Постанова

від 21.09.2021 по справі 235/6483/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/6483/20

Номер провадження 22-ц/804/2212/21

Номер провадження 22-ц/804/2212/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Кішкіної І.В., Хейло Я.В.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2021 року (ухваленого під головуванням судді Хмельової С.М. у м. Покровськ Донецької області, повний текст складено 29 червня 2021 року) у цивільній справі №235/6483/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

06 жовтня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 17 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів в розмірі 100 000 доларів США строком до 03.09.2019 року.

На забезпечення виконання зобов`язання в цей же день він уклав нотаріально посвідчений договір іпотеки з ОСОБА_5 , яка передала в іпотеку нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею) за адресою: АДРЕСА_1 , належний їй на праві власності.

Згідно умов договору іпотеки сторони дійшли згоди заборону відчуження не накладати, в реєстрі заборон не реєструвати. Відчуження предмету іпотеки або його частини могло відбуватися виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

12 серпня 2019 року, 05 та 19 вересня 2019 року він направив ОСОБА_7 та ОСОБА_5 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з тим, що станом на 12.08.2019 року боргові зобов`язання не виконувалися. В своєму повідомленні він зазначав, що ним обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. На повідомлення він отримав відповідь ОСОБА_5 про її згоду на реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки.

20 вересня 2019 року він звернувся до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Рішенням державного реєстратора Гладкова Ю.В. КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу від 25.09.2019 року була проведена державна реєстрація предмету іпотеки, у відповідності до якого він став власником цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27.05.2020 року даний об`єкт нерухомості зареєстрований на його ім`я.

При розгляді справи за його позовом про визнання права власності на об`єкт нерухомості йому стало відомо, що іпотечне майно за договором дарування було передано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 кожному по ? частині на підставі договору дарування, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. 20 серпня 2019 року.

Вважав, що договір дарування, укладений 20 серпня 2019 року між відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які є членами однієї сім`ї, у відповідності до якого ОСОБА_5 передала

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є фіктивним і таким, що порушує права позивача, оскільки дії сторін договору під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, а на фіктивний перехід права власності на майно з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення як на предмет іпотеки та просив визнати його таким.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року позовні вимоги задоволено: визнано недійсним договір дарування цілісного майнового комплексу, стягнуто з відповідачів на користь позивача сплачений останнім при звернені до суду судовий збір по 210,20 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування посилається на те, що спірний договір дарування був укладений відповідно до діючого законодавства та волі дарувальника, позивач не є стороною вказаного договору, а також відсутній спір про право, оскільки позивач був позбавлений незаконно набутого права власності на спірне майно та будь-які достовірні підтвердження порушення його прав відсутні.

Зазначає, що предметом спірного договору є цілісний майновий комплекс, який було придбано на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2006 року під час його шлюбу з ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя та належить їм в рівних частинах, хоча договір і був оформлений на ім`я дружини.

У 2019 році він вирішив отримати свою частку спільного майна і вони спільно вирішили, що належну йому ? частку комплексу колишня дружина передасть шляхом укладення договору дарування, а іншу вона вирішили подарувати ОСОБА_1 .

Наголошує, що спірний договір дарування від 20.08.2019 року укладений у відповідності до чинних на час його укладення норм законодавства, не є фіктивним чи удаваним, відповідає волі сторін, що підтверджено у тексті самого договору. Крім того, при укладанні договору дарування нотаріусом було перевірено наявність заборон на відчуження, арештів, податкових застав та інших заборон на відчуження щодо цілісного майнового комплексу.

Дарувальник з моменту укладення договору дарування вказаним майном не володіє та не користується. А він з метою отримання прибутку із другим співвласником відразу передав в платну оренду майновий комплекс ОСОБА_7 .

Позивач у свою чергу не є стороною договору дарування та на момент ухвалення оскаржуваного рішення не є власником спірного майна, ним було здійснено вплив на ОСОБА_8 та ОСОБА_5 щодо змушування надавати неправдиві свідчення.

Вважає, що ОСОБА_4 незаконним способом здійснив реєстрацію майнового комплексу на себе, використовуючи підроблені договори іпотеки та позики, оригіналів яких не існує та вони не посвідчувались нотаріально, а бланки які були використані для них, посвідчували зовсім інші документи.

Наказом Міністерства юстиції України від 15.01.2021 року було задоволено його скаргу щодо незаконної реєстрації спірного майнового комплексу за позивачем та скасовано рішення від 25.09.2019 року, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської області Гладковим Ю.В., тобто повернулось до апелянта та ОСОБА_1 .

Таким чином, вважає, що відсутнє порушення права власності позивача, оскільки його право власності на майновий комплекс не підтверджено і він не заявляв позовних вимог щодо визнання права власності на нього, а тому відсутній спір про право, за яким суд може розглянути спір. При цьому зауважує, що позивач не є стороною договору дарування. А отже суд першої інстанції мав підстави для закриття провадження у справі за ст. 255 ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок щодо ненастання наслідків укладення договору дарування, посилаючись на свідчення ОСОБА_8 . Зокрема зазначає, що вказані пояснення щодо не укладення останнім договорів оренди та не сплати коштів за таку оренду спростовуються випискою з банківського рахунку, відкритого на ім`я апелянта.

Із зазначеної виписки вбачається, що ОСОБА_1 було здійснено грошові перекази по

15 000,00 грн. як орендна плати за вересень та жовтень 2019 року, а у подальшому кошти за оренду надходили від ОСОБА_4 03.10.2019 року, 03.01.2020 року, 06.03.2020 року.

Позивач протягом п`яти років не намагався жодним чином стягнути борг, який начебто утворився та не звертався з питання отримання боргу за рахунок іншого майна,яке є у ОСОБА_8 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Плотнікова К.М. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи.

Вважає що судове рішення винесено на підставі сфальсифікованих договорів позики та іпотеки, такі договори ніколи не укладались, а на нотаріальних бланках вказаних договорів був викладений інший правочин, а саме договір застави автомобіля під реєстровим номером нотаріальної дії №1127. Тому судом першої інстанції помилково не прийнято це до уваги із посиланням на те, що предмет і підстави позову не стосуються вирішення питання недійсності цих договорів.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що під час слухання цивільної справи позивач та відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зловживали своїми процесуальними правами, оскільки зазначені відповідачі підтримували позовні вимоги ОСОБА_4 , які мають штучний характер та основані на підставі сфальсифікованих документів та доказів, а саме договорів іпотеки та позики. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 свідомо надали суду неправдиві свідчення щодо укладання договорів., при тому, що не може доводитися свідченнями свідків заперечення факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частин, а також факт його вчинення та виконання зобов`язань, що виникли з правочину.

Відчуження майна за договором дарування здійснювалося за доброю волею сторін, дарувальник стверджував, що предмет договору дарування - нерухоме майно до цього часу нікому іншому не відчужене за будь-яким правочином, не заставлене у будь-якому спорі, під забороною або арештом не перебуває, а відчуження майна здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства. Також дарувальник стверджував, що від обдарованого не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору, а нотаріусом у встановленому законом порядку перевірено відсутність заборони відчуження нерухомого майна, арешту та податкової застави.

Також є безпідставним висновок суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_4 продовжує користуватися спірним майном, а тому не встановлено факту настання реальних наслідків укладення договору дарування, оскільки даний факт не відповідає дійсності. ОСОБА_4 сам зазначив, що він є партером по бізнесу ОСОБА_8 , який у свою чергу є орендарем вказаного цілісного майновогокомплексу на підставі договору оренди від 02.09.2019 року, укладеним між ним двома окремими договорами з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Зазначені договори недійсними або нікчемними не визнавались. А той факт, що ОСОБА_9 заперечував факт укладення такого договору, крім його свідчень жодними документальними доказами не підтверджено. Тому вважає, що ОСОБА_4 , діючи у змові з ОСОБА_6 користувався та продовжує користуватись на даний час незаконно цілісним майновим комплексом, який було передано в тимчасове користування ОСОБА_7 на підставі договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 представник ОСОБА_4 - адвокат Малькевич Н.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване та таке, що прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що апеляційна скарга містить формальні міркування, які не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення. У судовому засіданні було встановлено наявність укладення договорів позики та іпотеки від 17.04.2014 року. Даний факт було підтверджено сторонами договору. Крім того, наявний в матеріалах справи висновок до наказу Міністерства юстиції України від 15.01.2021 року підтверджує,що на момент подачі заяви позивачем про реєстрацію права власності було додано договір іпотеки. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів нікчемності договору іпотеки, а позивач з моменту переходу права власності на спірний об`єкт

нерухомості володіє цим майном на правах власника.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги.

У судове засідання з`явилися представник ОСОБА_4 - адвокат-Малькевич Н.В., Бочаров Олексій та ОСОБА_5 ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток-повідомлень (т. 2 а. с. 77,78, 83, 84, 85). Також від ОСОБА_1 та його представника- адвоката Плотнікової К.М. надійшли заяви про розгляд справи без їх участі (а.с.93-94 ).

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник

вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18.

Постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 містить висновок про те, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло ; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Судом першої інстанції встановлено, що 17.04.2014 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_6 нотаріально посвідчений договір позики коштів у розмірі 100 000 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути кошти до 03.09.2019 року.

В цей же день, 17.04.2014 року ОСОБА_4 уклав нотаріально посвідчений договір іпотеки з ОСОБА_5 , згідно якого забезпечувалося виконання зобов`язання ОСОБА_8 перед іпотекодавцем за договором позики від 17.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303582114132, який належить ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду від 14 грудня 2006 року та від 06.06.2008 року.

Пунктом 10 договору іпотеки передбачено, що предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця протягом всього строку дії даного договору. Іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення та має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: знищувати або проводити капітальний ремонт предмета іпотеки чи здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки або його частку; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до пункту 25 договору іпотеки у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

12 серпня 2019 року та повторно 05 вересня 2019 року ОСОБА_4 направив ОСОБА_5 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На зазначені повідомлення 16 вересня 2019 року ОСОБА_5 направила відповідь про те, що вона не заперечує, щоб ОСОБА_4 шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки зареєстрував право власності на предмет іпотеки на своє ім`я.

Також 16 вересня 2019 року ОСОБА_9 направив на адресу ОСОБА_4 повідомлення про те, що не може повернути йому кошти за договором позики.

20.09.2019 року цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано державним реєстратором КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Гладковим Ю.В. на підставі договору позики та договору іпотеки за власником

ОСОБА_4 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме

майно про реєстрацію права власності.

Наказом Міністерства юстиції України від 15.01.2021 року за № 176/5 задоволено скаргу ОСОБА_3 та скасовано рішення державного реєстратора КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Гладкова Ю.В. від 20.09.2019 року про реєстрацію цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , за власником ОСОБА_4 .

20.08.2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_10 уклали договір дарування, згідно якого дарувальник подарувала, а обдаровувані прийняли в дар по ? частці кожен нерухоме майно - цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4311.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.01.2021 року цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 20.08.2019 року належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по ? частині кожному.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано 02 .12.2011 року відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу.

Статтею 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В суді першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_5 визнали позовні вимоги та підтвердили ті обставини, що з ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчені договори позики та іпотеки. Іпотечним майном є цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_2 ,який належав на праві власності ОСОБА_5 . За згодою ОСОБА_5 іпотечне майно було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу. ОСОБА_5 пояснила, що договір дарування цілісного майнового комплексу уклала під тиском з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_3 та сина ОСОБА_1 в м.Києві, де її на час укладання договору тимчасово зареєстрували в гуртожитку. Декілька нотаріусів брали документи на опрацювання, а потім відмовлялися посвідчувати такий договір. ОСОБА_3 було відомо про те,що ОСОБА_9 має борг, який не може повернути. Саме з урахуванням боргу і з метою уникнення звернення стягнення кредитора на вказане майно ОСОБА_3 наполягав на укладанні договору дарування. Договір дарування було посвідчено на підставі копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно,оскільки оригінал свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 18420518 від 28.02.2014 року знаходився у ОСОБА_8 та не був вилучений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. під час посвідчення договору дарування 20.08.2019 року. Після укладання договору дарування майновим комплексом продовжує користуватися ОСОБА_4 .. ОСОБА_10 та ОСОБА_3 фактично проживають в Криму та не мали наміру використовувати комплекс.

Такі ж пояснення ОСОБА_9 та ОСОБА_5 дали в суді апеляційної інстанції. У суду не має обґрунтованого сумніву щодо добровільності визнання цих обставин.

Таким чином судом першої інстанції встановлено,що ОСОБА_9 позичив 100000 доларів США у ОСОБА_4 , в забезпечення позики було укладено договір іпотеки з ОСОБА_5 .. Борг у визначений сторонами договору строк не повернуто, тому іпотекодавець не заперечувала проти реєстрації права власності на іпотечне майно за позикодавцем. В послідуючому з метою уникнення звернення стягнення кредитора на вказане майно було укладено оспорюваний договір дарування.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт

наявності позики та іпотеки доведено, договір дарування цілісного майнового комплексу укладено з метою уникнення звернення стягнення кредитора на вказане майно і правильно

визнав такий договір недійсним.

Доводи про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення на підставі сфальсифікованих договорів позики та іпотеки є безпідставними. Оскільки факт позики коштів у ОСОБА_4 та укладання договору іпотеки визнається боржником ОСОБА_6 та іпотекодавцем- ОСОБА_5 ,тому ці обставини не підлягають доказуванню.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання, та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, який є обов`язковим для суду першої та апеляційної інстанції відповідно до статті 417 ЦПК України. Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилалася на фіктивність договору дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорюваний правочини вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином звернення ОСОБА_4 з позовом про визнання договору дарування недійсним за вказаних обставин є належним способом захисту порушеного права позивача.

Вказівка на те, що державна реєстрація договору іпотеки не проводилася, а тому не було перешкод для укладання договору дарування є безпідставною. Договір іпотеки було посвідчено нотаріально, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотеко держателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. Однак такі вимоги не заявлялися.

Посилання на те, що при укладанні договору дарування було дотримано всіх вимог законодавства за згодою сторін спростовується встановленими обставинами. Як пояснила ОСОБА_5 для укладання договору дарування її було тимчасово зареєстровано в м.Києві, відносно неї чинився психологічний тиск, договір укладено без оригіналу свідоцтва про право власності на майновий комплекс, який знаходиться у неї і був оглянутий судом першої інстанції. Підставою визнання договору дарування недійсним зазначено саме фіктивність договору дарування,оскільки оспорюваний правочини вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки.

В апеляційній скарзі апелянт вказав загальну фразу про те, що відповідачі свідомо надали суду завідомо неправдиві свідчення та зловживають своїми процесуальними правами. Проте ніяких доказів в підтвердження цього суду не надано.

Доводи про те, що висновок суду першої інстанції про вчинення оспорюваного правочину без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає встановленим обставинам, оскільки ОСОБА_3 отримав документи на нерухоме майно та уклав договір оренди зі своїм сином ОСОБА_6 , який проводить йому оплату за договором оренди, є безпідставними. ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції пояснив,що договір оренди на майновий комплекс з батьком та братом не укладав і не підписував. Комплексом користується ОСОБА_4 та він, і так як реєстрацію права власності ОСОБА_4 на комплекс було скасовано, то вони частково стали перераховувати кошти ОСОБА_3 , оскільки право власності на комплекс та той час уже було зареєстровано за ним та ОСОБА_12 на підставі договору дарування, але фактично комплекс як був у користуванні ОСОБА_4 так і залишається до цього часу. Дані пояснення нічим не спростовуються.

Посилання на те, що ОСОБА_4 мав можливість звернутися до суду для звернення стягнення в рахунок погашення боргу на земельну ділянку, яка є на праві власності у ОСОБА_8 ,не може бути прийнятим до уваги,оскільки не стосується предмету спору.

Доводи ОСОБА_3 про те, що цілісний майновий комплекс є спільним майном подружжя,у 2019 році він вирішив отримати свою частку спільного майна шляхом укладання договору дарування, спростовуються встановленими обставинами. На цю обставину ОСОБА_3 не посилався у суді першої інстанції. Крім того, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в бюро технічної інвентаризації за

ОСОБА_5 зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею,склад та огорожа) за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду від 14 грудня 2006 року та від 06.06.2008 року. Питання щодо спільного майна не вирішувалося.

Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення та оскаржуваного рішення без змін, а також на положення ст. 141 ЦПК України, не має підстав для зміни розподілу судових витрат, а витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони, які скористались правом на апеляційне оскарження.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Плотнікової К. М. залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.

Судді: