Постанова

від 21.10.2021 по справі 826/16737/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 826/16737/18

адміністративне провадження № К/9901/28601/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Громадської організації Екопарк Осокорки

до Київської міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс , Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Громадської організації Екопарк Осокорки

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді: Вєкуа Н.Г . від 3 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., Лічевецького І.О. від 22 червня 2021 року ,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Громадська організація Екопарк Осокорки (далі - позивач, ГО Екопарк Осокорки ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс (далі - третя особа 1, ТОВ Контактбудсервіс ), Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа 2, Департамент), у якому просила (з урахуванням уточнених позовних вимог): визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 695/2764 Про затвердження детального плану території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, територія між озерами Небреж, Тягле, Мартишів є парковою зоною загального користування, отже відповідно до пункту 2.3.10 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 11/2587, на всю територію детального плану території району Осокорки розповсюджується режим території зони охоронюваного ландшафту. Проте, всупереч наведеному, рішенням від 27 листопада 2009 року № 695/2764 затверджено детальний план території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва, який не містить обмежень, що детальний план території району Осокорки є зоною охоронюваного ландшафту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Детальний план території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва відповідає положенням Генерального плану міста Києва, а експертиза детального плану території проведена з дотриманням вимог законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГО Екопарк Осокорки звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильного застосували норми матеріального права, зокрема, положення статей 10, 13, 30-2 Закону України Про планування та забудову територій (чинного на час виникнення спірних правовідносин), статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 2.1.1, 2.3.15 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587 (далі - Правила № 11/2587), пункту 3.1 Порядку громадського обговорення містобудівної документації у місті Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 16 червня 2005 року № 438/3014 (далі - Порядок № 438/3014), у зв`язку із чим дійшли необґрунтованого висновку про те, що Детальний план території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва відповідає положенням Генерального плану міста Києва, а експертиза детального плану території проведена з дотриманням вимог законодавства України.

Скаржник також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Крім того, зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, у зелених зонах міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, що не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства.

Скаржник наголошує також на необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, з огляду на позицію, яку висловив Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17 про те, що преюдиція під час установлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру.

Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 369/8195/17, від 30 січня 2020 року у справі № 127/17274/17, від 18 березня 2020 року у справі № 372/2503/16-а, про необхідність забезпечення органом місцевого самоврядування повної процедури проходження громадського обговорення.

Щодо дотримання судами загальних принципів адміністративного судочинства скаржник зазначає, що судами не враховано висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16 ( Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази ) та від 27 серпня 2020 року у справі № 540/427/19 про те, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Від ТОВ Контактбудсервіс надійшов відзив на касаційну скаргу ГО Екопарк Осокорки , у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки, вважає, що суди правильно встановили, що Детальний план території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва відповідає положенням Генерального плану міста Києва, а експертиза детального плану території проведена з дотриманням вимог законодавства України; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Від КМР надійшов відзив на касаційну скаргу ГО Екопарк Осокорки , у якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, що підтверджено встановленими під час розгляду справи обставинами. Відповідач додатково зауважує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що експертиза детального плану території району Осокорки проведена згідно з дотриманням встановленого законом порядку; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Департаментом подано відзив на касаційну скаргу ГО Екопарк Осокорки , у якому вказано на правильність висновків судів попередніх інстанцій про дотримання порядку проведення громадського обговорення проєкту Детального плану території району Осокорки. Зазначає також, що судами правильно взято до уваги, що під час розробки оскаржуваного детального плану території враховано наявні прибережно-захисні смуги для озер Святище, Тягле, Небреж та пропозиції, викладені у висновку Київської міської санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров`я України, щодо збільшення показників загальної площі озеленення території до 40%; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 4 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/16737/18, витребувано матеріали адміністративної справи та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ГО Екопарк Осокорки .

Від представників ГО Екопарк Осокорки та ТОВ Контактбудсервіс надійшли клопотання про розгляд справи у касаційному порядку за їх участі, у задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 27 листопада 2009 року КМР прийнято рішення Про затвердження Детального плану території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва (далі також - оскаржуване рішення).

Указаним рішенням затверджено Детальний план території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва відповідно до основних техніко-економічних показників, що додаються, як основу планувальної організації та функціонального зонування території, червоних ліній, розташування вулиць і доріг, мікрорайонів багатоповерхової забудови, щільності забудови, подальшого розроблення проєктної документації та ухвалення рішень щодо розміщення об`єктів містобудування .

Також, вирішено питання забудови та відведення земельних ділянок при освоєнні другої черги детального плану території в межах земель, наданих у користування, вирішувати за згодою землекористувачів.

Зі змісту оскаржуваного рішення судами також встановлено, що територія в межах Детального плану складає 577,5 га, у т. ч. на замовлення ТОВ Контактбудсервіс 176,04 га, тобто 176,04 га за договором оренди передано в користування ТОВ Контактбудсервіс для будівництва житлового району Осокорки - центральні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди мали перевірити, чи прийнято оскаржуване рішення КМР від 27 листопада 2009 року № 695/2764 Про затвердження Детального плану території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва , зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Одним із доводів касаційної скарги є те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильного застосували положення статей 10, 13 Закону України Про планування та забудову територій (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та пунктів 2.1.1, 2.3.15 Правил № 11/2587, оскільки, на думку скаржника, не врахували висновків Верховного Суду, що містяться у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц (про те, що у зелених зонах міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, які не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства), від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17 (про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому) та від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16 (про обмеження преюдиції та принцип офіційного з`ясування судами обстави справи).

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій вищезазначених правових норм без урахування правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, на думку скаржника, призвело до необґрунтованості висновків судів про те, що Детальний план території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва відповідає положенням Генерального плану міста Києва.

Із цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про планування і забудову територій (чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Відповідно до статті 13 Закону України Про планування і забудову територій детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає: розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об`єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови, містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Рішення про розроблення детальних планів території приймаються відповідними радами за поданням їх виконавчих органів, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури відповідно до детального плану території подають висновки і пропозиції сільським, селищним, міським радам та їх виконавчим органам, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям для наступного прийняття рішень у межах повноважень, визначених законом, щодо:

визначення земельних ділянок для розташування та будівництва об`єктів містобудування та іншого використання;

вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок;

визначення поверховості та інших параметрів забудови території;

розроблення та затвердження місцевих правил забудови, проектів забудови території, проектів розподілу території мікрорайону (кварталу).

Статтею 17 цього ж Закону визначено, що врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об`єктів загальнодержавного значення, вирішення інших завдань реалізації державної політики щодо використання територій.

Врахування державних інтересів здійснюється шляхом виконання відповідних вимог до розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок у порядку, встановленому законодавством.

Вимоги до планування, якими забезпечуються державні інтереси під час розроблення генеральних планів та іншої містобудівної документації, визначаються згідно із законом відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури спільно з іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади.

Для міст Києва та Севастополя вимоги для врахування державних інтересів під час розроблення генеральних планів та іншої містобудівної документації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за участю інших спеціально уповноважених на це центральних органів виконавчої влади.

Порядок врахування вимог щодо забезпечення державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні встановлюється в регіональних правилах забудови.

Рішенням Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 158/1368 затверджено Програму розроблення містобудівної документації на 2004-2006 роки, відповідно до якої замовником містобудівної документації, що розроблятиметься відповідно до Програми за рахунок коштів міського бюджету, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, визначено Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації); містобудівної документації, яка розроблятиметься за рахунок коштів бюджетів районів, - районні у м. Києві державні адміністрації.

У разі необхідності та за наявності інвестиційних пропозицій за поданням Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), відповідної районної державної адміністрації виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) надається право видавати розпорядження про внесення змін (доповнень), уточнень до складових даних Переліку.

Містобудівна документація розробляється ДП Інститут Генерального плану м. Києва та іншими проектними і науково-дослідними організаціями, які мають відповідну ліцензію, на замовлення Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також на замовлення районних у місті Києві державних адміністрацій згідно з переліком, затвердженим рішенням Київської міської ради.

Завдання на розроблення містобудівної документації готується Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спільно з відповідною районною у місті Києві державною адміністрацією, ДП Інститут Генерального плану м. Києва , виконавцем містобудівної документації з урахуванням положень Генерального плану м. Києва та раніше прийнятих меж природоохоронних зон.

Розроблена містобудівна документація до проведення експертизи та затвердження має бути погоджена відповідними органами державного нагляду та погоджуючими організаціями згідно з нормативно-правовими актами України, відповідною районною у м. Києві державною адміністрацією, а також ДП Інститут Генерального плану м. Києва на відповідність Генеральному плану м. Києва.

Відповідно до пункту 2.1.1 Правил № 11/2587 планування, забудова, реконструкція, інше використання територій та окремих земельних ділянок в м. Києві здійснюються відповідно до законодавства та Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а також іншої затвердженої містобудівної та проектно-кошторисної документації з дотриманням державних норм, стандартів та цих Правил.

Детальний план території - містобудівна документація, яка розробляється для окремих територій (районів, мікрорайонів, кварталів) з урахуванням рішень Генерального плану і визначає розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови, об`єктів інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, окремих земельних ділянок та об`єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, допустимі види функціонального використання територій та окремих земельних ділянок, щільність, поверховість, принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови, містить пропозиції щодо реєстру земельних ділянок для подальшого використання під забудову.

Пунктом 2.3.15 Правил № 11/2587 визначено, що не допускається будівництво будівель та споруд, окрім об`єктів обслуговування для забезпечення відпочинку та дозвілля населення, на територіях зелених насаджень загального користування: парків, скверів, бульварів, набережних, відповідно до п. 5.4 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень .

Відповідно до п. 5.4 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень площу озеленених територій загального користування (парків, садів, скверів, бульварів), розміщуваних на території забудови міських і сільських поселень, треба приймати відповідно до таблиці 5.1.

У значних, найзначніших і великих містах існуючі масиви міських лісів треба перетворювати у міські лісопарки і відносити додатково до озеленених території загального користування, виходячи із розрахунку не більше 5 м2/люд.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Детальний план території району Осокорки розроблено Державним підприємством Інститут Київгенплан АТ Київпроект на замовлення Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до витягу з протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2007 року Детальний план території району Осокорки слухали та рекомендували для подальшого розроблення і погодження в установленому порядку.

Крім того, Детальний план території району Осокорки погоджений: Київською міською санепідстанцією 28 грудня 2007 року, постійною комісією з питань будівництва та залучення інвестицій Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві 18 лютого 2008 року та отримав позитивний висновок науково-екологічної експертної оцінки проєкту від 15 січня 2008 року. Детальний план території району Осокорки був рекомендований Міністерством регіонального розвитку та будівництва України 16 листопада 2009 року для подальшого затвердження.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Детальний план території району Осокорки був розроблений та погоджений експертною комісією відповідно до ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень та Програми розроблення містобудівної документації на 2004-2006 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 158/1368 та Правил.

У касаційній скарзі скаржник стверджує, що Детальний план території району Осокорки не узгоджується з Генеральним планом міста Києва, однак суди попередніх інстанцій всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставини справи поклалися як на преюдиційні обставини, встановлені судами під час розгляду справ № 826/4485/18 та № 826/9175/18, проте самостійно не перевірили положень Генерального плану міста Києва.

Колегія суддів доходить висновку, що такі твердження скаржника є необґрунтованими та не знаходять свого підтвердження встановленими у справі обставинами, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили витяги з Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням КМР від 28 березня 2002 року № 370/1804, та дійшли висновку, що територія між озерами Небреж, Тягле, Мартишів є територією великої паркової зони загального користування.

Водночас, відповідно до додатків до Генерального плану міста Києва до 2020 року межі території, які охоплюються детальним планом території району Осокорки становлять 577,5 га, з яких 176,0426 га, що за договором оренди передано в користування ТОВ Контактбудсервіс , віднесені до земель громадської та житлової забудови.

При цьому відповідно до Детального плану території району Осокорки територія житлового району Осокорки - центральні зайнята житловим кварталом та мікрорайоном 160,9 га (27,9%), водоймищами 136,6 га (23,6%), озелененими територіями 50,5 га (8,7%). Інша територія займана вулицями та дорогами, комунально-складськими об`єктами.

На підставі співставлення положень Генерального плану м. Києва до 2020 року та Детального плану району Осокорки суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що останній узгоджується за функціональним призначенням територій з Генеральним планом міста Києва.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 10, 13 Закону України Про планування та забудову територій та пунктів 2.1.1, 2.3.15 Правил № 11/2587, а також про неврахування судами висновків Верховного Суду, що містяться у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17 та від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Зокрема, суди попередніх інстанцій безпосередньо (з урахуванням принципів офіційного з`ясування обставин справи та обмеження преюдиції) дослідили положення Генерального плану міста Києва та Детального плану району Осокорки та дійшли висновку, що останній відповідає положенням Генерального плану міста Києва, розроблений у встановленому законом порядку, погоджений з усіма необхідними органами.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до імперативних вимог частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Стосовно доводів скаржника про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18 щодо порядку застосування статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), колегія суддів зазначає наступне.

При вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій прийняли до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, відповідно до яких установлення належності меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008 та інших земельних ділянок, переданих ТОВ Контактбудсервіс в оренду на підставі рішення КМР від 14 липня 2005 року № 774/3349, до території с. Осокорки і відповідно до зон охоронюваного ландшафту можливо лише на підставі відповідної науково-проєктної документації та технічної документації із землеустрою (проєктів землеустрою). Проте, з огляду на відсутність розробленої науково-проєктної та технічної документації із землеустрою, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зони охоронюваного ландшафту в даному випадку не було остаточно визначені у порядку, встановленому статтею 32 Закону України Про охорону культурної спадщини . З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008, на якій ТОВ Контактбудсервіс планує будівництво, не належить до зони охоронюваного ландшафту.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від вищезазначених висновків Верховного Суду тим, що преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру. При цьому підтвердженням того, що територія, охоплена Детальним планом території району Осокорки, належить до зони охоронюваного ландшафту, на думку скаржника, є рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві .

Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Висновок про те, що земельна ділянка у районі Осокорки (охоплена оскаржуваним Детальним планом території району Осокорки), передана в оренду ТОВ Контактбудсервіс , не належить до зони охоронюваного ландшафту, зроблений Верховним Судом у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18 на підставі наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Зона охорони пам`ятки (далі -- зони охорони) -- встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Зона охоронюваного ландшафту - природна чи близька до природної незабудована територія за межами охоронної зони, з якою пам`ятка має активний візуальний зв`язок. Вона визначається для збереження і реабілітації природних утворень, які є характерним історичним середовищем пам`ятки, і відіграє важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам`ятку. У зоні охоронюваного ландшафту забороняється будівництво капітальних будівель і споруд, шляхові і земляні роботи, що змінюють ландшафт, що охороняється.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини з метою захисту традиційного середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідників територій навколо них мають встановлюватись зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Частиною другою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статей 53 та 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

Рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури у м. Києві.

Згідно з пунктом 4.5 додатку до цього рішення до зон охоронюваного ландшафту, у тому числі, входили ріка Дніпро з островами і прибережною смугою намиву в районі Оболоні і смугою лівого берегу: вздовж водоводу Деснянського водопроводу, західна межа с. Троєщина, затока р. Деснянки, південно-західні межі Русанівських садів і Микільської слобідки, Русанівська набережна, Березняківська набережна, затока Берковщина, с. Осокорки, оз. Підвірки, колективні сади, південні межі міста.

Так само у подальшому розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 грудня 2007 року № 1714) фактичні зміни до меж зон охоронюваного ландшафту с. Осокорки не вносились. Пунктом 1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 внесено зміни в додатки до цього рішення, які викладено в редакції згідно з додатками 1, 2. Проте, с. Осокорки не включалось до зони охоронюваного ландшафту.

Крім того, рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28 березня 2002 року затверджено Генеральний план міста Києва та проєкт планування його приміської зони на період до 2020 року.

Генеральний план міста Києва до 2020 року містить всі території (в тому числі зони охоронюваного ландшафту), визначені рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури у м. Києві .

Відповідно до пункту 3.4. ДБН Б. 1-3-97 Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів (чинного на дату затвердження Генерального плану міста Києва до 2020 року), генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться:

а) книга генерального плану;

б) брошура з основними положеннями генерального плану.

Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконані у встановленому масштабі.

Відповідно до пункту 3.4. ДБН Б. 1-3-97 в залежності від особливостей населених пунктів (природних, історико-культурних, інженерно-геологічних, планувальних тощо) в складі генерального плану виконуються додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани.

Відповідно до розділу 7 Збереження та охорона історико-культурної спадщини текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року на історико-містобудівному плані позначено: межі історико-архітектурних та історико-культурних заповідників, заповідних територій, зон охорони пам`яток, а також землі історико-культурного призначення. На історико-містобудівному опорному плані позначені всі території, визначені рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16 липня 1979 року Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури у м. Києві , на які поширюється режим охорони культурної спадщини.

Графічний матеріал генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва Історико-містобудівний опорний план міста містить відмічені території зон охоронюваного ландшафту (відмічені вертикальними лініями зеленого кольору). Відповідно до зазначеного додатку територія зон охоронюваного ландшафту закінчується в районі місцевості дачних земельних ділянок в районі станції метро Славутич. У той же час земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008 (надана у користування ТОВ Контактбудсервіс ) розташована на захід від озера Мартишів, що виключає фактичну можливість віднесення зазначеної земельної ділянки до зон охоронюваного ландшафту.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Крім того, згадувані рішення містять визначення спірної території загалом, як с. Осокорки . При цьому загальновідомими та такими, що у силу частини третьої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню відомості щодо отримання селом Осокорки статусу селища міського типу в межах Дарницького району Києва ще у 1984 році, знесення частини селища Осокорки для будівництва нової магістралі -- проспекту Миколи Бажана, а також транспортної розв`язки біля Південного мосту в 1986 році та повернення селища до складу міста в 1989 році. Отже, на момент прийняття згаданих рішень правовий статус території с. Осокорки в межах розглядуваної справи не визначено, конкретні координати на карті, що обмежують територію з такою назвою, - відсутні, як і власне саме селище Осокорки в певній частині або цілком як зона охоронюваного ландшафту, яке нині входить до складу міста Києва.

Отже, за висновками Верховного Суду, що міститься у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, за відсутності науково-проектної документації визначення меж охоронюваного ландшафту, а також з огляду на зміну статусу с. Осокорки та його приєднання до м. Києва, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008 (охоплена Детальним планом території району Осокорки) не належить до зони охоронюваного ландшафту.

З приводу необхідності відступлення від цього правового висновку колегія суддів зазначає наступне.

Одним із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно зі статтею 6 КАС України, є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Зокрема, у рішенні Сєрков проти України (заява № 39766/05) ЄСПЛ визнав, що тлумачення законодавства, яким слід керуватися, може бути переглянуте за наявністю дійсних переконливих причин (пункт 39), а також зауважив, що в такому випадку зміна юридичного тлумачення має бути виправданою і аргументованою (пункт 40).

Крім того, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у п. 70 рішення від 18 січня 2001 року в справі Чепмен проти Сполученого Королівства ( Chapman v. the United Kingdom , заява № 27238/95).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 зазначено, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів , а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.

Обґрунтованими підставами для відступлення від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Доводи скаржника про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, що міститься у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, не відповідають вимогам щодо аргументованості та об`єктивної необхідності, не містять вказівку на те, у чому є недолік такого висновку, які зміни у правозастосуванні відбулись.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду, що міститься у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 826/9175/18, щодо порядку застосування статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини .

З огляду на це, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008, охоплена Детальним планом території району Осокорки, не належить до зони охоронюваного ландшафту, а тому останній не повинен містити погодження з органами культурної спадщини.

Ще одним доводом касаційної скарги є неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 30-2 Закону України Про планування та забудову територій та пункту 3.1 Порядку № 438/3014, оскільки судами, на думку скаржника, не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 369/8195/17, від 30 січня 2020 року у справі № 127/17274/17, від 18 березня 2020 року у справі № 372/2503/16-а, про необхідність забезпечення органом місцевого самоврядування повної процедури проходження громадського обговорення, та від 27 серпня 2020 року у справі № 540/427/19 про те, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

В обґрунтування порушення відповідачем процедури проведення громадських слухань скаржник посилається на недотримання при цьому статті 30-2 Закону України Про планування та забудову територій стосовно того, що на громадське обговорення передаються проєкти містобудівної документації, що пройшли експертизу.

Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 42 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Отже, затвердження детальних планів території в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Відповідно до пункту 2.1.3 Правил № 11/2587 Головкиївархітектура розглядає і погоджує містобудівну документацію з планування територій, організує проведення експертизи відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2000 року № 1577 Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації , подає її на затвердження Київраді.

Замовник містобудівної документації з планування та забудови території (частини території) відповідного адміністративного у м. Києві району забезпечує:

- проведення громадського обговорення містобудівної документації та урахування законних громадських і приватних інтересів у встановленому порядку;

- погодження містобудівної документації органами державного нагляду та підрозділами і службами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в межах встановлених повноважень;

- проведення експертизи містобудівної документації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для врахування громадських і приватних інтересів Головкиївархітектура забезпечує розгляд та громадське обговорення матеріалів містобудівної документації на архітектурно-містобудівній раді при Головкиївархітектури за участю представників громадських організацій, органів самоорганізації населення відповідної території, створених в установленому порядку.

Затверджена Київрадою містобудівна документація архівується Головкиївархітектурою, відповідною районною у м. Києві державною адміністрацією, проектувальником для зберігання та використання у містобудівній діяльності.

Порядок громадського обговорення містобудівної документації у місті Києва, затверджено рішенням Київської міської ради від 16 червня 2005 року № 438/3014.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 438/3014 при плануванні і забудові окремих територій міста Києва забезпечується громадське обговорення містобудівної документації: схем планування та детальних планів територій, проектів комплексної реконструкції та забудови кварталів, мікрорайонів.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку № 438/3014 при будівництві окремих об`єктів містобудування замовником (забудовником) забезпечується інформування населення про функціональне призначення та основні техніко-економічні показники об`єкта будівництва, генеральний план забудови земельної ділянки.

Пунктом 3.1 Порядку № 438/3014 визначено, що для урахування громадських і приватних інтересів, визначених у пункті 1.1 цього Порядку, під час планування та забудови окремих територій міста Києва відповідна районна в місті Києві державна адміністрація (замовник) через друковані засоби масової інформації (районні або міські газети) інформує населення про розроблення схеми планування території, детального плану території, проекту комплексної реконструкції та забудови території кварталу, мікрорайону (далі -- містобудівна документація) протягом двох тижнів після прийняття відповідного рішення, а також про порядок надання громадськістю колективних пропозицій щодо врахування громадських і приватних інтересів (адреса відповідної районної у місті Києві державної адміністрації, контактні телефони, реквізити замовника та генпроектувальника).

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що оголошення про проведення громадських слухань було розміщено в газеті Хрещатик № 211 від 7 грудня 2007 року та на офіційних вебсайтах Київської міської ради та Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації.

Для врахування громадських і приватних інтересів Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією в межах повноважень було організовано громадське обговорення містобудівної документації -- Детального плану території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва.

18 грудня 2007 року відбулося громадське обговорення містобудівної документації - Детального плану території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва у відповідності до вимог статті 18 3акону України Про планування та забудову територій в редакції, що діяла станом на дату проведення громадського обговорення.

Відповідно до протоколу громадського обговорення містобудівної документації від 18 грудня 2007 року таке обговорення проведено в залі середньої школи № 316 (пр. Бажана, 32-а) та учасники обговорення не мали заперечень та доповнень щодо розробленого Детального плану території району Осокорки.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що громадські слухання проєкту Детального плану території району Осокорки були проведені за процедурою, визначеною законодавством, чинним на час проведення відповідного обговорення.

Проте після проведення у 2008 році Державним підприємством Науково-дослідний і проектний інститут містобудування НДПІ Містобудування експертизи містобудівної документації -- Детального плану території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву від 16 вересня 2008 року № 509-VI було внесено зміни до Закону України Про планування та забудову територій , зокрема:

- виключено статтю 18 Закону України Про планування та забудову територій , яка визначала процедуру врахування громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні без попереднього проведення експертизи;

- доповнено Закон новими статтями 30-2, 30-3, 30-4, 30-5, 30-6, 30-7, якими істотно змінено порядок врахування громадських і приватних інтересів при плануванні і забудові територій, зокрема змінено порядок проведення громадського обговорення, вимоги до повідомлення про проведення громадського обговорення, а також установлено необхідність проведення громадського обговорення після проведення державної експертизи.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок про дотримання відповідачем порядку громадського обговорення, оскільки процедура розроблення, погодження і затвердження детального плану території не відбувалась одномоментно, а була тривалою в часі.

Зокрема, у період проходження процедури розроблення, погодження і затвердження Детального плану території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва (з вересня 2006 pоку по 27 листопада 2009 року) змінювалось законодавство, а саме було внесено зміни до Закону України Про планування та забудову територій .

Судом встановлено, що на дату проведення громадського обговорення, законодавством не було встановлено необхідність проведення експертизи детального плану території до моменту його громадського обговорення, а процедура проведення громадського обговорення відбулась відповідно до статті 18 Закону України Про планування та забудову територій , яка була чинною на момент проведення громадського обговорення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що до регулювання відносин про проведення громадського обговорення Детального плану території району Осокорки у Дарницькому районі м. Києва, яке відбулось 18 грудня 2007 року, положення статей 30-2, 30-3, 30-6 Закону України Про планування і забудову територій у редакції, яка набрала чинності 14 жовтня 2008 року, не можуть бути застосовані. При цьому слід застосовувати статтю 18 Закону України Про планування та забудову територій в редакції, що діяла станом на дату проведення громадського обговорення.

Колегія суддів зазначає, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що за загальним правилом спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання відповідних обов`язків суб`єкта владних повноважень у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності його дій, рішень або бездіяльності у момент їх фактичного здійснення (прийняття), незалежно від інстанції та часу розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

Тобто рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинного на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 26 березня 2020 року у справі №826/27738/15.

Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі, якщо чинна на той час норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність, як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не повною мірою узгоджуються з вимогами закону.

У справі, що розглядається процедура проведення громадських слухань розпочалась та завершилась на момент, коли чинною була стаття 18 Закону України Про планування та забудову території , відтак, відповідність процедури проведення громадського обговорення Детального плану території району Осокорки цій нормі свідчить про дотримання відповідачем порядку проведення громадського обговорення містобудівної документації.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що рішення Київської міської ради КМР від 27 листопада 2009 року № 695/2764 Про затвердження детального плану території району Осокорки у Дарницькому адміністративному районі м. Києва прийняте відповідачем відповідно до законодавства та в межах наданих повноважень.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі Якущенко проти України , заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах Garcнa Ruiz v. Spain [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), Проніна проти України (заява № 63566/00, пункт 23), Серявін та інші проти України (заява № 4909/04, пункт 58), Бендерський проти України (заява N 22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення Helle v. Finland (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні Garcнa Ruiz v. Spain [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. (рішення у справах Van de Hurk v. The Netherlands (заява № 16034/90, пункт 61), Шкіря проти України (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях Ruiz Torija v. Spain (заява № 18390/91, пункт 29), Higgins and others v. France (заява № 20124/92, пункт 42), Бендерський проти України (заява № 22750/02, пункт 42) та Трофимчук проти України (заява № 4241/03, пункт 54).

Так, у рішенні Трофимчук проти України (заява № 4241/03) у пункті 54 ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на те, що касаційний суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то силу відповідно до частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скарги Громадської організації Екопарк Осокорки залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

І.В. Желєзний