Постанова

від 29.09.2021 по справі 336/1137/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 336/1137/19-ц

провадження № 61-6326св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у складі судді Нікандрова С. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2019 року ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про виділ частки майна в натурі, яке є спільною частковою власністю спадкоємців.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року у цивільній справі № 336/4340/17 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 :

- 1/20 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 11/1000 частини нежилого приміщення, підвалу літ. А-14 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/15 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/15 частини земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП №034791, кадастровий номер: 2320983200:01:015:0016;

- 1/15 частини земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784, кадастровий номер: 2320983200:01:015:0017. Належне ОСОБА_1 право власності на вказане майно зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з реєстру.

Крім ОСОБА_1 , спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є інші діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а також дружина померлого ОСОБА_2 .

З часу набуття ОСОБА_1 права власності на майно в порядку спадкування, вона не має доступу до нього, натомість відповідачі користуються усім спадковим майном. Вона позбавлена можливості користуватися та володіти майном через перешкоди відповідачів та через те, що її частка не виділена в натурі. Зважаючи на те, що разом із відповідачами користуватися спільним майном неможливо, необхідно виділити належну їй частку у нерухомому майні в натурі та припинити спільну часткову власності на вказану нерухомість. При цьому, вказує, що не бажає отримувати грошову компенсацію за свою частку. В порядку виділу частки ОСОБА_1 у спільній частковій власності вважає за можливе виділити їй саме земельні ділянки, припинивши її право спільної часткової власності на інші об`єкти у нерухомому майні, за рахунок вартості яких відбувається виділення земельних ділянок.

Посилаючись на викладене, законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила виділити в натурі ОСОБА_1 із майна, що перебуває в спільній частковій власності, та визнати за нею право особистої приватної власності на такі об`єкти нерухомості:

- 1/3 частини земельної ділянки, площею 4,5397 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер: 2320983200:01:015:0016, вартістю 45 398,00 грн. (всю частку, яка належала спадкодавцю ОСОБА_6 );

- 7/125 частини земельної ділянки, площею 4,5398 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер: 2320983200:01:015:0017, вартістю 7 626,86 грн (частку від належної спадкодавцю ОСОБА_6 1/3 частини, всього на суму 53 024,86 грн.

Припинити право власності ОСОБА_1 на належні їй частки в інших об`єктах нерухомого майна, виділені за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року у цивільній справі № 336/4340/17, а саме:

- 1/20 частини квартири АДРЕСА_4 ;

- 11/1000 частини нежилого приміщення, підвалу літ. А-14 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/15 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем лише доведена вартість спірного нерухомого майна, проте не доведено неможливість виділу частки у натурі нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, оскільки не порушувалось питання призначення у справі земельної технічної експертизи з цією метою; не доведено неможливість спільного володіння й користування майном, а відповідачі заперечують проти позбавлення їх права на належні їм частки (по 1/15 частини кожному) у земельних ділянках і отримання замість цього іншого нерухомого майна.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Такий виділ може бути здійснений спадкоємцями за взаємною згодою, шляхом укладення договору або (у разі наявності спору) в судовому порядку. Якщо ж неможливо виділити частку спадкоємця у натурі, то спадкове майно передається одному із спадкоємців, а іншим - відповідна грошова компенсація. Відповідно до статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий виділ можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки майна відповідно до часток співвласників. За змістом наведених норм матеріального права, виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності.

Позивач в обраний нею спосіб жодного об`єкта спадкового майна в натурі не набуває, а лише збільшує свої частки у земельних ділянках, відмовляючись від часток у іншому нерухомому майні. Тобто позивач в обраний нею спосіб фактично позбавляє інших співвласників без їхньої згоди права власності на належне їм майно. Положення статей 358, 364 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підставами касаційного оскарження вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 364 ЦК України при виділі частки в натурі одним із спадкоємців зі спадкового майна, яке складає декілька об`єктів нерухомості і перебуває у спільній частковій власності декількох спадкоємців за наявності спору між ними.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - зміні, з огляду на таке.

