Постанова

від 26.10.2021 по справі 128/776/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 128/776/17

провадження № 61-7637св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницька районна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року в складі судді Саєнко О. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Медвецького С. К., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької районної державної адміністрації про усунення перешкод у реалізації прав на оренду землі, права використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що між сторонами 02 грудня 2011 року укладені дванадцять договорів оренди землі загальною площею 130,9264 га, з яких: 60,3232 га пасовищ, 70,6032 га рілля. Договори оренди земельних ділянок у 2012-2013 роках зареєстровані в установленому порядку, однак використовувати землі за цільовим призначенням позивач не може, оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання щодо передачі орендареві земельних ділянок у визначених межах, надання актів визначення цих меж в натурі (на місцевості). Бездіяльність відповідача порушує права, законні інтереси ОСОБА_1 .

З огляду на викладене позивач, з урахуванням уточнень, просив усунути йому перешкоди в реалізації прав на оренду землі та права використовувати за цільовим призначенням дванадцяти земельних ділянок, які є предметом договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року; зобов`язати відповідача у продовж п`яти робочих днів з дати набуття законної сили рішення суду у цивільній справі № 128/776/17 виконати умови пунктів 17, 28.1 та 28.3 дванадцяти договорів оренди землі б/н від 02 грудня 2011 року по кожній з 12-ти земельних ділянок: площею 0,6836 га, кадастровий номер 0524583300:01:003:0025; площею 0,3091 га, кадастровий номер 0524586900:01:003:0026; площею 0,6612 га кадастровий номер 0524586900:01:003:0029; площею 0,7033 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0027; площею 29,0234 га кадастровий номер 0520683300:05:001:0059; площею 51,4436 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0031; площею 0,5454 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0030; площею 0,1825 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0028; площею 19,0926 га кадастровий номер 0520683300:05:001:0031; площею 0,7835 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0024; площею 5,011 га кадастровий номер 0520683300:01:003:0023; площею 22,4873 га кадастровий номер 0520683300:05:001:0060, які знаходяться на території Якушинецької сільської ради Вінницького району за межами населених пунктів шляхом передачі вказаних земельних ділянок орендарю та підписання актів прийому-передачі земельних ділянок складених з урахуванням фактичних фізичних параметрів земельних ділянок, визначених технічною документацією із землеустрою встановленню меж дванадцяти земельних ділянок, що надані йому в оренду на умовах договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів належними доказами того, що відповідач перешкоджає йому реалізувати своє право на оренду дванадцяти земельних ділянок.

Також суд дійшов висновку про те, що укладаючи у 2011 році договори оренди землі цих земельних ділянок, де однією з умов було узгоджено передачу цих ділянок без розроблення проектів їх відведення, підписавши акти прийому-передачі земельних ділянок як додатки до договорів станом на час їх укладення, відповідач фактично виконав свої зобов`язання перед позивачем.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2020 року ОСОБА_1 електронною поштою подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не забезпечили досягнення завдання цивільного судочинства у даній справі та не захистили порушені права позивача;

- не звернули увагу на те, що підписання заявником актів прийому-передачі земельних ділянок у 2011 році не мало і не могло мати жодних юридичних наслідків, оскільки ні орендодавець, а ні орендар на той момент не набули прав передавати і приймати в оренду предмет оренди, тому, що це право у них виникло лише у 2012 році після державної реєстрації кожного із договорів оренди землі;

- не врахували істотні умови договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року та не надали належної правової оцінки положенням пункту 44 кожного із дванадцяти договорів оренди землі, що невід`ємними частинами договору є зокрема: акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт прийому-передачі об`єкта оренди;

- проігнорували те, що акти прийому-передачі об`єктів оренди не містять дат їх складення;

- помилково вважали, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як розпорядник з 01 січня 2013 року земель сільськогосподарського призначення державної власності у Вінницькій області мало б бути стороною у правовідносинах щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) за договорами оренди землі від 02 грудня 2011 року та передачі об`єкта оренди за вказаними договорами оренди орендарю;

- не врахували, що земельні ділянки, які є предметом договорів оренди, у розумінні статті 79 1 ЗК України були сформовані ще в 2011 році;

- не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13), від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 18 січня 2017 року в справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16), від 07 червня 2017 року в справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника Вінницької районної державної адміністрації на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких заявник зазначила про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_2

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Вінницького районного суду Вінницької області матеріали справи № 128/776/17; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2020 року матеріали справи № 128/776/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року № 1741/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 128/776/17 між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суд від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 128/776/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області Векліча П. Г. від 25 жовтня 2011 року № 1129 Про передачу в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 для створення та ведення фермерського господарства на території Майданської сільської ради, за межами населеного пункту затверджений проект із землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок загальною площею 135,9805 га, з них: 75,6525 га рілля, 60,3232 га пасовища, 0,0048 га землі Вінницької РЕМ на території Майданської сільської ради (станом на сьогодні це землі Якушинецької об`єднаної територіальної громади) за межами населеного пункту для створення і ведення фермерського господарства.

Земельні ділянки підлягали відведенню та передачі за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у користування чи власність.

02 грудня 2011 року між Вінницькою районною державною адміністрацією в особі голови Векліча П. Г. та ОСОБА_1 укладені дванадцять договорів оренди землі загальною площею 135,9805 га, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами: 0520683300:01:003:0023 площею 5,0110 га, 0520683300:01:003:0024 площею 0,7835 га, 0520683300:01:003:0025 площею 0,6836 га, 0520683300:01:003:0026 площею 0,3091 га, 0520683300:01:003:0027 площею 0,7033 га, 0520683300:01:003:0028 площею 0,1824 га, 0520683300:01:003:0029 площею 0,6612 га, 0520683300:01:003:0030 площею 0,5454 га, 0520683300:01:003:0031 площею 51,4436 га пасовищ, що зареєстровані 27 квітня 2012 року; земельних ділянок з кадастровими номерами: 0520683300:05:001:0059 площею 29,0234 га, 0520683300:05:001:0060 площею 22,4872 га, 0520683300:05:002:0031 площею 19,1933 га ріллі, зареєстрованих відповідно 27 квітня та 26 липня 2012 року, 29 жовтня 2013 року в Управлінні Держкомзему у Вінницькому районі та реєстраційній службі Вінницького районного управління юстиції. Указані договори ідентичні за змістом, але у кожному визначені конкретні площі земельних ділянок, їх цільове призначення та відповідно розмір орендної плати.

У пункті 16 кожного договору передбачена передача в оренду земельних ділянок без розроблення проектів відведення.

Додатками до договорів є акти без зазначення дати їх складання прийому-передачі земельних ділянок, підписані головою Вінницької районної державної адміністрації Веклічем П. Г. та ОСОБА_1 , відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки за відсутності будь-яких недоліків, що могли б перешкоджати їх ефективному використанню.

Сторони договорів, складених актів не мали претензій одна до одної щодо станів переданих в оренду земельних ділянок. Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 03 липня 2008 року № 1235 внесені зміни у розпорядження від 14 серпня 2007 року № 1337 щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки на території Майданівської сільської ради для створення фермерського господарства, де замість цифр 172,3 га належними визначено 135,9805 га .

Розпорядженням від 10 вересня 2013 року № 375 до договору оренди землі від 02 грудня 2011 року внесені зміни, що стосуються конкретизації розміру земельної ділянки - ріллі, куди ввійшли частини земельних ділянок, розташованих в охоронній зоні дії ЛЕП та належних Вінницькому РЕМ.

З 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів належать органу державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам, якими є Держгеокадастр України, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

На звернення Вінницької районної державної адміністрації від 07 квітня 2017 року № 01-19/908 з клопотанням встановити межі відведених та переданих в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 28 квітня 2017 року № 0-2-0.441-5890/2-17 з посиланням на положення Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками , роз`яснило, що такі роботи здійснюються на підставі розробленої і затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, проекту землеустрою земельних ділянок. Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) виконується землевпорядною організацією, яка розробляла технічну документацію із землеустрою, або будь-якою іншою, яка відповідає зазначеним в Інструкції вимогам.

Виготовленням проекту землеустрою з метою відведення наданих в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок займалося Державне підприємство Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , яке на звернення Вінницької районної державної адміністрації з клопотанням надати проект договору на виконання робіт по встановленню меж вказаних земельних ділянок листом від 28 серпня 2017 року № 9174 з посиланням на норми статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) надало відповідь, що такий договір повинен укладатися за участі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області як органу, уповноваженого розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. При цьому ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою вказало, що у нього немає підстав ініціювати перед останнім питання його участі у договорі на виконання робіт по встановленню меж згаданих земельних ділянок. Логічно, що така ініціатива мала б мати місце від однієї із найбільш заінтересованої у цьому особи, чого не сталося.

У подальшому 18 грудня 2017 року ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , Вінницька районна державна адміністрація та ОСОБА_1 уклали договір № 9187 по виконанню землевпорядних робіт зі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж наданих в оренду позивачу земельних ділянок. 04 січня 2018 року ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , ОСОБА_1 за участі представника Якушинецької об`єднаної територіальної громади підписали дванадцять актів ви-значення меж вказаних земельних ділянок. Однак актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01 червня 2018 року № 441-ДК/282/АП/09/01/-18 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області встановлено, що встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) виконано не у повному обсязі, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не погоджено із суміжними землевласниками та землекористувачами, через що необхідне проведення додаткових геодезичних робіт. Приписом за реквізитами акта перевірки заступник голови Вінницької районної державної адміністрації Бегус О. М. зобов`язаний був у 30-денний строк усунути порушення вимог земельного законодавства, провести додаткові геодезичні роботи з відновлення межових знаків наданих в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендатора у зв`язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини пов`язані з орендою землі, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (у редакції Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-16-V з наступними змінами).

Відповідно до статей 14, 30 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі (в редакції на час виниклих правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюється законом.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з вимогами статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 1 Закону України Про землеустрій визначено, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування; проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Зі змісту статті 25 Закону України Про землеустрій визначений перелік видів документацій із землеустрою, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також зазначено, що види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Згідно зі статтею 5, частиною тринадцятою статті 21, статтею 23 Закону України Про Державний земельний кадастр , статтями 1, 25 Закону України Про землеустрій , пунктами 15, 24, 50, 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, результати робіт із землеустрою та оцінки земель, в тому числі, документація із землеустрою, оформляються у паперовій та електронній формі і перевіряються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на відповідність встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа.

Відповідно до статей 22, 50, 55 Закону України Про землеустрій , землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою. В склад документації із землеустрою включають рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою або розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

Згідно з вимогами пункту а частини третьої статті 122 ЗК України (редакції Закону на час винесення розпоряджень ВРДА та укладання договорів оренди), районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр (станом на липень 2015 року), земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до вимог статті 50 Закону України Про землеустрій , проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач не довів того, що відповідач перешкоджає йому реалізувати своє право на оренду земельних ділянок.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що процедура надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою з відведення земельних ділянок відповідачем була дотримана згідно вимог чинного на той час земельного законодавства. Пунктом 16 договорів оренди земельних ділянок погоджено, що передача цих ділянок в оренду здійснюється без розроблення проекту їх відведення. На час звернення позивача із цим позовом межі переданих в оренду земельних ділянок за усіма договорами оренди в натурі (на місцевості) встановлені не були, не були закріплені межовими знаками. Тобто до складання технічної документації із землеустрою, а це січень 2018 року, земельні ділянки, що є предметом договорів оренди, у розумінні норм статті 79-1 ЗК України сформовані не були. Таке формування має здійснюватися у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності згідно статті 55 Закону України Про землеустрій .

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13), від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 18 січня 2017 року в справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16), від 07 червня 2017 року в справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про те, що підписання заявником актів прийому-передачі земельних ділянок у 2011 році не мало і не могло мати жодних юридичних наслідків, оскільки ні орендодавець, а ні орендар на той момент не набули прав передавати і приймати в оренду предмет оренди, а також про те, що акти прийому-передачі об`єктів оренди не містять дат їх складення, Верховний Суд відхиляє, оскільки питання дійсності актів прийому-передачі земельних ділянок, що є невід`ємною частиною договорів оренди від 02 грудня 2011 року не є предметом даного спору.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування вказаних судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик