Постанова

від 29.09.2021 по справі 120/246/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/246/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Комар П.А.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

29 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сапальової Т.В. Залімського І. Г. ,

за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.

третьої особи: ОСОБА_1

представника відповідача: Никонюка О.В.

представників третьої особи: Гайди Т.М., Бевза А.В., Огородника О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина", ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 ; Громадської організації "Брат за брата України"; Громадська організація "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області"; Громадської організації "Українська асоціація інвалідів АТО"; Громадської організації "Єдина родина Вінниччини"; Громадської організації "Вінницька обласна організація інвалідів "А-ВЕСТА, ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія"; Комунального підприємства "Вінницякартсервіс" про визнання дій протиправними, скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

13.01.2021 Громадська організація "Автомайдан "Вінниччина" (далі ГО "Автомайдан "Вінниччина") та ОСОБА_2 звернулися до суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ГО "Брат за брата України"; ГО "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області", ГО "Українська асоціація інвалідів АТО", ГО "Єдина родина Вінниччини", ГО "Вінницька обласна організація інвалідів "А-ВЕСТА, ОСОБА_3 ; за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: КП "Вінницька транспортна компанія" та КП "Вінницякартсервіс", в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили:

-визнати протиправними дії Виконавчого комітету Вінницької міської ради, щодо встановлення у рішенні Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020 "Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади" обмеження прав та пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади» , а саме в частині: "безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів ВМТГ";

-визнати протиправним та скасувати пункт 3.1 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020, в тій частині, що безоплатний проїзд у мініципальному транспорті в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають учасники бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року позов задоволено частково:

-визнано протиправними та нечинними пункт 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918 та пункт 1 Додатку 1 до Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.

В обгрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що предметом оскарження в даній справі є рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2918 від 30.12.2020, яким затверджено Порядок надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі, руху окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади.

Вказаним Порядком визначено механізм надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади та механізм здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян комунальному підприємству "Вінницька транспортна компанія" за рахунок коштів бюджету Вінницької міської територіальної громади.

При цьому, апелянт звернув увагу, що виходячи із норм ст.142 Конституції України та ст.85 Бюджетного Кодексу України, компенсація за пільговий проїзд автомобільним перевізникам повинна здійснюватися шляхом надання субвенції, яка перераховується з Державного бюджету місцевим бюджетам. Однак, Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" кошти на відшкодування пільг з безкоштовного проїзду не передбачено.

В той же час, ст. 91 Бюджетного кодексу України, згідно якої компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян відносяться до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, не встановлює зобов`язання, а лише право органів місцевого самоврядування здійснювати фінансування пільгового проїзду окремих категорій громадян в межах спроможності місцевих бюджетів.

Відповідач також зазначив, що чинним законодавством не передбачено відповідальності територіальної громади за зобов`язаннями держави. Бюджет кожної територіальної громади формується з метою забезпечення суспільних благ та потреб мешканців відповідної територіальної громади, тому для іногородніх громадян, які згідно чинного законодавства мають право пільгового проїзду в міському транспорті, обов`язок по забезпеченню реалізації такого права покладається на територіальні громади, в яких проживають та перебувають на обліку такі громадяни.

Позивач та треті особи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, третя особа ОСОБА_1 та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Решта учасників справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та уповноважених осіб для участі у справі не направили.

У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30.12.2020 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 2918 "Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади".

Пунктом 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади (далі - Порядок), передбачено, що право на пільговий проїзд, а саме: безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади (далі - пільговики).

Право на пільговий проїзд розповсюджується також на внутрішньо переміщених осіб, які відносяться до визначених у Додатку 1 пільгових категорій громадян та перебувають на обліку в Департаменті соціальної політики міської ради, як внутрішньо переміщені особи.

Особи, які належать одночасно до декількох пільгових категорій, що мають право на пільговий проїзд, користуються цією пільгою за однією із зазначених пільгових категорій за власним вибором.

При цьому, пунктом 1 Додатку 1 до вказаного Порядку визначено перелік категорій пільговиків, за проїзд яких проводяться компенсаційні виплати за рахунок коштів місцевого бюджету Вінницької міської територіальної громади, зокрема учасникам бойових дій, у кількості 60 безоплатних поїздок на місяць.

Позивачі, вважаючи вказане рішення дискримінаційним та таким, що обмежує права пільгової категорії населення, зокрема учасників бойових дій, ВМТГ на безоплатний проїзд на всіх видах міського пасажирського транспорту ВМТГ, звернулися до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України регламентовано, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (частина перша статті 143 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначено Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування".

Згідно ст. 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, зокрема затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством.

В свою чергу, пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

У статті 5 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" закріплено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Статтею 10 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" закріплено, що державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв`язку включають: норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв`язку.

Статтею 12 Закону України «Про транспорт» визначено, зокрема, що транспортні підприємства зобов`язані забезпечувати права на пільги громадян, щодо користування транспортом.

За приписами пунктів 7 та 17 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Закон №3551) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі; безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою.

Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

Ч. 3 ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" врегульовано, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційний Суд України, у Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 зазначив, що встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

Конституційний Суд України також звернув увагу, що соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

Як з`ясовано колегією суддів, оскаржуване в рамках розгляду даної справи рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №2918 від 30.12.2020 в спірній частині стосувалося обсягу прав осіб пільгових категорій на безкоштовний проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування ВМТГ.

Оскільки спірним рішенням встановлено обмеження, зокрема, позивачу ОСОБА_2 та особам в інтересах яких звернулась ГО "Автомайдан "Вінниччина", в частині 60 безоплатних поїздок на місяць, то фактично таким рішенням звужено зміст та обсяг прав осіб, що мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Тобто даним рішенням фактично звужено зміст та обсяг прав осіб, що мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі осіб з інвалідністю, з числа учасників бойових дій.

В той же час, як вірно зауважено судом першої інстанції, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не наділено органи місцевого самоврядування повноваженнями щодо зменшення або звуження соціальних гарантій, зокрема, шляхом встановлення порядку та умов безоплатного проїзду для учасників бойових дій, відмінного від задекларованого права Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

При цьому, зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Так, у постанові від 02.02.2021 Велика Палата Верховного Суду (Справа № 925/642/19) дійшла висновку, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що спірне рішення в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади не відповідає вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та суперечить гарантіям, змісту і спрямованості діяльності держави, визначеним у Конституції України.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано відхилено доводи відповідача, що саме з метою забезпечення жителів міста правом на безкоштовний проїзд за рахунок коштів місцевого бюджету, рішенням міської ради від 24.12.2020 № 73 внесено зміни до Комплексної програми «Основні напрямки соціальної політики у м. Вінниці на 2015-2020 роки» , зі змінами, тобто надано пільги за рахунок місцевого бюджету, на проїзд у міському електротранспорті та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць окремим категоріям громадян, в тому числі учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб, пенсіонерам за віком, тощо. А також, що зазначена соціальна гарантія, як вбачається з програми, є додатковою і не підміняє собою право громадян, передбачене п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв`язку з чим, визначення кількості поїздок (до 60 поїздок на місяць) є правом органу місцевого самоврядування, який вводить таку додаткову соціальну гарантію, з огляду на те, що зазначена скаржником "додаткова соціальна гарантія" фактично звужує зміст та обсяг права осіб, зокрема, учасників бойових дій, на безплатний проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, не запропонувавши при цьому запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апелянта на те, що до 2016 компенсація за пільговий проїзд автомобільним перевізникам здійснювалась шляхом надання субвенції, яка перераховувалась з Державного бюджету місцевим бюджетам, однак на даний час державою таке фінансування не здійснюється, а тому надано пільги за рахунок місцевого бюджету в кількості не більше 60 поїздок, враховуючи наступне.

Статтею 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

За приписами ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг.

Вказане свідчить, що пільги на безоплатний проїзд передбачені низкою законів України, в тому числі і Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та є гарантованими державою.

Статтею 91 Бюджетного кодексу України закріплено, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян відносяться до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 3 статті 142 Конституції України та статті 85 Бюджетного Кодексу України витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, повинні компенсуватися державою.

В свою чергу, невиконання державою цього обов`язку не може бути підставою для обмеження громадянам пільг, встановлених законом.

Конституційний Суд України 27 лютого 2020 року ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

Конституційний Суд України підкреслив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

«Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації» , - зазначається у Рішенні.

Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричинює юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що не відповідає Конституції України.

Відтак, при розгляді справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачені законом пільги не можуть регулюватися Урядом, а встановлюються виключно Законом.

Крім того суд враховує, що в силу ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Вказана норма Основного Закону не допускає обмеження прав і свобод людини навіть при прийнятті законів. Це додатково підкреслює недопустимість такого обмеження рішеннями органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України вже здійснював тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою "зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци п`ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Крім того, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю (абзац п`ятий підпункту 2.3 мотивувальної частини).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним пункту 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918 та пункту 1 Додатку 1 до Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади наслідком чого є визнання його нечинним.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 жовтня 2021 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сапальова Т.В. Залімський І. Г.