Рішення

від 24.09.2021 по справі 363/3603/16-ц

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

24.09.2021 Справа № 363/3603/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю БРИАР , третя особа - Управління державної охорони України, про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно,

встановив:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив розірвати договір купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року, укладений між ним та ТОВ БРИАР та визнати за ним право власності на 140 комплектів портативних радіостанцій марки VX-821-G6-5 (в комплекті: ATU-6A, FNB -V87Li, VAC-920), 140 гарнітур 2-х провідних VI-10815, 140 штук додаткових акумуляторів типу FNB- V87 Li, посилаючись на те, що у встановлений договором строк відповідач не оплатив вартість вказаних радіостанцій.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними в справі матеріалами.

Представник відповідача та третьої особи подави заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником ТОВ ГРОССЕР .

14 жовтня 2014 року між ТОВ ГРОССЕР , в особі директора Кобилинського А.М., та Управлінням державної охорони України укладено договір оренди засобів радіозв`язку №124/2014, за яким орендодавець зобов`язується передати орендарю у строкове, платне користування 140 комплектів портативних радіостанцій марки VX-821-G6-5 (у комплекті: ATU-6A, FNB-V87Li,VAC-920), 140 штук додаткових акумуляторів типу FNB-V87 Li; 140 гарнітур 2-х провідні V1-10815, а орендар прийняти це майно, використовувати його за призначенням та сплачувати орендну плату.

Пунктом 6.2. договору визначений строк його дії - до 31 грудня 14 року, а у частині розрахунків - до їх повного виконання.

ТОВ ГРОССЕР листом від 29 січня 2014 року №29/1 повідомив Управління державної охорони України про закінчення дії договору оренди 31 грудня 2014 року та вимагав повернути орендоване майно.

Листом від 12 лютого 2015 року Управлінням державної охорони України повідомило ТОВ ГРОССЕР про неможливість повернення орендованого майна через його використання спецпідрозділами УДО України і залучення для проведення Антитерористичної операції на сході країни, та вказав на бажання продовжити використовувати орендоване майно у 2015 році на договірній основі, оформленій документально.

В квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ГРОССЕР звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про зобов`язання Управління державної охорони України повернути належне позивачеві майно, а саме: 140 комплектів портативних радіостанцій марки VX-821-G6-5 (у комплекті: ATU-6A, FNB-V87Li,VAC-920); 140 гарнітур 2-х провідні V1-10815; 140 штук додаткових акумуляторів типу FNB-V87 Li; стягнення штрафних санкцій у розмірі 10 891,30 грн., з яких 9 871,20 грн. - неустойки, 1 020,10 грн. штрафу за прострочення повернення майна; стягнення плати за фактичне користування засобами радіозв`язку на суму 5 100,12 грн. - плати за фактичне користування засобами радіозв`язку.

Постановою Господарського суду Київської області від 15 липня 2015 року в справі №911/2632/15 ТОВ ГРОССЕР визнано банкрутом та ліквідовано в порядку ст. 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом .

26 жовтня 2015 року відповідно до п. 9.4. розділу IX Статуту ТОВ ГРОССЕР повернув частку статутного капіталу на суму 185 950 грн. ОСОБА_1 наступним майном:

-р/станція портативна VX-821-G6-5(ATU-6A,FNB-V87Li,VAC-920) у кількості 36 (тридцяти шести) штук;

- VI -10815 2x проводна гарнітура у кількості 41 (сорок одна) штука;

- FNB-V87 Li акумулятор у кількості 38 (тридцять вісім) штук;

-р/станція портативна VX-821-G6-5 (ATU-6A, FNB-V87Li, VAC-920)у кількості 30 (тридцять) штук;

- V1-10816 2х проводна гарнітура ОТТО у кількості 25 (двадцять п`ять) штук;

- FNB-V87 Li акумулятор у кількості 30 (тридцять) штук;

-р/станція портативна VX-821-G6-5(ATU-6A,FNB-V87Li,VAC-920)у кількості 39 (тридцять дев`ять) штук;

- V1-10815 2х проводна гарнітура ОТТО у кількості 39 (тридцять дев`ять) штук;

- FNB-V87 Li акумулятор у кількості 37 (тридцять сім) штук;

-р/станція портативна VX-821-G6-5(ATU -6A,FNB-V87Li, VAC-920) у кількості 35 (тридцять п`ять) штук;

- V1-10815 2х проводна гарнітура ОТТО у кількості 35 (тридцять п`ять) штук;

- FNB-V87 Li акумулятор у кількості 35 (тридцять п`ять) штук,

про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься аналогічний акт приймання-передачі вказаного майна, який датований вже 26 листопада 2015 року.

26 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ БРИАР укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач передав у власність ТОВ БРИАР 140 комплектів портативних засобів радіозв`язку марки VX-821-G6-5 (в комплекті: ATU-6 A, FNB-V87Li, VAC-920), 140 гарнітур 2-х провідних VI-10815, 140 штук додаткових акумуляторів типу FNB-V87 Li, а відповідач зобов`язався сплатити до 31 січня 2016 року їх вартість у розмірі 185 950 грн.

У пункті 1.3 цього договору купівлі-продажу зазначено, що майно, яке продається за цим договором, належить продавцю на підставі частини дванадцятої статті 111 ЦК України, частини сьомої статті 45 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і отримано у власність від ТОВ ГРОССЕР , що визнано банкрутом на підставі постанови Господарського суду Київської області від 15 липня 2015 року у справі № 911/2632/15 та було ліквідовано у порядку статті 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Згідно із пунктами 2.1.1-2.1.3 договору купівлі-продажу майно, яке перейшло від ТОВ ГРОССЕР до продавця і відчужується останнім за цим договором на користь покупця, знаходяться в оренді Управління державної охорони України на підставі договору оренди засобів радіозв`язку від 14 жовтня 2014 року № 124/2014, укладеного між Управлінням державної охорони України та ТОВ ГРОССЕР .

На момент ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю ГРОССЕР майно залишалося в Управління державної охорони України, яке прострочило повернення засобів радіозв`язку, що були передані йому в оренду, хоча договір оренди припинив свою дію 31 грудня 2014 року. 3а позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГРОССЕР про повернення майна розпочате судове провадження у справі № 910/8549/15-г.

26 листопада 2015 року сторони підписали додаток №1 до договору купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року, в якому йдеться про те, що позивач передав у власність відповідача обумовлене договором купівлі-продажу майно.

18 грудня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю БРИАР звернулось до Господарського суду міста Києва з клопотанням №б/н від 15 грудня 2015 року про заміну ТОВ ГРОССЕР його правонаступником ТОВ БРИАР у справі №910/8549/15-г.

23 лютого 2016 року ухвалою Господарського суду міста Києва ТОВ БРИАР , залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року та Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року, у задоволенні клопотання ТОВ БРИАР про заміну позивача його правонаступником відмовлено, а провадження у справі №910/8549/15-г за позовом ТОВ ГРОССЕР до Управління державної охорони України про повернення майна та стягнення коштів припинено у зв`язку із припиненням 29 жовтня 2015 року діяльності ТОВ ГРОССЕР .

Відмовляючи в задоволенні клопотання ТОВ БРИАР №б/н від 15 грудня 2015 року про заміну ТОВ ГРОССЕР його правонаступником ТОВ БРИАР у справі №910/8549/15-г, суди встановили, що у матеріалах справи містяться два ідентичні акти прийому-передачі майна від 26 листопада 2015 року та від 26 жовтня 2015 року, за якими ТОВ ГРОССЕР повернуло частку статутного капіталу ОСОБА_1 наступним майном: 140 штук портативних радіостанцій VX-821-G6-5 (комплекти АТU-6А, FNB-V87Li, VAC-920), 140 додаткових акумуляторів типу FNB-V87Li, 140 гарнітур 2-х провідних V1-10815 на загальну суму 185 950,00 грн. Однак, передача вказаних радіостанцій, акумуляторів та гарнітур не могла бути здійснена ні 26 жовтня 2015 року, тому що вони не були у володінні та користуванні ТОВ ГРОССЕР , оскільки знаходилися у користуванні УДО України, ні тим більше 26 листопада 2015 року, після того як 29 жовтня 2015 року до ЄДРЮФП внесено запис про припинення вказаного товариства. Крім того вказані радіостанції та комплектуючі 26 листопада 2015 року також не були у розпорядженні директора ТОВ ГРОССЕР . Суди вказали на те, що належні та допустимі докази переходу права власності на предмети радіозв`язку й комплектуючі матеріали справи не містять. Оскільки ТОВ БРИАР не є стороною спірного договору оренди, спірність доказів переходу до ОСОБА_1 , а відповідно і до ТОВ БРИАР права власності на майно, передане відповідачу в оренду й те що предметом спору є повернення орендованого майна через закінчення строку дії договору оренди та стягнення орендної плати, - відсутні підстави для задоволення заяви ТОВ БРИАР про заміну позивача його правонаступником.

Оскільки у встановлений договором строк ТОВ БРИАР не оплатило вартість вказаних радіостанцій, ОСОБА_1 15 червня 2016 року звернувся до ТОВ БРИАР з вимогою виконати умови договору купівлі-продажу щодо оплати вартості товару у строк до 30 червня 2016 року.

11 липня 2016 року позивач повторно направив ТОВ БРИАР листа, у якому через невиконання товариством умов договору купівлі-продажу повідомив про свій намір розірвати його.

У відповідь на лист про розірвання договору купівлі-продажу відповідач направив письмове повідомлення №09/08-16 від 09 серпня 2016 року, яким пояснив свою бездіяльність щодо оплати радіостанцій незадовільним фінансовим становищем і висловив заперечення проти розірвання договору.

На даний час спірні засоби радіозв`язку знаходяться в Управлінні державної охорони України, що підтверджується актом прийому-передачі до договору оренди від 14 жовтня 2014 року №124/2014 та оборотною відомістю по товарно-матеріальних цінностях від 26 жовтня 2020 року.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким за цим договором одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК Україна ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За правилами статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (частина третя статті 692 ЦК України) або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року в справі № 361/6517/17).

З поданих позивачем доказів не можна дійти висновку про істотне порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, коли належність майна позивачу на підставі належних, допустимих і достатніх доказів також не доведено.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Як передбачено ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ч. 2 ст. 190 ЦК України).

Згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК України).

Як встановлено ст. 399 ЦК України право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, пред`являючи вказаний позов про визнання права власності на засоби радіозв`язку, позивач посилався на статтю 392 ЦК України, разом із цим належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що він має право власності на спірне нерухоме майно, позивач суду не надав.

Акти приймання-передачі 140 штук портативних радіостанцій VX-821-G6-5 (комплекти АТU-6А, FNB-V87Li, VAC-920), 140 додаткових акумуляторів типу FNB-V87Li, 140 гарнітур 2-х провідних V1-10815 на загальну суму 185 950 грн. від 26 жовтня 2015 року та 26 листопада 2015 року суд до уваги не приймає, які містять взаємовиключні дані про дату їх складання.

Вказані невідповідності одними лише письмовими поясненнями позивача від 01 жовтня 2020 року не усунуто, а тому ці докази суд відкидає, як неспроможні.

Крім того, як встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2016 року та Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року, передача вказаних радіостанцій, акумуляторів та гарнітур не могла бути здійснена ні 26 жовтня 2015 року, тому що вони не були у володінні та користуванні ТОВ ГРОССЕР , оскільки знаходилися у користуванні УДО України, ні тим більше 26 листопада 2015, після того як 29 жовтня 2015 року до ЄДРЮФП внесено запис про припинення вказаного товариства. Крім того вказані радіостанції та комплектуючі 26 листопада 2015 року також не були у розпорядженні директора ТОВ ГРОССЕР , де знаходяться і по даний час.

Доводи позивача та представника відповідача про те, що наявність в матеріалах справи двох аналогічних актів приймання-передачі, пояснюється технічною помилкою при складанні акту від 26 жовтня 2015 року (тобто в день фактичної передачі вказаного майна), в якому була допущена описка в даті документа, на увагу суду не заслуговують та є необґрунтованими, коли згідно вимог ч. 2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Не заслуговують на увагу й доводи позивача про те, що складанням акту приймання-передачі від 26 жовтня 2015 року ТОВ ГРОССЕР та ОСОБА_1 зафіксували юридичний факт передачі майнових прав на предмет оскарження, коли як вбачається із змісту вказаного акту позивачу передавався конкретний перелік речей, а не майнові права на них.

При цьому суд звертає увагу на те, що майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Крім того, як вбачається з договору купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року ОСОБА_1 продав ТОВ БРИАР саме комплекти портативних засобів радіозв`язку, а не майнові права на них, які за його твердженням набув на підставі акту приймання-передачі від 26 жовтня 2015 року.

З поданих доказів не можна дійти висновку, що позивач набув майнове право, тобто речове право на майно в розумінні вимог ст. 395 ЦК України, коли право володіння на це майно, яке є предметом спору (радіокомплектуючі) в Управління державної охорони України внаслідок фактичного його тримання в себе згідно вимог ст. 399 ЦК України не припинено. Доказів про інше позивачем суду не надано.

Відтак, позивачем в суді на основі належних, допустимих та достатніх доказів не доведено, що до нього перейшло право власності на 140 штук портативних радіостанцій VX-821-G6-5 (комплекти АТU-6А, FNB-V87Li, VAC-920), 140 додаткових акумуляторів типу FNB-V87Li та140 гарнітур 2-х провідних V1-10815 на загальну суму 185 950,00 грн., коли вказане майно знаходиться у фактичному володінні третьої особи і в порядку передбаченому Законом в неї не витребувано.

Таким чином в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 24 червня 1997 року Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю БРИАР , код ЄДРПОУ 39693051, знаходиться за адресою 07301, Київська область, м. Вишгород, пр. Шевченка, 1.

Третя особа: Управління державної охорони України, код ЄДРПОУ 0037478, знаходиться за адресою 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 8.

Суддя