Постанова

від 07.10.2021 по справі 454/1068/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/1068/20 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/1840/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.

за участі секретаря: Савчук Г.В.,

з участю ОСОБА_1 та його представника Гнідець А.М., представника КП Сокальська районна друкарня Підцерковної Н.І., представників Червоноградської районної ради Львівської області Гоцко П.В., Кулик Ю.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального підприємства Сокальська районна друкарня та ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сокальська районна друкарня , Червоноградської районної ради Львівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня (нині Комунальне підприємство Сокальська районна друкарня ), Червоноградської районної ради Львівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01 липня 2013 року по 30 червня 2019 року він працював на посаді директора КП СРРЛО Сокальська районна друкарня та був звільнений відповідно до наказу від 27 червня 2019 року на підставі ч.2 ст.36 КЗпП України, за закінченням дії контракту.

В день звільнення він не отримав повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні та не виплачено належних йому коштів, зокрема заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня 2018 року по 01 липня 2019 року.

У зв`язку з наведеним, відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати.

Також, невиплата всіх належних йому сум поставила його в скрутне матеріальне становище, він позбавлений забезпечити членів сім`ї. В період пандемії він переносить хвилювання за здоров`я і життя своєї родини, внаслідок чого в нього тяжкий психологічний стан.

З урахуванням вищезазначеного та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі в сумі 131557,99 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 249754,05 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 10741,60 грн., 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5000рн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня на користь ОСОБА_1 131 557 (сто тридцять одну тисячу п`ятсот п`ятдесят сім) грн. 99 коп. заборгованості по заробітній платі.

Стягнуто з Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня на користь ОСОБА_1 10741 (десять тисяч сімсот сорок одну) грн. 60 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня на користь ОСОБА_1 1800 (одну тисячу вісімсот) грн. витрат на правову допомогу.

Стягнуто з Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня в дохід держави 2102 (дві тисячі сто дві)грн. судового збору.

Рішення суду оскаржили Комунальне підприємство Сокальська районна друкарня та ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги Комунальне підприємство Сокальська районна друкарня посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами.

Посилається на те, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вважає, що на вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні розповсюджується 3 місячний строк звернення до суду.

Стверджує, що відповідач розрахувався з позивачем 30 червня 2019 року, відтак останній мав право на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише до 30 вересня 2019 року, а звернувся позивач 30 березня 2020 року.

Відтак, вважають, що у зв`язку із спливом строків позовної давності позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати до задоволення не підлягають.

Крім цього, зазначають, що сума, яку просить стягнути позивач в якості заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня 2018 року по 01 липня 2019 року нічим необґрунтована.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення моральної шкоди, зменшення розміру середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та відмови у стягненні солідарно із Червоноградської районної ради усіх виплат на його користь.

Зазначає, що незважаючи на те, що контракт був укладений із Сокальскою районною радою, суд в своєму рішенні не вказав про те, що її правонаступник Червоноградська районна рада несе солідарно фінансову відповідальність разом з КП СРРЛО Сокальська районна друкарня .

Стверджує, що йому було відмовлено у стягненні моральної шкоди, незважаючи на те, що статтею 237-1 КЗпП України, передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилається на те, що дії роботодавця щодо не проведення з ним розрахунків при звільненні поставили його у скрутне матеріальне становище, а заборгованість по зарплаті унеможливило забезпечення нормального існування його та членів його сім`ї.

Вважає, що суд першої інстанції зменшив середній заробіток не врахувавши розміру недоплаченої суми заробітної плати.

Посилається на те, що підприємство заборгувало зарплату за декілька місяців та у великому розмірі, тому вважає, що компенсація повинна бути у стовідсотковому розмірі середнього заробітку.

Просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , пояснення представника КП Сокальська районна друкарня Підцерковної Н.І., представників Червоноградської районної ради Львівської області Гоцко П.В., ОСОБА_3 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства Сокальська районна друкарня не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 27 червня 2014 року між Сокальською районною радою Львівської області та позивачем ОСОБА_1 укладено контракт.

Відповідно до умов контракту, ОСОБА_1 призначається на посаду директора Комунального підприємства Сокальська районна друкарня на строк 5 років з 01 липня 2014 року по 31 червня 2019 року.

На ОСОБА_1 як керівника покладено обов`язок, крім іншого, здійснювати керівництво підприємством, організовувати фінансову діяльність, забезпечувати виконання показників ефективності використання майна і прибутку, майнового стану підприємства, забезпечувати своєчасне і повне внесення платежів до бюджету, Пенсійного фонду, теплоенергопостачальним організаціям та виплату заробітної плати працівникам підприємства.

ОСОБА_1 зобов`язаний систематично надавати Сокальській районній раді звіти про результати виконаних показників. Уразі невиконання передбачених контрактом показників, останній зобов`язаний подати пояснення причин невиконання та заходи усунення недоліків.

У разі невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх обов`язків, в тому числі щодо заборгованості по виплаті заробітної плати більше ніж три місяці, Сокальська районна рада уповноважена вимагати від нього достроковий звіт про його дії.

Згідно витягу з трудової книжки, рішення Сокальської районної ради №783 від 27 червня 2019 року, ОСОБА_1 з 01 липня 2013 року по 30 червня 2019 року працював на посаді директора Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня та був звільнений у зв`язку із закінченням терміну контракту.

З наказу №9 від 27 червня 2019 року встановлено, що такий винесено позивачем ОСОБА_1 , як директором Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня та вирішено звільнити 30 червня 2019 року ОСОБА_1 з посади директора даного підприємства на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Бухгалтера підприємства зобов`язано провести розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 2016 року по 30 червня 2019 року; відповідального за кадрову роботу зобов`язано провести оформлення документів та здійснити записи в трудовій книжці.

Контроль за виконанням даного наказу ОСОБА_1 залишив за собою.

З відповіді голови Сокальської районної ради Львівської області від 02 березня 2020 року встановлено, що заяву ОСОБА_1 щодо невиплати розрахункових коштів та заборгованості із заробітної плати понад вісім місяців, скеровано до Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області Сокальська районна друкарня для розгляду та вжиття заходів для погашення заборгованості і надання пояснень з приводу причин невиплати.

З довідки про доходи від 19 серпня 2019 року встановлено, що загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2019 року становить 105083,84 грн.

З наданої Комунальним підприємством Сокальська районна друкарня інформації та розрахункового листа за червень 2019 року встановлено, що заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 становить 131557,99грн., в тому числі 24125,72 грн. компенсація за невикористану відпустку.

З інформації про рух коштів встановлено, що в червні 2019 року в КП Сокальська районна друкарня поступило 6025,06 грн., залишок станом на початок місяця - 13272,6 грн., витрачено 8137,09 грн., залишок на кінець місяця - 11160,51 грн.; станом на 01 липня 2020 року залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку КП Сокальська районна друкарня становив 2308,17 р., поступило в липні 2020 року 6050,42 грн., залишок на кінець липня 2020р. - 1000,74грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України Про оплату праці регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку є підставною.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є підставною.

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, однак не погоджується із зменшенням розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат до 5000 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019р. у справі №755/17855/16-ц.

Позивачем надано розрахунок, відповідно до якого його середньоденна заробітна плата складає 625,95грн. виходячи з останніх двох місяців роботи (травень 2019 року та червень 2019 року).

Із заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за період з 01 липня 2019 року по 01 лютого 2020 року у розмірі 249 754 грн. 05 коп.

Метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції до даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів встановила наступне: обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості - розмір заборгованості встановлено оскаржуваним рішенням суду, яким цю заборгованість й стягнуто; дії відповідача щодо її не виплати - при звільненні позивача із займаної посади, роботодавець не виплатив заробітну плату, взагалі не визнаючи позовні вимоги під час розгляду справи судом першої інстанції; позивач звернувся до суду з цим позовом в березні 2020 року, раніше 24 лютого 2020 року позивач з вертався із заявою щодо невиплати розрахункових коштів та заборгованості з заробітної плати.

Отже, колегією суддів не встановлено в діях ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача.

При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення.

Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право позивача та взагалі невизнання ним факту порушення трудового законодавтсва по відношенню до ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_1 .

При цьому, зменшення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 249 754 грн. 05 коп. до 5000 грн., враховуючи поведінку сторін у даній ситуації та конкретні обставини справи, є несправедливим та не відповідає принципу розумності судового рішення.

При цьому слід зауважити, що позивач по справі, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2019 року по 01 лютого 2020 року, в сумі 249 754 грн. 05 коп., а не за весь період затримки до дня ухвалення рішення судом, що, на думку колегії суддів, свідчить про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку 249 754 грн. 05 коп. за період з 01 липня 2019 року по 01 лютого 2020 року відповідає принципу співмірності.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і збільшити його з 5000 грн. до 249 754 грн. 05 коп., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги КП Сокальська районна друкарня про тяжкий матеріальний стан підприємства не є підставою для зменшення сум стягнення середнього заробтку за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, суд першої інстанції зазначив наступне.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України Про оплату праці ).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України Про оплату праці ).

Положенням статті 34 Закону України Про оплату праці передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із роз`яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці вбачається, що у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону Про індексацію грошових доходів населення і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (з внесеними змінами та доповненнями), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано роз`яснення, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проведений позивачем розрахунок індексації, згідно якого сума компенсації, що підлягає до стягнення як компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати складає 10741,60 грн.

Судом також враховано, що відповідачем не надано розрахунків на спростування вказаної суми компенсації.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995р. № 4 (з послідуючими змінами та доповненнями), передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

В той же час, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він терпів зазначені ним моральні страждання внаслідок затримки виплати заробітної плати, оскільки він, як керівник підприємства, не вчиняв жодних дій щодо виплати такої самому собі, після винесення наказу про звільнення не проконтролював його виконання та заявив про виплату заборгованості в лютому 2020 року, будучи звільненим 01 липня 2019 року.

Враховуючи ту обставину, що відповідно до умов контракту, позивач як керівник підприємства був зобов`язаний забезпечувати своєчасну і повну виплату заробітної плати, дана заборгованість виникла також і з його вини.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості із КП Сокальська районна друкарня та Червоноградської районної ради Львівської області то такі не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП Комбінат комунальних підприємств , боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі Михайленки та інші проти України , пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі Лисянський проти України , пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови , пункти 18, 19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації , пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі Р. Качапор та інші проти Сербії . Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Так, у справі № 5023/4388/12, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду (провадження № 12-102гс18), КП Комбінат комунальних підприємств володіло майном на праві оперативного відання, що унеможливлювало передачу такого майна до ліквідаційної маси підприємства у разі визнання його банкрутом, а у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі Єршова проти Російської Федерації від 08 квітня 2010 року, підставою для субсидіарної відповідальності міської ради за зобов`язаннями комунального підприємства, створеного територіальною громадою, стали такі її дії, що призвели до банкрутства підприємства.

Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 462/6319/18.

В наданих апеляційному суду поясненнях Червоноградської районної ради Львівської області, остання посилається на п. 1.5. Статуту КП Сокальська районна друкарня , в якому зазначено, що підприємство не відповідає за зобов`язання власника, а власник не відповідає за зобов`язання підприємства.

З огляду на те, що власником Комунального підприємства Сокальська районна друкарня є територіальна громада, від імені якої управління комунальним підприємством здійснювала Сокальська районна рада, відсутність підстав для солідарної відповідальності, колегія суддів приходить до висновку, що Червоноградська районна рада як правонаступник Сокальської районної ради не може нести солідарну відповідальність за невиплату належних сум ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги Комунального підприємства Сокальська районна друкарня висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Разом з тим доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження, у зв`язку з чим колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні із його збільшенням з 5000 грн. до 249 754 грн. 05 коп.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Сокальська районна друкарня залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року в частині стягнення з Комунального підприємства Сокальська районна друкарня 5000 гривень середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні змінити.

Стягнути з Комунального підприємства Сокальська районна друкарня на користь ОСОБА_1 249 754 гривні 05 копійок середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2021 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.