Постанова

від 28.09.2021 по справі 918/1045/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

cправа № 918/1045/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

позивача: Остапенко Д.І.,

відповідача: не з`явились,

третьої особи: Кузьменюк-Волошина Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Канонік Ганни Іванівни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021

та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.02.2021

у справі № 918/1045/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Канонік Ганни Іванівни

до Зорянської сільської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Петричук Оксани Ростиславівни

про визнання протиправним та скасування рішення Зорянської сільської ради від 25.07.2019 року № 1628, скасування рішення державного реєстратора Клеванської селищної ради, скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки, скасування запису про земельну ділянку у поземельній книзі, закриття поземельної книги та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Канонік Ганна Іванівна звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Зорянської сільської ради (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Петричук О.Р. ) про визнання протиправним та скасування рішення Зорянської сільської ради від 25.07.2019 № 1628, скасування рішення державного реєстратора Клеванської селищної ради, скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки, скасування запису про земельну ділянку у поземельний книзі, закриття поземельної книги та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.02.2021 (суддя Романюк Ю.Г.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий, Маціщук А.В., Мельник О.В.), в задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Зорянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Канонік Г.І. 16.05.2005 укладено договір оренди землі від 16.05.2005 строком на 1 рік, який був зареєстрований 18.10.2005 у Рівненській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах". Предметом вказаного договору була земельна ділянка площею 0,018 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Між сторонами 20.03.2009 укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 16.05.2005, якою сторони внесли зміни, зокрема, в частині терміну дії договору, та виклали п. 8 договору в редакції "укладається терміном на 5 років до 20.03.2014".

Рішенням Зорянської сільської ради від 28.12.2012 № 929 ПП Канонік Г.І. надано дозвіл на викуп земельної ділянки площею 0,018 га для будівництва та обслуговування магазину в АДРЕСА_1 (позначено №1 на ситуаційній карті-схемі). На ділянці збудовано нежитлове приміщення магазину, яке не введено в експлуатацію. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва належним чином зареєстровано.

Вищезазначене нерухоме майно має спільну стіну з нерухомим майном, яке належить ФОП Петричук О.Р . Поряд з зазначеною ділянкою знаходилась вільна ділянка - на карті-схемі № НОМЕР_1 площею 0431 га, що перебувала у користуванні ОСОБА_4 , який добровільно відмовився від оренди.

Рішенням Зорянської сільської Ради від 02.02.2017 № 516 земельну ділянку площею 0,0431 га було включено до переліку земельних ділянок, вільних від забудови, призначених до передачі в оренду на конкурентних засадах (аукціонах).

Рішенням Зорянської сільської Ради від 02.02.2018 № 1062 відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки ФОП Петричук О.Р. через включення зазначеної ділянки до переліку земельних ділянок вільних від забудови, призначених до передачі в оренду на конкурентних засадах (аукціонах).

В подальшому рішенням Зорянської сільської ради № 1193 від 24.05.2018 надано гр. Петричук О.Р. дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0431 га кадастровий номер 5624684900:18:027:0467 на умовах оренди терміном на 5 років для обслуговування "Салону краси" в с. Зоря за рахунок земель комерційного призначення Зорянської сільської ради.

Підставою для прийняття такого рішення була наявність на такій земельній ділянці об`єкта нерухомого майна - будівлі перукарні за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Петричук О.Р .

Рішенням Зорянської сільської ради від 12.07.2018 №1230 продовжено позивачу договір оренди земельної ділянки від 16.05.2005 площею 0,0180 га кадастровий номер 5624684900:18:027:0078 для капітального будівництва магазину в с. Зоря строком на 6 років до 2023 року.

Позивач 03.07.2018 звернулась до Зорянської сільської ради з заявою в порядку, визначеному Закону України "Про звернення громадян", з вимогою надати обґрунтовані правові підстави дій Зорянської сільської Ради по взаємовиключним рішенням, а саме:

1. Рішенням №516 визначено підстави для проведення аукціону. Відповідь на її заяву щодо участі підтверджує організацію передачі права оренди на конкурсних засадах;

2. Рішенням №1062 від 02.02.2018 відмовлено ФОП Петричук О.Р. з тих самих підстав;

3. Рішенням №1193 від 24.05.2018 заяву ФОП Петричук О.Р. задоволено.

Як зазначає позивач, жодних повідомлень про скасування рішення №516 від 02.02.2017 року їй не надсилалось, хоча про її зацікавленість в праві на користування цією земельною ділянкою Зорянській сільській раді було відомо з її заяви від 29.11.2017.

Листом від 09.07.2018 вих.№1205/02-12/18 відповідач повідомив, що при прийнятті вказаних в заяві рішень сесії відбувався розгляд відповідних заяв на постійно діючих депутатських комісіях. За рекомендаціями постійно діючої комісії з питань земельних відносин та соціального розвитку села, відповідно до чинного законодавства, на сесіях сільської ради рішення приймалися всіма присутніми депутатами сільської ради колегіально.

Не погоджуючись з рішенням Зорянської сільської ради № 1193 від 24.05.2018 Канонік Г.І. звернулась з позовною заявою до Рівненського районного суду про визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Ухвалою Рівненського районного суду від 14.03.2019 у справі №570/3568/18 позов Канонік Г.І. до Зорянської сільської ради (третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ПП Петричук О.Р. ) про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради залишено без розгляду у зв`язку з заявою позивача про залишення позову без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Рівненського районного суду від 03.12.2018, а саме: скасовано заборону Зорянській сільській раді Рівненського району вчиняти певні дії щодо надання спірної земельної ділянки площею 0,0431 га з кадастровим номером 5624684900:18:027:0467; скасовано заборону відповідним органам чи особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної земельної ділянки.

Рішенням Зорянської сільської ради № 1628 від 25.07.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду на 5 років ФОП Петричук Оксані Ростиславівні земельної ділянки для будівництва та обслуговування "будівель торгівлі площею 0,0431 га, кадастровий номер 5624684900:18:027:0467 в с. Зоря. Надано в оренду на 5 років ФОП Петричук О.Р. земельну ділянку для будівництва та обслуговування "будівель торгівлі площею 0,0431 га, кадастровий номер 5624684900:18:027:0467 в с. Зоря. Встановлено орендну плату в розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки.

Представник позивача пояснював, що представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було запропоновано вирішити цивільний спір мирним шляхом, який був відображений у переліку дій, які кожна з сторін мала б виконати, у зв`язку з чим Канонік Г.І. було подано до суду заяву про залишення позову без розгляду та скасування заходів забезпечення позову, однак зі сторони Зорянської сільської ради та Петричук О.Р. з домовленостей не виконано нічого, а навпаки рішенням Зорянської сільської ради від 25.07.2019 спірну земельну ділянку надано в оренду ФОП Петричук О.Р. без пункту про право суборенди частини ділянки.

Як зазначає позивач, на її звернення до сільського голови щодо неправомірності таких дій було отримано рішення від 27.08.2020 №1935, яким вирішено звернутись до ФОП Петричук О.Р. з пропозицією скоротити термін дії договору до 01.01.2021, однак відповіді не отримано.

Враховуючи викладене, фізична особа-підприємець Канонік Ганна Іванівна звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу внаслідок прийняття відповідачем рішення Зорянської сільської ради від 25.07.2019 №1628. Оспорюване рішення прийнято в межах повноважень та відповідно до норм законодавства, оскільки у відповідача були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою Петричук О.Р . Тому суд дійшов висновку про відмову в позові в цій частині. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд вказав, що вони є похідними від первісної - визнання протиправним та скасування рішення Зорянської сільської ради від 25.07.2019 №1628 Також, суд першої інстанції надав оцінку вимозі про скасування рішення державного реєстратора Клеванської селищної ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51353055 від 27.02.2020 10:29:30 про речове право оренди земельної ділянки Кадастровий номер: 5624684900:18"027:0467 за Петричук О.Р. та зазначив, що вона заявлена до неналежного відповідача. В свою чергу, апеляційний господарський суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що відповідачем щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора Клеванської селищної ради має бути державний реєстратор Клеванської селищної ради, оскільки державний реєстратор не є учасником правовідносин, що винили на підставі реєстраційної дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі, однак оскільки вищевказані висновки не призвели до ухвалення неправильного рішення у відповідній частині, суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в цій частині залишив без змін.

Крім цього, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи, оскільки: під час розгляду справи в суді першої інстанції заявником не заявлялось такого клопотання; ні в апеляційній скарзі, ні у відповідному клопотанні про призначення експертизи не вказано чому саме позивач не зміг подати відповідне клопотання; відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16, неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції; призначення експертизи, з переліком питань вказаними позивачем та отримання відповідного висновку не буде підтверджувати чи спростовувати висновки суду першої інстанції у відповідній частині, оскільки обставини знаходження нерухомого майна підтверджуються матеріалами справи, зокрема Інформацією з Державного реєстру речових прав на не рухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, номер інформаційної довідки №230316776 від 29.10.2020, а також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.05.2019.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що:

- апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17 не може бути покладена в основу вирішення спору, оскільки вказана постанова суду касаційної інстанції не була ухвалена палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду, оскільки ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не містить посилань на використання виключно висновків палат Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС). При цьому у вказаній постанові колегія суддів дійшла висновків, що земельна ділянка не може бути передана в користування без проведення земельних торгів якщо її площа значно перевищує площу нерухомості. В цьому розрізі апеляційний господарський суд порушив ст. 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України);

- апеляційний господарський суд не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц стосовно застосування ст. 152 ЗК України, і не врахували правомірні очікування позивача на отримання земельної ділянки, яка буда відведена Петричук О.Р. ;

- апеляційний господарський суд порушив положення ст.ст. 123, 124 ЗК України та не врахував позицію ВП ВС, викладену у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, відповідно до якої: рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку; судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь-яка особа, що звернулась до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо); неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам, передбаченим ст. 3 ЦК України та ст. 5 ЗК України;

- апеляційний господарський суд не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 стосовно доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Всупереч цій доктрині ні відповідач, ні Петричук О.Р. не дотримались своїх слів, порушивши принцип добросовісності та ділової практики, при тому що позивач діяла собі на шкоду - відмовилась від розгляду цивільної справи та клопотала про скасування заходів забезпечення позову у ній, що і стало підставою вільного укладання та державної реєстрації права користування за Петричук О.Р .

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.09.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.09.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від третьої особи 24.09.2021 електронно поштою надійшов відзив на касаційну скаргу (підписаний ЕЦП 23.09.2021) та 27.09.2021 такий же відзив, поданий 23.09.2021, у якому представник зазначає, що ухвала про відкриття касаційного провадження була отримана Петричук О.Р. лише 14.09.2021, та просить поновити процесуальний строк на подання відзиву. Разом з тим, у ч. 4 ст. 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Таким чином, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки зазначене клопотання (про поновлення строку на подання відзиву) подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин, відзиви на касаційну скаргу долучаються до матеріалів справи, однак не враховуються Судом при розгляді останньої, як такі, що подані після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження позивач посилалась на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме - у постановах від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Щодо постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, в першу чергу колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що апеляційний господарський суд безпідставно вказав на те, що така постанова не може бути покладена в основу вирішення спору, оскільки вказана постанова суду касаційної інстанції не була ухвалена палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду.

Частиною 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так само ч. 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому ані положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ані ГПК України не містять вимоги щодо того, що висновки Верховного Суду, необхідні для врахування судами при розгляді справи, повинні бути викладені у постановах відповідних палат, об`єднаної палати або ВП ВС, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд помилково вказав на те, що постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17 не може бути покладена в основу вирішення спору.

Разом з тим, як зазначено у тексті оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд вказав на те, що обставини, викладені в судовій практиці, на яку посилається позивач не є аналогічними з обставинами цієї справи.

Так у справі № 910/13129/17 місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що спірна земельна ділянка передана у користування відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури та встановлено, що категорія землі - промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. За вказаних обставин доводи прокурора про те, що спірну земельну ділянку відповідачу-2 було передано у користування з порушенням чинного на той час законодавства, Верховним Судом визнано необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позову, залишено без змін з підстав, наведених у постанові від 22.03.2018.

Що ж до постанови Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц, то у зазначеній справі фізична особа звернулась до суду з позовом до Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, ТОВ "Лука Девелопмент" та іншої фізичної особи про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування кадастрового номера земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є спадкоємцем щодо права власності на земельну частку (пай), яка перебувала в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розміром 1,85 умовних кадастрових гектарів, що належала його померлій матері на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) (про це свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом). Києво-Святошинська районна державна адміністрація розпорядженням від 01.10.2013 № 769 надала дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі позивачу орієнтовною площею 1,85 га. З метою реалізації права власності позивача, на виконання вказаного розпорядження № 769 і за його замовленням ТОВ "Оксоль" розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). На етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області прийняло рішення № РВ-3200270422016 про відмову у внесенні цих відомостей у зв`язку з перетином ділянки позивача з іншою ділянкою на 100%. Згідно з відомостями Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру власником земельної ділянки, з якою перетинається ділянка позивача, є відповідач - ТОВ "Лука Девелопмент". В свою чергу, ТОВ "Лука Девелопмент" повідомило позивача, що придбало спірну земельну ділянку у відповідача-2, і після цього з урахуванням спірної земельної ділянки було сформовано земельну ділянку за кадастровим номером загальною площею 4,1958 га.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано. Право власності відповідача-2 на земельну ділянку, що розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, площею 1,6169 га виникло згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - РДА) від 30.12.2005. Право власності відповідача на цю земельну ділянку було засвідчено державним актом. Крім того, цій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер. Позивач та його представник не надали суду належних та допустимих письмових доказів на підтвердження того, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером, яка належить ТОВ "Лука Девелопмент", була проведена з порушенням земельного законодавства України, що в кінцевому результаті порушило права позивача. Інші підстави і вимоги позову є похідними від вказаних вище.

Скасовуючи рішення районного та ухвалу апеляційного судів, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не врахували, що позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельний пай, оскільки ним було дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме: розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 20.05.2016 № 360 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачу, спадкоємцю земельної частки (паю) орієнтовною площею 0,11 га - багаторічні насадження для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель колективної власності КСП ім. Шевченка в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; на виконання вказаного розпорядження з метою реалізації права власності позивача за замовленням позивача ТОВ "Оксоль" розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Та обставина, що на етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру Управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі Київської області прийняло рішення № РВ-3200270422016 про відмову у внесенні цих відомостей у зв`язку з перетином ділянки позивача з іншою ділянкою, свідчить про порушення права позивача на земельний пай, обмеження його у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна. Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій повинні були врахувати підстави позову про незаконне позбавлення позивача права на землю у спосіб, не передбачений законом, врахувати, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, передбачений ст. 152 ЗК України. Також суди мали перевірити належним чином підстави позову щодо незаконності передання спірної земельної ділянки розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 30.12.2005 № 727 на користь відповідача-2 та інші похідні підстави позову, чого зроблено не було. Залишивши зазначені доводи позивача поза увагою й не з`ясувавши належним чином підстав надання спірної земельної ділянки сторонам у справі за первинною правовстановлюючою документацією, суди попередніх інстанцій не вирішили спору по суті і при цьому передчасно обмежилися посиланням на законність одержання відповідачами спірної землі у власність через чинність рішення державних органів, на підставі яких це відбулось, незважаючи на те, що ці обставини позивач заперечує у позові, і вони є підставою позову.

Водночас у справі № 918/1045/20 позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надавалось, і такі очікування могли бути в позивача у випадку відсутності на земельній ділянці майна третьої особи - Петричук О.Р. , що свідчить про те, що правовідносини у справі № 369/6516/16-ц та № 918/1045/20 є різними за підставами позову та встановленими судами фактичними обставинами справ.

Крім цього, відповідно до позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 910/10987/18, за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в основі рішення суду в них може змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судом обставин і доказів у справі, а така зміна, у свою чергу, може вплинути на правові висновки в ній. Як зазначила сама Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові - "ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі.".

Що ж до постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, то у ній фізична особа-1 звернулась з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), фізичної особи-2 про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим, що маючи намір отримати в оренду земельну ділянку позивач на початку 2012 року подав заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Шепетівської РДА Хмельницької області. За розпорядженням останньої № 58/2012-р позивач отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25 га на території Судилківської сільської ради із земель сільськогосподарського призначення за рахунок земель резервного фонду з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства. У квітні 2012 року позивач уклав договір з ТОВ "Клайс-К" на виготовлення проекту землеустрою. Висновком № 136 Управління Держземагентства у Шепетівському районі Хмельницької області погодило проект землеустрою, виготовлений ТОВ "Клайс-К" та визнало за можливе надати позивачу в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 25 га з кадастровим номером 6825588500:07:012:0673. Приватне підприємство "Сокіл СК" розробило технічну документацію з нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки. Технічна документація погоджена висновком державної експертизи землевпорядної документації. Після цього позивач звернувся до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області із заявою про затвердження проекту землеустрою, проте останнє відмовило йому та рекомендувало звернутися з новою заявою для отримання дозволу на розроблення іншої документації із землеустрою. Позивач звернувся до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з новою заявою для отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки. Відповіді на свою заяву не отримав. У квітні 2015 року позивач з`ясував, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 25 га передана в оренду фізичній особі-2 відповідно до наказу ГУ Держземагентства у Хмельницькій області від 24.04.2015 № 22-3354-СГ. При цьому ГУ Держземагентства у Хмельницькій області вирішило питання про передання вказаної земельної ділянки фізичній особі-2 на підставі заяви останнього, що була подана набагато пізніше від заяв позивача.

Міськрайонний суд своїм рішенням позовні вимоги задовольнив, а апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення апеляційного та міськрайонного судів в частині позовної вимоги про скасування рішення Реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції від 07.07.2015 № 22650620 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за фізичною особо-2 та приймаючи в цій частині нове рішення про скасування рішення Реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції від 07.07.2015 № 22650620, ВП ВС зазначила, зокрема, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. Судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо). Велика Палата Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

Водночас ВП ВС зазначила, що у розглядуваній справі земельні торги проведені не були. Натомість земельна ділянка була надана в оренду відповідачу, який звернувся за укладенням договору оренди значно пізніше за позивача. Отже, договір оренди укладений неправомірно. Частина 2 ст. 134 ЗК України у чинній редакції (зі змінами, внесеними Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів") не передбачає можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого, в той час як у справі № 918/1045/20 земельна ділянка відводилась Петричук О.Р. , у зв`язку з наявністю на ній нерухомого майна, і відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таким чином, правовідносини у справах № 918/1045/20 та № 688/2908/16-ц є різними за підставами позову, встановленими судами фактичними обставинами справ, та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. При цьому висновки ВП ВС стосовного того, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам справедливості, розумності та добросовісності здійснені з урахуванням конкретних обставин відповідної справи, які не відповідають тим, що виникли у справі № 918/1045/20.

Що ж до постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, то у ній позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. Позовна заява мотивована тим, що 19.12.2013 позивач отримав у спадщину після смерті своєї баби (фізична особа-2) земельну ділянку площею 3,9001 га. В свою чергу, фізична особа-2 та ТОВ "Саторі-С" уклали 19.11.2007 договір оренди щодо цієї земельної ділянки на 10 років, який було зареєстровано в Кіровоградському районному відділі КРФ ДП "ЦЗДК" 19.04.2010. Фізична особа-2 померла, а тому, на думку позивача, договір оренди зареєстрований 19.04.2010 майже через місяць після смерті баби, незаконно, і цей договір слід вважати таким, що не пройшов державну реєстрацію, не набув чинності і не є укладеним. Позивач просив визнати цей договір неправомірним, таким, що не набув чинності, і таким, що не був укладений, а також повернути йому земельну ділянку з незаконного володіння. При цьому 24.12.2013 позивач і ТОВ "Саторі-С" уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 № 61, згідно з якою, зокрема, збільшено розмір орендної плати

Рішенням районного суду позов задоволено. Зобов`язано ТОВ "Саторі-С" повернути позивачу земельну ділянку площею 3,9001 га. Додатковим рішенням у задоволенні позовної вимоги про визнання договору неправовим документом, таким, що не набув чинності, та таким, що не був укладений, відмовлено. В свою чергу рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач на законних підставах користується земельною ділянкою, оскільки договір оренди набирає чинності з моменту державної реєстрації, яка відбулася 19.04.2010, а його строк закінчується 19.04.2010. Правові підстави для визнання цього договору оренди землі неправомірними і таким, що не набрав чинності, що не був укладений, відсутні.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 зазначив, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В схожій правовій ситуації ВП ВС в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. За висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, очевидно, що дії позивача, який уклав 24.12.2013 додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19.11.2007 № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який набувши права власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору.

Таким чином, правовідносини у справах № 918/1045/20 та № 390/34/17 є різними за предметом позову, підставами позову, суб`єктним складом, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Оскільки постанова апеляційного господарського суду не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17 в частині застосування ст. 134 ЗК України, а правовідносини у справі № 918/1045/20 є відмінними до тих, що склалися у справах № 369/6516/16-ц, № 688/2908/16-ц, № 390/34/17, враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду без змін з наведених мотивів та у межах підстав касаційного оскарження.

Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, а тому Верховним Судом не розглядаються.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Канонік Ганни Іванівни залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.02.2021 у справі № 918/1045/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.