Постанова

від 27.01.2021 по справі 336/1137/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.01.2021 Справа № 336/1137/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/1137/19 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О.

Провадження № 22-ц/807/71/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача - ОСОБА_1 , орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про виділ частки майна в натурі, яке є спільною частковою власністю спадкоємців ,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року позивач ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача - ОСОБА_1 , орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про виділ частки майна в натурі, яке є спільною частковою власністю спадкоємців.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2018 року у цивільній справі № 336/4340/17 за ОСОБА_2 визнано право власності на наступне майно: 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 11/1000 частину нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП №034791, кадастровий номер 2320983200:01:015:0016; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП №034784, кадастровий номер 2320983200:01:015:0017. Належне ОСОБА_2 право власності на вищезазначене майно зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з реєстру. Право власності за вищезазначене майно належить ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 .

Крім ОСОБА_2 , спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є відповідачі як його інші діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також дружина померлого - третя особа ОСОБА_1 .

З часу набуття ОСОБА_2 права власності на майно в порядку спадкування, вона не має доступу до нього, натомість відповідачі користуються усім спадковим майном. Вказується, що позивач позбавлена можливості користуватися та володіти майном через перешкоди з боку відповідачів та через те, що її частка не виділена в натурі. Зважаючи на те, що разом з відповідачами користуватися спільним майном неможливо, необхідно виділити належну ОСОБА_2 частку у нерухомому майні в натурі та припинити спільну часткову власності на вказану нерухомість. При цьому, вказує, що не бажає отримувати грошову компенсацію за свою частку. В порядку виділу частки ОСОБА_2 в спільній частковій власності вважає за можливе виділити їй саме земельні ділянки, припинивши її право спільної часткової власності на інші об`єкти у нерухомому майні, за рахунок вартості яких відбувається виділення земельних ділянок.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила: виділити в натурі ОСОБА_2 із майна, що перебуває в спільній частковій власності, та визнати за нею право особистої приватної власності на об`єкти нерухомості - 1/3 частину земельної ділянки, площею 4,5397 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320983200:01:015:0016, вартістю 45 398 грн. (всю частку, яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 ); 7/125 частин земельної ділянки, площею 4,5398 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320983200:01:015:0017, вартістю 7626,86 грн. (частку від належної спадкодавцю ОСОБА_5 1/3 частки), всього на суму 53 024,86 грн.; припинити право власності ОСОБА_2 на належні їй частки в інших об`єктах нерухомого майна, виділені за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2018 року у цивільній справі № 336/4340/17, а саме: на 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; на 11/1000 частин нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; на 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути в рівних частках з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу , в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимог задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказується, що суд неправильно встановив характер спірних правовідносин, оскільки вважав, що позивач просить збільшити свою частку у праві спільної часткової власності на земельні ділянки та виділити їй у власність частину спільного майна в натурі у розмірі, який не відповідає її частці. Проте вказане не відповідає заявленим позивачем вимогам, у яких позивач просила припинити всі її частки у нерухомому майні на приміщення, за рахунок чого відбувається виділення їй в натурі 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 2320983200:01:015:0016 та 7/125 часток земельної ділянки з кадастровим номером 2320983200:01:015:0017, що відповідає вартості її частин у приміщеннях, право власності на які у зв`язку з цим припиняється.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Кузнецовою А.С., зазначається, що суд правильно визнав, що позивач намагається здійснити перерозподіл спадщини, підстав для чого не мається. Також наголошує на тому, що відповідачі не оформили права на спадкове майно, та не бажають достроково позбавлятись права на будь-який вид успадкованого майно. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання апеляційного суду 27 січня 2021р. відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , а також районна адміністрація Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомлені, не з`явились, клопотань, заяв до апеляційного суду не надали, про відкладення розгляду справи не просили, у зв`язку з чим апеляційний розгляд відповідно до вимог ч. 2 статті 372 ЦПК України відбувся у їх відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення законного представника малолітнього позивача - ОСОБА_1 та її адвоката Железняк Л.В., які підтримали скаргу, відповідача ОСОБА_4 та її адвоката Кузнецову А.С., які заперечували поти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28 травня 2016 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина за законом, оскільки останнім за життя не було складено заповіту.

З матеріалів спадкової справи, отриманої судом з П`ятої державної нотаріальної контори, встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є дружина померлого ОСОБА_1 та діти померлого ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

До складу спадщини увійшло належне на праві власності на момент смерті ОСОБА_6 майно, а саме:

- 1/4 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 11/200 частин нежитлового приміщення № 169 підвалу (літ. А-14) у складі: кімната № 1 площею 27,7 м?, душова № 2 площею 3,0 м?, санвузол № 3 площею 1,6 м?, загальною площею за внутрішніми замірами 32,3 м?, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 1/3 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/3 частину земельної ділянки відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791;

- 1/3 частину земельної ділянки відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2018 року, за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжі, визнано право власності:

- на 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 11/1000 частин нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 ;

- на 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- на 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.06.2001 року за № 1122;

- на 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_8 в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.06.2001 року за № 1123.

Частки інших спадкоємців є рівними, а отже у такому ж розмірі, як визначено рішенням суду неповнолітній ОСОБА_2 .

Реєстрацію права власності на свої частки здійснили у встановленому законом порядку тільки ОСОБА_2 та її законний представник - матір ОСОБА_1 .

В позові законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 у її інтересах - ОСОБА_1 ставила питання про виділ частки дитини в натурі з посилання на ст.ст. 358, 364 ЦК України, та таким виділом вважала припинення її права власності на частки у будівлях і спорудах, за рахунок чого збільшуються її частки у земельних ділянках.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено неможливість виділу частки у натурі із спадкового нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, оскільки під час судового засідання не порушувалось питання призначення у цивільній справі земельної технічної експертизи з цією метою; не доведено неможливості спільного володіння й користування майном, а відповідачі заперечують проти позбавлення їх права на належні їм частки (по 1/15 частки кожному) у земельних ділянках і отримання замість цього іншого нерухомого майна.

В апеляційній скарзі вказується, що суд першої інстанції, правильно пославшись на приписи ст.ст. 358, 364 ЦК України, в подальшому дійшов помилкового висновку, що позивач ставить питання про зміну часток ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на земельну ділянку за рахунок належних їй часток у іншому нерухомому майні, яке належить спадкоємцям на праві спільної часткової власності, тобто фактично ставиться питання і про припинення права відповідачів на їх частки у земельних ділянках.

Між тим, колегія не вважає такі висновку суду помилковими з огляду на наступні обставини.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша, друга статті 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Такий виділ може бути здійснений спадкоємцями за взаємною згодою, шляхом укладення договору або (у разі наявності спору) в судовому порядку. Якщо ж неможливо виділити частку спадкоємця у натурі, то спадкове майно передається одному із спадкоємців, а іншим - відповідна грошова компенсація.

Згідно ст. 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співласни-

ками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 88 Земельного кодексу України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для власника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст.183, 358, 364 ЦК України, виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток

співвласників у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий виділ можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки майна відповідно до часток співвласників.

Таким чином, за змістом аналізу вказаних норм матеріального права, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Між тим, жодного об`єкту спадкового майна в натурі ОСОБА_2 у визначений нею в позовній заяві спосіб не набуває, а лише збільшує свої частки у земельних ділянках, відмовляючись від часток у іншому нерухомому майні.

Відтак, виділу в натурі у розумінні статті 364 ЦК України не відбувається, а відбувається, як правильно встановив суд, перерозподіл часток спадкоємців у спадковому майні, для чого підстав позивач не зазначила та на законодавчу норму, якою такий перерозподіл можна визнати правомірним, не посилається.

Ті обставини, що у зв`язку з наявністю багатьох співвласників утруднюється користування спільним майном, не можуть бути підставою для припинення їх часток у майні - земельних ділянках, яке відповідачі, як встановлено в ході розгляду справи, також вважають самим значимим із усієї спадщини.

Тобто позивач в обраний нею спосіб фактично позбавляє інших співвласників без їх згоди права власності на належне їм майно, неправильним чином витлумачивши норми статті 358, 364 ЦК України.

Те, що сторона позивача називає виділом (поділом) майна в натурі - таким не являється, оскільки в результаті позивач отримує нові частки у земельних ділянках, але збільшені, а в натурі - це коли власник знає контури своєї земельної ділянки та може вирізнити її із загальної території на місцевості.

Крім того, позивач не враховує того, що, ставлячи питання про припинення її права власності на частки у іншому, ніж земельні ділянки, майні, вона породжує новий спір щодо розподілу між іншими співвласниками часток іншого майна, право на яке вважає припиненим у неї.

З урахування викладеного, колегія вважає, що судом правильно встановлено дійсний характер правовідносин та обгрунтовано визнано, що підстав для перерозподілу спадщини не мається, а заявлені вимоги не відповідають приписам ст.ст. 358, 364 ЦК України.

В апеляційній скарзі не вказано нових обставин, які не досліджувались судом першої інстанції, а лише зазначено, що висновки суду є помилковими, в той час як колегія встановили, що суд повно та всебічно дослідив матеріали справи та на їх підстави і з правильним застосуванням норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позовних вимогах.

Зважаючи на вказане, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, тому у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 лютого 2021 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.