Ухвала

від 28.09.2021 по справі 569/6603/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/6603/20

1-кп/569/537/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 рокум. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисників обвинуваченого адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Рівнекримінальне провадження№12018180010003643від 18.06.2018року пообвинуваченню ОСОБА_6 ,за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.197-1,ч.1ст.382КК України,

В С Т А Н О В И В:

28.04.2020 року до провадження Рівненського міського суду Рівненської області надійшло кримінальне провадження №12018180010003643 від 18.06.2018 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України.

Згідно обвинувального акта від 27 квітня 2020 року, зокрема, на підставі рішення Рівненської міської ради від 27.11.2014 №4657 «Про припинення права оренди» припинено ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» право оренди земельної ділянки площею 11,3834 га на АДРЕСА_1 , розірвано договір оренди землі від 26.12.2006 укладений між Рівненською міською радою та ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод», зараховано вищевказану земельну ділянку до земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення Рівненської міської ради.

ОСОБА_6 , починаючи з кінця березня 2016 року, більш точного часу встановити в ході досудового розслідування не представилось можливим, в порушення вимог ст.ст. 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, діючи умисно, будучи обізнаним про припинення ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» права оренди земельної ділянки площею 11,3834 га на АДРЕСА_1 , достовірно знаючи про відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, за відсутності будь-якого правочину щодо неї, а також без державної реєстрації цих прав, за допомогою залучених невстановлених під час досудового розслідування осіб, які не були обізнані з його злочинними намірами, самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 1,5171 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080, шляхом облаштування на ній вольєрів для собак.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , в період з червня 2016 року по березень 2020 року, вчинив дії по фактичному незаконному використанню самовільно зайнятої земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080 у своїх власних потребах, що виразилося у поміщенні собак у вольєри та їх утримання на прилеглій до вольєрів території.

Внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 1,5171 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5610100000:01:037:0080 ОСОБА_6 завдав значної шкоди власнику земельної ділянки Рівненській міській раді на загальну суму 126 321,30 грн., що більше ніж у сто разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Своїми умисними діями, які виразились у самовільному зайнятті земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її власнику ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України.

До канцелярії суду 22 вересня 2021 року від обвинуваченого ОСОБА_6 надійшло клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язкуіз закінченнястроків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження №12018180010003643 від 18.06.2018 року в цій частині.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49 КК України. При цьому, обвинувачений ОСОБА_6 заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, проте бажає, щоб суд задовольнив його клопотання, підтвердив, що йому зрозумілі підстави та наслідки звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

В судовому засіданні захисники обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , підтримали клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 197-1 КК України відповідно до положень ст. 49 КК України.

Прокурори ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заперечили проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України. Вказали, що строки давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.197-1КК України переривалися, у зв`язку із вчиненням обвинуваченим ОСОБА_6 нового злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Крім того, вказали що зазначене кримінальне правопорушення продовжується безперервно, є триваючим, земельна ділянка не звільнена, а тому ОСОБА_6 не може бути звільнений від покарання на підставі ст. 49 КК України.

Представник потерпілого ОСОБА_5 заперечив проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.

Заслухавши учасників судового розгляду, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 4 ст.286КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до вимог ст. 49КК України та роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Аналіз вищевказаних правових норм дозволяє дійти до висновку, що матеріально-правовими підставами для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч. 1 ст.49КК України строків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч.ч. 2-4 ст. 49 КК України), а процесуально-правовими - згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Визнання ж обвинуваченими своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до положень ст.63Конституції України та ст.18КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Виходячи з цих положень закону, визнання вини є правом, а не обов`язком обвинувачених, а тому невизнання ними вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації права обвинуваченого на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений ст.49КК України інститут звільнення від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення з визнанням особи своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2020 р., у справі №730/67/16-к., провадження №51-6463км19.

Щодо доводів сторони обвинувачення про неможливість звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, оскільки кримінальне правопорушення є триваючим суд зазначає наступне.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, полягає в самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить іншій особі (фізичній чи юридичній) на праві власності чи інших законних підставах. Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об`єктивної сторони може полягати у різних діях - у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні межових знаків та у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження дерев чи кущів, розміщення будівельних матеріалів, тощо. Але у всіх випадках особа протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як власник чи законний користувач і при цьому порушує суб`єктивні інтереси учасників земельних правовідносин.

Отже, цей злочин є злочином з матеріальним складом, оскільки для встановлення об`єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Таким чином, злочин, передбачений ст. 197-1 КК України, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.02.2021 р., у справі №164/479/20, провадження № 51-479 ск 21.

Судом встановлено, що згідно висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, самовільне заняття земельної ділянки, шляхом облаштування на ній вольєрів для собак мало місце у кінці березня 2016 році.

Санкцією ч. 1 ст. 197-1 КК України передбачено покарання штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Згідно обвинувального акту, встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, який відповідно до ст.12КК України (на момент вчинення) є злочином невеликої тяжкості. При цьому на момент розгляду справи згідно Закон України№ 2617-VIIIвід 22.11.2018«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо спрощеннядосудового розслідуванняокремих категорійкримінальних правопорушень» кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.197-1КК України є кримінальним проступком.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки, у разі вчинення проступку за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Враховуючи те, що відповідно до ст.337КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а стороною обвинувачення було інкриміновано вчинення протиправного діяння у кінця березня 2016 року (більш точного часу встановити в ході досудового розслідування не представилось можливим), суд прийшов до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Крім того, варто зазначити, що ст.49КК України не містить окремої вказівки щодо особливостей обрахування строку давності щодо триваючих злочинів.

Також судом не приймаються до уваги доводи сторони обвинувачення щодо відсутності підстав для звільнення ОСОБА_6 від покарання за ч. 1 ст. 197-1 КК України у зв`язку з вчиненням обвинуваченим нового злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України і як наслідок переривання строків давності виходячи з наступного.

Згідно ст.62Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст.17КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Тобто зі змісту вказаних норм закону убачається, що факт вчинення особою злочину може бути встановлений лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 49 КК України, суд виходить з того, що факт вчинення особою нового злочину під час перебігу строків давності, передбачених ч. 1 ст.49КК України без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом, не можна вважати підставою для переривання перебігу давності строків, передбачених ст. 49 КК України.

Таким чином, оскільки на даний час відсутній обвинувальний вирок який набрав законної сили стосовно ОСОБА_6 , строк давності у вказаному кримінальному провадженні не переривався.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим для суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК України.

З урахуванням наведених обставин суд вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про звільнення його від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язкуіз закінченнястроків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження №12018180010003643 від 18.06.2018 року в цій частині.

Керуючись ст.ст. 12, 49 КК України, ст.ст. 284, 285, 288, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018180010003643 від 18.06.2018 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1 КК України - закрити.

Продовжити судовий розгляд кримінального провадження №12018180010003643від 18.06.2018 року в частині обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1