Рішення

від 14.06.2021 по справі 120/246/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 червня 2021 р. Справа № 120/246/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

суддів: Дончика В.В.

Богоноса М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання: Зданевич Н.Ю.

представника позивача: Огородника О.М., Гайди Т.М.

позивача ОСОБА_1 : не з`явився

представника відповідача: Никонюка О.В.

третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_2

представника третьої особи на

стороні позивача ГО "Українське

ОУБД та волонтерів АТО у

Вінницькій області": Грушко Ж.В.

представника третьої особи на

стороні відповідача КП

"Вінницька транспортна компанія": Короля С.І.

представника третьої особи на стороні

відповідача КП "Вінницякартсервіс": Бабіної К.В.

інші треті особи: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина", ОСОБА_1

до: Виконавчого комітету Вінницької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ; Громадська організація "Брат за брата України"; Громадська організація "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області"; Громадська організація "Українська асоціація інвалідів АТО"; Громадська організація "Єдина родина Вінниччини"; Громадська організація "Вінницька обласна організація інвалідів "А-ВЕСТА, ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія"; Комунальне підприємство "Вінницякартсервіс"

про: визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення №2918 від 30.12.2020

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація "Автомайдан "Вінниччина" з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення №2918 від 30.12.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Громадська організація "Автомайдан "Вінниччина" зазначає, що 30.12.2020 Виконавчий комітет Вінницької міської ради прийняв рішення № 2918 Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади (далі - Порядок). Відповідно до п. 3.1. даного Порядку, передбачено, що право на пільговий проїзд, а саме: безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади. Пунктом 1 Додатку 1 дію норми п. 3.1. вказаного Порядку поширено на учасників бойових дій.

На думку ГО "Автомайдан "Вінниччина", дане рішення є дискримінаційним і таким, що обмежує права пільгової категорії населення Вінницької міської територіальної громади на безоплатний проїзд на всіх видах міського пасажирського транспорту Вінницької міської територіальної громади, оскільки нормою п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій гарантовано необмежену кількість безоплатного проїзду у громадському транспорту.

Ухвалою суду від 18.01.2021 позовну заяву залишено без руху.

19.01.2021 до канцелярії суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання про залучення її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

22.01.2021 ГО "Автомайдан "Вінниччина" подано заяву на усунення недоліків позовної заяви.

Крім того, Громадською організацією "Автомайдан "Вінниччина" подано клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою зобов`язано Вінницьку міську раду не пізніше ніж за сім днів до підготовчого засідання опублікувати оголошення про розгляд цієї справи на веб-сайті Вінницької міської ради та у друкованому виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

15.02.2021 подано відзив на позовну заяву, у якому Вінницька міська рада заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема зазначає, що до 2016 року компенсація за пільговий проїзд автомобільним перевізникам здійснювалась шляхом надання субвенції, яка перераховувалась з Державного бюджету місцевим бюджетам. Розпорядники коштів на місцях - органи соціального захисту розподіляли цю субвенцію між автомобільними перевізниками та підприємствами електротранспорту. Відновлення державного фінансування надало б можливість громадянам повноцінно реалізувати своє право на пільговий проїзд незалежно від спроможності місцевих бюджетів. Однак, державою фінансування не здійснюється. Саме тому, з метою забезпечення жителів міста правом на безкоштовний проїзд за рахунок коштів місцевого бюджету, рішенням міської ради від 24.12.2020 № 73 внесено зміни до Комплексної програми Основні напрямки соціальної політики у м. Вінниці на 2015-2020 роки , зі змінами, а саме надано пільги за рахунок місцевого бюджету, на проїзд у міському електротранспорті та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць окремим категоріям громадян, в тому числі учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб, пенсіонерам за віком, тощо.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надаються такі пільги, як: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі - та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Водночас, повноваження міських рад визначенні у частині 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до яких віднесено затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету (п. 22, 27).

Вінницька міська рада вказує, що зазначена соціальна гарантія, як вбачається з програми, є додатковою і не підміняє собою право громадян, передбачене п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у зв`язку з чим, визначення кількості поїздок (до 60 поїздок на місяць) є правом органу місцевого самоврядування, який вводить таку додаткову соціальну гарантію. Це рішення не скасовує та не обмежує пільги учасників бойових дій, які передбачені чинним законодавством.

Тому, з метою забезпечення реалізації визначеного законодавством права для окремих категорій громадян на пільговий проїзд, у зв`язку із впровадженням автоматизованої системи обліку оплати проїзду, оскаржуваним рішенням від 30.12.2020 № 2918 затверджено Порядок надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади (далі - ВМТГ).

Відтак, Вінницька міська рада вважає, що оскаржуване рішення прийнято правомірно. При цьому звертає увагу, що зі змісту позовної заяви не вбачається яким саме чином порушуються права Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" оскаржуваним рішенням. З огляду на викладене, в задоволенні позову просить відмовити.

17.02.2021 на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2021 Вінницькою міською радою надано докази опублікування оголошення про розгляд цієї справи на веб-сайті Вінницької міської ради та у друкованому виданні.

19.02.2021 Комунальним підприємством "Вінницякартсервіс" подано клопотання про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

23.02.2021 ГО "Автомайдан "Вінниччина" подано клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та витребування доказів.

23.02.2021 до суду надійшло клопотання ГО "Автомайдан "Вінниччина" про заміну неналежного відповідача Вінницької міської ради на належного - Виконавчий комітет Вінницької міської ради, та позовна заява.

Крім того, 23.02.2021 ГО "Автомайдан "Вінниччина" подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме уточнено прохальну частину позовної заяви та викладено вимоги в такій редакції:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Вінницької міської ради, щодо встановлення у рішенні Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020 Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади обмеження прав та пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади , а саме в частині: "безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів ВМТГ";

- визнати протиправним, нечинним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020 Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади .

24.02.2021 подано відповідь на відзив, у якій ГО "Автомайдан "Вінниччина" виклала свої пояснення та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Так, ГО "Автомайдан "Вінниччина" звернула увагу, що позивач має право представляти інтереси її членів у судах на підставі п. 1.8 Статуту, який передбачає, що для здійснення своєї мети Громадська організація має право - бути позивачем, відповідачем у судах, представляти і захищати законні інтереси організації, її членів та законні інтереси громадян у державних та громадських органах та організаціях. Крім того, підставами звернення до суду стали заяви членів організації позивача, які долучено до матеріалів справи. А тому доводи в частині не порушеного права позивача є необґрунтованими.

ГО "Автомайдан "Вінниччина" зазначає, що пільги на безоплатний проїзд є гарантованим державою у безмежній кількості і встановлення відповідачем будь - яких обмежень для осіб пільгових категорій Вінницької міської територіальної громади щодо безплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування є неправомірним. Тому, на думку позивача, оскаржуване рішення є дискримінаційним і таким, що обмежує права пільгової категорії населення ВМТГ на безоплатний проїзд на всіх видах міського пасажирського транспорту ВМТГ.

24.02.2021 Громадською організацією "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області" подано клопотання про залучення її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 24.02.2021 призначено колегіальний розгляд цієї справи.

У свою чергу, 05.02.2021 через систему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій, визнання частково протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди (номер судової справи 120/882/21-а).

Ухвалою від 10.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

25.02.2021 подано відзив на позовну заяву, у якому Вінницька міська рада заперечує щодо задоволення позовних вимог.

01.03.2021 Комунальним підприємством "Вінницякартсервіс" подано клопотання про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 01.03.2021 у справі №120/882/21-а адміністративну справу № 802/882/21-а за позовом ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження з адміністративною справою № 120/246/21-а за позовом Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" та матеріали справи № 802/882/21-а передані на розгляд складу суду, визначеному для розгляду адміністративної справи № 120/246/21-а.

Відтак, суд надалі розглядає адміністративну справу № 120/246/21-а за позовами Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" та ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення №2918 від 30.12.2020.

02.03.2021 ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, у якій просить адміністративний позов задовольнити повністю. Крім того зазначив, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обмеження права на пільги щодо безоплатного проїзду окремим категоріям громадян, встановленого чинним законодавством України.

09.03.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія".

11.03.2021 ОСОБА_1 подано заяви про витребування доказів та про розгляд справи без його участі.

У підготовчому судовому засіданні 17.03.2021 судом встановлена невідповідність позовної заяви Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" нормам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою суду від 17.03.2021 позовну заяву Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.03.2021 ГО "Автомайдан "Вінниччина" подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме уточнено прохальну частину позовної заяви та викладено вимоги в такій редакції:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Вінницької міської ради, щодо встановлення у рішенні Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020 Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади обмеження прав та пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади , а саме в частині: "безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів ВМТГ";

- визнати протиправним та скасувати пункт 3.1 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2918 від 30.12.2020, в тій частині, що безоплатний проїзд у мініципальному транспорті в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають учасники бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади.

Крім того, 25.03.2021 ГО "Автомайдан "Вінниччина" надано до суду позовну заяву із усуненими недоліками.

Ухвалою від 06.04.2021 задоволено клопотання ГО "Автомайдан "Вінниччина" та замінено неналежного відповідача Вінницьку міську раду на належного - Виконавчий комітет Вінницької міської ради. Також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

22.04.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Даний відзив ідентичний відзиву на позовну заяву Вінницької міської ради від 15.02.2021 та 25.02.2021.

19.04.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій ГО "Автомайдан "Вінниччина" просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 22.04.2021 залучено до участі у справі у процесуальному статусі треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , Громадську організацію "Брат за брата України", Громадську організацію "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області", Громадську організацію "Українська асоціація інвалідів АТО", Громадську організацію "Єдина родина Вінниччини", Громадську організацію "Вінницька обласна організація інвалідів "А-ВЕСТА", ОСОБА_3 . У залученні інших третіх осіб відмовлено.

Також залучено до участі у справі у процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" та Комунальне підприємство "Вінницякартсервіс".

Встановлено третім особам строк для надання пояснень щодо позову або відзиву.

Цією ж ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

06.05.2021 третьою особою на стороні відповідача КП "Вінницякартсервіс" подано пояснення з приводу заявлених позовних вимог, у яких останній просить відмовити в задоволенні позову.

11.05.2021 третьою особою на стороні позивача ОСОБА_3 також надано пояснення, у яких позовні вимоги ГО "Автомайдан "Вінниччина" просить задовольнити повністю, оскільки будь-які обмеження, в тому числі щодо кількості поїздок, а також брак фінансування не можуть бути підставою для звуження конституційних прав та законних інтересів визначених законом.

Усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 12.05.2021, відмовлено у задоволенні клопотання позивачів про витребування доказів.

Ухвалою від 12.05.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представники ГО "Автомайдан "Вінниччина" підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 та представник третьої особи на стороні відповідача ГО "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області" просили адміністративний позов задовольнити повністю.

Представники третіх осіб на стороні відповідача Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" та Комунальне підприємство "Вінницякартсервіс" у задоволенні позову просили відмовити.

Інші учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про розгляд справи повідомлялися завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Поряд з цим, в матеріалах справи наявні заяви позивача ОСОБА_1 та представника третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка учасників справи у судове засідання за умови що їх належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає його проведенню.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення судового засідання за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.12.2020 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 2918 "Про затвердження Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади".

Пунктом 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади (далі - Порядок), передбачено, що право на пільговий проїзд, а саме: безоплатний проїзд у муніципальному транспорті, в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць, мають визначені в Додатку 1 до даного Порядку категорії громадян, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади (далі - пільговики).

Право на пільговий проїзд розповсюджується також на внутрішньо переміщених осіб, які відносяться до визначених у Додатку 1 пільгових категорій громадян та перебувають на обліку в Департаменті соціальної політики міської ради, як внутрішньо переміщені особи.

Особи, які належать одночасно до декількох пільгових категорій, що мають право на пільговий проїзд, користуються цією пільгою за однією із зазначених пільгових категорій за власним вибором.

Так, пунктом 1 Додатку 1 до вказаного Порядку визначено перелік категорій пільговиків, за проїзд яких проводяться компенсаційні виплати за рахунок коштів місцевого бюджету Вінницької міської територіальної громади, зокрема учасникам бойових дій, у кількості 60 безоплатних поїздок на місяць.

Позивачі, вважаючи вказане рішення дискримінаційним та таким, що обмежує права пільгової категорії населення, зокрема учасників бойових дій, ВМТГ на безоплатний проїзд на всіх видах міського пасажирського транспорту ВМТГ, звернулися до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об`єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України "Про громадські об`єднання"), а статтями 21, 22 Закону України "Про громадські об`єднання" визначені права громадських об`єднань, які утворюються в Україні, та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Статтями 1, 21 Закону України "Про громадські об`єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов`язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про громадські об`єднання" громадським об`єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (п. 2.6 Рішення).

Колегія суддів КАС ВС (постанова від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19) вказала, що, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

статус громадської організації та її засновників, їхню безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;

мету громадської організації та її безпосередній зв`язок із предметом позову;

інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;

чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;

добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Так, відповідно до п. 1.1 Статуту ГО "Автомайдан "Вінниччина" у новій редакції, затверджений рішенням загальних позачергових зборів ГО "Автомайдан "Вінниччина" від 26.11.2016, ГО "Автомайдан "Вінниччина" (далі - Організація) є громадською організацією, яка об`єднує громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на засадах єдності інтересів для реалізації основних завдань, передбачених цим Статутом.

Організація є юридичною особою з моменту її державної реєстрації, має самостійний баланс, рахунки в установах банків в національній та іноземній валюті, круглу печатку зі своїм повним найменуванням та емблемою, штампи, бланки та інші реквізити (п. 1.5 Статуту).

Пунктом 1.8 Статуту передбачено, що для здійснення своєї мети (цілей) Організація має право, зокрема, бути позивачем і відповідачем у судах, представляти і захищати законні інтереси громадян у державних та громадських органах і організаціях.

Згідно п. 2.1 Статуту, метою Організації є задоволення та захист законних, соціальних, творчих, економічних, наукових, культурних інтересів своїх членів та населення України в цілому, сприяння розвитку демократичної соціальної, правової держави в Україні, сприяння захисту навколишнього середовища, підтримка та розвиток інноваційних ідей громадян України, сприяння органами державної влади та місцевого самоврядування в побудові громадянського суспільства та взаємодії з громадськістю.

Судом встановлено, що ГО "Автомайдан "Вінниччина" звернулась до суду в інтересах своїх членів, які є учасниками бойових дій. При цьому представник Організації пояснив, що до ГО "Автомайдан "Вінниччина" надійшли звернення членів організації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з проханням звернутися до суду для захисту їх інтересів щодо порушення їх прав, як учасників бойових дій, оскільки Виконком Вінницької МР ввів обмеження на кількість поїздок громадським транспортом для учасників бойових дій. Вказане підтверджується протоколом №2 Загальних позачергових зборів ГО "Автомайдан "Вінниччина" від 26.11.2016, заявами членів організації від 06.01.2021, протоколом засідання правління ГО "Автомайдан "Вінниччина" від 10.01.2021 та посвідченнями учасників бойових дій.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що ГО "Автомайдан "Вінниччина" вправі звернутися до суду саме з цим адміністративним позовом щодо захисту законних прав та інтересів своїх членів, які є учасниками бойових дій, оскільки таке звернення відповідає статусу меті створення Громадської організації, оскаржуване рішення стосується прав та інтересів її членів, які, в свою чергу, подали відповідні заяви про захист та представлення інтересів у сфері порушеного права.

У свою чергу частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом статті 30 вказаного Закону повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, зокрема затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством.

При цьому, згідно із пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв`язку включають: норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв`язку.

Статтею 12 Закону України Про транспорт визначено, зокрема, що транспортні підприємства зобов`язані забезпечувати права на пільги громадян, щодо користування транспортом.

Пунктами 7 та 17 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Закон №3551) передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі; безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою.

Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

При цьому, ч. 3 ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" констатовано, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Закон чітко гарантує права і пільги учасникам бойових дій, щодо безплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, без обмеження кількості поїздок.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в абз. 2, 3 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018 встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

Конституційний Суд України вважав, що соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

При цьому, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не наділяє відповідача повноваженнями щодо зменшення або звуження соціальних гарантій, зокрема, шляхом встановлення порядку та умов безоплатного проїзду для учасників бойових дій, відмінного від задекларованого права ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як встановлено судом, оскаржуване в межах даної справи рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №2918 від 30.12.2020, зокрема, стосувалося обсягу прав осіб пільгових категорій на безкоштовний проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування ВМТГ.

На переконання суду, оскільки спірним рішенням встановлено обмеження, зокрема, позивачу ОСОБА_1 та особам в інтересах яких звернулась ГО "Автомайдан "Вінниччина", в частині 60 безоплатних поїздок на місяць, то фактично таким рішенням звужено зміст та обсяг права осіб відповідно до вимог Закону №3551, що мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Суд акцентує увагу, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

У постанові від 02.02.2021 Велика Палата Верховного Суду (Справа № 925/642/19) зробила правовий висновок, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За наведеного, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади не відповідає вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та суперечить гарантіям, змісту і спрямованості діяльності держави, визначеним у Конституції України.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

У свою чергу суд відхиляє твердження відповідача, що з метою забезпечення жителів міста правом на безкоштовний проїзд за рахунок коштів місцевого бюджету, рішенням міської ради від 24.12.2020 № 73 внесено зміни до Комплексної програми Основні напрямки соціальної політики у м. Вінниці на 2015-2020 роки , зі змінами, а саме надано пільги за рахунок місцевого бюджету, на проїзд у міському електротранспорті та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху в кількості не більше 60 безоплатних поїздок на місяць окремим категоріям громадян, в тому числі учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняних до них осіб, пенсіонерам за віком, тощо.

Відповідач акцентував увагу на тому, що зазначена соціальна гарантія, як вбачається з програми, є додатковою і не підміняє собою право громадян, передбачене п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у зв`язку з чим, визначення кількості поїздок (до 60 поїздок на місяць) є правом органу місцевого самоврядування, який вводить таку додаткову соціальну гарантію. Оскаржуване рішення не скасовує та не обмежує пільги учасників бойових дій, які передбачені чинним законодавством.

Однак суд не погоджується з такими твердженнями, оскільки, зазначена відповідачем "додаткова соціальна гарантія" фактично звужує зміст та обсяг права осіб, зокрема, учасників бойових дій, на безплатний проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, не запропонувавши при цьому запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

Крім того, посилання відповідача та третьої особи на стороні відповідача КП "Вінницякартсервіс" на те, що до 2016 компенсація за пільговий проїзд автомобільним перевізникам здійснювалась шляхом надання субвенції, яка перераховувалась з Державного бюджету місцевим бюджетам, однак державою дане фінансування не здійснюється, тому надано пільги за рахунок місцевого бюджету в кількості не більше 60 поїздок, суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Відповідно до статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг.

Отже, пільги на безоплатний проїзд передбачені низкою законів України, в тому числі і Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , та є гарантованими державою.

Суд звертає увагу, що пільги на безоплатний проїзд є гарантованими державою.

Відповідно до статті 91 Бюджетного кодексу України компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян відносяться до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 3 статті 142 Конституції України та статті 85 Бюджетного Кодексу України витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, повинні компенсуватися державою.

Невиконання державою цього обов`язку не може бути підставою для обмеження пільг.

Суд не вдається до оцінки міжбюджетних правовідносин органу місцевого самоврядування із державою, оскільки це питання виходить за межі спірних правовідносин.

Конституційний Суд України 27 лютого 2020 року ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

Конституційний Суд України підкреслив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації , - зазначається у Рішенні.

Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричинює юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що не відповідає Конституції України.

Відтак, при розгляді справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачені законом пільги не можуть регулюватися Урядом, а встановлюються виключно Законом.

Крім того суд враховує, що в силу ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Вказана норма Основного Закону не допускає обмеження прав і свобод людини навіть при прийнятті законів. Це додатково підкреслює недопустимість такого обмеження рішеннями органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України вже здійснював тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою "зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци п`ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Крім того, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю (абзац п`ятий підпункту 2.3 мотивувальної частини).

Частиною 9 статті 264 КАС України передбачено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За наведеного у його сукупності, колегія суддів доходить висновку про протиправність пункту 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918 та пункту 1 Додатку 1 до Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади наслідком чого є визнання його нечинним.

Водночас в частині позовних вимог що стосуються визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення обмеження прав та пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, слід відмовити, оскільки право позивача порушується не діями щодо прийняття спірного рішення, а самим рішенням, тому належним способом захисту прав позивачів є визнання протиправними та нечинними пункту 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918 та пункту 1 Додатку 1 до Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 заборонити відповідачу вчиняти дії направлені на обмеження прав та пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян, зокрема, учасникам бойових дій, то такі задоволенню не підлягають, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України не встановлює можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов`язання відповідача вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту , у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у п. 22 постанови від 08 липня 2020 року у справі № 348/812/17.

З огляду на викладене, такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування останньому моральної шкоди, за додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією органами влади, як учасника бойових дій у сумі 25 000 грн., суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписи статті 1167 ЦК України визначають, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Судом встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено нанесення йому моральної шкоди, яка полягала у додатковому психічному напруженні, викликане дискримінацією органами влади.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Зважаючи на те, що за оцінкою матеріалів справи не встановлено факту заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем; позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння йому моральної шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 у справі №818/1393/17 від 12.11.2019, у справі №160/10055/19 від 27.05.2021 та у справі № 280/5216/19 від 09.06.2021.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За результатами розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача невідкладно, після набрання рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 139 КАС України на користь ГО "Автомайдан "Вінниччина" належить стягнути судовий збір у сумі 2270,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору на його користь.

Також, враховуючи клопотання ГО "Автомайдан "Вінниччина" та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які організація понесла, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (ч. 5 ст. 143 КАС України).

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та нечинними пункт 3 Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, затверджений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918 та пункт 1 Додатку 1 до Порядку надання пільг на проїзд у міському електричному та автомобільному транспорті загального користування, який працює в звичайному режимі руху, окремим категоріям громадян Вінницької міської територіальної громади, в частині встановлення 60 безоплатних поїздок на місяць учасникам бойових дій, які зареєстровані та/або проживають на території населених пунктів Вінницької міської територіальної громади.

В задоволенні решти позивних вимог Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" та ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути на користь Громадської організації "Автомайдан "Вінниччина" понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Вінницької міської ради.

Зобов`язати Виконавчий комітет Вінницької міської ради невідкладно, після набрання рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.2020 №2918.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Громадська організація "Автомайдан "Вінниччина" (вул. Ватутіна, 30, м. Вінниця, 21011, код ЄДРПОУ 39242743)

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Виконавчий комітет Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 03084813)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація "Брат за брата України" (вул. Ватутіна, 30, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40152391)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація "Українське об`єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у Вінницькій області" (вул. Соборна, 72, оф. 113, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 39530987)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація "Українська асоціація інвалідів АТО" (вул. Круглоуніверситетська, 14, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 39892905)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація "Єдина родина Вінниччини" (вул. Єрусалими, 8, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43361308)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадську організацію "Вінницька обласна організація інвалідів "А-ВЕСТА" (вул. Козицького, 93-95, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 35527360)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" (вул. Хмельницьке шосе, 29, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 03327925)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Вінницякартсервіс" (вул. Соборна, 36, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 39547113)

Головуючий суддя Комар Павло Анатолійович

Судді Дончик Віталій Володимирович Богоніс Михайло Богданович