Рішення
від 16.09.2021 по справі 357/1625/21
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1625/21

2/357/2000/21

Категорія 15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі - Тодосієнко О.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

В С Т А Н О В И В :

.02.2021 представник позивача, адвокат Іллінський Олександр Васильович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення в підсистемі Електронний суд , мотивуючи тим, що у відповідності до Договору дарування № 10169 від 19.09.1967 за позивачем - ОСОБА_1 рахувалася частка у розмірі 18/100 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Договору дарування від 14.12.1994 відповідач - ОСОБА_2 мав право власності на 35/100 частини вказаного житлового будинку та господарських споруд та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2014 він додатково набув право власності на 47/100 зазначеного об`єкту нерухомого майна. Тобто, зазначеними документами підтверджувалося право власності відповідача на 82/100 вказаного житлового будинку з господарськими спорудами без виділення його частки в натурі. Кожен із співвласників вказаного домоволодіння здійснювали добудову частини житлового будинку та господарських споруд, якими вони фактично користувалися. Протягом 2017 - 2020 років Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглядалася справа № 357/7397/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради,, пор виділення із спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відшкодування моральної шкоди. Рішенням суду у вказаній справі від 03.07.2020 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Згідно вказаного рішення перераховано частки сторін у праві спільної часткової власності на житловий будинок з урахуванням добудованих приміщень, визнано за позивачем - ОСОБА_1 право власності на 46/100 частики зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено їй у власність відповідні приміщення, а за відповідачем - ОСОБА_2 визнано право власності на 54/100 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено йому у власність відповідні приміщення, припинено право спільної часткової власності сторін на зазначений об`єкт нерухомого майна, а в задоволенні решти вимог позивача відмовлено. 24.09.2015 Білоцерківська міська рада Київської області винесла рішення № 1569-79-VІ Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам . Вказаним рішенням міська рада затвердила проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передала земельні ділянки у власність громадянам України за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква згідно списку (додаток 2). Додаток 2 містить список громадян, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі їх у власність. У п. 56 зазначеного списку значиться відповідач - ОСОБА_2 із часткою у розмірі 82/100 від загальної площі по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119. З наведеного вбачається, що вказаним рішенням Білоцерківська міська рада передала у спільну часткову власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0971 га з часткою у ній відповідача у розмірі 82/100. При цьому у вказаному рішенні відсутні відомості щодо особи іншого співвласника земельної ділянки та розміру його частки у праві спільної часткової власності. Як видно із заяви ОСОБА_2 від 02.02.2015, він звернувся до Білоцерківської міської ради із вимогою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, будівель і споруд у розмірі 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки 0,1000 га по АДРЕСА_1 . Однак, ст. 118 ЗК України не передбачає підстав для передачі земельної ділянки у спільну часткову власність. Крім цього, підставою для приватизації земельної ділянки являється заява громадянина, який зацікавлений у такій приватизації, а позивач не лише не подавала таку заяву, а й не знала про свою участь у процесі приватизації земельної ділянки, на якій розміщувався об`єкт нерухомого майна, частка у праві власності на який належала їй. Зазначена обставина доводиться відсутністю відповідної заяви позивача у технічній документації із землеустрою та відсутністю її підпису на Акті узгодження меж. При вирішенні питання щодо затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 . Білоцерківською міською радою необґрунтовано було застосовано ст. 118 ЗК України, як правову підставу передачі у власність відповідачу земельної ділянки. Також, не було враховано, що позивач не замовляла проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність та не затверджувала завдання на розробку певного виду документації із землеустрою, як передбачено ст.26,29 Закону України Про землеустрій . У зв`язку з чим, Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119, площею 0,971 га виготовлений безпідставно. Крім того, земельна ділянка домоволодіння в„– 74 розділена парканом по межі, яка склалася історично, паркан розділяв земельну ділянку на дві приблизно однакові частини. До проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність додано Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок з Планом земельної ділянки Індивідуального садибного будинку, на якому зображено розміщення численних господарських споруд, які належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для обслуговування яких передавалася земельна ділянка у спільну часткову власність. Місце розташування приміщень житлового будинку та окремих господарських споруд не враховані при виготовленні Проекту землеустрою, при його погодженні, а також при затверджені та передачі земельної ділянки у власність. Відповідач - ОСОБА_2 знав про те, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100). Незважаючи на це, він, діючи свідомо, з метою отримання у власність земельну ділянку більшого розміру, ніж на яку мав право, надав відповідним органам відомості про розмір своєї частки у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, які на той час не відповідали дійсності. При цьому, відповідач не повідомив позивача про те, що розпочав процес приватизації земельної ділянки, кінцевим результатом якої було набуття права спільної часткової власності на зазначений об`єкт нерухомого майна. Крім того, він не повідомив працівників Білоцерківської міської ради, відповідні державні органи та землевпорядну організацію про зміну часток об`єкту нерухомого майна, якими фактично володіли він та позивач. У зв`язку з наведеним, позивач, маючи на даний час право власності на частину об`єкта нерухомого майна - житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виділену в натурі у розмірі 46/100, має можливість оформити право власності на земельну ділянку, на які розміщений зазначений житловий будинок, лише у розмірі 18/100, що є порушенням її прав. Враховуючи положення ст. 152 ЗК України позов є правовою підставою для визнання недійсним Рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VI від 24.09.2015 Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачі її у власність ОСОБА_2 . Крім того, в процесі приватизації земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 була проведена державна реєстрація зазначеної земельної ділянки як об`єкта нерухомого майна. Також, враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 є сформованою на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки ( ОСОБА_1 відповідно - 18/100), позивач згідно вказаної документації ДЗК має право на частку у розмірі 18/100. Разом з тим, вона є власником частини житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , виділеній в натурі та розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119, яка складає частку у розмірі 46/100 від загальної площі вказаного житлового будинку та господарських споруд. Наведене доводить безпідставність набуття відповідачем ОСОБА_2 права на частку в розмірі 82/100 у праві спільної часткової власності на зазначену земельну ділянку, що унеможливлює оформлення позивачем своїх прав на іншу частку у вказаному об`єкті нерухомого майна в розмірі 46/100, на який вона має право. Вказана обставина порушує її права та змушує звертатись до суду за захистом своїх порушених прав. Вимога про скасування Рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 19.02.2015. № 1408-72 VI Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 заявлялась ОСОБА_1 у цивільній справі № 357/7397/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, визначення порядку користування земельною ділянкою, виділення частини будинку в натурі. Строк подання даного позову пропущений, у зв`язку з тяжким станом здоров`я позивача, адже, вона має діагноз: ішемічна хвороба серця; гіпертонічна хвороба серця 2 ст.; ризик IV високий; часті гіпертонічні кризи; церебросклероз,- ХСМН 2 ст.; церебральні кризи; цукровий діабет 2 ст.; подагричний артрит; НФС 2 ст.; ССД; хронічний пієлонефрит; ИМТ 33,2; метаболічний синдром; цукровий діабет другого типу; гіпертонічна хвороба 3 ступеню; нефроангіосклероз; ХБП 2 ст.; нефроангеосклероз у поєднанні з пієлонефритом ХПН-1; вторинна подагра; ГК 2 ст. кризовий перебіг; кардіосклероз атеросклеротичний. Сукупність зазначених хвороб позбавляє позивача можливості вільно пересуватись, обходити себе, реалізовувати свої життєві плани, своєчасно отримувати необхідну інформацію, реагувати на порушення своїх прав, звертатися за допомогою. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 протягом останніх років перебувала у хворобливому стані, була обтяжена поганим станом самопочуття, не мала можливості повноцінно займатися процесом захисту своїх прав, строк давності вона пропустила з поважних причин. Крім того, з 17.03.2020 в Україні був введений режим жорсткого карантину у зв`язку з пандемією коронавірусу. Тому, враховуючи вищезазначене, просив визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24.09.2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та державну реєстрацію речового права відповідача - права спільної часткової власності на вказану земельну ділянку з розміром частки 82/100.

18.03.2021 судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

26.04.2021 відповідач - ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позов ОСОБА_1 не визнає і вважає його таким, що не підлягає до задоволення, мотивуючи тим, що позивач пропустила строк позовної давності для пред`явлення даного позову та він звертається до суду із заявою про застосування позовної давності у цій справі. Крім того, у позовній заяві від 16.02.2021 позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 посилається на ч.5 ст.267 ЦПК України і просить визнати поважними причини пропущення позовної давності позивачкою, обґрунтовуючи поважність причин, вказує на тяжкий стан здоров`я позивача, на підтвердження її діагнозів до позову додано ряд медичних довідок та виписок, які всі датовані 2020-2021 роками, тобто вже після розгляду в суді цивільної справи за №357/7397/17, яка розглядалась протягом трьох років і в якій ОСОБА_1 також позивалася до мененього та інших відповідачів з приводу цієї ж земельної ділянки. Після винесення рішення 03.07.2020 її стан здоров`я не завадив їй подати апеляційну скаргу. Інтереси ОСОБА_1 в тій справі також приймали участь багато уповноважених позивачем представників (в матеріалах справи міститься багато документів, ними підписаних, копії довіреностей).Тому посилання на стан здоров`я позивача, як поважну причину пропуску позовної давності на кілька років є необґрунтованою, а прохання про визнання поважними причини пропущення позовної давності позивачем - безпідставним. Щодо суті спору зазначає, що ч. 4 ст.120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Як вбачається з позовної заяви, основним аргументом позивача ОСОБА_1 є те, що вона вважає порушеним своє право саме на розмір своєї частки в приватизованій спільній земельній ділянці, з чим він погодитись не може. Так, ОСОБА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 з 1967 року належить 18/100 часток будинку, а йому належить- 35/100 часток з 1994 року і 47/100 часток з 2014 року, тобто загальна частка склала 82/100. Обидві сторони вносили свої зміни в домоволодіння (добудови, реконструкції, тощо), тому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 03.07.2020 було задоволено позов ОСОБА_1 до нього, про перерахунок часток співвласників та визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки, за ОСОБА_2 - на 54/100 частки. Рішення законної сили не набрало, справа перебуває на розгляді Київського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Тобто, до вступу в законну силу вказаного вище рішення суду він є власником 82/100 часток в будинку, а ОСОБА_1 - 18/100 часток. Так, дійсно, рішенням Білоцерківської міської ради від 24.09.2015 йому було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 971 кв.м. (82/100 часток від загальної площі) за адресою АДРЕСА_1 . Вважає, що це рішення жодним чином не порушує права позивача ОСОБА_1 , адже він за свій рахунок приватизував земельну ділянку, де їй належить 18/100 часток відповідно до її права власності у будинку, в такому розмірі позивач була власником будинку, як на час приватизації земельної ділянки, так і на теперішній час, на час подачі цього позову до суду. Єдина проблема, яку вони мають з нею вирішити - це розподіл земельної ділянки відповідно до часток. При цьому розподілі відповідно норм земельного законодавства, практики Верховного Суду уточнені частки права власності в будинку до уваги не приймаються. Позивачці це слід мати на увазі і врахувати, що в разі скасування їхнього спільного часткового права власності на земельну ділянку, їм доведеться встановлювати порядок користування цією земельною ділянкою, а потім кожен знову буде приватизовувати свою частину окремо і вкладати в це значні кошти. Але навіть при встановленні порядку користування неприватизованою земельною ділянкою частка ОСОБА_1 буде враховуватись саме 18/100. Системний аналіз норм матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин та на момент переходу права власності на домоволодіння, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної власності на земельну ділянку співвласниками домоволодіння з визначеними частками право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру їх часток. Тому, він вважає, що жодним чином права позивача ОСОБА_1 при приватизації їхньої спільної земельної ділянки порушені не були, а навпаки, він за свій рахунок поніс і її частину витрат на приватизацію земельної ділянки. Всі інші обґрунтування позовної заяви вважає такими, що не дають в своїй сукупності підстав для задоволення пред`явленого позову. Тому, просив у задоволенні позову відмовити та при вирішенні даного спору застосувати позовну давність.

05.05.2021 представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква, за довіреністю - Віта Мудренок, подала до суду відзив на позовну заяву, мотивуючи тим, що за інформацією Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до рішення Білоцерківської міської ради №1408-72-УІ від 19 лютого 2015 року гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва га обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква Київської області 2015 року та присвоєно кадастровий номер. Як вбачається з проекту землеустрою в якому міститься заява відповідача ОСОБА_2 та рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою про відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква відповідачу виділено 82/100 частки від загальної площі. На основі даних відповідача БМР землевпорядною організацією ФОП ОСОБА_5 був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність гр. ОСОБА_2 . Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Відповідно до ст. 20 Закону України Про Державний земельний кадастр відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Закон України Про землеустрій визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органамидержавної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою (ст. 25 ЗУ Про землеустрій ). Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких, працює за основним місцем роботи, не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників,які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченнямтає сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором. Замовники документації із землеустрою за рахунок власних коштів мають право на вибір розробника та укладення з ним договору, якщо інше не передбачено законодавством України. Відповідно до п. 4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України 18.05.2010 № 376, здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої документації із землеустрою, відповідно до статті 186 Земельного кодексу України. У разі відсутності такої документації, розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також, звертають увагу суду, що відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі (відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр , не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих і щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Отже, даний перелік підстав є вичерпним іншого порядку скасування державної реєстрації земельних ділянок законами України та прийнятими на їх підставі нормативно-правовими актами не передбачено. А відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі положень статті 27 зазначеного Закону. Враховуючи викладене, Головне управління в частині державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 діяло відповідно до чинного законодавства та не порушувало права позивача.

04.06.2021 відповідач - Білоцерківська міська рада Київської області подала до суду заяву, про застосування строку позовної давності, мотивуючи тим, що в позовній заяві від 16 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 та її представник посилається на ч. 5 ст. 267 ЦПК України і просить визнати поважними причини пропущення позовної давності позивачкою. Обґрунтовуючи поважність причин, вказується на тяжкий стан здоров`я позивача, на підтвердження її діагнозів до позову додано ряд медичних довідок та виписок, які датовані 2020-2021 роками, тобто після розгляду в суді справи за №357/7397/17, яка розглядалась протягом трьох років і в якій ОСОБА_1 також позивалася до відповідача з приводу одних і тих же обставин. Тому, посилання на стан здоров`я позивача, як поважну причину пропуску позовної давності на кілька років є необґрунтованою. Верховний суд України в постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6- 2469цс16 провівши порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , зазначив: ...Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів,та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше... . Позивач - ОСОБА_1 була обізнана в достатній мірі про рішення Білоцерківської міської ради від 24.09.2015 № 1569-79-VI Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , та передачу зазначеної земельної ділянки у власність. Враховуючи вищевикладене, просили застосувати строк позовної давності та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

Представник відповідача - ОСОБА_2 , адвокат Телющенко Павло Петрович, 29.06.2021 року подав до суду письмові пояснення у справі із запереченнями проти позову, мотивуючи тим, що ч. 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За вказаними нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. З наведеного випливає, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до частко кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. З тексту оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 передається у спільну часткову власність 82/100 земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до вимог ст. 118, 122 ЗК України ОСОБА_2 отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, відповідно до Рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 19.02.2015 року №1408-72-Vl. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 належить на праві власності 82/100 частини житлового будинку який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 належить 18/100 даного житлового будинку.Таке співвідношення часток у спільній сумісній власності було і на момент прийняття Білоцерківською міською радою оскаржуваного рішення. При цьому 47/100 в даному будинку належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про спадщину за законом, що видане 11.04.2014 року приватним нотаріусом Дерун А.А., 35/100 належить на підставі договору дарування 2-4680 від 14.12.1994 року. Таким чином, враховуючи вищевикладене ОСОБА_2 отримав право власності на 82/100 спірної ділянки у визначеному законом порядку.Частиною 10 статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр встановлені умови скасування державної реєстрації земельної ділянки.Даною статтею передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). В даній справі позивачем заявлено лише вимогу про скасування рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VIвід 24.09.2015 року. Так, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020 року у справі №357/7397/17, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 01.06.2021, позивачу було відмовлено у скасуванні рішення Білоцерківської міської ради від 19 лютого 2015 року №1408-72 VI про надання дозволу відповідачу на розроблення проекту землеустрою. Враховуючи наявність судового рішення яким позивачу відмовлено у скасуванні рішення Білоцерківської міської ради про надання дозволу відповідачу на розроблення проекту землеустрою, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-У1 від 24.09.2015, про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність відповідача земельної ділянки. Крім того, відповідач ОСОБА_2 вважає, що позивачем попущено строк позовної давності. Про наявність оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради позивачу стало відомо у вересні 2016 року, що підтверджується відповіддю відділу Держгеокадастру у м. Біла Церква, від 05.09.2016 року №29-1027-99.2-757/2-16 на адвокатський запит, який був зроблений адвокатом Дуднік А.В. в інтересах позивача. Позовну заяву до суду позивач пред`явив 16 лютого 2021 року, тобто маже через 5 років після того, як їй стало відомо про наявність оскаржуваного рішення. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 заявляє про пропуск позивачем позовної давності в межах даного спору, та просить, крім підстав викладених вище, також відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

30.06.2021 судом постановлено ухвалу, про витребування доказів у справі, а саме: витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Київській області належним чином завірені копії документів щодо приватизації земельної ділянки з кадастровим номером: 3210300000:03:006:0119, площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: технічної документації із землеустрою щодо виготовлення правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку, поземельної книги та усіх документів, які були підставою для внесення відповідних відомостей до неї, та 09.07.2021 року до суду надані вказані документи на виконання ухвали суду.

28.07.2021 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

Представник позивача, адвокат Іллінський Олександр Васильович, у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що спочатку позивачу належало на праві власності 18/100 частини домоволодіння, а відповідачу - 35/100, в подальшому вони добудовували свої частки, рішенням суду їх частки були змінені: повивачу - 46/100, відповідачу - 54/100. Відповідач звернувся із заявою на приватизацію земельної ділянки одноособово, при цьому позивач не знала про дані обставини і заяву на приватизацію земельної ділянки не подавала. В результаті цього Білоцерківська міська рада прийняла оспорювань рішення, яке підлягає скасуванню, оскільки у додатку в п.56 значиться частка відповідача - 82/100 без зазначення іншого співвласника - ОСОБА_1 і розмір її частки. Позивач згідно ст. 118 ЗК України із заявою не зверталася та в акті узгодження меж земельної ділянки її підпису немає. Відповідач - ОСОБА_2 подав до Білоцерківської міської ради недостовірну інформацію, без врахування добудов, які були здійснені до 2015 року на земельні ділянці. В процесі приватизації відповідач провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яку слід скасувати, оскільки рішення міської ради є недійсним. Так, позивачем пропущено строк позовної давності, однак з поважних причин, адже вона тяжко хворіє, що є підставою для поновлення пропущеного строку. Крім того, з 17.03.2020 в Україні були встановлені карантинні обмеження, що також, є підставою для поновлення строку. Також, зазначив, що докази понесених судових витрат він надасть протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.

Відповідач - ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі та зазначив, що перед розробкою проекту землеустрою він звертався до позивача, однак вона відмовилася приймати з ним участь у приватизації земельної ділянки, сказала, що її дочка буде все вирішувати. Однак, вона протягом 5 місяців нічого не вирішила, тому він сам подав відповідну заяву на приватизацію земельної ділянки.

Представник відповідача - ОСОБА_2 , адвокат Телющенко Павло Петрович у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що оспорювані позивачем рішення прийнято у відповідності до законодавства та згідно встановленої процедури. Відповідно до ст. 86-6 ЗК України, земельна ділянка може знаходитися у спільній часткові власності. На момент приватизації відповідач виходив із частки у праві власності на домоволодіння, яка йому належала на той час, а змінені частки були лише на підставі рішення суду. Щодо строку позовної давності, то позивачем надано документи, які датовані 2020-2021 роками,тобто через 5 років з моменту прийняття оспорюваного рішення, тому підстав для поновлення строку немає. Крім того, 05.06.2016 в інтересах позивача адвокатом було здійснено запит та надано відповідь з Держгеокадастру, з якої позивач довідалася про вказане рішення міської ради, тобто вона знала про нього, а до суду з даним позовом звернулася лише у лютому 2021. Також, у червні 2017 року позивач подала інший позов, про який зазначає у даній позовній заяві, тому мала можливість звернутися до суду з вказаними вимогами, в межах строку. Щодо подання представником позивача доказів понесених позивачем судових витрат, то він заперечує щодо їх стягнення з відповідача, оскільки позивачем не подано до суду відповідну заяву до судових дебатів.

Представник відповідача - Білоцерківської міської ради Київської області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача на розсуд суду.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином,

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19.09.1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування №2-4680 від 14.12.1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2014 року), що підтверджується інформацією з державного реєстру та копією технічного паспорту (а.с.79-80, 81-88).

З наданого до суду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, на виконання вимог ухвали від 30.06.2021, копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки (а.с. 193-216), вбачається наступне.

Земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, яка планується для передачі у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, згідно Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у м. Біла Церква станом на 01.01.2015 відноситься до земель житлової та громадської забудови. На земельній ділянці розташований існуючий житловий будинок та господарські будівлі та споруди, згідно відомостей технічного паспорта.

Підставою для розроблення проекту землеустрою є витяг з рішення Білоцерківської міської ради № 1408-732-У1 від 19.02.2015 року про надання ОСОБА_2 (заява про надання дозволу від 02.02.2015 року) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , у спільну часткову власність, виходячи з його частки 82/100 від загальної площі (а.с. 198).

20.04.2015 Відділом Держземагенства у м. Білій церкві Київської області Головного управління Держземагенства у Київській області погоджено проект землеустрою, розробником якого є ФОП ОСОБА_6 , щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0971 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також, рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів (а.с. 23-33), ОСОБА_2 (п. 56 Додатку до рішення. у списку громадян) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 971 кв.м (82/100 часток від загальної площі) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, без виділення її в натурі, на місцевості.

З інформаційної довідки №243352895 з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 77-78), вбачається, що з 10.05.2016 ОСОБА_2 є власником 82/100 частки земельної ділянки площею 0,0971 га кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру (а.с.89-90).

03.07.2020 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (а.с. 16-21, 167, 169), було задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, про виділення частки в спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відшкодування моральної шкоди, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено їй у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 1-1 площею 9,7 кв.м, житлову кімнату 1-2 площею 9, кв.м, житлову кімнату 1-3 площею 19 6 кв.м., житлову кімнату 1-4 площею 16 8 кв.м., кладову1-5 площею 4,6 кв.м, убиральню Е , гараж Ж , хвіртку № 6, огорожу № 7; изнано за ОСОБА_2 власності на 54/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено йому у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 2-І площею 8,2 кв.м, тамбур 2-ІІ площею 3 ,0 кв.м, тамбур 2-ІІІ площею 3,4 кв.м, житлову кімнату 2-1 площею 9,1 кв.м, кладову2-2 площею 3,9 кв.м, житлову кімнату 2-3 площею 14,0 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 12 6 кв.м, кухню 3-1 площею 7,1 кв.м, житлову кімнату 3-2 площею 14,7 кв.м, житлову кімнату 3-3 площею 8,6кв.м, житлову кімнату 3-4 площею 9,7кв.м, службову кімнату 3-5 площею 19,9 кв.м, житлову кімнату 3-6 площею 15,5 кв.м, сарай В , гараж Г , убиральню Д , огорожу №1,2, ворота № 3, вимощення № 5; припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

01.06.2021 постановою Київського апеляційного суду (а.с. 170-173), рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020 змінено в частині вирішення питання судових витрат, в решті рішення залишено без змін.

Таким чином, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020 набрало законної сили 01.06.2021.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

У відповідності до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади .

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Так, Закон України Проземлеустрій визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Згідно ст. 1 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо та проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. Видом документації із землеустрою, зокрема, є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок . Відповідність документації із землеустрою в електронному вигляді положенням нормативно-технічних документів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується кваліфікованим електронним підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, з використанням кваліфікованої електронної позначки часу, а в паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про землеустрій замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи. Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою та фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Замовники документації із землеустрою за рахунок власних коштів мають право на вибір розробника та укладення з ним договору, якщо інше не передбачено законодавством України. (ст. 27 ЗУ Про землеустрій ).

Відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

З матеріалів справи вбачається, що Проект землеустрою (а.с.193-228), погоджений Відділом Держземагенства у м. Біла Церква Головного Управління Держземагентства у Київській області, був виготовлений за заявою замовника і землекористувача - ОСОБА_2 і поданий ним до Білоцерківської міської ради для затвердження, та в результаті його затвердження було проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,0971 га з кадастровим номером 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 222).

Позивач ОСОБА_1 стверджуючи про порушення її прав, зазначила, що рішенням від 24.09.2015 №1569-79-VІ міська рада затвердила проект землеустрою та передала земельну ділянку у спільну часткову власність відповідачу із його часткою у розмірі 82/100 від загальної площі по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0971 га, без зазначення відомостей щодо особи іншого співвласника земельної ділянки та розміру її частки у праві спільної часткової власності, враховуючи, що вона не подавала таку заяву та не знала про свою участь у процесі приватизації земельної ділянки, на якій розміщувався і її об`єкт нерухомого майна, та не підписувала акт узгодження меж. Білоцерківською міською радою не було враховано, що вона не замовляла проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність та не затверджувала завдання на розробку певного виду документації із землеустрою, тому Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність виготовлений безпідставно. Місце розташування приміщень житлового будинку та окремих господарських споруд не враховані при виготовленні Проекту землеустрою, при його погодженні, а також при затверджені та передачі земельної ділянки у власність, відповідач - ОСОБА_2 знаючи про те, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100), діючи свідомо, надав відповідним органам відомості про розмір своєї частки у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, які на той час не відповідали дійсності, не повідомив працівників Білоцерківської міської ради, відповідні державні органи та землевпорядну організацію про зміну часток об`єкту нерухомого майна, яке перебувало у фактичному користуванні.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження позивача, оскільки на момент винесення рішення Білоцерківською міською радою про затвердження проекту землеустрою (24.09.2015) житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19.09.1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування №2-4680 від 14.12 1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2014 року). Саме таке співвідношення часток у спільній частковій власності на домоволодіння було, як на час прийняття Білоцерківською міською радою оскаржуваного рішення та приватизації земельної ділянки (державна реєстрація земельної ділянки - 10.05.2016), так і на момент подачі даного позову до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Дійсно, позивач станом на 01.06.2021 (момент набрання рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020) має право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виділену в натурі у розмірі 46/100, разом з тим, на час розгляду справи дане право нею не зареєстроване у встановленому законодавством порядку та не існувало на момент приватизації земельної ділянки і винесення Білоцерківською міською радою оспорюваного нею рішення.

Тому, твердження позивача, що вона на момент приватизації відповідачем земельної ділянки була власником 46/100 частини від загальної площі вказаного житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , виділеній в натурі та розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119, що унеможливило оформлення нею права на частку у вказаному об`єкті нерухомого майна саме в розмірі 46/100, суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

Також, позивач вказує на те, що вона не подавала заяву на приватизацію та не знала про свою участь у процесі приватизації земельної ділянки, на якій розміщувався і її об`єкт нерухомого майна, не підписувала акт встановлення меж земельної ділянки, що є підставою для скасування оспорюваного рішення, однак суд критично оцінює дані твердження з наступних підстав.

Так, ст. 118 ЗК України передбачає, що підставою для приватизації земельної ділянки є заява громадянина, який саме зацікавлений у такій приватизації.

Як встановлено судом, відповідач був зацікавлений у приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , саме у розмірі, відповідній до його частки у спільній частковій власності на домоволодіння, а не усієї земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача та відповідача, та подав відповідну заяву до органу місцевого самоврядування.

Ст. 198 ЗК України визначено, що при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Так, станом на момент приватизації земельної ділянки її землекористувачами були позивач та відповідач, відповідно до їх часток у домоволодінні, про що зазначено вище у рішенні.

Механізм встановлення меж земельних ділянок визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 379, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція).

Пунктом 2.8 Інструкції передбачено, що після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих меж.

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Враховуючи вищевикладене, законодавством передбачена процедура закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та погодження меж земельної ділянки саме із суміжним землевласниками/землекористувачами.

Разом з цим, згідно ч.3 ст.158 ЗК України земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування. Порядок розгляду земельного спору врегульовано ст.159 ЗК України.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом згідно із ч.5 ст. 158 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, у разі відмови суміжного землекористувача підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання (погодити межі земельної ділянки), з метою вирішення земельного спору, необхідно звертатися до органу місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки.

Разом з тим, згідно з постановою Палати Верховного Суду від 20.03.2019 по справі № 350/67/15-ц, Верховний Суд дійшов до висновку, що погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. В тому випадку, якщо суміжник відмовляється підписати відповідний акт орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію земельної ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів відмови.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач - ОСОБА_2 виконав усі необхідні вимоги, визначені статтями 116, 118 ЗК України, при зверненні до органу місцевого самоврядування із заявою про отримання у власність земельної ділянки. Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1408-732-VІ від 19.02.2015 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Після розроблення проекту землеустрою ФОП ОСОБА_5 , його погодження Відділом Держземагенства у м. Біла Церква Головного Управління Держземагентства у Київській області було сформовано зазначену земельну ділянку та присвоєну їй кадастровий номер 3210300000:03:006:0119, його заява про затвердження розробленого ним проекту землеустрою та про передачу йому у власність вказаної земельної ділянки була винесена на розгляд та затвердження Білоцерківською міською радою, яка ухвалила рішення про затвердження вказаного проекту землеустрою.

Тому, враховуючи вищезазначене, наявні законні та належні підстави набуття відповідачем ОСОБА_2 права на частку в розмірі 82/100 у праві спільної часткової власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14 -144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (№12-304гс18).

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов`язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов`язком позивача, відповідно до ст. 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 зобов`язана довести, яким чином рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 (82/100 частки) порушує її права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В Постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 також зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , оскільки відповідачі при приватизації земельної ділянки та винесення вказаного рішення діяли в межах законодавства.

Щодо заяви відповідачів - ОСОБА_2 та Білоцерківської міської ради про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4, 5ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на ч.5 ст.267 ЦПК України, просив визнати поважними причини пропуску строку подання даного позову, мотивуючи тим, що має тяжкий стан здоров`я ( має діагноз: ішемічна хвороба серця; гіпертонічна хвороба серця 2 ст.; ризик IV високий; часті гіпертонічні кризи; церебросклероз,- ХСМН 2 ст.; церебральні кризи; цукровий діабет 2 ст.; подагричний артрит; НФС 2 ст.; ССД; хронічний пієлонефрит; ИМТ 33,2; метаболічний синдром; цукровий діабет другого типу; гіпертонічна хвороба 3 ступеню; нефроангіосклероз; ХБП 2 ст.; нефроангеосклероз у поєднанні з пієлонефритом ХПН-1; вторинна подагра; ГК 2 ст. кризовий перебіг; кардіосклероз атеросклеротичний) та зазначила, що сукупність зазначених хвороб позбавило її можливості вільно пересуватись, обходити себе, реалізовувати свої життєві плани, своєчасно отримувати необхідну інформацію, реагувати на порушення своїх прав, звертатися за допомогою. Тому, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 на протязі останніх років перебувала у хворобливому стані, була обтяжена поганим станом самопочуття, не мала можливості повноцінно займатися процесом захисту своїх прав, строк давності вона пропустила з поважних причин.

Однак,суд критично оцінює зазначені твердження позивача, оскільки на підтвердження її діагнозів до позову додано копії медичних довідок та виписок, які всі датовані 2020-2021 роками (а.с. 92-101), тобто вже після розгляду в суді цивільної справи №357/7397/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, про виділення частки в спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відшкодування моральної шкоди, з приводу цієї ж земельної ділянки. Тому посилання позивача на стан здоров`я як поважну причину пропуску позовної давності є необґрунтованою та підстав для поновлення вищевказаного строку суд не вбачає.

Суд враховує правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України по справі 6-75цс15 від 03.02.2016 року, в якому зазначено: Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа могла довідатися про вчинення цього правочину .

В постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі 6-2469цс16 зазначено, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави висновку про презумпцію можливості та обов 'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо . Обізнаність особи про стан своїх суб`єктивних прав та обов`язків презюмується.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України по справі № 6-152цс14, в постанові ВСУ по справі №6-17цс17 та в постанові від 08.02.2018 року по справі 61-2119св18.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства (StubbingsandOthers v. theUnitedKingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі Волков проти України ).

Та, судом встановлено, що про наявність оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , позивачу стало відомо ще у вересні 2016 року, що підтверджується відповіддю Відділу Держгеокадастру у м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 05.09.2016 року №29-1027-99.2-757/2-16 на адвокатський запит здійснений в інтересах позивача (а.с. 34,35).

Таким чином, позивачем - ОСОБА_1 дійсно пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки про існування оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради їй стало відомо 05.09.2016, а з позовом до суду вона звернулася лише 16 лютого 2021 року, тобто маже через 5 років після того, як їй стало відомо про наявність оскаржуваного рішення.

Разом з тим, застосувати позовну давність можна лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення у повному обсязі, у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 14 Конституції України, Законом України Про Державний земельний кадастр , Законом України Про землеустрій , ст. 15, 16, 21, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 2, 3, 4, 12, 86, 116, 118, 120, 152 ЗК України, ст. 4, 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ), Білоцерківської міської ради Київської області (ЄДРПОУ: 26376300, адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Я.Мудрого, 15), Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква (ЄДРПОУ: 39817550, адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 3), про скасування рішення органу місцевого самоврядування, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.09.2021, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

СуддяО. В. Бондаренко

СудБілоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення16.09.2021
Оприлюднено29.09.2021
Номер документу99919929
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —357/1625/21

Ухвала від 09.08.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Постанова від 20.07.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 20.07.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 12.07.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 20.06.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 30.05.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Постанова від 16.02.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Яворський Микола Анатолійович

Ухвала від 09.12.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Яворський Микола Анатолійович

Ухвала від 17.11.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Яворський Микола Анатолійович

Ухвала від 01.10.2021

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Бондаренко О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні