Постанова

від 06.10.2021 по справі 531/137/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 531/137/20

провадження № 61-8322св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа - державний реєстратор реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції в Полтавській області Світлик Яніна Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування права оренди земельної ділянки та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції в Полтавській області Світлик Яніна Вікторівна, про скасування угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення коштів за отриману орендну плату

за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Панченка О. О., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 25 березня 2019 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 , підписант - уповноважена особа ОСОБА_2 ; скасувати право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, площа 3,2899 га, зареєстроване державним реєстратором Лисицею І. В., Карлівська міська рада, Полтавська область.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 02 липня 2015 року він видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях, незалежно від їх підпорядкування чи форм власності, з питань управління правом розпорядження земельною ділянкою, що належить йому на праві приватної власності. Згодом він скасував цю довіреність, однак 25 березня 2019 року, у період її дійсності, ОСОБА_2 уклав від його імені сам із собою договір оренди земельної ділянки, строком на 49 років. На передання земельної ділянки він згоди не давав, а довіритель ОСОБА_2 уклав оспорюваний договір у своїх інтересах, оскільки цей договір укладений від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, тобто договір спрямований на реалізацію інтересів однієї особи - орендаря, що є порушенням частини третьої статті 238 ЦК України. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

У березні 2020 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі від 14 січня 2019 року, якою було достроково припинено договір оренди землі від 22 серпня 2014 року терміном на 15 років, укладений між орендодавцем - ОСОБА_1 та орендарем - ФОП ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 наперед сплачену орендну плату за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, в розмірі 40 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_2 посилався на те, що 22 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років, який зареєстровано 16 вересня 2014 року. Влітку 2015 року до нього звернувся ОСОБА_1 та попросив 80 000,00 грн з умовою передання у довгострокову оренду на 49 років. З часом сторони домовилися, що ФОП ОСОБА_2 передає 40 000,00 грн ОСОБА_1 , а орендодавець, у свою чергу, надав довіреність строком до її припинення та з правом розпорядження спірною земельною ділянкою. У січні 2019 року адвокат Левошко Л. С. виготовила проєкт угоди про розірвання договору оренди землі від 22 серпня 2014 року та передала її для державної реєстрації. Разом з цим він не знав, що не мав права вчиняти цей правочин від свого імені. Також вказував на те, що ОСОБА_1 вчиняє несправедливі дії та просить скасувати договір оренди земельної ділянки від 25 березня 2019 року з підстав укладення його з порушенням статті 238 ЦК України, однак не ставив питання про скасування угоди про розірвання договору оренди землі від 14 січня 2019 року, яка також укладена з порушенням вимог вказаної статті. У зв`язку з цим просив зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Карлівський районний суд Полтавської області рішенням від 04 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірний договір від 25 березня 2019 року укладався ОСОБА_2 на підставі довіреності, яка була видана відповідно до закону до укладання договору оренди, представництво з будь-яких підстав, визначених статтею 241 ЦК України на укладання договору, припинено не було, а довіреність ОСОБА_1 на той час не була скасована. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з його недоведеності, оскільки на обґрунтування цього позову ОСОБА_2 посилався на те, що за домовленістю з ОСОБА_1 в рахунок переданих йому грошових коштів у розмірі 40 000,00 грн орендодавець надає йому довіреність строком дії до її припинення та з правом розпорядження спірною земельною ділянкою. На підтвердження домовленості позивач за зустрічним позовом надав відеозапис на CD-диску, при дослідженні якого зазначені обставини не підтвердилися, тому цей доказ суд вважав неналежним. Інших доказів щодо викладених обставин в матеріалах справи немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

В апеляційному порядку рішення місцевого суду переглядалося лише в частині вирішення первісних позовних вимог.

Полтавський апеляційний суд постановою від 22 квітня 2021 року рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 25 березня 2019 року між ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_1 підписант - уповноважена особа ОСОБА_2 . Скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, площа 3,2899 га, зареєстрованого державним реєстратором Карлівської міської ради Полтавської області Лисицею І. В. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_2 , будучи представником ОСОБА_1 , уклав договір оренди, сторонами якого є ОСОБА_1 , уповноваженою особою якого є ОСОБА_2 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар), тому суб`єктний склад підписантів свідчить про укладення такого правочину в інтересах ФОП ОСОБА_2 . У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що вимога в частині визнання договору недійсним підлягає задоволенню, а також вимога про скасування права оренди земельної ділянки. Водночас суд виходив з того, що в резолютивній частині рішення ця вимога має бути викладена в такій редакції: Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, що зареєстроване державним реєстратором Карлівської міської ради Полтавської області Лисицею І. В. .

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2021 року залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказував відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки довіреності від 02 липня 2015 року, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій, пов`язаних з розпорядженням належної йому земельної ділянки, зокрема і укладати договори оренди, а також орендувати належну йому земельну ділянку, на якій і ґрунтується цей спір. Фактично земельну ділянку було передано у користування (оренду) ОСОБА_2 самим власником ОСОБА_1 на підставі вказаної довіреності, про що прямо зазначається у ній. Довіреність закріплювала умови договору, який підписаний ним особисто, та видавалася з метою отримання грошових коштів в рахунок користування земельною ділянкою наперед. Крім того, апеляційний суд не врахував, що оспорюваний договір оренди землі є лише визначенням умов користування земельною ділянкою, наданою у користування. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 при укладенні спірного договору оренди діяв у власних інтересах, оскільки ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір, не порушив жодного обмеження, визначеного довіреністю. У зв`язку з цим місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди від 25 березня 2019 року.

Також скарга містить доводи про те, що суд першої інстанції розглядав справу в сукупності із заявленим зустрічним позовом та доказами, доданими до зустрічної позовної заяви. Водночас апеляційний суд не надав жодної оцінки обґрунтуванню зустрічної позовної заяви. Таким чином, переглянувши рішення лише в межах вимог первісного позову, суд апеляційної інстанції порушив права відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 липня 2021 року справа № 531/137/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22 серпня 2014 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ФОП ОСОБА_2 як орендарем був укладений договір оренди земельної ділянки площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, строком на 15 років.

02 липня 2015 року ОСОБА_1 видав довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважено його бути представником позивача з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях, незалежно від їх підпорядкування чи форм власності з питань управління правом розпорядження земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно з державним актом від 27 вересня 2012 року серії ЯМ № 295345, зареєстрованого в книзі записів державних актів за № 532160001000987. Визначено, що довіреність видана строком до її припинення, без права відчуження земельної ділянки.

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей ОСОБА_1 скасував вказану довіреність, дата реєстрації заяви - 30 вересня 2019 року.

Крім того, встановлено, що 14 січня 2019 року було укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 22 серпня 2014 року, яка підписана представником ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_2

25 березня 2019 року, тобто під час дії зазначеної довіреності, ОСОБА_2 як уповноважена особа ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, строком на 49 років.

Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. ОСОБА_2 зазначено орендарем спірної земельної ділянки, дата державної реєстрації речового права - 05 квітня 2019 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права також видно, що строк дії договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який підписано ОСОБА_2 , до 25 березня 2068 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що договір оренди земельної ділянки від 25 березня 2019 року укладений ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 як орендодавця на підставі довіреності від 02 липня 2015 року, а також як орендарем ФОП ОСОБА_2 тому підлягає визнанню недійсним , оскільки, підписуючи цей договір від імені позивача, укладаючи договір оренди строком на 49 років, ОСОБА_2 діяв у своїх власних інтересах як фізична особа - підприємець - орендар, тобто діяв як представник від імені власника земельних ділянок недобросовісно, порушивши вимоги частини третьої статті 238 ЦК України .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц (провадження № 61-14514ск18), від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц (провадження № 61-40550св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 323/1827/17 (провадження № 61-9920св19).

Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно переглянув рішення місцевого суду лише в частині вимог первісного позову, оскільки ОСОБА_1 оскарживрішення лише в частині вирішення первісного позову, а тому, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, в апеляційного суду не було повноважень на перегляд рішення місцевого суду в частині зустрічного позову.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновку апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування права оренди земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов