Постанова

від 22.09.2021 по справі 330/1107/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.09.2021 Справа № 330/1107/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №330/1107/18 Головуючий у 1 інстанції Гусарова В.В.

Провадження № 22-ц/807/1592/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року у справі за позовом керівника Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року керівник Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В позові зазначено, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України, встановлені , за думкою позивача, порушення вимог чинного законодавства при прийнятті Кирилівською селищною радою рішень із земельних питань.

Запорізькою обласною державною адміністрацією листом №08-20/585 від 04.04.2002 надано ПП ОСОБА_3 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років.

На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_3 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією вказаного проекту, відведення земельної ділянки в оренду площею 0, 51 га запроектовано за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на - землі рекреаційного призначення. Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21.02.2003 № 215.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27.02.2003 Про відведення земель надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_3 землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0, 51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова . Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_3 договір оренди землі.

20.06.2003 між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 51 га пасовищ. Земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку. Договір посвідчено державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є.С. та зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за № 19.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 в межі смт. Кирилівка включено село Азовське загальною площею 288, 7 га, село Степок загальною площею 8, 3 та 1078, 38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1654, 28 га (витяг з проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж смт. Кирилівка додається).

У зв`язку з цим, 04.07.2007 до вказаного договору оренди від 20.06.2003 укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою.

У послідуючому, рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28.12.2009 надано ПП ОСОБА_3 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з бази відпочинку на дачне будівництво без зміни її цільового призначення.

Таким чином, земельну ділянку площею 0, 51 га, яку надано в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20.06.2003, який зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за № 19 віднесено до земель рекреації на підставі вказаного проекту відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_3 для розміщення бази відпочинку. Переведення земель із пасовищ до земель рекреації передбачено зазначеним проектом відведення. Вказане підтверджується також інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 14.03.2018 № 0-8-0.36-690/115-18.

Пунктом 1. п. 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25.02.2010 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва надано згоду ОСОБА_3 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва. Передача вказаної ділянки здійснюється на підставі відповідних заяв громадян та за рахунок земельної ділянки площею 0, 51 га, яка була надана в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20.06.2003.

З урахуванням вказаного вище рішення сесії Кирилівської селищної ради, п.п. 1.6 п.1, п.п. 2.6 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 №27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для дачного будівництва в АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 03.08.2010 ОСОБА_1 видано державний акт ЯК №900393 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0100, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400371.

У послідуючому 03.08.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0100 відповідно до якого ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаний договір 03.08.2010 посвідчено нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Тимченко Є.С. та зареєстровано у реєстрі за № 592.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.06.2018 № 128227650 власником земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0100 на цей час є ОСОБА_2 .

Зазначене рішення Кирилівської селищної ради, в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , прийнято, за думкою позивача, з порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Відповідно і подальше відчуження земельної ділянки, отриманої у власність з порушенням вимог законодавства, є незаконним з наступних підстав.

Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного законодавства та містобудівній документації.

Крім того, договір дарування спірної земельної ділянки укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03.08.2010, тобто - в день видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, що взагалі свідчить про відсутність у останнього намірів використовувати земельну ділянку для дачного будівництва.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 01.02.2018 № 0-8-0.36-149/115-18 на підставі заяв ОСОБА_2 до Національної кадастрової системи державним кадастровим реєстратором вносились зміни щодо категорії земель, виду використання та ільового призначення земельних ділянок.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2018 №№ 119307687 на земельній ділянці з кадастровим номером 2330355400:11:002:0100 відсутні об`єкти нерухомості, у т.ч. які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Відповідно до листа Кирилівської селищної ради від 25.01.2018 об`єкти нерухомого майна на вказаній спірній земельній ділянці відсутні, будівельні роботи не проводяться.

З огляду на викладене, п.п. 1.6 п.1, п.п. 2.6 п.2 рішення сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_2 суперечать законодавству, порушують інтереси держави, що згідно зі ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є підставою для визнання його незаконним в судовому порядку.

Вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади смт. Кирилівка. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради.

Просив суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, поновити строк позовної давності для звернення з даним позовом.

Визнати незаконними та скасувати п.п. 1.6 п.1, п.п. 2.6 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий ОСОБА_5 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області зазначену земельну ділянку, припинивши право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Визнати незаконними та скасувати п.п. 1.6 п.1, п.п. 2.6 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прибережна захисна смуга повинна встановлюватися з урахуванням існуючих конкретних умов забудови земельної ділянки. Суд вважав, що земельна ділянка відноситься до категорії - землі рекреаційного призначення, натомість прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Внаслідок неправильного застосування положень ст. ст. 58 - 60, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 88 - 90 Водного кодексу України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486, суд дійшов помилкового висновку, що визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту здійснюється з урахуванням існуючих конкретних умов забудови земельної ділянки, а спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, тому передача її у приватну власність не порушує інтересів держави.

За приписами статей ст. ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у т.ч. землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

З вищевказаного вбачається, що до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України та ст. 90 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних,* гідрометричних та лінійних споруд.

Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти до висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам ст. ст. 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 469/1044/17 (постанова від 15.09.2020), № 487/10128/14 (постанова від 12.06.2019), № 310/5834/13-ц (постанова від 23.05.2018), № 469/1393/16-ц (постанова від 30.05.2018).

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428 проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка розроблений, але не затверджений.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Враховуючи те, що розмір прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів не встановлено у визначеному порядку, тому її розмір врегульовано законом та складає 2 км від урізу води. Окрім цього, згідно з положеннями Пояснювальної записки до Генерального плану смт Кирилівка (яка є невід`ємною частиною генерального плану та є містобудівною документацією на місцево рівні) уся територія смт Кирилівка знаходиться у межах прибережної захисної сму4ги Азовського моря..

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:00100 сформована лише у 2010 році під час розробки технічної документації із землеустрою, була на той час вільною від будь-якої забудови та раніше фактично не використовувалась, у зв`язку з чим підстав для віднесення спірної земельної ділянки, з урахуванням конкретних умов що склалися, до земель рекреаційного призначення не вбачається.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог не врахував вказаних положень закону, дійшов помилкового висновку, що прибережна захисна смуга у межах спірної земельної ділянки повинна встановлюватись з урахуванням існуючих конкретних умов забудови.

Висновок суду про віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення зроблено на підставі викопіювання з Генерального плану смт Кирилівка.

Разом з цим, судом проігноровані положення ст.ст. 1, 12 Закону України Про регулювання містобудівної документації згідно з якими Генеральний план смт Кирилівка, як основна містобудівна документація на місцевому рівні, визначає порядок планування та забудови території населеного пункту, шляхом встановлення функціональних типів територій.

Натомість, законодавчо не передбачено визначення цільового призначення земельних ділянок генеральним планом населеного пункту.

При цьому, функціональний тип території, який передбачається генпланом, не встановлює категорію та цільове призначення земельної ділянки, а лише визначає пріоритет певного виду забудови конкретної зони населеного пункту.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020у справі № 469/1044/17 (п.п. 58-61).

В порушення приписів статей 89, 110, 265 ЦПК України, судом проігноровані надані прокурором докази та не наведено жодних мотивів їх відхилення.

Судом першої інстанції не досліджено схему прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, Генеральний план смт Кирилівка, документацію із землеустрою та безпідставно не взято до уваги висновок експерта від 27.10.2020 № 16105/20-41, згідно із яким спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та його лиманів.

Колегією суддів встановлено, що наведені письмові докази у їх сукупності підтверджують доводи прокурора про незаконність отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду.

Суд першої інстанції у порушення процесуальних норм проігнорував надані позивачем докази, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про недоведеність позовних вимог.

В порушення положень ст.ст. 77-80 ЦПК України суд, як на доказ незнаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, посилається на проект Генерального плану смт Кирилівка, який лише 21.12.2020 пройшов громадські слухання. Разом з цим, вказаний проект органами державної влади та контролю не опрацьовувався та не погоджувався, Кирилівською селищною радо рішення про його затвердження не приймалось, про що зазначено самим судом.

Таким чином, вказаний документ не є містобудівною документацією у розумінні ст.ст. 1, 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та жодного доказового значення у дійсній справі не має.

Відповідачами вказаний проект Генплану до суду не надавався, у порядку ч. 7 ст. 85 ЦПК України веб-сайт або інші місця збереження даних в мережі Інтернет, де розміщений вказаний документ, судом не досліджувались.

З огляду на зазначене, обставини знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та віднесення її до земель водного фонду повністю підтверджується матеріалами справи.

Разом з цим, стосовно обраного прокурором способу захисту порушених прав та інтересів держави необхідно зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2018 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц) застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Звертаючись до суду з позовом, прокурором було зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0100 перебуває у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, у зв`язку з чим не може перебувати у приватній власності. У зв`язку з чим набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку суперечить вимогам ст.ст. 58, 60, 62 Земельного кодексу України та ст.ст. 4, 88, 90 Водного кодексу України.

При цьому, вважаючи, що мало місце незаконне заволодіння майном та враховуючи судову практику, яка існувала на час пред`явлення позову до суду, обґрунтував свої позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, ураховуючи наведене, позовні вимоги у частині визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку ЯК № 900393 площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0100, виданий ОСОБА_1 та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0100 задоволенню не підлягають, через обрання прокурором неналежного способу захисту.

Разом з цим, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17) відмова у задоволенні індикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки водного фонду її власнику.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п. 2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року у цій справі скасувати та прийняти поставно у наступного змісту.

Позов керівника Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати п.п. 1.6 п.1, п.п. 2.6 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Заопрізької обласної прокуратури судові витрати в сумі 4 405 грн., з кожного по 1468 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 вересня 2021 року.

Головуючий

Судді: