ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.005921
адміністративне провадження № К/9901/17452/20
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Буський консервний завод до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 (суддя - Брильовський Р.М.), додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Довга О.І., Макарик І.Я.) у справі №1.380.2019.005921 (А/857/3213/20).
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю Буський консервний завод (далі - ТОВ Буський консервний завод ) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) від 20.08.2019 №0012031401, №00120221401, №0012021401.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020, позов задоволено.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 заяву ТОВ Буський консервний завод про розподіл витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто на користь ТОВ Буський консервний завод (80500, Львівська область, м. Буськ, вул. Петрушевича, 28, код ЄДРПОУ 00376403) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17700,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 залишено без змін.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору та щодо розподілу судових витрат, ГУ ДПС у Львівській області оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
У доводах касаційної скарги ГУ ДПС у Львівській області посилається на те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновків щодо застосування норм статей 139, 198, 200 Податкового кодексу України, викладених Верховним Судом у постановах від 30.01.2021 у справі №814/1145/18, від 14.02.2020 у справі №826/1255/17, від 25.09.2019 у справі №823/530/15.
Також зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що відображено в інформаційних системах податкового органу, а також наявність кримінального провадження, свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників, у зв`язку з чим відсутні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкових зобов`язань та податкового кредиту.
Щодо необґрунтованості стягнення судових витрат відповідно до додаткового судового рішення зазначає, що позивач ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив, ні перед судовими дебатами не заявляв вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, що в свою чергу суперечить нормам пункту 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу у розмірі 17700,0 грн та тривалістю 12 годин є неспівмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим часом.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Буський консервний завод (00376403) податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.03.2019, валютного за період з 01.01.2017 по 31.03.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 01.08.2019 №1125/14.1/00376403, в якому відображено висновки про порушення позивачем:
пункту 44.1 статті 44, підпункту пункту 134.1 статті 134; пункту 135.1 статті 135; пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, на загальну суму 2829763,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3 статті 198; пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1987455,00 грн., та завищено від`ємне значення , що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2019 року на суму 466967,00 грн.
В обґрунтування своєї позиції щодо порушення наведених законодавчих норм відповідач послався на податкову інформацію щодо контрагентів позивача (ТОВ Авераж Захід , ТОВ Бор-Торг , ТОВ Топ Буд Дизайн , ТОВ Захід Бест ), в яких відображено висновок про проведення операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування) та податкового кредиту, відсутність в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами.
При цьому, контролюючим органом не заперечувався факт наявності первинних документів, що підтверджують господарські операції. Також, відповідач вказує на існування формальних недоліків видаткових накладних, і як наслідок, на його думку, такі накладні не розкривають суті господарських операцій.
На підставі названого акта перевірки відповідачем 20.08.2019 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№0012011401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1987455,00 грн. та за штрафними санкціями 993727,50грн.;
№0012021401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 2829763,00 грн. за основним зобов`язанням та 1414881,50 грн. за штрафними санкціями;
№0012031401, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 466967,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що спірні господарські операції є реальними, фактично відбулися та безпосередньо пов`язані з власною господарською діяльністю позивача, у зв`язку з чим прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, між ТОВ Авераж Захід (Постачальник) та ТОВ Буський консервний завод (Покупець) було укладено Договір поставки від 04.07.2018.
За приписами п.1.1 даного Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність Покупцеві дизельне паливо (Товар) партіями, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей товар. Пунктом 1.3 визначено, що доказом факту поставки товару є оформлені належним чином видаткові документи.
Між ТОВ Бор-Торг (Постачальник) та ТОВ Буський консервний завод (Покупець) було укладено Договір поставки №1/09-п від 01.09.2017 та Договір купівлі-продажу №0103/18 від 01.03.2018.
Між ТОВ Топ Буд Дизайн (Постачальник) та ТОВ Буський консервний завод (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №01/11/17 від 01.11.2017 та Договір поставки №0304/18-п від 01.04.2018. Пунктами 1.1. та 1.2. даного Договору визначено, що постачальник на умовах цього договору зобов`язується передати у власність покупцеві товар, найменування, одиниці виміру, загальна кількість якого визначається та вказується у видатковій накладній, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар за ціною, вказаною у накладній.
Також між вказаними суб`єктами господарських операцій було укладено Договір поставки №0304/18-п від 01.04.2018. За умовами розділів 1 та 2 даного договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити та прийняти будівельні матеріали, за ціною, що визначається в гривнях і вказується у видаткових накладних до договору.
Між ТОВ Захід Бест (Постачальник) та ТОВ Буський консервний завод (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №П-06.18 від 04.06.2018, Договір купівлі-продажу №П-04.12 від 01.04.2018 та Договір купівлі-продажу №05/18-02 від 02.05.2018.
На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем було надано копії зазначених договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.
Надані позивачем первинні документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України.
Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.
ГУ ДПС у Львівській області, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Приватного підприємства ТОВ Буський консервний завод як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Судами також з`ясовано, що придбані у ТОВ Бор-Торг та ТОВ Захід Бест продукти харчування позивачем було використано у власній господарській діяльності, а саме - для виробництва готової консервної продукції.
Товари, придбані у ТОВ Топ Буд Дизайн а саме, ринви, муфти, лійка прохідна, кут ринви, кронштейни, заглушки, труба водостічна, муфта труби, коліно, хомут труби, лінолеум, шайби, болти швидкого монтажу, балочний зажим, перехідник, провід, профіль, різьби, сепаратор повітря, стяжка, трійник, труба, фільтр, фланець, цемент, шпилька, труба водяна, туба для безнапірної каналізації, ущільнення, цемент використані при модернізації будівлі консервного цеху №2 (Л-2) та при модернізації Споруди резервуару.
При вирішенні спору судами враховано, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими ГУ ДПС у Львівській області під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Також судами з`ясовано, що придбане у ТОВ Авераж Захід паливо дизельне, бензин А-95, бензин А-92 було використане при роботі дизельного генератора, для роботи автонавантажувача, автомобілів ВАЗ 21113, Газ 3307 в липні-грудні 2018 року. Списання матеріалів відбулося при виробництві готової продукції Д-т 23 Виробництво К-т 203 Паливо , Д-т 26 Готова продукція К-т 23 Виробництво . Також перераховані матеріали були використані при роботі транспорту в жовтні-листопаді 2018 року для обробітку саду на території заводу та на с\г землях в с. Милятин (Д-т 155 Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів К-т 203 Паливо .
Таким чином, посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2019 у справі №823/530/15 є необґрунтованим, оскільки її предметом є реальність фактичного виконання господарських операцій підприємствами, які відповідно до основного виду діяльності здійснюють продаж паливно-мастильних матеріалів.
Доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного від Суду 30.01.2021 у справі №814/1145/18, від 14.02.2020 у справі №826/1255/17, колегія суддів вважає безпідставними. Так, аналіз наведених скаржником судових рішень дає підстави вважати, що вони ухвалені за інших фактичних обставин, установлених судами (зокрема, невідповідність видів діяльності щодо реалізованих товарів, ненадання підприємством достатнього обсягу первинних документів, неможливість встановлення зв`язку з придбання послуг з господарською діяльністю тощо).
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
В межах розгляду даної справи позивачем клопотання про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу було заявлено 11.12.2019. Докази понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано в межах п`ятиденного строку після ухвалення рішення, що з урахуванням положень частини шостої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на дотриманням заявником порядку та строків, визначених частиною сьомою 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 27.11.2019 №27/11, укладений між ТОВ Буський консервний завод в особі директора Діжак Марії Володимирівни та адвокатським об`єднанням Ві Ес Джі Партнерс в особі керуючого партнера Станька Т.Р.
Пунктами 4.1-4.6 Договору обумовлено порядок здійснення розрахунків та обрахунок розміру гонорару адвоката. Так, згідно з умовами Договору оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт та наданих послуг у розмірі, обрахованому, виходячи із затраченого часу на виконання необхідних для надання послуг робіт та важкості завдань, вартість години адвоката з надання послуг правової допомоги становить 1200,00 грн.
Наказом №28/11 Адвокатським об`єднанням супровід справи доручено старшому партнеру Вовчаку А.В. Відповідно до вимог частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката як представника позивача у даній справі підтверджені ордером, виданими відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .
Також на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача подано розрахунок №27/11-2 від 21.01.2020 надання правової допомоги за Договором №27/11 від 27.11.2020, який містить детальний опис робіт із зазначенням витраченого часу та їх вартості з розрахунку 1200 грн/год роботи; акт приймання-передавання виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги, визначених у розрахунку №27/11-2 від 21.01.2020; виписку АТ КБ Приватбанк від 27.01.2020 по АО Ві Ес Джі Партнерс (ЄДРПОУ 43326394) за період з 01.01.2020 по 27.01.2020, яка містить призначення платежу з посиланням на відповідний розрахунок, яке дозволяє ідентифікувати понесені ТОВ Буський консервний завод витрати як такі, що сплачені за надання правничої допомоги у даній справі.
Аналізуючи наведені правові норми та доводи заяви представника позивача, суди дійшли вірного висновку про підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, їх пов`язаність з розглядом справи, пропорційність та обґрунтованість розміру судового збору до предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
При цьому, відповідачем не спростовано заявленого позивачем розміру понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката та наявні в матеріалах справи докази вказують на безпідставність посилань відповідача на недотримання заявником порядку звернення з відповідною заявою.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №1.380.2019.005921 (А/857/3213/20) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2021 |
Оприлюднено | 27.09.2021 |
Номер документу | 99834509 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Хохуляк В.В.
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні