Рішення

від 21.09.2021 по справі 922/2088/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2088/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури (62103, Харківська область, м. Богодухів, пл. Свято-Духівська,

в інтересах держави в особі Коломацької селищної ради Богодухівського району (63100, Харківська область, смт. Коломак, вул. І. Мазепи, 2)

до відповідачів: 1 Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., пов. 8,9, код 39792822);

2 . Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 );

3. Фермерського господарства "Олександр-Х" (63100, Харківська область, Богодухівський район, смт. Коломак, вул. Свердлова, 19; ідент. код 30759826)

про скасування наказу, визнання недійсними договору та повернення ділянки

за участю представників:

прокурор - Клейн Л.В., посвідчення № 057300 від 09.10.2020;

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 та 3 - Новицький В.В., ордер серії ВІ № 1035376 від 24.06.2021 та ордер серії ВІ № 1035375 від 24.06.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1366 від 25.01.2013

ВСТАНОВИВ:

Керівника Богодухівської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; фізичної особи Хухрянського Олександра Олександровича; фермерського господарства "Олександр-Х", в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1181-СГ від 10.06.2014 про надання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером №6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.06.2015, площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, з урахуванням додаткової угоди до нього від 16.08.2019, яка укладена між Коломацькою селищною радою Богодухівського району та фермерським господарством "ОЛЕКСАНДР-Х";

- зобов`язати фермерське господарство "ОЛЕКСАНДР-Х" (код ЄДРПОУ - 30759826) повернути у віддання держави в особі Коломацької селищної ради Харківської області (об`єднана територіальна громада) земельну ділянку, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, шляхам складання акту прийому - передачі;

- судовий збір стягнути з відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.06.2021 позовну заяву Керівника Богодухівської окружної прокуратури прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2088/21 та постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 30.06.2021 у справі було задоволено усне клопотання прокурора про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на "19" липня 2021 р. о 10:00 год.

У підготовчому засіданні 19.07.2021 у справі задоволено усне клопотання представника першого відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 05.09.2021 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та про відкладення підготовчого засідання в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України на "18" серпня 2021 р. о 10:00 год.

У підготовчому засіданні 18.08.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п.3 ч.2 ст.185 ГПК України на 31.08.2021 р. об 11:30.

У судовому засіданні 31.08.2021 р. було задоволено клопотання представника другого та третього відповідачів про відкладення розгляду справи та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 21.09.2021 р. о 12:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 21.09.2021 та у наданих до суду письмових поясненнях підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Зокрема, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , після укладення спірного договору оренди земельної ділянки з Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не створив фермерське господарство, як це вимагає Закон. Натомість, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих фермерських господарств "АЛЕКС" та "ОЛЕКСАНДР-Х" засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає земельне законодавство, оскільки у вказаних фермерських господарств вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві постійного користування. Тобто, оскаржуваний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.06.2014 № 1181-СГ було прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а надання у користування (оренду) ФГ "Олександр-Х" земельної ділянки відбулося незаконно, з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема дії другого відповідача були спрямовані на отримання ФГ "Олександр-Х" в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме - без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

Одночасно прокурор наголошує, що про виявлені порушення прокурор довідався лише 29.11.2018, за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26.11.2018 №10-20-6-8700/0/19-18 та доданих до нього документів, що, на думку прокурора, відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України, ч.1 ст. 261 ЦК України, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин та підлягає поновленню.

Представник першого відповідача у судове засідання не з`явився, проти заявлених позовних вимог заперечував, у наданому клопотанні (вх.22037/21) просив розглянути справу за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, з урахуванням позиції, викладеної у відзиві від 25.06.2021 за № 920. Крім того, першим відповідачем подано до суду клопотання (вх. 19394 від 18.08.2021 р.) про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог у справі № 922/2088/21, оскільки держава в особі відповідного органу, дізналась про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, а саме з 10.06.2014, проте з відповідним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області в межах даних позовних вимог прокурор звернувся лише у червні 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності. При цьому прокурором не обґрунтовано неможливості одержання ним необхідної інформації одразу після винесення оскаржуваних наказів та укладення спірних договорів (2015-2017 роки). Зокрема, прокурором не надано жодних доказів, що ним у той період були вчинені відповідні запити, призначено проведення перевірок тощо, але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Представник другого та третього відповідачів у судовому засіданні у повному обсязі заперечує проти вимог прокурора, наголошуючи, що відповідачі діяли в межах та керуючись приписами Земельного кодексу України та ЗУ Про фермерське господарство , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Натомість встановлення державними органами будь-яких не передбачених цим (ЗУ Про фермерське господарство ) чи іншими Законами додаткових кваліфікаційних вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, наприклад, наявності у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану. Одночасно представник наголошує, що прокурором не обґрунтовано обставин порушення інтересів держави, а використані прокурором норми законодавства України та зроблені висновки щодо застосування законодавства є штучними та поверхневими, які не відображають дійсного змісту профільних норм та є недостатніми для обґрунтування виключності даного випадку для здійснення представництва інтересів держави прокурором, а відтак прокурор в силу положено абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України, за твердженнями представника, не може набути статусу позивача по справі № 922/2088/21. За таких підстав представник другого та третього відповідачів просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю таких. Разом з тим, у справі також заявлено про застосування до позовних вимог пропуску строку позовної давності. При цьому до суду прокурором не надано та не доведено жодних переконливих аргументів щодо причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовними вимогами При цьому, заявник наголошує, що ФГ Олександр-Х на рахунок органів місцевого самоврядування (Шелестівської сільської ради правонаступником якої стала Коломацька селищна рада ) сплачувало земельний податок у формі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою з моменту укладення угоди з першим відповідачем, тобто орган місцевого самоврядування від якого поданий позов був обізнаний про право на користування земельною ділянкою з 26.06.2015 року - дати державної реєстрації правочину та сплати податку у вигляді орендної плати.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представника другого та третього відповідачів, суд встановив наступне.

У позовній заяві прокурор на виконання вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду.

Так, зазначає, що частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. У даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 57,6580 га громадянину ОСОБА_1 , який отримавши її не створив фермерське господарство, а отримавши її, передав її в користування ФГ "Олександр-Х". Внаслідок зазначених обставин ФГ "Олександр-Х" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих фермерських господарств "АЛЕКС" та "ОЛЕКСАНДР-Х" засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки у вказаних фермерських господарств вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві постійного користування. Що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету.

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконало покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , а в подальшому - ФГ "ОЛЕКСАНДР-Х".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги статті 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Як свідчать матеріали справи, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером № 6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства.

На виконання зазначеного наказу, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 23.06.2015 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, строком на 49 років (том І, арк. 27-31).

Відповідно до пункту 14 вищевказаного Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з пунктом 29 Договору оренди, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

В подальшому - 16.08.2019 між Коломацькою селищною радою Харківської області та громадянином ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 23.06.2015, відповідно до якої новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером: 6323281000:01:000:0770 стало фермерське господарство "ОЛЕКСЛНДР-Х" (код ЄДРПОУ30759826).

Крім того, прокурор посилається на ту обставину, що відповідно до інформації Головного управління ДПС у Харківській області від 11.02.2020 №3411/9/20-20-40-52-02-08:

- ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 є засновниками, кінцевими бенефіціарними власниками селянського (фермерського) господарства "АЛЕКС" (код ЄДРПОУ 22672935), державна реєстрація якого проведена 24.04.1997;

- ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР-Х" (код ЄДРПОУ 30759826), державна реєстрація якого проведена 26.10.2000.

Крім того, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 17.04.2019 №10-20-14,2-3233/0/19-19:

- ОСОБА_2 належать на праві постійного користування земельна ділянка з кадастровим номером №6323281200:02:000:0627, площею 33,1934 га, та земельна ділянка, площею 10,9585 га, з кадастровим номером №6323281200:02:000:0633, що підтверджується державним актом на право постійного користування серія ХР №16-00- 000260;

- розпорядженням Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 11.07.2005 №177 (зі змінами, які внесені розпорядженнями Коломацької районної державної адміністрації від 29.06.2006 №154 та від 25.02.2010 №34), фермерському господарству "Олександр-Х" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 98,1 га, ріллі із земель запасу на території Коломацької селищної ради для оформлення права користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства";

Також відповідно до листа Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 23.05.2019 №01-48/1115, підставою для реєстрації фермерського господарства "Олександр-Х" слугувало рішення XIII сесії XXIII Коломацької районної ради від 07.04.2000 щодо надання в постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 50 га, із земель Шелестівської сільської ради, для ведення селянського/фермерського господарства.

Таким чином прокурор посилається, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаної спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду земельної ділянки не підтвердив наявність в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується. А відтак, оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим останній підлягає визнанню його незаконним та скасуванню як такий, що виданий в порушення ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", а укладені договори оренди - визнанню недійсними та зобов`язанням повернути спірну земельну ділянку у відання держави за актом приймання-передачі. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтями 125-126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 названого закону (станом на момент прийняття 1-им відповідачем оскаржуваного наказу) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статей 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:

1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення;

2) державну реєстрацію фермерського господарства.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Враховуючи наведене, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6 цс 19).

Матеріалами справи підтверджено, що при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, наявності уже створеного фермерських господарств та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Таким чином, Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Разом з тим, за ОСОБА_1 , як вже було зареєстровано фермерське господарство, та спірну земельну ділянку останній передав шляхом укладення додаткової угоди у користування ФГ "Олександр-Х".

Крім того, суд погоджується із твердженням прокурора щодо того, що ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з наказом № 1181-СГ від 10.06.2014 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а для іншої діяльності, а саме: розширення земельного банку іншого суб`єкта господарювання - ФГ "Олександр-Х" поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка ОСОБА_1 безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою орендодавця була передана ФГ "Олександр-Х", як орендарю.

Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельної ділянки загальною площею 50,6580 га, кадастровий номер: 6323281000:01:000:0770 фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Олександр-Х" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Однак, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані. Останнє розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, у випадку скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014 може мати наслідком визнання недійсними Договору оренди земельної ділянки від 23.06.2015 та з подальшим зобов`язанням ФГ "Олександр-Х" повернути спірної земельної ділянки, яка є предметом оренди, у державну власність.

Отже, суд констатує правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

Разом з тим, в процесі розгляду справи представниками відповідачів було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури у даній справі. Так, на переконання відповідачів, будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні Головним управлінням Держземагенства у Харківській області оскаржуваного наказу раніше ніж у червні 2018 року до суду не було надано, в той час, як факт вчинення лише у 2018 році перевірки стану додержання Головним управлінням вимог земельного законодавства з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є доказом нездійснення своєчасного прокурорського нагляду.

Частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності щодо вимог про скасування наказу від 10.06.2014 та визнання недійсним Договору оренди від 23.06.2015.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі N 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо.

Як було встановлено вище, позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014, про визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного 23.06.2015 та повернення орендованої земельної ділянки прокурором подано 31.05.2021, - тобто більше ніж через шість років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує, що, про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Хухрянському О.О. органи прокуратури дізнались тільки під час вивчення документів в сукупності наданих у 2018 році, під час якої встановлено порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство" та Земельного кодексу України під час відведення спірної земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частин перша статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Відповідно до пункту 3.1 Наказу Генеральної прокуратури № 3гн від 07.11.2012 (який був чинний на момент прийняття спірного наказу та укладення договору оренди землі) встановлено не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів організовувати та проводити за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, матеріалами контролюючих органів, повідомленнями у засобах масової інформації та за власною ініціативою (пункт 7 зазначеного наказу).

Крім того, пунктом 9 загаданого наказу встановлено, що до початку перевірки органи прокуратури мають право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази, інші документи, одержувати інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення.

Відповідно, дії передбачені статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" можливо вчиняти не лише під час проведення перевірки. Тобто, у органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації щодо порушення законності під час прийняття спірного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області і укладення Договору оренди на його підставі.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася лише у 2018 року, і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Відтак, у органів прокуратури, починаючи з червня 2014 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Також, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, керівник Богодухівської місцевої прокуратури Харківської області просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності. Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Богодухівської місцевої прокуратури Харківської області є такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Харківською обласною прокуратурою.

Керуючись статтями 124, 129, Конституції України, статтями 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Керівника Богодухівської окружної прокуратури - відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "01" жовтня 2021 р.

Суддя М.І. Шатерніков