкоджень 14.05.2018 року, приблизно о 10 год. 30 хв., напроти супермаркету «Метро» по вул. Оріхівське шосе, 7-А на трасі автошляху «Харків-Сімферополь» у м. Запоріжжі;

-відповідь начальника СВ відділу поліції №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_16 про приєднання заяви ОСОБА_7 від 12.04.2021 року до матеріалів закритого кримінального провадження №12019080040003142;

-ухвала слідчогосудді Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя ОСОБА_17 від 23.04.2021року прозобов`язання посадовихосіб відділуполіції №4Запорізького РУПГУНП вЗапорізькій областівнести відомості,викладені узаяві ОСОБА_7 від 12.04.2021року;

- витяг з кримінального провадження №12021082040000440 від 23.04.2021 року, кваліфікація кримінального правопорушення ч.1 ст.122 КК України, зміст: «23.04.2021 року до ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області з ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_17 звернувся ОСОБА_7 , згідно якої зобов`язано внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення стосовно останнього за ч.1 ст.122 КК України;

- постанова про залучення ОСОБА_7 потерпілим у кримінальному провадженні №12021082040000440 від 23.04.2021 року.

Аналізуючи досліджені судом показання свідка сторони обвинувачення ОСОБА_9 суд звертає увагу, що остання фактично не бачила завдання удару або ударів ОСОБА_7 з боку обвинуваченого. Так, ОСОБА_18 зазначила, що бачила як потерпілий вийшов з автомобіля, замахнувся на потерпілого і в цей час вона на секунду закрила очі. Коли вже їх відкрила, то побачила, що ОСОБА_4 лежить за асфальті.

Надані прокурором документи, а саме: витяги з кримінального провадження №12018080040001534 від 14.05.2018 року та протокол прийняття заяви від ОСОБА_4 про вчинене кримінальне правопорушення свідчать лише про те, що слідчим була проведена відповідна процедура внесення відомостей до ЄРДР на підставі заяви потерпілого.

12.06.2018 року за участі потерпілого було проведено слідчий експеримент. Водночас, на думку суду дані, отримані під час проведення вказаної слідчої дії необхідно визнати недопустимими доказами, виходячи з такого.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю потерпілого слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від потерпілого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч.2 ст.84 та п.3 ч.2 ст.99 КПК України є документом.

Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч.1 ст.95 КПК України, у системному зв`язку із ч.2 ст.84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.

При проведенні слідчого експерименту участь потерпілого не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч.4 ст.95 КПК України, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст.225 КПК України.

Аналіз протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_4 свідчить про те, що фактично під час проведення вказаної слідчої дії останній у кабінеті слідчого лише пояснив про обставини подій 14.05.2018 року. Фраза у вказаному протоколі слідчої дії: «Далі, потерпілому було запропоновано вказати почергово та більш детально на механізм та локалізацію нанесення тілесних ушкоджень, а також на взаємне розташування відносно один одного, на що потерпілий ОСОБА_4 повідомив, що до нього підійшов ОСОБА_7 та знаходячись на відстані витягнутої руки завдав один прямий удар……» свідчить, що фактично ОСОБА_4 лише надавав показання, які не мають доказового значення, враховуючи вимоги ч.4 ст.95 КПК України.

Перевірити чи дійсно потерпілий не тільки поясняв, але і показував механізм нанесення йому удару, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень не надалося можливим у зв`язку з тим, що відеозапис на DVD-диску, який є додатком до протоколу слідчої дії не змогли розкрити під час судового розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

У даному випадку вважаю, що необхідно визнати недопустимими і похідні докази, а саме: дані, отримані під час проведення експертного дослідження комісією експертів КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» (№289/к від 26.06.2018 року), згідно якого, експерти досліджували саме дані протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого і надавали відповіді, пов`язані з відомостями, отриманими під час вказаної слідчої дії.

Скасовуючи вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2020 року Запорізькій апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції повною мірою не перевірив доводи сторони захисту, які, на їх переконання, вказували на відсутність в діях обвинуваченого події кримінального правопорушення (посилання в цьому контексті на необхідну оборону).

Аналізуючи отримані під час нового судового розгляду докази суд дійшов до висновку, що 14.05.2018 року обвинувачений отримав тілесні ушкодження від потерпілого ОСОБА_4 і саме останній почав протиправні дії відносно обвинуваченого.

З показів свідків, обвинуваченого, потерпілого та матеріалів провадження випливає, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відбулася обопільна бійка, окрім тілесних ушкоджень на потерпілому, існують докази нанесених тілесних ушкоджень обвинуваченому.

Цей факт підтверджується не тільки показаннями ОСОБА_7 , а і свідка ОСОБА_8 , який на відміну від свідка ОСОБА_18 не був знайомим чи родичом обвинуваченого на момент подій. Показання, надані ОСОБА_8 , не спростовані іншими доказами по кримінальному провадженню і у сукупності з іншими даними доводять факт спричинення потерпілим тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .

Також, факт отримання обвинуваченим тілесних ушкоджень підтверджується і висновком судово-медичного експерта ОСОБА_15 №1026 від 13.12.2019 року, який встановив наявність, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень у обвинуваченого ОСОБА_7 , а також що давність спричинення виявлених на тілі останнього тілесних ушкоджень не суперечить строку, вказаному обвинуваченим.

Дані, отримані під час огляду ланцюжка обвинуваченого (на краях ланцюжка з металу жовтого кольору, довжиною близько 58 см, встановлено пошкодження одного з кріплень у виді відсутності фрагменту закриваючого гачку. Крім того, практично по всій довжині ланцюжку наявні пошкодження фрагментів ланок у виді розривів) також опосередковано вказують на факт посягання з боку потерпілого.

Крім того, суд приймає до уваги, що відомості, викладені у заяві ОСОБА_7 про отримання ним тілесних ушкоджень були внесені до ЄРДР за ч.1 ст.122 КК України. Хоча слідчий і закрив вказане кримінальне провадження, але підставою для цього став факт закінчення строку досудового розслідування, а не факт відсутності події кримінального правопорушення.

На цей час відомості, викладені у заяві ОСОБА_7 про отримання ним тілесних ушкоджень повторно внесені до ЄРДР і за цим фактом проводиться досудове розслідування.

Матеріалами кримінального провадження та показаннями потерпілого, свідка ОСОБА_9 , обвинуваченого підтверджується те, що ОСОБА_4 перший підійшов до ОСОБА_7 щоб зробити зауваження, що останній порушує правила ПДР.

До показань свідка ОСОБА_18 в частині того, що потерпілий не наносив жодних ударів та не спричинив пошкоджень обвинуваченому, а також, що обвинувачений ще раз намагався вдарити потерпілого, суд відноситься критично, так як остання є кумою ОСОБА_4 . Тому, вважаю, що цей факт став підставою для надання ОСОБА_18 таких показань, які б свідчили на користь потерпілого.

На думку суду, доведеним є і факт спричинення потерпілому тілесних ушкоджень з боку обвинуваченого. Водночас, вважаю, що в даному випадку ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони, виходячи з такого.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).

Право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК України ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України;

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 19 квітня 2018 року у справі № 722/1981/16-к, провадження № 51-792км18, визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об`єктивних і суб`єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо з`ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об`єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об`єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.

При розгляді справ даної категорії необхідно також з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. При цьому згідно з ч.3 ст.36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту; перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.

В даному випадку, ОСОБА_7 наніс удар в момент посягання на його здоров`я з боку потерпілого і необхідність у застосуванні заходів захисту на той момент для обвинуваченого ще не відпала.

Вирішуючи питання чи мав обвинувачений реальну можливість відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням меншої шкоди потерпілому, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 лише одноразово наніс удар кулаком руки і він не застосовував при цьому інші речі, такі як палиця, зброю тощо і відразу зупинив свої дії, коли для нього небезпека відпала (коли потерпілий опинився на землі та йому вже не загрожував). Тому, на думку суду, в тій обстановці, що склалася, дії обвинуваченого відповідали небезпечності посягання з боку потерпілого. Суд також враховує, що і обвинувачений і потерпілий практично одного віку, а фізична сила у даному випадку суттєвої ролі не зіграла.

Визначальним вважаю, що у поведінці ОСОБА_7 було не бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), а відвернення нападу та захист. До показань потерпілого в частині того, що з автомобіля ОСОБА_7 вийшов зі словами: «Ти один, я зараз покажу як треба їздити», суд відноситься критично, так як вони не підтверджені іншими доказами у кримінальному проваджені і події, які у подальшому розвернулися, навпаки свідчать, що саме потерпілий першим почав агресивні дії відносно обвинуваченого.

Згідно положень ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. У відповідності до ч.4 цієї статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Статтею 368 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити низку питань, до яких зокрема, віднесені питання, чи містять діяння, у якому обвинувачується особа, склад злочину, чи винен обвинувачений у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Положенням ч.1 ст.373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно до роз`яснень, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

За змістом ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

У відповідності з ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Отже, враховуючи поведінку ОСОБА_4 , спрямованість умислу останнього, інтенсивність і характер його дій, що давали ОСОБА_7 , який фактично захищався, підстави сприймати загрозу реальною, з урахуванням вимог ст. 94 КПК України, тобто оцінивши за своїм внутрішнім переконанням кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку, що в даному випадку встановлена відсутність в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення та наявність в його діях необхідної оборони, тому останній підлягає виправдуванню, а кримінальне провадження закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_4 був заявлений цивільний позов, який під час судового розгляду збільшився, про майнову шкоду у розмірі 25000 грн. та моральну шкоду на суму 35000 грн., а також подано до суду клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про виправдування обвинувачення, вважаю за необхідним відмовити у задоволенні цивільного позову та відповідно і компенсації витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст.100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Враховуючи, що слідчим на стадії досудового розслідування мобільний телефон «Nokia X-2», мобільний телефон «Nokia RM-1136» та ланцюжок з металу жовтого кольору були визнані речовими доказами та у подальшому передані на відповідальне зберігання їх власникам, вважаю за необхідне залишити їх потерпілому та обвинуваченому, відповідно.

Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

Керуючись ч.3 ст.62 Конституції України, ст. ст. 86, 284, 368-371, 373, 374, 376, 377, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, виправдати.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України закрити у зв`язку з відсутністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.

Речові докази:

- мобільний телефон «Nokia X-2», в корпусі чорного кольору, що належить потерпілому ОСОБА_4 і знаходиться у нього на відповідальному зберіганні залишити останньому за належністю;

- мобільний телефон «Nokia RM-1136», в корпусі чорного кольору та ланцюжок з металу жовтого кольору, що належать обвинуваченому ОСОБА_7 і знаходяться у нього на відповідальному зберіганні залишити останньому за належністю;

У задоволенні цивільного позову та клопотанні потерпілого ОСОБА_4 про компенсацію витрат на правову допомогу відмовити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_1