Обставини встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина за законом.

Відповідно до спадкової справи, отриманої судом з нотаріальної контори, спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є: дружина померлого - ОСОБА_2 та діти померлого - відповідачі у справі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

До складу спадщини увійшло належне на праві власності на момент смерті ОСОБА_6 майно, а саме:

- 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 ;

- 11/200 частини нежитлового приміщення № 169 підвалу (літ. А-14 ) у складі: кімната № 1, площею 27,7 кв. м, душова № 2, площею 3,0 кв. м, санвузол № 3, площею 1,6 кв. м, загальною площею за внутрішніми замірами 32,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 ;

- 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/3 частини земельної ділянки відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791; 1/3 частини земельної ділянки відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2018 року, за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , визнано право власності на:

- 1/20 частини квартири АДРЕСА_4 ;

- 11/1000 частини нежилого приміщення, підвалу літ. А-14 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/15 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/15 частини земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.06.2001 року за № 1122;

- 1/15 частини земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_8 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22 червня 2001 року за № 1123.

Частки усіх спадкоємців є рівними, а отже, іншим спадкоємцям належать такі ж частини спірного майна, як визначено рішенням суду неповнолітній спадкоємиці ОСОБА_1 .

Реєстрацію права власності на свої частки здійснили у встановленому законом порядку тільки ОСОБА_1 та її законний представник - матір ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем лише доведена вартість спірного нерухомого майна, проте не доведено неможливість виділу частки у натурі нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, позивачем під час судового засідання не порушувалось питання призначення земельної технічної експертизи з цією метою, не доведено неможливість спільного володіння й користування майном, а відповідачі заперечують проти позбавлення права на належні їм частки (по 1/15 кожному) у земельних ділянках і отримання замість цього іншого нерухомого майна , у зв`язку з чим вимоги позивача про виділення в натурі та визнання права власності на 1/3 частини та 7/125 частини земельних ділянок та припинення права власності ОСОБА_1 на належні їй частки в інших об`єктах нерухомого майна, задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи вказане рішення суду першої інстанції без змін, погодився із його висновками та додатково вказав іншу підставу для відмови у задоволенні вимог позивача, а саме, що жодного об`єкта спадкового майна в натурі ОСОБА_1 у визначений нею в позовній заяві спосіб не набуває, а лише збільшує свої частки у земельних ділянках, відмовляючись від часток у іншому нерухомому майні. Ті обставини, що у зв`язку з наявністю багатьох співвласників утруднюється користування спільним майном, не можуть бути підставою для припинення їх часток у майні - земельних ділянках, яке відповідачі також вважають самим вартісним із усієї спадщини.Тобто позивач в обраний нею спосіб фактично намагається позбавити інших співвласників без їхньої згоди права власності на належне їм майно, неправильно витлумачивши статті 358, 364 ЦК України.

Проте, в повній мірі Верховний Суд не може погодитися з такими висновками, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм можна дійти висновку, що виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка майна, яка виділяється, повинна бути дійсно окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому, частка, яка залишається у іншого власника (власників), має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України . Тобто, при будь-якому виділі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійних об`єкта.

Вимога про виділення в натурі частки з майна шляхом збільшення такої частки за рахунок належного особі іншого майна у розумінні статті 364 ЦК України не є виділом у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, враховуючи обставини, встановлені судами у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у розумінні статті 364 ЦК України вимоги позивача не є вимогами про виділ в натурі частки із майна, яке перебуває у спільній частковій власності кількох осіб.

ОСОБА_1 разом із іншими спадкоємцями отримала відповідну частку у кожній одиниці майна, що ввійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Звертаючись до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України, що регулює порядок виділу в натурі частки зі майна, що належить кільком особам на праві спільної часткової власності, позивач просила виділити в натурі ОСОБА_1 із майна, що перебуває в спільній частковій власності, та визнати за нею право особистої приватної власності на 1/3 частини земельної ділянки, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, 7/125 частини земельної ділянки, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, шляхом припинення її права власності на належні їй частки в інших об`єктах нерухомого майна, права на які за нею визнано за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року у цивільній справі № 336/4340/17, а саме: 1/20 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ; 11/1000 частини нежилого приміщення, підвалу літ. А-14 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/15 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Відмовляючись від права власності на частку в одному майні, позивач бажає набути у збільшеному розмірі частки в іншому майні за рахунок часток, які належать іншим спадкоємцям, тобто здійснити перерозподіл часток у спільному майні на свою користь.

Верховний Суд дійшов переконання, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 364 ЦК України, оскільки за таких умов виділ внатурі майна не відбувається, оскільки ОСОБА_1 прагне збільшити розмір своїх часток ту земельних ділянках, відмовляючись від часток у іншому нерухомому майні, тобто має місце перерозподіл часток співвласників.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Тобто, якщо особа ставить вимогу про виділення в натурі частки з такого майна, то такий виділ не може здійснюватися за рахунок іншого майна, яке належить цій особі.

Положення статті 364 ЦК України є підставою для отримання майна лише у разі, наявності умов, визначених частиною другою цієї статті, а саме якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Вимоги позивача щодо збільшення своєї частки у земельних ділянках за рахунок передачі належних їй інших часток у іншому нерухомому майні, які вона успадкувала, іншим співвласникам, є по суті не виділенням частки у натурі, а примусовим обміном майном, що, у свою чергу, суперечить вимогам ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , про те, що припинення права власності, зміна часток є не окремою вимогою, а лише правовим наслідком поділу спільного часткового майна, суд оцінює як помилкове тлумачення представником положень статті 364 ЦК України, з яким суд не погоджується.

Спір між сторонами міг бути вирішений у досудовому порядку на підставі частини третьої статті 1267 ЦК України, згідно з якою спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відсутність згоди усіх співвласників щодо порядку розподілу майна безумовно викликає необхідність звернення до суду.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia ( суд знає закони ), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права , що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК Українитака функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України . Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

За встановлених у цій справі обставин, судом проаналізовано можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Проте, у суду відсутні підстави для тлумачення положень частини другої статті 365 ЦК України у такий спосіб, що обов`язкове депонування позивачем грошових коштів, які відповідають вартості майна, на яке позивач просить припинити право відповідачів, з виділенням їй цього майна, може бути замінено передачею позивачем відповідачам іншого майна, а не шляхом сплати грошової компенсації.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, з огляду на неможливість здійснювати примусове відчуження відповідачами належних їм часток у праві спільної часткової власності на земельні ділянки шляхом присудження їм в обмін іншого майна, від якого позивач відмовляється.

Доводи заявника про наявність багатьох співвласників, що утруднює користування спільним майном, не може бути підставою для припинення їхніх часток у майні - земельних ділянках, яке відповідачі отримали у порядку спадкування. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав позбавляє інших співвласників без їхньої згоди права власності на належне їм майно та не враховує принципу дотримання балансу інтересів сторін, оскільки відповідачі також зацікавлені зберегти у власності більш вартісне майно, яким є земельні ділянки.

У пункті 3 частини першої статті 409 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги наділений правом змінити рішення.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК Українисуд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального права та відмовив ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції, хоча і зробив висновки щодо безпідставності заявлених ОСОБА_1 вимог, не змінив рішення суду першої інстанції, не дивлячись на необхідність розмежування підстав відмови у позові, а саме: за безпідставністю чи за недоведеністю, Верховний Суд дійшов висновку про зміну судових рішень попередніх інстанцій шляхом викладення їхніх мотивувальних частин у редакції цієї постанови .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд змінює лише мотиви судових рішень щодо підстав за яких позивачу відмовлено у задоволенні її позовних вимог, судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року змінити, викласти їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко