Постанова

від 01.02.2023 по справі 454/1068/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 454/1068/20

провадження № 61-19212св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Сокальська районна друкарня» Червоноградської районної ради Львівської області, Червоноградська районна рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Сокальська районна друкарня» Червоноградської районної ради Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства Сокальської районної ради Львівської області «Сокальська районна друкарня», правонаступниками якої є Комунальне підприємство Сокальської районної ради Львівської області «Сокальська районна друкарня», а надалі - Комунальне підприємство «Сокальська районна друкарня» Червоноградської районної ради Львівської області» (далі - КП «Сокальська районна друкарня»), Червоноградської районної ради Львівської області (далі - Червоноградська районна рада) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На обґрунтування позову посилався на те, що з 01 липня 2013 року до 30 червня 2019 року він працював на посаді директора КП «Сокальська районна друкарня» та був звільнений відповідно до наказу від 27 червня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за закінченням строку дії контракту.

У день звільнення він не отримав повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні, йому не виплачено заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2018 року до 01 липня 2019 року.

Відповідач також зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

Невиплата всіх належних йому сум поставила його у скрутне матеріальне становище, він позбавлений забезпечити членів сім`ї. У період пандемії він хвилювався за стан здоров`я і життя своєї родини, внаслідок чого знаходиться у тяжкому психологічному стані.

З урахуванням зазначеного та заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідачів заборгованість із заробітної плати у розмірі 131 557,99 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 249 754,05 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 741,60 грн, 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Сокальська районна друкарня» на користь ОСОБА_1 131 557,99 грн заборгованості із заробітної плати.

Стягнуто з КП «Сокальська районна друкарня» на користь ОСОБА_1 : 5 000,00 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні; 10 741,60 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з КП «Сокальська районна друкарня» на користь ОСОБА_1 1 800,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимоги про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати є обґрунтованими.

Також є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас суд першої інстанції виходив з того, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року в частині вирішення вимоги про стягнення з КП «Сокальська районна друкарня» середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні змінено.

Стягнуто з КП «Сокальська районна друкарня» на користь ОСОБА_1 249 754,05 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, однак помилково зменшив розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат з 249 754,05 грн до 5 000,00 грн, оскільки зазначене не відповідає принципам розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що проведений позивачем розрахунок індексації, згідно з яким сума компенсації, що підлягає стягненню як компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, становить 10 741,60 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2021 року КП «Сокальська районна друкарня» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, не врахував, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Визначаючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум та періоду затримки виплати такої заборгованості, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначена заборгованість мала тривалий характер, оскільки станом на дату звільнення позивача вже становила 105 083,84 грн.

Позивач, який перебував на посаді директора підприємства, своєю бездіяльністю та неналежним виконанням обов`язків спричинив виникнення такої заборгованості.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивача звільнено 30 червня 2019 року згідно із наказом про звільнення від 27 червня 2019 року, проте з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 30 березня 2020 року, тобто через 10 місяців після звільнення. Зазначені дії спрямовані на отримання значної суми компенсації за невчасний розрахунок при звільненні.

Також суд апеляційної інстанції та позивач у заяві про збільшення позовних вимог неправильно визначили розмір компенсації та кількість робочих днів.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 524/1714/16-а, Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 20 червня 2019 року у справі № 809/423/16.

У червні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу без доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, що є порушенням вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України.

Оскільки ОСОБА_1 не додав фіскальний чек, який би підтверджував надсилання копії відзиву відповідачам, то без належних доказів направлення відповідачам відзиву на касаційну скаргу він не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню позивачу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у малозначній справі за касаційною скаргою КП «Сокальська районна друкарня» на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме з огляду на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, а справа має виняткове значення для заявника, оскільки, на його думку, виконання оскаржуваних судових рішень призведе до банкрутства та ліквідації КП «Сокальська районна друкарня», яке є єдиним підприємством, що здійснює друк поліграфічної продукції в Червоноградському районі Львівської області.

Підставою відкриття касаційного провадження є підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року відстрочено КП «Сокальська районна друкарня» сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій до ухвалення Верховним Судом рішення у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 27 червня 2014 року між Сокальською районною радою Львівської області та ОСОБА_1 укладений контракт, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «Сокальська районна друкарня» на строк 5 років з 01 липня 2014 року до 31 червня 2019 року.

На ОСОБА_1 як керівника покладено обов`язок, крім іншого, здійснювати керівництво підприємством, організовувати фінансову діяльність, забезпечувати виконання показників ефективності використання майна і прибутку, майнового стану підприємства, забезпечувати своєчасне і повне внесення платежів до бюджету, Пенсійного фонду, теплоенергопостачальним організаціям та виплату заробітної плати працівникам підприємства.

ОСОБА_1 зобов`язаний систематично надавати Сокальській районній раді звіти про результати виконаних показників. У разі невиконання передбачених контрактом показників, останній зобов`язаний подати пояснення причин невиконання та заходи усунення недоліків.

У разі невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх обов`язків, у тому числі щодо заборгованості по виплаті заробітної плати більше ніж три місяці, Сокальська районна рада уповноважена вимагати від нього достроковий звіт про його дії.

Згідно з витягом з трудової книжки ОСОБА_1 з 01 липня 2013 року до 30 червня 2019 року працював на посаді директора КП «Сокальська районна друкарня» та був звільнений у зв`язку із закінченням строку контракту.

З наказу від 27 червня 2019 року № 9 випливає, що зазначений наказ про звільнення виніс ОСОБА_1 , як директор КП «Сокальська районна друкарня», яким вирішив звільнити 30 червня 2019 року ОСОБА_1 (тобто себе) з посади директора цього підприємства на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Бухгалтера підприємства зобов`язано провести розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 2016 року до 30 червня 2019 року; відповідального за кадрову роботу зобов`язано провести оформлення документів та здійснити записи в трудовій книжці.

Контроль за виконанням цього наказу ОСОБА_1 залишив за собою.

Відповідно до відповіді голови Сокальської районної ради від 02 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 щодо невиплати розрахункових коштів та заборгованості із заробітної плати понад вісім місяців направлено до КП «Сокальська районна друкарня» для розгляду та вжиття заходів для погашення заборгованості і надання пояснень з приводу причин невиплати.

Згідно з довідкою про доходи від 19 серпня 2019 року загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2019 року до 30 червня 2019 року становить 105 083,84 грн.

З наданої КП «Сокальська районна друкарня» інформації та розрахункового листа за червень 2019 року випливає, що заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 становить 131 557,99 грн, у тому числі 24 125,72 грн - компенсація за невикористану відпустку.

Відповідно до інформації про рух коштів у червні 2019 року у КП «Сокальська районна друкарня» поступило 6 025,06 грн, залишок станом на початок місяця - 13 272,60 грн, витрачено 8 137,09 грн, залишок на кінець місяця - 11 160,51 грн; станом на 01 липня 2020 року залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку КП «Сокальська районна друкарня» становив 2 308,17 грн, поступило в липні 2020 року 6 050,42 грн, залишок на кінець липня 2020 року - 1 000,74 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, визначені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Проте Верховний Суд не може погодитися з розміром стягнутого судом апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження

№ 14-623цс18), постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16 (провадження № 61-25562св18), постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становить 131 557,99 грн.

Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час такої затримки у розмірі 249 754,05 грн.

Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 249 754,05 грн.

Суд апеляційної інстанції вважав, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та відповідає принципу співмірності, оскільки саме на роботодавця покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних сум у день звільнення. Відповідач у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, проти позову заперечував, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право позивача.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 5 000,00 грн, урахував, що позивач був звільнений 30 червня 2019 року. Позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати. Таке право реалізував лише 24 лютого 2020 року, тобто зі спливом майже семи місяців, звернувшись 30 березня 2020 року із заявою до Сокальської районної ради та до суду з позовом.

Суд встановив, що позивач, перебуваючи на посаді керівника підприємства, не вживав заходів щодо виплати йому заробітної плати, починаючи з 01 червня 2018 року, однак працював на зазначеній посаді понад рік.

27 червня 2019 року позивач виніс наказ про своє звільнення та контроль за виконанням такого наказу залишив за собою, проте не вжив жодних заходів щодо виконання бухгалтером підприємства наказу в частині проведення з ним розрахунків.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що період затримки виплати заробітної плати пов`язаний також з бездіяльністю самого позивача.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не звернув уваги, що розмір стягнутого судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 249 754,05 грн, що перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу заборгованості із заробітної плати (131 557,99 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, зважаючи також на те, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням трудового спору.

Тому у цій справі апеляційний суд мав достатні підстави для погодження із стягнутим судом першої інстанції на користь позивача розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, а також встановленими обставинами справи, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати судового збору, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з відшкодуванням моральної шкоди, а тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в цих частинах Верховним Судом відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яке відповідає закону, постанова суду апеляційної інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року задоволено клопотання КП «Сокальська районна друкарня» про відстрочення сплати судового збору.

Відстрочено КП «Сокальська районна друкарня» сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року до ухвалення судового рішення у цій справі.

Розмір оспорюваної суми у цій справі становить 249 754,05 грн.

Таким чином, за подання касаційної скарги судовий збір підлягав сплаті у розмірі 4 995,08 грн (249 754,05 грн х 1% х 200/100).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відсоток задоволення касаційної скарги становить 98 %.

Тому з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 895,18 грн (4 995,08 грн х 98 / 100 %), а з відповідача - 99,90 грн (4 995,08 грн х 2 / 100) судового збору.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив ОСОБА_1 залишити без розгляду та повернути заявнику.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Сокальська районна друкарня» Червоноградської районної ради Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні скасувати.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 895,18 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Сокальська районна друкарня» Червоноградської районної ради Львівської області на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 99,90 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. А. Воробйова

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко